номер провадження справи 26/39/20
15.04.2021 Справа № 908/3026/20 (908/439/21)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Фермерського господарства "Максімус-1", м. Сіверськ
до відповідачів: 1/ Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Горизонт", м. Київ
2/ Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НАП ФІНАНС", м. Запоріжжя
про визнання договору недійсним
в межах справи № 908/3026/20
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НАП ФІНАНС", м. Запоріжжя
Кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Горизонт", м. Київ
Представники сторін:
Від позивача - не з'явився
Від відповідачів - не з'явились
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.02.2021 прийнято позовну заяву Фермерського господарства "Максімус-1", м. Сіверськ до розгляду в межах справи №908/3026/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НАП ФІНАНС", м. Запоріжжя, відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Ухвалено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства. Підготовче засідання призначено на 11.03.2021р. о 10-15.
Ухвалою від 01.04.2021 закрито підготовче провадження у справі №908/3026/20 (908/439/21) з розгляду позовної заяви Фермерського господарства "Максімус-1", м. Сіверськ про визнання договору недійсним, та призначено справу до розгляду по суті на 15.04.2021. о 10-30 год.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 05.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Горизонт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «НАП ФІНАНС» укладено Договір №64/20 про відступлення права вимоги, в порядку та на умовах якого, відповідач-1 відступив (передав) відповідачу-2, а відповідач-2 прийняв (набув) права вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у додатку №1 до цього договору відступлення, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників за кредитними договорами, договорами іпотеки, договорами застави та договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку №1 до цього договору відступлення. Зокрема, згідно додатку №1 до договору відступлення, до відповідача-2 перейшло право вимоги за кредитним договором №012/6.2.1.4.0/11493 від 14.10.2011, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» та позивачем, а також усіма договорами забезпечення. Ознайомившись із копією вказаною договору відступлення позивач вважає, що ним порушені права позивача, оскільки відповідно до п. 2.1 вищезазначеного договору відступлення права вимоги первісного кредитора вважаються відступленими (переданими) новому кредитору з дати сплати новим кредитором вартості права вимоги відповідно до п. 3.1. цього договору відступлення. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «НАП ФІНАНС» не набуло прав за договором відступлення, оскільки останнім не проведено оплату за відступлення прав вимоги, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «НАП ФІНАНС» не набуло прав вимоги до позивача і статусу кредитора за кредитним договором №012/6.2.1.4.0/11493 від 14.10.2011 на суму 1 205 013,14 грн. Позивач вважає, що викладені підстави є достатніми для визнання договору №64/20 від 05.10.2020 про відступлення права вимоги недійсним.
Відповідачі заперечують проти позову, про що викладено у наданих суду відзивах.
До суду 14.04.2021 надійшло клопотання позивача про відкладення судового засідання. У зв'язку з обмеженими строками, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами, відповідно д ст. 202 ГПК України.
Оцінивши надані докази, наведені обґрунтування сторін, проаналізувавши діюче законодавство, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За приписами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Горизонт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «НАП ФІНАНС» укладено договір №64/20 від 05.10.2020 про відступлення права вимоги, в порядку та на умовах якого, первісний кредитор відступив (передав) новому кредитору, а новий кредитор прийняв (набув) права вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у додатку №1 до цього договору відступлення, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників за кредитними договорами, договорами іпотеки, договорами застави та договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку №1 до цього договору відступлення.
Зокрема, згідно додатку №1 до договору відступлення, до нового кредитора перейшло право вимоги за кредитним договором №012/6.2.1.4.0/11493 від 14.10.2011, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» та Фермерським господарством «Максімус-1», код за ЄДРПОУ 34433392, а також усіма договорами забезпечення.
Спір виник в зв'язку з тим, що на думку позивача укладений договір відступлення підлягає визнанню недійсним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріали справи містять копію договору №64/20 від 05.10.2020 про відступлення права вимоги, що укладений між відповідачами, предметом якого є відступлення належних відповідачу-1 прав вимоги до позичальників.
Відповідно до п. 2.1 вищезазначеного договору відступлення права вимоги первісного кредитора вважаються відступленими (переданими) новому кредитору з дати сплати новим кредитором вартості права вимоги відповідно до п. 3.1. цього договору відступлення.
Проте, до відзивів на позовну заяву відповідачами надано належним чином засвідчену копію договору від 06.10.2020 про внесення змін до договору №64/20 від 05.10.2020 про відступлення права вимоги, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Горизонт» та товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «НАП ФІНАНС», яким сторони домовились викласти пункт 2.1. договору відступлення в наступній редакції: « 2.1. Права вимоги первісного кредитора вважаються відступленими (переданими) новому кредитору з дати укладення цього Договору.». Інші пункти Договору відступлення залишено без змін. Договір від 06.10.2020 про внесення змін до договору №64/20 від 05.10.2020 про відступлення права вимоги набув чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін.
Стосовно посилань позивача на відсутність своєчасного повідомлення позивача (як боржника) про відступлення права вимоги за кредитним договором як це передбачено п. 2.8. договору відступлення не заслуговує на увагу суду з огляду на наступне.
Згідно з п. 5.4. договору відступлення первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність відступлених прав вимоги і не несе відповідальності за невиконання боржниками своїх зобов'язань.
Статтею 516 Цивільного кодексу України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Ризики неповідомлення боржника несе новий кредитор, тому він має турбуватися про належне повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він може виконати зобов'язання старому кредитору, і таке виконання буде вважатися належним. І як будь-яке належне виконання, виконання зобов'язання на користь старого кредитора буде означати припинення зобов'язання для боржника (ст. 599 Цивільного кодексу України). Тобто новий кредитор буде не в праві вимагати від боржника виконання на свою користь. Єдине право, що залишиться у нового кредитора в такому випадку - це право вимагати від старого кредитора передачі всього отриманого від боржника як безпідставного збагачення (ст.ст. 1212 - 1214 Цивільного кодексу України).
Неналежне виконання стороною зобов'язань за договором згідно чинного законодавства України не є підставою для визнання такого договору недійсним.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Суд приходить до висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що договір №64/20 від 05.10.2020 про відступлення права вимоги, укладений між відповідачами, суперечить закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести обставини на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Фермерського господарства «Максімус-1», м. Сіверськ необґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати за позовом покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В позові відмовити.
Повний текст судового рішення складено "11" травня 2021р.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.