07 травня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1546/21-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду через свого представника з вказаним позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 52457921 від 22.06.2018 у розмірі 1545,66 доларів США та 1551,66 грн, винесену державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Чорним Р.В.;
- визнати протиправною та скасувати постанову ВП № 59172331 від 21.05.2019 про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору, винесену старшим державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Марко В.М.
В обґрунтування адміністративного позову позивач вказував, що під час примусового виконання виконавчих документів з нього не було стягнуто суму боргу, а добровільно ним сплачено та частково анульовано стягувачем, відповідно не може стягуватися виконавчий збір. За наведених обставин, позивач вважає, що оскаржувані постанови ВП № 52457921 від 22.06.2018 та ВП № 59172331 від 21.05.2019 є протиправними і такими, що підлягають скасуванню.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.04.2020 р. відкрито провадження у адміністративній справі № 600/1546/21-а та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) із врахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, встановлених ст. 287 КАС України. Цією ж ухвалою визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено такий строк.
Пунктом 8 вказаної ухвали, з метою повного та всебічного розгляду справи, витребувано з Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) наступні докази: - копію постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 52457921 від 22.06.2018, а оригінал - для огляду; копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 52457921, а оригінали - для огляду; копію постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 59172331 від 21.05.2019, а оригінал - для огляду; копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 59172331, а оригінали - для огляду; копії доказів надіслання (вручення) позивачу постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 52457921 від 22.06.2018, а оригінали - для огляду; копії доказів надіслання (вручення) позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 59172331 від 21.05.2019, а оригінали - для огляду; копії заяв (клопотань), які подані позивачем у виконавчих провадженнях ВП № 59172331 та у ВП № 52457921, а оригінали - для огляду; всі матеріали та документи, які стосуються спірних правовідносин.
Перший відділ державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) подав до суду супровідний лист від 06.05.2021 з документами, в якому повідомив, що під час перевірки архіву 2018 встановлено, що матеріали виконавчого провадження ВП № 52457921 відсутні. Надати більш детальну інформацію неможливо, а також неможливо надати для огляду у судовому засіданні матеріал ВП № 52457921, у зв'язку із відсутністю будь - яких документів.
Представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи без його участі за наявними у справі матеріалами у порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
У судове засідання призначене на 06.05.2021 відповідач не прибув, причини неприбуття не повідомив, хоча належним чином був повідомлені про дату, час та місце судового розгляду шляхом надсилання у порядку встановленому ст. 268 КАС України на офіційну електронну адресу тексту ухвали суду про відкриття провадження у справі від 29.04.2021, що підтверджується матеріалами справи.
Перший відділ державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач) не скористався правом подання відзиву на адміністративний позов в порядку ст. 162 КАС України.
Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Частиною 1, 9 ст. 205 КАС України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи положення ст. ст. 194, 205, 268 КАС України, суд вважає, що не має перешкод для розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
04.10.2016 головним державним виконавцем Чернівецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, Громовою Людмилою Вікторівною винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 52457921 стосовно боржника ОСОБА_1 з примусового виконання виконавчого листа № 727/5769/15-ц, виданого 06.04.2016 Шевченківським районним судом м. Чернівці та рішення Апеляційного суду Чернівецької області про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" за договором про надання споживчого кредиту № 11107600000 від 12 січня 2007 року кредит в сумі 15456 доларів США 58 центів, проценти в сумі 6 центів, заборгованість по пені в сумі 11679,95 грн та судового збору в сумі 3836,70 грн з кожного.
Судом встановлено, що 26.10.2016 ПАТ “Укрсиббанк” на адресу ОСОБА_2 направлено повідомленням про анулювання боргу за №31-2-07-01/162, згідно якого ПАТ “Укрсиббанк” прийняв рішення про анулювання кредиторської заборгованості за кредитним договором № 11107600000 від 12 січня 2007 року.
22.06.2018 державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Чорним Ростиславом Володимировичем винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП № 52457921 в сумі 161,00 грн, в зв'язку з тим, що боржником добровільно не сплачено борг.
22.06.2018 державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Чорним Ростиславом Володимировичем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у ВП № 52457921 в сумі 1545,66 долари США (USD) та 1551,66 гривень, в зв'язку з тим, що згідно повідомлення №31-2-07-01/162 від 26.10.2016 ПАТ "Укрсиббанк" борг анульований, однак, виконавчий збір боржником не сплачено. Пунктом 3-4 згаданої постанови вказано, що постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення. Строк пред'явлення до виконання три місяці.
22.06.2018 державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Чорним Ростиславом Володимировичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 52457921, в зв'язку з тим, що згідно повідомлення стягувача вих № 31-2-07-01/162 встановлено фактичне виконання виконавчого документа.
21.05.2019 старшим державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Марко Валерієм Мірчевичем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 59172331 про примусове виконання постанови № 52457921, виданої 22.06.2018 Першим відділом державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 1545,66 доларів США та 1551,66 грн.
Доказів надіслання (вручення) позивачу оскаржуваних постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 52457921 від 22.06.2018 та постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору ВП № 59172331 від 21.05.2019 рекомендованими поштовими відправленням відповідач до суду не надав.
В позовній заяві позивач зазначає, що в лютому 2021 року він дізнався, що в нього з пенсії відраховуються кошти в розмірі 20 %. Після звернення за правовою допомого за результатами пошуку в автоматизованій виконавчих проваджень, позивач дізнався про виконавчі провадження ВП № 52457921 та ВП № 59172331. 24.03.2021 він звернувся із заявами до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про надання інформації та ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень, після чого, 31.03.2021 р. отримав коди доступу до виконавчих проваджень, за допомогою яких ознайомився з матеріалами виконавчих проваджень, які містяться в Автоматизованій системі виконавчих проваджень.
Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору протиправними, позивач звернувся до суду.
Під час розгляду справи по суті, відповідач не надав до суду належні та допустимі докази вручення позивачу оскаржуваних постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 52457921 від 22.06.2018 та постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору ВП № 59172331 від 21.05.2019 рекомендованими поштовими відправленнями з відміткою про вручення.
В ході розгляду справи по суті відповідач не заперечував щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом.
За наведених обставин, суд вважає, що причини пропуску позивачем строки звернення до суду є поважними.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що всі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ, в редакції, який діяв на час винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору).
Згідно з ч.1 ст. 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та
Частиною 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За приписами ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Положеннями ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом (ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ, яка діяла до 28.08.2018 р.).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Частиною 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
З аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ, які діяли до 28.08.2018 р. видно, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Необхідно зазначити, що законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми, при цьому розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Відповідно до п. 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 р. за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5, в редакції чинній на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору 19.07.2019 р. ВП № 53545493), у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Отже, при поверненні виконавчого документу стягувачу, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
Таким чином, виконавчий збір стягується лише за реального стягнення суми боргу з боржника, оскільки в протилежному випадку будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
З матеріалів справи видно, що на виконанні у Чернівецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області (правонаступником якого є Перший відділ державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.04.2016 у справі № 727/5769/15-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" заборгованості.
На підставі повідомлення ПАТ “Укрсиббанк” про анулювання боргу за №31-2-07-01/162 від 26.10.2016 відповідачем у виконавчому провадженні ВП № 52457921 при примусовому виконанні виконавчого листа виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.04.2016 у справі № 727/5769/15-ц, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 22.06.2018.
Того ж дня, 22.06.2018 відповідачем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у ВП № 52457921 в сумі 1545,66 долари США (USD) та 1551,66 гривень, в зв'язку з тим, що згідно повідомлення №31-2-07-01/162 від 26.10.2016 року ПАТ "Укрсиббанк" борг анульований, однак, виконавчий збір боржником не сплачено.
21.05.2019 відповідачем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 59172331 про примусове виконання постанови № 52457921 від 22.06.2018 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 1545,66 доларів США та 1551,66 грн.
Дослідженням матеріалів справи встановлено, що під час примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.04.2016 у справі № 727/5769/15-ц, рішення суду не виконано.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.04.2016 у справі № 727/5769/15-ц, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.
Враховуючи викладене, на думку суду, у відповідача не було правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі у розмірі 1545,66 доларів США та 1551,66 грн та винесення постанови у виконавчому провадженні від 22.06.2018 у ВП № 52457921 про стягнення виконавчого збору з боржника.
Суд також зауважує щодо відсутності підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню, виходячи з наступного.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання” від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, тобто після закінчення виконавчого провадження ВП № 52457921, у ст. 27 Закону № 1404-VІІІ у частині другій слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".
Отже, з 28.08.2018 р. розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.
Враховуючи наведене, суд вважає, що на час закінчення виконавчого провадження ВП № 52457921, а саме 22.06.2018, підлягали застосуванню норми ст. 27 Закону № 1404-VІІІ, які діяли до 28.08.2018, відтак відповідач мав право стягнути виконавчий збір у розмірі 10 відсотків, що фактична стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Розглядом справи по суті встановлено, що відповідачем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом, виданим Шевченківським районним судом м. Чернівці від 06.04.2016 у справі № 727/5769/15-ц.
Під час прийняття оскаржуваної постанови, відповідач не врахував наведені обставини справи та положення ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ, які діяли до 28.08.2018 р. Тому, суд вважає, що відповідач протиправно, не на підставі, не у межах повноважень, та не у спосіб, визначений Законом № 1404-VІІІ, прийняв оскаржувану постанову ВП № 52457921 від 22.06.2018, якою стягнув з позивача виконавчий збір.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України та відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд приходить до висновку про задоволення в цій частині позовних вимог, визнає протиправною та скасовує постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП № 52457921 від 22.06.2018.
Оскільки, відповідачем оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 59172331 від 21.05.2019, винесено на підставі постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП № 52457921 від 22.06.2018, яка є протиправною та скасована, відтак, суд приходить до висновку, що позовна вимога про скасування постанови ВП № 59172331 від 21.05.2019 є обґрунтованою, а оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Частиною 1 ст. 12 Закону № 1404-VІІІ (в редакції, який діяв на час винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 59172331 від 21.05.2019) встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Пунктом 2 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Суд констатує, що постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП № 52457921 від 22.06.2018 пред'явлена відповідачем до виконання з порушенням тримісячного строку, що є окремою підставою для визнання постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 59172331 від 21.05.2019 протиправною, оскільки вона прийнята відповідачем з порушенням процедури, передбаченої Законом № 1404-VІІІ.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи по суті відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних постанов ВП № 52457921 від 22.06.2018 та ВП № 59172331 від 21.05.2019, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідач під час розгляду справи по суті відзив на позовну заяву без поважних причин до суду не надав, правами передбаченими ст. ст. 159 та 162 КАС України, не скористався.
Частиною 4 ст. 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи наведену норму процесуального права, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву на позов без поважних причин, як визнання позову.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати у розмірі 1816,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 1816,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Стосовно витрати на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 6 та 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З аналізу наведених правових норм, суд приходить до висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 р. у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 р. у справі № 814/698/16 та від 18.10.2018 р. у справі №813/4989/17.
Відповідно до змісту заяви від 30.04.2021, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати понесені на правову допомогу у розмірі 8457,00 грн.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано: копію Договору про надання правової допомоги від 24.03.2021; копію додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової допомоги від 01.04.2021; копію квитанції до прибуткового ордеру № б/н від 30.04.2021; копію акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 30.04.2021.
Відповідно до додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової допомоги від 24.03.2021 за наданя правової допомоги клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар у фіксованій сумі в розмірі 8400,00 грн.
Витрати на правничу допомогу пов'язані зв'язку із розглядом справи, підтверджуються квитанцією до прибуткового ордеру № б/н від 30.04.2021 у сумі 8400,00 грн.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Згідно ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як видно із матеріалів справи, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України, дана справа є незначної складності, розглядалася без участі сторін у порядку письмового провадження.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд вважає, що у даному випадку витрати на надання правничої допомоги необхідно обраховувати, виходячи із реальної участі представника позивача в підготовці справи.
При визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, у поданих до суду письмових запереченнях, представник відповідача просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу, оскільки вказана сума судових витрат є неспівмірною зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом витраченим адвокатом на надання цих послуг, обсягом наданих з послуг та виконаних робіт.
Враховуючи вищенаведене, керуючись вимоги ст. ст. 134, 139 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для часткового задоволення заяви про витрати на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи в суді, виходячи із змісту та обсягу наданих послуг, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та заперечення поданого представником відповідача, суд приходить до висновку, що необхідно зменшити розмір судові витрати на правничу допомогу до відшкодування у сумі 4000,00 грн.
Таким чином, до відшкодування належать витрати по наданню правничої допомоги у сумі 4000,00 грн.
Беручи до уваги складність справи, виконані адвокатом роботи (надані послуги), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих послуг та виконаних робіт, предмет спору, категорію (складність) справи, а також співмірність розміру витрат, суд стягує на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 125, 129, 140, 143 Конституції України, ст. ст. 9, 77, 79, 80, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про стягнення виконавчого збору від 22.06.2018 ВП № 52457921.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про відкриття виконавчого провадження від 21.05.2019 ВП № 59172331.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 1816,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Згідно ст. 272 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
У відповідності до ст. ст. 287, 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Перший відділ державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (вул. Руська, 183, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 41659926).
Суддя В.К. Левицький