07 травня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1873/20-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Дембіцький П.Д., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-2714/14-20-СГ від 24.09.2020 року;
- зобов'язати Головне правління Держгеокадастру у Чернівецькій області затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з земель державної власності сільськогосподарського призначення з подальшою передачею у власність громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 7321581000:01:008:0058 площею 1,6654га для ведення особистого селянського господарства на території Боянчуцької сільської ради за межами с. Боянчук Заставнівського району Чернівецької області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у відповідача відсутні повноважень (правових підстав) відмовляти йому у затвердженні погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для наступного передавання у власність за умови виконання останнім вимог законодавства.
Вважає, що оскаржуваний наказ винесено неправомірно, оскільки підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України немає. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
До суду надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, відповідно до якого відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, не підлягають задоволенню.
Зокрема, наказом Головного управління від 24.09.2020 року №24-2714/14-20-СГ ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Боянчуцької сільської ради за межами с.Боянчук Заставнівського району Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,6654 га, кадастровий № 7321581000:01:008:0058, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність.
Водночас, у вказаному наказі чітко вказані підстави прийняття Головним управлінням рішення: невідповідність положень статті 198 Земельного кодексу України .
Крім того, відповідач зазначав, що суд вправі зобов'язувати його до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків, проте, не може вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно приймати (вчинити) відповідачу.
З огляду на наведене, на думку відповідача, їх позиція є вмотивованою та такою, що відповідає вимогам законодавства, оскільки, підстава відмови у затвердженні поданого проекту землеустрою є законодавчо обґрунтованою.
Оскільки сторонами на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, заперечення не було надано належні письмові докази, що вказувало на їх недостатність для встановлення обставин справи, суд неодноразово відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 КАС України зобов'язував сторони ухвалою суду надати суду письмові докази в обґрунтування заявлених вимог, заперечень, у зв'язку з чим розгляд справи відкладався, оголошувалась перерва.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 77 КАС України визначено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Наказом Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 15.04.2020 року. № 24-1641/14-20-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Боянчуцької сільської ради за межами с. Боянчук Заставнівського району Чернівецької області, розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (01.03). (а. с. 11).
На підставі даного наказу, ФОП ОСОБА_2 розробив позивачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а. с. 16-32).
Готовий проект було подано на погодження експерту державної експертизи.
11.06.2020 року експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області складено (видано) Висновок про розгляд документації із землеустрою № 6678/82-20, яким погоджено розроблений ФОП ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки у власність (а. с. 32).
У п. 9 вказаного Висновку зазначено, що зауваження та пропозиції до проекту землеустрою відсутні. (а. с. 32 зворотній бік).
Судом встановлено, що проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 погоджено без жодних зауважень.
18.06.2020 року після отримання позитивного висновку, земельну ділянку, яка розташована за адресою: Боянчуцька сільська рада за межами с. Боянчук Заставнівського району Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,6654 га, зареєстровано у Державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер №7321581000:01:008:0058, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру (а.с. 13).
08.07.2020 року позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 1,6654 га, з кадастровий номером № 7321581000:01:008:0058 для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Боянчуцька сільська рада за межами с. Боянчук Заставнівського району Чернівецької області. (а. с. 78).
24.09.2020 року відповідач наказом № 24-2714/14-20-СГ відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Боянчуцька сільська рада за межами с. Боянчук Заставнівського району Чернівецької області розмір земельної ділянки 1,6654 га, кадастровий №7321581000:01:008:0058 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з наступних підстав: невідповідність положень статті 198 Земельного кодексу України. (а. с. 10).
Вважаючи вказаний наказ протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Відповідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно положень ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
У частинах першій та третій статті 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно ч. 2, 3 ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною 1 ст. 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 ЗК України.
Так, згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частиною 9 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства визначено Законом України “Про особисте селянське господарство” від 15.05.2003 р. № 742-IV (далі - Закон № 742-IV).
Відповідно до статті 1 цього Закону особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Статтею 3 Закону № 742-IV визначено, що дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 року № 858-ІV (далі - Закон № 858-ІV) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.
Згідно із ч. 1 ст. 50 Закону № 858-ІV проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.
З аналізу вказаних норм видно, що процес отримання земельної ділянки у власність передбачає декілька етапів, а саме:
1) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
2) розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
3) затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до ч. 6 ст. 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до ч. 4 ст. 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.
Частиною 5 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Згідно з ч. 6 ст. 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
Частиною 8 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.
Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.
Частиною 17 ст. 186 ЗК України встановлено, що підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову в його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки в Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, у свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
При цьому, з наведених норм Земельного кодексу України випливає, що єдиною підставою для відмови в затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186-1 ЗК України, норми ст. 118 ЗК України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів і прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.
Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
З матеріалів справи видно, що Наказом Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 15.04.2020 року. № 24-1641/14-20-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Боянчуцької сільської ради за межами с.Боянчук Заставнівського району Чернівецької області, розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (01.03). (а. с. 11).
На підставі даного наказу, ФОП ОСОБА_2 розробив позивачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а. с. 16-32).
Готовий проект було подано на погодження експерту державної експертизи.
11.06.2020 року експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області складено (видано) Висновок про розгляд документації із землеустрою № 6678/82-20, яким погоджено розроблений ФОП ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки у власність (а. с. 32).
У п. 9 вказаного Висновку зазначено, що зауваження та пропозиції до проекту землеустрою відсутні (а. с. 32 зворотній бік).
Судом встановлено, що проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 погоджено без жодних зауважень.
18.06.2020 року після отримання позитивного висновку, земельну ділянку, яка розташована за адресою: Боянчуцька сільська рада за межами с. Боянчук Заставнівського району Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,6654 га, зареєстровано у Державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер №7321581000:01:008:0058, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру (а.с. 13).
Вказане свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих до них нормативно правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
08.07.2020 року позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 1,6654 га, з кадастровий номером № 7321581000:01:008:0058 для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Боянчуцька сільська рада за межами с.Боянчук Заставнівського району Чернівецької області. (а. с. 78).
24.09.2020 року відповідач наказом № 24-2714/14-20-СГ відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Боянчуцька сільська рада за межами с. Боянчук Заставнівського району Чернівецької області розмір земельної ділянки 1,6654 га, кадастровий №7321581000:01:008:0058 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з наступних підстав: невідповідність положень статті 198 Земельного кодексу України. (а. с. 10).
Суд звертає увагу на те, що статтею 198 ЗК України визначено поняття кадастрових зйомок та що вони включають.
При цьому, за приписами ст. 118 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Суд зауважує, що відповідачем не надано конкретизованих доводів щодо наявності певних недоліків землевпорядної документації позивача та не вмотивовано в чому полягає невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Дослідженням оскаржуваного наказу також встановлено, що відповідач у висновку не конкретизував, які саме недоліки необхідно було позивачу усунути для погодження проекту землеустрою та не вказав розумний строк для усунення таких недоліків.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу щодо відмови в затвердженні проекту із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки позивачу.
Необхідно зазначити, що зобов'язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Враховуючи наведене, на думку суду, відповідач протиправно відмовив у погодженні проекту землеустрою, тому наявні підстави для задоволення позову.
Стосовно вимог позивача зобов'язати Головне правління Держгеокадастру у Чернівецькій області затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення з подальшою передачею у власність громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 7321581000:01:008:0058 площею 1,6654га для ведення особистого селянського господарства на території Боянчуцької сільської ради за межами с.Боянчук Заставнівського району Чернівецької області, суд зазначає наступне.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. Термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (ч. 2 ст. 9 КАС України).
Згідно із ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб.
З метою захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу правової визначеності у спірних правовідносинах, керуючись положеннями ст. 245 КАС України, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, виходячи із наведених вище висновків, є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 08.07.2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 1,6654 га, з кадастровий номером № 7321581000:01:008:0058 для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Боянчуцької сільської ради за межами с.Боянчук Заставнівського району Чернівецької області та прийняти мотивоване рішення за результатами розгляду вказаних заяв у відповідності до норм ЗК України.
Суд звертає увагу відповідача, що під час повторного розгляду заяв про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, , загальною площею 1,6654 га, з кадастровий номером № 7321581000:01:008:0058 для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Боянчуцької сільської ради за межами с.Боянчук Заставнівського району Чернівецької області, він зобов'язаний розглянути вказану заяву враховуючи правовий висновок суду наведений в даній справі.
Посилання відповідача на вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 р. № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", суд не бере до уваги, виходячи з наступного.
На виконання Указу Президента України від 15.10.2020 р. № 449 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 16.11.2020 р. № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", якою врегульовано питання передачі земельних ділянок із державної до комунальної власності.
Вказаною Постановою, серед іншого, зобов'язано Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру забезпечити передачу у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких надано дозволи на розроблення документації із землеустрою, у разі, коли до 15 грудня 2020 року документацію із землеустрою не подано на затвердження до територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру відповідно до статті 117 Земельного кодексу України (пункт 4 Постанови № 1113).
З аналізу наведеної норми видно, що не підлягають до передачі у комунальну власність земельні ділянки, документацію із землеустрою щодо яких подано на затвердження до територіальних органів Держгеокадастру до 15 грудня 2020 року.
Крім того, згідно із ч. 1 ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності (пункт "б" ст. 80 ЗК України).
Отже, з урахуванням наведених норм ст. 117 ЗК України право комунальної власності на земельні ділянки, які передані з державної власності у комунальну виникає з моменту реєстрації цього права згідно із положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що випливає зі змісту ст. ст. 125, 126 ЗК України.
Водночас, відповідач не надав суду доказів реєстрації права власності на земельну ділянку площею 1,6654 га, з кадастровий номером № 7321581000:01:008:0058 за Боянчуцькою сільською радою. За даними Публічної кадастрової карти України земельна ділянка з кадастровим номером 7321581000:01:008:0058 не перебуває у комунальній власності.
Крім того, з матеріалів справи встановлено, що оскаржуваний наказ відповідачем прийнято 24.09.2020 року, тобто до 15.12.2020 року.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 стаття 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 1681,40 грн, що підтверджується квитанціями № 0023490 від 15.10.2020 року (а. с. 113) № 0026915 від 14.01.2021 року (а. с. 112).
Оскільки, позов підлягає до задоволення, тому суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 1681,40 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити повністю.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 44, 72-80, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області № 24-2714/14-20-СГ від 24.09.2020 року.
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 1,6654 га, з кадастровий номером № 7321581000:01:008:0058 для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Боянчуцької сільської ради за межами с.Боянчук Заставнівського району Чернівецької області, враховуючи правовий висновок суду наведений в даній справі
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1681,40 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Повне найменування учасників процесу:
Позивач: - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 194-А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 39909396).
Суддя П.Д. Дембіцький