07 травня 2021 року м. Житомир справа № 240/20073/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Липи В.А.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про стягнення компенсації,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)", у якому просить стягнути з державної установи "Житомирська виправна колонія (№ 4)" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 13142 ( тринадцять тисяч сто сорок дві гривні) 36 копійок.
В обґрунтування позову зазначив, що за час проходження служби мав бути забезпечений речовим майном за рахунок держави, однак таки майном його забезпечено не було. На момент звільнення зі служби, відповідачем не проведено остаточного розрахунку, а саме: не виплачено грошову компенсацію за речове майно у розмірі 13142,36 грн. Відповідно до довідок відповідача вказана компенсація не виплачувалась у зв'язку з відсутністю фінансування за даним напрямком та у зв'язку з закінченням бюджетного року. Вважає, що невиплата відповідачем вказаної компенсації порушує його законні права та інтереси.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Копія ухвали надіслана учасникам справи.
Відповідач своїм право на подання відзиву на позов не скористався, відзиву до суду не надав.
З матеріалів справи встановлено, що згідно витягу з наказу виконувача обов'язків начальника установи від 18.02.2019 №18/ОС-19 згідно Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та Закону України "Про Національну поліцію" звільнено за пунктом 2 частини 1 ст.77 (через хворобу) ОСОБА_1 .
На звернення д відповідача із заявою щодо нарахування та виплати компенсації за речове майно, відповідач листом від 19.09.2019 №5/4/15-125-19/0-124 повідомив, що за період проходження служби в державній установі "Житомирська виправна колонія (№4) компенсація за речове майно не виплачувалася, у зв'язку з відсутністю фінансування за даним напрямком.
Повторно звернувшись до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати компенсації, позивач отримав лист ДУ "Житомирська виправна колонія (№4)" від 27.01.2020 №5/4/15-13-20/0-5 яким повідомлено ОСОБА_1 про те, що йому нарахована компенсація за неотримані предмети речового майна в розмірі 13142,36 грн, заява на отримання компенсації від позивача надійшла у грудні 2019 року, тому виплатити кошти в минулому році не було можливості, у зв'язку з закінченням бюджетного року. На даний час питання виплати даної компенсації взято на контроль Міністерством юстиції України, при відкритті асигнувань за даним напрямком, кошти будуть виплачені в повному обсязі.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" щодо невиплати грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 13142,36 грн, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно статті 1 вказаного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно зі статтею 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з частиною першою статті 9-1 Закон № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок №178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за №797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку №178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
З вищенаведених законодавчих приписів суд вбачає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).
З матеріалів справи слідує, що відповідно до листа Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" від 27.01.2020 №5/4/15-13-20/0-5 нарахована позивачу компенсація за неотримані предмети речового майна становить 13142,36 грн
Проте на момент виключення позивача зі списків особового складу відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Отже, станом на момент виключення зі списків особового складу за відповідачем обліковувалася заборгованість перед позивачем в сумі 13142,36 грн, яку відповідачем до цього часу виплачено не було.
Відтак, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, не провівши із позивачем повний розрахунок грошового забезпечення.
Одночасно, застосовуючи механізм належного захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" щодо невиплати позивачу грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно, в розмірі 13142,36 гривень.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Щодо вимоги встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, суд зазначає слідуюче.
Частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим слід відмітити, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення у даній справі.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 260-262, 295 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" (пр-т Незалежності, 172, м.Житомир, 10001, код ЄДРПОУ 08563323) про стягнення компенсації - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
Стягнути з Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в розмірі 13142,36 грн ( тринадцять тисяч сто сорок дві гривні 36 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Липа