11 травня 2021 року м. Житомир справа № 240/518/21
категорія 104000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Токаревої М.С.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Попільнянської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом у якому просить:
-визнати рішення Попільнянської селищної ради № 31 "Про затвердження старості Паволоцького старостинського округу" від 22 грудня 2020 року не законним та скасувати його;
- зобов'язати Попільнянську селищну раду повторно розглянути питання про затвердження на посаді старости Паволоцького старостинського округу ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову вказано, що селищний голова Попільнянської селищної ради ОСОБА_3 діяв не в спосіб передбачений законами України і не мав права виставляти для затвердження дві кандидатури на посаду старости Паволоцького старостинського округу проводити таємне голосування, а мав виставити лише одну кандидатуру, яку депутати мали затвердити або відмовити у його затвердженні шляхом відкритого поіменного голосування. Також позивач вказує, що саме його кандидатура мала бути виставлена для затвердження на посаду старости Паволоцького старостинського округу, а не ОСОБА_4 , оскільки його кандидатура вже виставлялась раніше і не була затвердження, так як не набрала необхідну кількість голосів. Крім того, кандидатура ОСОБА_4 взагалі не могла бути виставлення для затвердженні оскільки йому 67 років, а відповідно до ст. 18 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування становить 65 років. Ці обмеження не поширюються на посадових осіб місцевого самоврядування, які обираються на відповідні посади. У зв'язку з тим, що на посаду старости особи не обираються, а затверджуються, на старост поширюються обмеження щодо граничного 65-річного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування.
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
У встановлений судом строк відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказано, що у зв'язку з суспільною напругою в с. Паволоч щодо приєднання громади села до Попільнянської територіальної громади, для врахування думок частини жителів села щодо кандидатури старосто села, після вивчення реального стану справ з цього питання на зборах громадськості, постійною комісією з питань бюджету та планування соціально-економічного розвитку, комунальної власності, будівництва та житлово-комунального господарства внесено рекомендацію провести таємне голосування і занести до бюлетеня дві кандидатури на затвердження старости Паволоцького старостинеького округу (згідно з витягу із протоколу сесії від 22.12.2020 року). Селищним головою дана пропозиція була поставлена на голосування, в результаті чого вказана пропозиція набрала 24 голоси "за" та було прийнято рішення провести затвердження старости Паволоцького старостинського округу шляхом таємного голосування. З огляду на що депутати керуючись наданими законом повноваженнями виявили бажання провести таємне голосування за затвердження старости Паволоцького старостинського округу, форма даного волевиявлення не заборонена нормами чинного законодавства. Також вказано, що безпідставним є твердження позивача щодо вікових обмежень старости є безпідставними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. Крім того, відповідач зазначає, що ні Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", ні Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" не передбачено обмежень щодо кількості кандидатур поданих головою на посаду старости та не обмежено можливість повторного подання тої чи іншої кандидатури у разі не затвердження радою попередньої, а питання внесення до порядку денного сесії ради претендента на посаду старости відноситься виключно до повноважень селищного голови, тобто є дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень.
Дослідивши подані сторонами письмові докази суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 2020 року відбулась Друга сесія VIII скликання Попільнянської селищно ради на якій розглядалось ряд питань, зокрема, затвердження старости Паволоцького старостинського округу. На сесії селищним головою Попільнянської селищно ради ОСОБА_3 було запропоновано провести таємне голосування на затвердженні Паволоцького старостинського округу та проголосувати на посаду старости за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . За результатом таємного голосування прийнято рішення № 31 про затвердження ОСОБА_4 на посаді старости Паволоцького| старостинського округу.
Вважаючи, що рішення Попільнянської селищної ради № 31 "Про затвердження старости Паволоцького старостинського округу" від 22 грудня 2020 року є незаконним та підлягає скасуванню позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з гаступного.
Закон України Про місцеве самоврядування в Україні відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Згідно з положеннями ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Як встановлено ст. 54-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" староста затверджується сільською, селищною, міською радою на строк її повноважень за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови.
Староста є членом виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради за посадою і працює в ньому на постійній основі.
Згідно зі статтею 18 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" граничний вік перебування на службі в органах місцевогосамоврядування
Граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування становить 65 років. Ці обмеження не поширюються на посадових осіб місцевого самоврядування, які обираються або затверджуються на відповідні посади.
Отже, посилання представника позивача на те, що до посади старости при затвердженні застосовується віковий ценз 65 років, є помилковим.
Статтю 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачені акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Частина 3 зазначеної норми встановлює, що рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
Перелік випадків, коли рішення ради приймається таємним голосуванням є вичерпний.
Суд погоджується з посиланням представника позивача про те, що оспорюване рішення прийняте з порушення процедури його прийняття.
При затвердженні старости відповідач повинен був прийняти рішення відкритим поіменним голосуванням.
Щодо посилання відповідача, по те, що таємне голосування передбачено статтею 81 Регламенту роботи відповідача від 10.02.2017 №31 слід зазначити наступне.
Так, дійсно ст. 82 Регламенту відповідача передбачено можливість проведення таємного голосування з визначених радою питань.
Однак, Закон має вищу юридичну силу ніж Регламент роботи відповідача. Законодавець вищезазначеною нормою Закону встановив, що рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням та визначив окремі випадки в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Зазначена норма не містить право відповідача на власний розсуд обирати прийняття акту відкритим чи таємним голосуванням.
За приписами ч.1, 2 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи порушення процедури прийняття оспорюваного рішення позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо посилань відповідача на наявність у нього дискреційних повноважень суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Відповідно до ч.1 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі "Галфорд проти Сполученого Королівства" від 25 червня 1997 року Європейський Суд з прав людини зазначив "словосполучення "згідно із законом" не лише вимагає дотримання національного закону, а й стосується якості такого закону (рішення у справі". "Суд нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві" (рішення у справі Доменічіні проти Італії від 15 листопада 1996 року).
Відповідно до абз. 5 - 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі.
Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Отже, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.8 КАС України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі "Звежинський проти Польщі" (зава №34049/96) дійшов наступного висновку "Суд підкреслює, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (див. цит. вище рішення у справі "Беєлер проти Італії"). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок" (п.73).
З огляду на порушення відповідачем процедури прийняття оспорюваного рішення у даному випадку відсутні дискреційні повноваження відповідача.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Попільнянської селищної ради (Попільня, Житомирська область,13500, код ЄДРПОУ 04647226) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Попільнянської селищної ради № 31 "Про затвердження старості Паволоцького старостинського округу" від 22 грудня 2020 року.
Зобов'язати Попільнянську селищну раду повторно розглянути питання про затвердження на посаді старости Паволоцького старостинського округу ОСОБА_2 .
Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Попільнянської селищної ради понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева