вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
11.05.2021м. ДніпроСправа № 904/2608/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м. Київ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАК-ПЛЮС", м. Кам'янське, Дніпропетровська область
відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Кам'янське, Дніпропетровська область
про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 63 343,67 грн. за договором № б/н від 07.07.2015 року.
Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд солідарно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАК-ПЛЮС" та ОСОБА_1 заборгованість за договором № б/н від 07.07.2015 року у загальному розмірі 63 343,67 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 46 723,22 грн., заборгованості за відсотками з користування кредитом у розмірі 13 729,71 грн., заборгованості по комісії за користуванням кредитом у розмірі 2 890,74 грн.
Дослідивши подані позовні матеріали, суд зазначає наступне.
Згідно приписів частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до частин 3 - 4 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом приписів частин 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно положень ч.1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Виходячи із вказаних вище положень Господарського процесуального кодексу України та беручи до уваги ціну позову (63 343,67 грн.), яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто поданий позов відноситься до малозначних справ, а також незначну складність характеру спірних правовідносин та обсяг необхідних доказів, що не потребує проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
19.04.2021 року від представника відповідача-2 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання № б/н від 15.04.2021 року витребування доказів.
19.04.2021 року від представника відповідача-2 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява № б/н від 15.04.2021 року із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
19.04.2021 року від представника відповідача-2 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання № б/н від 16.04.2021 року про проведення розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи.
19.04.2021 року від представника відповідача-2 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання № б/н від 15.04.2021 року витребування доказів.
19.04.2021 року від представника відповідача-2 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява № б/н від 15.04.2021 року про застосування позовної давності.
19.04.2021 року від представника відповідача-2 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання № б/н від 15.04.2021 року про призначення судової почеркознавчої експертизи.
20.04.2021 року від відповідача-1 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява № б/н від 19.04.2021 року про застосування позовної давності.
20.04.2021 року від відповідача-1 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява № б/н від 19.04.2021 року про врахування платежів за кредитним договром.
Розглянувши зазначені клопотання відповідача-2 суд вважає, що такі підстави для їх задоволення відсутні. Наявних у справі доказів достатньо для винесення рішення за правилами спрощеного позовного провадження
Виходячи з викладеного, а також враховуючи достатність наявних у справі доказів, згідно із ст.165 ГПК України, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті заявлених вимог за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст. 178 вказаного нормативно-правового акту.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
Позиція позивача
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наявністю невиконаних відповідачем-1 грошових зобов'язань за Кредитним договором № б/н від 07.072015 року, а також відповідачем-2 своїх зобов'язань за договорами поруки № POR1436939240037 від 15.07.2015 року.
Позиція відповідача-1
Відповідач-1 надав заяву у якій просить врахувати платежі за кредитним договором, відзив на позов не надав.
Позиція відповідача-2.
Відповідач-2 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договорів; факт надання кредиту; кінцевий терміном погашення кредиту; наявність прострочення погашення кредиту.
Як вбачається із матеріалів справи, 07.07.2015 ТОВ "ПАК-ПЛЮС" (відповідачем-1) в особі директора ОСОБА_1 було підписано з позивачем заяву про відкриття поточного рахунку (далі - заява), відповідно до якої перший відповідач приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі - Умови), тарифів банку, що розміщені у мережі інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування від 07.07.2015 (далі - договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору. Відповідно до укладеного договору першому відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 у електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банка і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".
Відповідно до 3.18.1.16. Умов - при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт:банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Позивач вважає, що підписавши вказану заяву, відповідач-1 виразив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг (знаходяться на сайті www.privatbank.ua), Тарифами банку, які разом із даною заявою складають договір банківського обслуговування.
Таким чином, за твердженням позивача, між позивачем та відповідачем-1 у справі укладено договір банківського обслуговування № б/н від 07.07.2015, а згідно із заявою відповідач-1 взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Відповідно до п. 3.2.1.1.1. Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє клієнта на свій вибір або у письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банка та клієнта.
Згідно із пунктом 3.2.1.1.8. Умов проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом: одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки, або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода").
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу-1 кредитний ліміт у розмірі 85 000 грн, про що свідчать надані позивачем довідка про розміри встановлених кредитних лімітів та виписки з рахунків позивача.
Перший відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитного ліміту не виконав та станом на 01.03.2021 за ним рахується заборгованість за кредитом у сумі 46 723,22 грн.
В підтвердження виконання умов договору № б/н банківського обслуговування від 07.07.2015 Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" надано довідку про встановлення ТОВ "ПАК-ПЛЮС" кредитних коштів у межах встановленого ліміту 710 000,00 грн. (а.с.35). З наявного у справі розрахунку заборгованості за договором вбачається, що встановлений відповідачу-1 кредитний ліміт було збільшено.
Внаслідок порушення відповідачем зобов'язань з повернення грошових коштів позивачем нарахована та заявлена до стягнення заборгованість за кредитом у сумі 46 723,22 грн., 13 729,71 грн. - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії за відсоткам з користування кредитом, 2 890,74 грн. - заборгованість з комісії за користування кредитом.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Приписами ст.638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори.
Судом встановлено, що між позивачем та першим відповідачем виникли цивільні права та обов'язки внаслідок укладання договору банківського обслуговування у вигляді заяви від 07.07.2015.
Частиною 1статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 599 Цивільного Кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, що користувався грошовими коштами, які належати банку з в період з 06.07.2015 по 01.03.2021. При цьому наданою до матеріалів справи випискою про рух коштів по рахунку підтверджено, що в період з 06.07.2015 по 31.08.2020 відповідач-1 отримував та своєчасно повертав грошові кошти.
З 01.01.2020 відповідач-1 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором банківського обслуговування у вигляді заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 07.07.2015, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість за кредитом у розмірі 46 723,22 грн.
Жодних повідомлень щодо незгоди із умовами надання грошових коштів від першого відповідача не надходило, але надав докази часткової оплати заборгованості у сумі 21 116,41 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме: № BOPMNP080221391380393536 від 08.02.2021 року на суму 19 660,40 грн., № BOPMNP080221464734181969 від 08.02.2021 року на суму 19 128,59 грн., № BOPMNP080221348216256323 від 08.02.2021 року на суму 104,19 євро (екв. 3 438,27 грн. за курсом НБУ на 08.02.2021 року).
Отже, відповідачем-1 здійснено оплату суми основного боргу у розмірі 21 116,41 грн. 08.02.2021.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою 16.03.2021. Отже часткова оплата відбулась до звернення позивача з позовом, що є підставою для відмови в позові в частині стягнення основного боргу у сумі 21 116,41 грн.
На час винесення рішення доказів погашення заборгованості за кредитним договором, в повному обсязі, сторонами суду не надано.
З огляду на вказане, позовна вимога про стягнення з відповідача-1 основного боргу підлягає задоволенню у розмірі 4 495,96 грн.
Щодо суми заборгованості за відсотками та комісії
У зв'язку з наданням АТ КБ "Приватбанк" у користування першому відповідачу грошових коштів на виконання умов банківського обслуговування від 07.07.2015 позивачем було заявлено до стягнення заборгованості за відсотками у сумі 13 729,71 грн, заборгованість з комісії за користування кредитом у сумі 2 890,74 грн.
Під час вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заявлених АТ КБ "Приватбанк" позовних вимог у названій частині суд зазначає таке.
За змістом статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Частинами першою, другою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору комісії і проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
Судом встановлено, що у заяві відповідача про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 07.07.2015 не визначено процентної ставки, ставки по комісії за користування кредитом за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у частині стягнення процентів за користування кредитом, комісії за користування кредитом, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, розміщеними на офіційному сайті ПАТ КБ "Приватбанк" в мережі Інтернет за адресою https:// www.privatbank.ua/terms як невід'ємну частину спірного договору.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, про відкриття рахунку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати комісії за користування кредитом, щодо сплати неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, який міститься у матеріалах даної справи, не може беззаперечно свідчити про погодження останнього першим відповідачем, оскільки не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування, укладеного між сторонами 07.07.2015 шляхом підписання першим відповідачем Заяви на отримання послуг.
Суд зазначає, що за відсутності у Заяві домовленості сторін про сплату комісії за користування кредитом, процентів за користування кредитом за несвоєчасне погашення кредиту наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із першим відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. На переконання суду Умови, на які посилається позивач, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору ані щодо будь-яких встановлених ними нових Умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, ані щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії за користування кредитом, процентів за користування кредитом за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.
З огляду на вищевикладене та приймаючи до уваги зміст заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги від 07.07.2015, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених АТ КБ "Приватбанк" до першого відповідача позовних вимог у частині стягнення заборгованості за відсотками у сумі 13 729,71 грн., заборгованості з комісії за користування кредитом у сумі 2 890,74 грн.
Щодо звернення позивачем до господарського суду із позовною заявою де одним відповідачів є фізична особа, суд зазначає наступне.
З аналізу змісту та підстав поданого позову вбачається, що позивач, як кредитор, подав до господарського суду позов до фізичної особи, як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці
Предметом розгляду за даним позовом є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб'єкти господарювання. Крім цього, позивачем заявлена позовна вимога до поручителя - фізичної особи, який зазначений стороною правочину в забезпечення виконання зобов'язання відповідача - 1.
За таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 Господарського процесуального кодексу України, позивач дійшов обґрунтованого висновку, що даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018р. у справі №415/2542/15-ц.
Щодо вимог позивача до відповідача-2 про солідарне стягнення заборгованості, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно з частинами 1, 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частинами 1, 2 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною 1 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Разом з тим, оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язань і при цьому водночас сама має зобов'язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та про договори (розділи І та II кн. 5 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов'язання), до істотних умов договору поруки слід віднести, зокрема визначення зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо.
Аналогічна правова позиція щодо істотних умов договору поруки наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 р. по справі № 922/2913/18.
Судом встановлено, що предметом договору поруки № POR1436939240037 від 15.07.2015 року є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання підприємством ТОВ "ПАК-ПЛЮС" зобов'язань за угодою приєднання до розділу 3.2.1 "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг" та до розділу 3.2.2 "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг".
З системного аналізу всіх умов вказаного договору поруки не вбачаються реквізити основного договору, оскільки з наданого договору неможливо встановити ані правочин, який як основне зобов'язання забезпечене порукою, ані поточний рахунок, на який надається послуга кредитного ліміту. Лише визначено особу, первинні зобов'язання якої забезпечені порукою.
Оскільки аналіз змісту договору поруки не дозволяє встановити дійсний зміст основного зобов'язання забезпеченого порукою, то у даній справі підлягає застосуванню тлумачення "contra proferentem" (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх писав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі № 753/11000/14-ц; постанові Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі № 910/3570/18.
Отже, із застосуванням даного принципу тлумачення умов договору, ризик настання негативних наслідків покладається на сторону договору, яка передбачила таку умову договору, що не конкретизувала включення до предмета поруки умови щодо основного зобов'язання забезпеченого порукою.
За таких підстав, суд не погоджується з твердженнями позивача, що договір поруки № POR1436939240037 від 15.07.2015 укладено саме в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № б/н від 07.07.2015, як таким, що жодним чином не узгоджений сторонами договору поруки та матеріалами справи не підтверджені, а відтак суд позбавлений можливості встановити, які саме первинні зобов'язання забезпечені порукою.
Отже, умови укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору поруки POR1436939240037 від 15.07.2015 у сукупності з відсутністю в матеріалах справи доказів, що підтверджують факт надання згоди відповідачем-2 на забезпечення виконання зобов'язань саме за кредитним договором № б/н від 07.07.2015, спростовують твердження позивача щодо наявності солідарного обов'язку відповідача-2 сплати заборгованості за кредитом.
Беручи до уваги положення ст.73, 74, 86 ГПК України, враховуючи об'єктивну неможливість ідентифікувати за яким первинним кредитним правочином забезпечені порукою зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки вимога до відповідача-2 не доведена належними та допустимими доказами та задоволенню не підлягає.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
За таких обставин, дослідивши матеріали справи, враховуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ТОВ "ПАК-ПЛЮС" про стягнення заборгованості у розмірі 63 343,67 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 4 495,96 грн. заборгованості за кредитом. Вимоги щодо стягнення 13 729,71 грн - заборгованості за відсоткамиз користування кредитом; 2 890,74 грн - заборгованості по комісії за користування кредитом є необґрунтованими та недоведеними та не підлягають задоволенню.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241? 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАК-ПЛЮС" (51900, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Далекосхідна, буд. 18; код ЄДРПОУ 35594442) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.07.2015 року у розмірі 4 495,96 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 161,12 грн..
В іншій частині позову відмовити.
В частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 (відповідач-2) - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 11.05.2021 року.
Суддя В.Г. Бєлік