Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 450/4163/18
провадження № 61-69св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - моторне (транспортне) страхове бюро України,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу моторного (транспортне) страхового бюро України на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 квітня 2019 року у складі судді Микитів Н. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу понесених витрат у виді регламентованої виплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 квітня 2014 року у м. Ужгороді з вини ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Мерседес-Бенц», номерний знак НОМЕР_1 , було скоєно ДТП.
Позивач посилався на те, що вина відповідача підтверджується постановою слідчого про закриття кримінального провадження від 29 травня 2014 року та який на дату скоєння ДТП не мав чинного договору обов'язкого страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
В результаті даної ДТП пішохід ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, якій відповідно до розрахунку на виплату страхового відшкодування нараховано збитки по ушкодженню здоров'я у розмірі 63 384 грн 38 коп.
Вказані кошти згідно статті 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ виплатило потерпілій 02 лютого 2016 року, оскільки така особисто винуватцем ДТП не була відшкодована останній.
Враховуючи викладене МТСБУ просило суд стягнути з відповідача в порядку регресу 63 384 грн 38 коп. понесених витрат у виді регламентної виплати.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року, у задоволенні позовних вимог МТСБУ відмовлено.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин вини відповідача у завданні шкоду ОСОБА_2 , натомість така шкода завдана з вини останньої, а тому відсутні підстави для її відшкодування.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга МТСБУ.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі МТСБУ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15, провадження № 61-37654св18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, провадження № 61-26195св18, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, провадження № 61-33216св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій правильно керувалися частиною п'ятою статті 1187 ЦК України, згідно з якою особа, яка здійснює діяльність, шо є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Проте, судами не було враховано, що закон містить вказівку на перерозподіл доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача.
Крім того, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи за статтею 286 КК України не звільняє відповідача від обов'язку доказування того, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Також заявник незгодний із висновками судів про те, що шкоду було завдано з вини ОСОБА_3 , а тому така не повинна їй відшкодовуватись, оскільки частиною п'ятою статті 1195 ЦК України передбачено таке відшкодування.
Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 квітня 2014 року приблизно о 21:10 год. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Мерседес-Бенц», номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись ним на автодорозі Львів-Шегині у напрямку до м. Львова, при проїзді її ділянки в районі 10 км + 250 м, що у с. Зимна Вода Пустомитівського району, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , яка внаслідок наїзду отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи №1776 від 22 травня 2014 року причиною настання ДТП з технічної точки зору є факт виходу пішохода ОСОБА_2 на смугу руху автомобіля «Мерседес-Бенц», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , на такій віддалі від останнього, яка вже була недостатньою для уникнення наїзду.
Згідно постанови слідчого ВР ДТП СУ ГУМВС України у Львівській області від 29 травня 2014 року в ході досудового розслідування встановлено, що в діях водія ОСОБА_1 не вбачається порушення вимог ПДР України, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з настанням даної ДТП та її наслідками у вигляді отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілою ОСОБА_2 , тому дане кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Судами встановлено, що 04 квітня 2014 року у м. Ужгороді ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Мерседес-Бенц», номерний знак НОМЕР_1 , було скоєно ДТП. В результаті даного ДТП пішохід ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
На час скоєння ДТП ОСОБА_1 не мав чинного договору обов'язкого страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування.
МТСБУ відшкодувало шкоду ОСОБА_2 у розмірі 63 384 грн 38 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 02 лютого 2016 року № 717рв.
Відповідно до положень статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 вказаного Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Таким чином, у зв'язку із настанням події, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ здійснило відшкодування шкоди ОСОБА_2 .
Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Звертаючись до суду із позовом, МТСБУ просило суд відшкодувати в порядку регресу витрати, пов'язані з регламентною виплатом, натомість суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили із того, що позивачем не доведено вини відповідача у завданні шкоди ОСОБА_2 , а тому відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат у вигляді регламентованої виплати в порядку регресу, оскільки ДТП сталося з вини останньої.
Мотивуючи судові рішення, суди виходили із того, що згідно постанови слідчого ВР ДТП СУ ГУМВС України у Львівській області від 29 травня 2014 року в ході досудового розслідування встановлено, що в діях водія ОСОБА_1 не вбачається порушення вимог ПДР України, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з настанням даної ДТП та її наслідками у вигляді отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілою ОСОБА_2 , тому дане кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
Колегія суддів не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого, на яку послалися суди попередніх інстанцій.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20).
При цьому, згідно з частиною другою статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, тобто груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, а не відмови у повному обсязі.
Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання (частина третя статті 1193 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Разом із тим, під час розгляду справи судами не встановлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілої ОСОБА_2 або непереборної сили.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).
За таких обставин, суди попередніх інстанцій, належним чином не перевіривши всі обставини справи, дійшли передчасного висновку про відмову позивачу у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю.
На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Враховуючи те, що апеляційний суд наділений достатніми процесуальними повноваженнями щодо дослідження доказів та з урахуванням принципу процесуальної економії, Верховний Суд вважає, що справу доцільно направити на новий апеляційний розгляд для усунення вищезазначених порушень.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, і не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то оскаржувана постанова апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно дати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, з'ясувати характер витрат, відшкодованих ОСОБА_2 позивачем та наявність підстав для застосування положень, передбачених статтею 1193 ЦК України.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу моторного (транспортне) страхового бюро України задовольнити частково.
Постанову Львівської області від 24 квітня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович