ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"07" травня 2021 р. справа № 300/565/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат Бобик Ю.І. (надалі, також - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (надалі, також - відповідач), у якому просить визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язати перерахувати вказану грошову допомогу як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та здійснити виплату недоплаченої частини, з урахуванням раніше виплаченої суми.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання до 05 травня одноразової грошової допомоги в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Проте, відповідачем, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», виплачено лише 1390 гривень 00 копійок, що є протиправним, оскільки починаючи з 27.02.2020 - з моменту визнання Конституційним Судом України неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, позивач набув право на соціальне забезпечення в порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка передбачала розмір щомісячної разової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій, що становить п'ять мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 відкрито провадження у справі, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.12-13).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позов, який отримано судом 26.03.2021. У відзиві за №14/45.1-37/587 від 25.03.2021 представник відповідача проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , заперечила та вказала на те, що Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради на виконання вимог чинної постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 правомірно нараховано та виплачено щорічну разову допомогу позивачу як учаснику бойових дій у розмірі 1 390 гривень 00 копійок. Окрім цього, звернула увагу на порушення позивачем строку звернення до суду, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із чим, просила у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі (а.с. 21-22).
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Згідно із копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 06.03.2018, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.9).
У зв'язку з наведеним, на виконання вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2020 році відповідачем виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в сумі 1390,00 грн.
ОСОБА_1 звернувся до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради із заявою про виплату недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій, за результатами розгляду якої відповідачем листом від 28.12.2020 №П/863 повідомлено, що позивачу здійснено виплату вказаної допомоги у розмірі 1390,00 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (а.с. 7).
Вважаючи, що розмір виплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є неналежним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (надалі, також - Закон №3551-XII).
Пільги учасникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV статтю 12 Закону №3551-XII доповнено частиною такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Надалі, підпунктом 1 («б») пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 за №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину 5 статті 12 Закону №3551-ХІІ викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Законом України від 28.12.2014 за №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України» доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На реалізацію приписів цієї норми Закону, Кабінетом Міністрів України 19.02.2020 прийнято постанову №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» де, серед іншого, передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1 390 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачає, серед іншого, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як слідує зі змісту вказаного рішення, Конституційний Суд України, проаналізувавши положення Конституції України та законодавства України, яке регулює спірні відносини, дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
У рішенні також зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України, встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави.
Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Водночас, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 №12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац 9 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 27.02.2020 ні положення пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ні приписи статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції підпункту 1 («б») пункту 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня, зокрема, учасникам бойових дій.
Починаючи з 27 лютого 2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції статті 12 Закону №367-ХІV, яка передбачала виплату допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму виплати грошової допомоги не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Разом з тим, статтею 7 Закону України від 14.11.2019 за №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2020 у розмірі 1 638,00 грн.
Враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що позивачу, як учаснику бойових дій, Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради мала бути виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 8 190 гривень 00 копійок (1 638,00 х 5).
Зазначена правова позиція узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним в рішенні від 29 вересня 2020 року та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 січня 2021 року в зразковій адміністративній справі №440/2722/20.
Разом з тим, як вбачається зі матеріалів справи, ОСОБА_1 , виплачено кошти в сумі 1 390 гривень 00 копійок, що суперечить положенню статті 12 Закону №3551-ХІІ. Відтак, сума недоотриманих позивачем коштів складає 6 800 гривень 00 копійок.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) «Стретч проти Сполученого Королівства», заява №44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10).
«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (заява №44912/98, пункт 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі «Формер Кінг з Греції та інші проти Греції», заява №25701/94, пункт 79 та пункт 82).
У справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Дослідивши та проаналізувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про наявність «законних сподівань» на отримання позивачем власності у розумінні статті 1 Протоколу 1, оскільки статус учасника бойових дій передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що становить п'ять мінімальних пенсій за віком.
Щодо твердження відповідача про пропущення позивачем шестимісячного строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд звертає увагу, що датою для обчислення шестимісячного строку на звернення до адміністративного суду з даним позовом є дата отримання позивачем листа відповідача за №П/863 від 28.12.2020, отриманого за наслідками розгляду заяви про виплату недоотриманої грошової допомоги до 5 травня, тому позивач не пропустив встановлений Кодексом адміністративного судочинства України шестимісячний строк на звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги, заявлені до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язання Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради перерахувати позивачу разову грошову допомогу до 05 травня 2020 року як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеному в рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №14-247/2018(3393/18) та здійснити виплату суми недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року з урахуванням раніше виплаченої суми.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 06.03.2018 ОСОБА_1 є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 9).
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
У позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500 грн. Суд не погоджується з таким розміром судових витрат, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Представник позивача на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу надав суду такі документи: договір про надання правової допомоги від 12.02.2021, укладений між позивачем та адвокатом Бобиком Ю.І. (а.с. 5-6), ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АТ №1007763, виданий 17.02.2021 адвокатом Бобиком Ю.І. на підставі договору про надання правової допомоги від 12.02.2021 (а.с. 10); квитанцію до прибуткового касового ордера №04-15/03 від 15.03.2021 про прийняття адвокатом Бобиком Ю.І. 2500 грн., від ОСОБА_1 (а.с.18); акт виконаних робіт по справі №300/565/21 від 15.03.2021 (а.с.19).
Разом із тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд проаналізував акт виконаних робіт №300/565/21 від 15.03.2021, оплачених позивачем: ознайомлення з документами клієнта та аналіз судової практики та законодавства 2 години; написання та подання позовної заяви 6 годин. Загальна вартість виконаних робіт 2500 грн.
Ураховуючи зміст позовної заяви, викладеної на 4 аркушах, час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів даної адміністративної справи, складність даної адміністративної справи, а саме те, що вона відносяться до справ незначної складності, те, що практика Верховного Суду з приводу даних правовідносин сформована однозначно і не вимагає суттєвих затрат часу, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу, заявлений до відшкодування за рахунок відповідача, є значно завищеним та неспівмірним із складністю справи.
Суд вважає справедливим можливе відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 гривень.
Однак, так як поданий адвокатом Бобик Ю.І. акт виконаних робіт від 15.03.2021 по справі №300/565/21 не містить підпису позивача як замовника, який оцінив і погодив зміст та обсяг наданих послуг, що свідчить про необізнаність ОСОБА_1 з вартістю отриманої правничої допомоги.
З цих підстав суд не може прийняти квитанцію до прибуткового касового ордеру №04-15/03 від 15.03.2021 на 2500,00 гривень, так як її оформлення ґрунтується на вказаному вище акті виконаних робіт (а.с.18).
Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ - 36733431) перерахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) разову грошову допомогу до 05 травня 2020 року як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеному в рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №14-247/2018(3393/18) та здійснити виплату суми недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року з урахуванням раніше виплаченої суми.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;
відповідач - Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради, адреса: вулиця Грушевського, 29, місто Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 36733431.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.