ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.05.2021Справа № 910/3237/21
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Концерну "СоюзЕнерго"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 130 580,27 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Концерну "СоюзЕнерго" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 130 580,27 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 53-129-01-19-01854 від 22.04.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2021 відкрито провадження у справі №910/3237/21, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
26.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.
05.04.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі №910/3237/21 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та вручена позивачу та відповідачу.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
22.04.2019 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Покупець) та Концерном "СоюзЕнерго" (Постачальник) укладено договір поставки № 53-129-01-19-01854 (надалі також - договір поставки), за умовами п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити засувки клинові виробництва ТОВ «Виробниче об'єднання Союзснергомаш», (далі - Продукція) для потреб ВП «Запорізька АЕС» ДГІ «НАЕК «Енергоатом» (далі - Кінцевий споживач), а Покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити Продукцію.
Відповідно до п. 1.2 договору поставки, найменування, одиниці виміру і загальна кількість Продукції, її номенклатура, ціна і строки поставки зазначені в Специфікації (далі - Специфікація), яка є невід'ємною частиною Договору.
За приписам пунктів 3.1-3.3 договору поставки, сума Договору становить 1 591 545.60 грн. (один мільйон п'ятсот дев'яносто одна тисяча п'ятсот сорок п'ять гривень гри. 60 коп.), у тому числі ПДВ 20% - 265 257.60 грн.
Ціна на кожну одиницю Продукції встановлена в національній валюті України і зазначена в Специфікації.
В ціну Продукції включені витрати, пов'язані з виготовленням, проведенням приймальних, приймально-здавальних випробувань на заводі-виробнику. упаковкою, маркуванням, доставкою Вантажоодержувачу, гарантійними зобов'язаннями.
Згідно з п. 4.1 договору поставки, Покупець сплачує вартість Продукції за ціною, зазначеною в Специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 4.2 договору поставки, оплата поставленої партії Продукції по Специфікації здійснюється Покупцем протягом 45 робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі на поставлену партію Продукції.
Згідно з п. 4.3 договору поставки, оплата Покупцем частини вартості поставленої партії продукції, розмір якої відповідає сумі податку на додану вартість, здійснюється виключно після отримання надання Постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.
Датою поставки вважається дата видаткової накладної на Продукцію, що підтверджує надходження Продукції на склад Вантажоодержувача. (п. 5.4 договору поставки).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє по 28.02.2020, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. (п. 10.1 договору поставки).
На виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач в свою чергу прийняв товар (засувка клинова), що підтверджується видатковою накладною № РН-0001126 від 29.07.2019 на суму 1 591 545,60 грн, товарно-транспортною накладною № 1126 від 29.07.2019, податковою накладною № 197 від 29.07.2019 та актом приймання-передачі ТМЦ № 1518/61 від 21.08.2019.
Звергаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що відповідач здійснив оплату поставленого позивачем товару за договором поставки частково у розмірі 1 500 000,00 грн, у зв'язку з чим його заборгованість становить 91 545,60 грн. Крім суми основного боргу позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні у розмірі 22 727,86 грн та 3% річних у розмірі 16 306,81 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що позивач не надав суду докази порушення відповідачем грошових зобов'язань. Також відповідач зазначає, що позивачем було допущено помилки при розрахунку 3% річних та інфляційних. Крім того, позивач просить на підставі ч. 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір заявлених 3% річних та інфляційних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач в свою чергу прийняв товар (засувка клинова), що підтверджується видатковою накладною № РН-0001126 від 29.07.2019 на суму 1 591 545,60 грн, яка оформлена належним чином та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками підприємств без зауважень та заперечень.
Також, на підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором позивачем подано в матеріли справи товарно-транспортну накладну № 1126 від 29.07.2019, податкову накладну № 197 від 29.07.2019 та акт приймання-передачі ТМЦ № 1518/61 від 21.08.2019.
За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, останній за поставлений товар розрахувався частково на суму 1 500 000,00 грн, а саме: 14.01.2020 - 1 000 000,00 грн, 20.03.2020 - 500 000,00 грн.
У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що в порушення зазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору поставки відповідач не виконав свої грошові зобов'язання з оплати товару у встановлений договором строк у повному обсязі, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.
Відповідач в свою чергу жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати грошових коштів позивачу за договором поставки не подав.
При цьому, суд відхиляє як необґрунтовані твердження відповідача про відсутність доказів невиконання відповідачем зобов'язань з оплати, оскільки наданий позивачем акт звірки взаємних розрахунків підписаний тільки з його сторони, з огляду на таке.
Так, саме на відповідача покладений обов'язок доводити виконання ним покладених договором грошових зобов'язань, а натомість відповідач не спростував а ні факту здійснення часткової оплати за договором у сумі 1 500 000,00 грн, а ні надав доказів повної оплати поставленого товару.
Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення інфляційні у розмірі 22 727,86 грн та 3% річних у розмірі 16 306,81 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України на підставі якої позивач звертається з такою вимогою, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за загальний період прострочення з 24.10.2019 по 22.02.2020, суд зазначає, що позивачем неправильно визначено початок періоду прострочення відповідача, який, з огляду на п. 4.2 договору, розпочався 26.10.2019, а не 24.10.2019.
Отже, за перерахунком суду, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 16 171,35 грн.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Водночас, на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
З огляду на таке, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Отже, з огляду на викладене, розрахунок інфляційних за період прострочення сплати відповідачем суми боргу має здійснюватися з 01.11.2019.
Здійснивши перерахунок інфляційних, враховуючи, що за період з 01.11.2019 по 31.12.2019 має місце дефляція, яка становить 1 594,73 грн, а також періоди прострочення відповідача, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 8 451,62 грн. інфляційних.
У відзиві на позов відповідач просить врахувати його складне фінансове становище, в якому компанія опинилася через виникнення перед нею суттєвої заборгованості у ДП «Гарантований покупець». У зв'язку з цим відповідач просить, на підставі ч. 2 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір 3% річних та інфляційних.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Водночас, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не довів перед судом належними та допустимими доказами наявності таких обставин, які б свідчили про винятковість випадку, який може бути підставою для зменшення розміру неустойки, оскільки не надав жодних доказів в порядку ГПК України на підтвердження зазначених ним обставин, які б достеменно доводили майновий стан відповідача.
З урахуванням викладеного та змісту поданих відповідачем пояснень, суд зазначає, що обставини, на які посилається відповідач, за відсутності належних та допустимих доказів, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення процентів річних та інфляційних.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) на користь Концерну "СоюзЕнерго" (вул. Спаська, буд. 8, м. Новомосковськ, Дніпропетровська обл., 52100, ідентифікаційний код 31965106) борг у розмірі 91 545,60 грн, 3% річних у розмірі 16 171,35 грн, інфляційні у розмірі 8 451,62 грн та судовий збір у розмірі 2 019,47 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 11.05.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко