15 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 808/5653/14
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів:
судді - доповідача Чумака С.Ю.,
суддів: Шальєвої В.А., Юрко І.В.,
секретар судового засідання Рубан А.В.
за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача Синєбок Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року у справі № 808/5653/14 (суддя І інстанції - Лазаренко М.С.)
за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Фізична особа ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії відповідача щодо прийняття податкових повідомлень-рішень протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.07.2014 № 1693-15, № 1692-15, № 1688-15, № 1696-15, № 1695-15, № 1689-15, № 1694-15, № 1691-15, № 1690-15 та від 29.08.2014 № 1802-15.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року позов задоволений частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 10.07.2014 № 1691-15, № 1694-15, № 1692-15, № 1693-15, № 1688-15, № 1690-15 та від 29.08.2014 № 1802-15.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в якій позивач просив скасувати оскаржене рішення в частині відмови та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву повністю, а відповідач просив рішення суду скасувати в частині задоволення і в позові відмовити повністю.
В обґрунтування скарги позивач зазначив, що він не є платником земельного податку в розумінні Податкового кодексу України, оскільки не є ні власником, ні користувачем земельних ділянок під належними йому нежитловими приміщеннями, оскільки останні розташовані в багатоповерховому, багатоквартирному житловому будинку. Крім того, вважав, що відповідачем не були отримані витяги на земельні ділянки, стосовно яких нарахований земельний податок, а тому оскаржені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
В обґрунтування скарги відповідач зазначив, що висновки суду першої інстанції щодо неможливості встановлення позивача повноправним і визнаним у законному порядку власником за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не відповідають дійсності. Таким чином, на думку відповідача, судом першої інстанції порушено принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Позивач є власником нерухомого майна:
- нежитлового приміщення, першого поверху, площею 134,9 кв. м, розташованого за адресою АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_4 ), на підтвердження чого в матеріалах справи наявне свідоцтво про право власності від 19 березня 2007 року серія САВ № 318108 , в якому підставою визначено рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 24 лютого 2007 року № 71/31 та записом в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 5 травня 2007 року (т. № 1 а.с. 23, т. № 2 а.с. 79);
- нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2007 року № 2597, зареєстрованим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чорненькою О.М., про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 25 серпня 2007 року, про що в матеріалах справи наявне свідоцтво про право власності від 3 листопада 2010 року серія САЕ № 172670 , в якому підставою визначено рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 лютого 2008 року № 78/20 (т. № 1 а.с. 24, т. № 2 а.с. 76-77);
- нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_2 , на підтвердження чого в матеріалах справи наявне свідоцтво про право власності від 5 червня 2012 року серія САЕ № 664538 , в якому підставою визначено рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30 червня 2010 року № 293/4 та записом в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 1 серпня 2012 року (т. № 1 а.с. 25, т. № 2 а.с. 77).
Контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 10 липня 2014 року № 1693-15, № 1692-15, № 1688-15, № 1696-15, № 1695-15, № 1689-15, № 1694-15, № 1691-15, № 1690-15 та від 29 серпня 2014 року № 1802-15, якими нараховано земельний податок з фізичних осіб за 2012-2014 роки (т. № 1 а.с. 10, 11, 12, 13, 14, 40).
Податковим органом 5 серпня 2014 року сформовано розрахунки до податкових повідомлень-рішень, які надіслано позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримані платником податків 7 серпня 2014 року (т. № 1 а.с. 77).
Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з цим позовом.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність податкового органу стосовно недотримання встановленого пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України строку нарахування суми земельного податку та вимог пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України в частині не складання та не надіслання розрахунку донарахованих грошових зобов'язань до кожного оскаржуваного платником податків податкового повідомлення-рішення форми "Ф". Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 липня 2014 року №1690-15. В задоволені іншої частини позову відмовлено (т. № 1 а.с. 84-88).
За результатами апеляційного перегляду, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року, у складі колегії суддів: головуючий суддя - Шлай А.В., суддів - Іванов С.М., Чабаненко С.В., рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 липня 2014 року № 1690-15. У задоволені іншої частини позову відмовлено (т. № 1 а.с. 183-185).
За наслідками касаційного перегляду судових рішень першої та апеляційної інстанцій, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2016 року касаційну скаргу позивача задоволено частково, скасовано судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. № 1 а.с. 258-262).
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10 липня 2014 року № 1691-15, № 1694-15, № 1692-15, № 1693-15, № 1688-15, № 1690-15 та від 29 серпня 2014 року № 1802-15. В іншій частині позову відмовлено (т. № 2 а.с. 61-65).
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування земельного податку на земельну ділянку під нежитловим приміщенням, розташованим за адресою м. Запоріжжя, вул. Шевченка, 20 (вул. Возз'єднання України, 25, прим. 25), за період 2012-2014 років проведено контролюючим органом правильно, оскільки право власності на це приміщення зареєстровано у встановленому чинним законодавством порядку. Інші об'єкти нерухомості не зареєстровані в установленому законодавством порядку, а тому на позивача не може бути покладено обов'язок щодо сплати земельного податку.
Не погодившись з зазначеним вище рішенням, сторони подали апеляційні скарги, за результатами розгляду яких постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, апеляційну скаргу відповідача задоволено, постанову Запорізького окружного адміністративного суду 15 травня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову про визнання дій щодо складання податкових повідомлень-рішень протиправними (т. № 2 а.с. 127-128).
За наслідками розгляду касаційної скарги Верховним Судом прийнято постанову від 11 лютого 2021 року, якою скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. № 2 а.с. 257-263). При цьому, Верховний Суд, вказавши, що позивач є власником зазначеного вище нерухомого майна, дійшов висновку, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, у позивача виник обов'язок зі сплати земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Разом з тим, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду у зв'язку з тим, що суд відмовив лише у визнанні протиправними дій щодо складання оскаржених податкових повідомлень-рішень і не прийняв ніякого рішення стосовно позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування цих податкових повідомлень-рішень.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
За приписами підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні.
Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходять право власності або користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
При цьому, за змістом пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 7 липня 2015 року у справі № 21-775а17 та Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/8009/16, а також у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року в цій справі.
Позивач не зареєстрував право власності чи користування земельними ділянками під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, але, з врахуванням принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Як зазначалось судом вище, позивач є власником наведених вище нежитлових приміщень, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (т. № 2 а.с. 74-80), а тому є користувачем земельних ділянок, розташованих під цими приміщеннями, у зв'язку з чим у розумінні ст. 269 Податкового кодексу України він є платником земельного податку.
Отже, оскільки позивач є власником переліченого майна та є платником земельного податку, а тому податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем є законними і обґрунтованими.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що право власності позивача на нерухоме майно за адресами: м. Запоріжжя, вул. Правди, 39, прим. 46 та вул. Сталеварів, 23, прим. 4 не зареєстровано, що призвело до неправильних висновків про задоволення позову в частині визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, якими позивачу визначені зобов'язання із земельного податку за земельні ділянки, розташовані під цими приміщеннями.
При цьому, доводи позивача, що норма п. 287.8 статті 287 Податкового одексу України, якою передбачений обовязок власника нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями, не підлягає застосуванню, оскільки міститься у статті з назвою «Строк сплати плати за землю», є безпідставними, оскільки правове значення для вирішення спору в цьому випадку має зміст самої норми права, якою чітко визначений такий обов'язок, а не назва статті. При цьому, колегія суддів зауважує, що стаття 287 ПК України міститься у розділі ХІІ «Податок на майно», тобто саме в розділі, який визначає правила сплати земельного податку.
Доводи позивача, що отримані витяги з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки не ідентифікують саме ділянки під належним йому нерухомим майном, оскільки такі ділянки не є сформованими, колегія суддів також вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр»
- кадастровий квартал - компактна територія, що визначається з метою раціональної організації кадастрової нумерації та межі якої, як правило, збігаються з природними або штучними межами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, вулицями, шляхами, інженерними спорудами, огорожами, фасадами будівель, лінійними спорудами тощо);
- кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування;
З приписами ч. 4 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» структура кадастрових номерів земельної ділянки визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 30 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок), Кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів:
НКЗ : НКК : НЗД,
де НКЗ - номер кадастрової зони, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку;
НКК - номер кадастрового кварталу, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку;
НЗД - чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу (максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу становить 9999).
У наданих відповідачем витягах у графі «кадастровий номер» містяться всі зазначені структурні елементи, тобто земельна ділянка визначена до меж кадастрового кварталу. Останні чотири цифри, на місці яких у витягах стоять пунктири означають номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу і їх відсутність не впливає на нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Отже, Витяги, на підставі яких відповідачем обраховувались податкові зобов'язання, об'єктивно і правильно відображають відомості стосовно нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а тому їх застосування відповідачем є правомірним.
Судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та порушені норми процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позову з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Повний текст судового рішення складений 20 квітня 2021 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області задовольнити.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року у справі № 808/5653/14 скасувати в частині задоволення позову і в цій частині у задоволенні позову відмовити.
В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року у справі № 808/5653/14 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення 15 квітня 2021 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач С.Ю. Чумак
суддя В.А. Шальєва
суддя І.В. Юрко