18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
11 травня 2021 року Справа № 925/252/21
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В., розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Міранта”,
м. Черкаси
до приватного підприємства “Золотоніська птахофабрика”,
с. Ковтуни, Золотоніський район, Черкаська область
про стягнення 26 177 грн. 90 коп.
без повідомлення (виклику) учасників справи
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “Міранта” до приватного підприємства “Золотоніська птахофабрика” про стягнення з відповідача 26 177 грн. 90 коп., а саме: 12 568 грн. 54 коп. основної заборгованості, 2 340 грн. 99 коп. інфляційних витрат, 1 124 грн. 98 коп. - 3% річних та 10 143 грн. 39 коп. пені, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання за договором №301116-1 від 30 листопада 2016 року.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У визначені законом строки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній вказував, що рахунок №СФ-0001791 від 15 лютого 2018 року було виписано позивачем на підставі договору №080218-1 від 08 лютого 2018 року.
Однак вищевказаного договору сторони не укладали, а тому відповідач не мав підстав здійснювати оплату за вказаним договором.
Отже, заявлена вимога про стягнення суми основного боргу згідно виписаного рахунку №СФ-0001791 від 15 лютого 2018 року є безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.
Як наслідок відсутні підстави для стягнення з відповідача річних та інфляційних втрат.
Також відповідачем у відзиві на позов було заявлено про сплив позовної давності щодо вимог про стягнення пені.
В зв'язку з чим відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами викладеними відповідачем у відзиві на позовну заяву та вказував, що факт отримання відповідачем товару підтверджується видатковою накладною №РН-0002944 від 16 лютого 2018 року, яка підписана відповідачем та скріплена його печаткою, а також довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №41 від 16 лютого 2018 року, яка виписана на головного ветлікаря ОСОБА_1 .
Згідно п. 3.2. договору повна оплата товару має бути здійснена протягом 14 календарних днів з моменту отримання покупцем товару.
З урахуванням умов п. 3.2. договору та ст. 530 ЦК України виникнення обов'язку з оплати не пов'язане з фактом надання/ненадання рахунку позивачем. Відтак необґрунтованими є доводи відповідача, що обов'язок з оплати поставленого товару для останнього не виник.
Наведена позиція позивача повністю відповідає правовим позиціям Верховного Суду викладеним у постанові зі справи №915/641/19.
За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.
З огляду на те, що позивач здійснив поставку товару згідно видаткової накладної №РН-0002944 від 16 лютого 2018 року і цей факт не заперечується відповідачем, останній мав здійснити оплату протягом 14 календарних днів з моменту отримання покупцем товару.
Більше того, сам відповідач у відзиві зазначав, що відповідач мав розрахуватися за отриманий товар 02 березня 2018 року, визнаючи при цьому і свій обов'язок зі сплати боргу і дату його виникнення.
В зв'язку з чим позивач просив суд позов задовольнити повністю.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що на підставі договору №301116-1 від 30 листопада 2016 року та видаткової накладної №РН-0002944 від 16 лютого 2018 року передав відповідачу товар на умовах визначених цим договором, проте зобов'язання щодо оплати придбаного товару відповідач не виконав, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 12 568 грн. 54 коп. боргу, а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 2 340 грн. 99 коп. інфляційних витрат, 1 124 грн. 98 коп. - 3% річних та на підставі п. 5.2. договору пеню в розмірі 10 143 грн. 39 коп.
Судом встановлено, що 30 листопада 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Міранта” (продавець) та приватним підприємством “Золотоніська птахофабрика” (покупець) було укладено договір за №301116-1.
Продавець зобов'язався передати покупцю у власність, в порядку та на умовах, визначених цим договором, а покупець - прийняти та оплатити ветеринарні препарати, в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1. договору).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно п. 8.1. договору термін дії цього договору починає свій перебіг з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2017 року, але він автоматично продовжується на наступний рік, якщо жодна із сторін не попередить у письмовій формі іншу про припинення його дії, не пізніше як за один місяць до його закінчення.
Доказів, що підтверджують припинення договору матеріали справи не містять, а тому слід дійти висновку, що строк дії договору продовжувався на наступні періоди на підставі п. 8.1. договору.
Пунктом 2.1. вищевказаного договору визначено, що кількість, вартість, одиниці виміру та інші характеристики товару визначаються сторонами для кожної окремої партії товару та відображаються в накладних на передачу товару.
Позивач свої зобов'язання виконав та поставив відповідачу товар на загальну суму 12 568 грн. 54 коп., що підтверджується копією видаткової накладної №РН-0002944 від 16 лютого 2018 року.
У видатковій накладній є посилання на договір №301116-1 від 30 листопада 2016 року, а також на рахунок №СФ-0001791 від 15 лютого 2018 року.
Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписом уповноваженої довіреністю №41 від 16 лютого 2018 року особи та відтиском печатки підприємства.
Водночас, в рахунку №СФ-0001791 від 15 лютого 2018 року позивач посилається на договір №080218-1 від 08 лютого 2018 року.
В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують укладання між сторонами будь-якого іншого договору купівлі-продажу, зокрема договору за №080218-1 від 08 лютого 2018 року.
Отже, оскільки з матеріалів справи вбачається, що товар було поставлено на виконання саме умов договору №301116-1 від 30 листопада 2016 року, то посилання відповідача на ту обставину, що товар було поставлено з інших підстав спростовується наведеними вище фактами.
Крім того позивачем на адресу відповідача було направлено претензію від 20 червня 2018 року за №1, в якій позивач вказував дійсні реквізити щодо сплати вартості поставленого товару.
Вищевказану претензію відповідач отримав 27 червня 2018 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомленням про вручення поштового відправлення.
Аналогічні претензії було направлено відповідачу у 2019 та 2020 роках, які було отримано відповідачем про що свідчать копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.
Водночас доказів сплати вартості поставленого товару на вказані у претензіях реквізити відповідач суду не надав.
Суд дійшов висновку, що в рахунку №СФ-0001791 від 15 лютого 2018 року позивачем було помилково вказано договір №080218-1 від 08 лютого 2018 року, який фактично між сторонами не укладався.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За умовами п. 3.2. договору повна оплата товару має бути здійснена протягом 14 календарних днів з моменту отримання покупцем товару.
Оскільки товар було поставлено 16 лютого 2018 року, то строк оплати товару настав 02 березня 2018 року.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного та повного здійснення, на підставі умов договору поставки, розрахунку з позивачем за поставлений товар.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином борг в розмірі 12 568 грн. 54 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 124 грн. 98 коп. 3% річних нарахованих за період з 03 березня 2018 року по 24 лютого 2021 року та 2 340 грн. 99 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період березень 2018 року - січень 2021 року.
Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3.” судом встановлено, що розмір 3% річних та інфляційних втрат нараховано вірно, а тому заявлені до стягнення суми підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 5.2. договору покупець сплачує пеню розмірі 0,2% від загальної вартості товару за кожен день прострочки, якщо він затримує оплату згідно п. 3.2. договору на строк більше ніж на 3 календарних дні, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка має місце на час проведення розрахунків.
Так, з урахуванням вищенаведених умов договору позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 10 143 грн. 39 коп. пені нарахованої за період з 03 березня 2018 року по 24 грудня 2020 року.
Проте, позивачем при нарахуванні пені порушено вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому судом враховано, що п. 5.2. договору не містив умови нарахування пені понад строки, що встановлені ч. 6 ст. 232 ГК України.
Крім того, як вже зазначалося вище, відповідачем під час розгляду справи було заявлено про пропуск позивачем спеціальної позовної давності, яка до вимог про стягнення неустойки становить один рік.
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Враховуючи, що строк оплати товару настав 02 березня 2018 року, а позивач звернувся до суду з позовом 01 березня 2021 року (про що свідчить накладна Укрпошти Експрес на конверті), строк позовної давності на момент звернення до суду за вимогами про стягненні неустойки нарахованої за період з 03 березня 2018 року по 02 вересня 2019 року сплинув.
Оскільки строк позовної давності щодо стягнення неустойки в розмірі 2 172 грн. 12 коп. за період з 03 березня 2018 року по 02 вересня 2018 року сплив, та враховуючи заяву відповідача, суд вважає за необхідне у задоволенні позову в цій частині відмовити на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.
В решті вимог про стягнення пені слід відмовити з урахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
З 19 квітня по 07 травня 2021 року головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, в зв'язку з чим рішення по справі судом ухвалено 11 травня 2021 року.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного підприємства “Золотоніська птахофабрика”, с. Ковтуни, Золотоніський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 32908049 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Міранта”, вул. В.Чорновола, 263/8, м. Черкаси, ідентифікаційний код 34608621 - 12 568 грн. 54 коп. боргу, 2 340 грн. 99 коп. інфляційних втрат, 1 124 грн. 98 коп. - 3% річних та 1 390 грн. 37 коп. судового збору.
3. В решті вимог - в позові відмовити.
Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 11 травня 2021 року.
Суддя А.В.Васянович