номер провадження справи 26/97/18
21.04.2021 Справа № 908/1730/18 (908/3089/20)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали господарської справи
за позовом - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 )
до відповідачів - 1/ Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім СЕВЕКО" (код ЄДРПОУ 33575077, 69059, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, 6)
2/ Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СЕВЕКО" (код ЄДРПОУ 35928398, 50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Костенка, 31, приміщення 4)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Лісандра" (код ЄДРПОУ 39786051, адреса для листування: 01135, м. Київ, вул. Полтавська, 10, офіс 238)
про визнання договору недійсним
в межах справи № 908/1730/18
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім СЕВЕКО" (код ЄДРПОУ 33575077, 69059, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, 6)
Кредитор - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 )
Ліквідатор - Острик С.Ю.
Представники сторін:
Від позивача - ОСОБА_1 - особисто
Від відповідачів - не з'явились
Від третьої особи-2 - Святецький Д.В.
Ухвалою суду від 07.12.2020 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім СЕВЕКО" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СЕВЕКО" про визнання договору про відступлення права вимоги №0811-16 від 08.11.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія СЕВЕКО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім СЕВЕКО", та Додаткову угоду від 22.02.2017 року до Договору недійсними, в межах справи № 908/1730/18 про банкрутство відповідача-1, відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Ухвалено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства. Підготовче засідання призначено на 24.12.2020.
Ухвалою від 24.12.2020 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ). Зобов'язано позивача - ОСОБА_1 надіслати копію позовної заяви з додатками на адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ). Витребувано від ОСОБА_2 оригінали (для огляду) та належним чином завірені копії Договору про відступлення права вимоги №0811- 16 від 08.11.2016 року, Додаткової угоди від 22.02.2017 року до Договору про відступлення права вимоги №0811-16 від 08.11.2016 року, а також докази оплати за відступлення права вимоги за вказаними договорами. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія СЕВЕКО" (код ЄДРПОУ 35928398) надати докази оплати за відступлення права вимоги за Договору про відступлення права вимоги №0811-16 від 08.11.2016 року, Додаткової угоди від 22.02.2017 року до Договору про відступлення права вимоги №0811-16 від 08.11.2016 року. Відкладено підготовче засідання на 26.01.2021р. о 10-00. У задоволенні клопотання ліквідатора про зобов'язання попереднього ліквідатора Поди В.В. надати пояснення щодо наявності або відсутності у нього оригіналів та копій Договору про відступлення права вимоги №0811-16 від 08.11.2016 року, Додаткової угоди від 22.02.2017 року до Договору про відступлення права вимоги №0811-16 від 08.11.2016 року відмовлено.
Ухвалою суду від 26.01.2021 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Лісандра" (код ЄДРПОУ 39786051, адреса для листування: 01135, м. Київ, вул. Полтавська, 10, офіс 238). Продовжено строк розгляду підготовчого засідання на тридцять днів до 05.03.2021. Відкладено підготовче засідання на 16.02.2021 о 10 год 00 хв. Зобов'язано позивача - ОСОБА_1 надіслати копію позовної заяви з додатками на адресу Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Лісандра" (код ЄДРПОУ 39786051, адреса для листування: 01135, м. Київ, вул. Полтавська, 10, офіс 238). Зобов'язано позивача - ОСОБА_1 надати суду докази надсилання на адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) копію позовної заяви з додатками. Витребувано (повторно) від ОСОБА_2 оригінали (для огляду) та належним чином завірені копії Договору про відступлення права вимоги №0811- 16 від 08.11.2016 року, Додаткової угоди від 22.02.2017 року до Договору про відступлення права вимоги №0811-16 від 08.11.2016 року, а також докази оплати за відступлення права вимоги за вказаними договорами. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія СЕВЕКО" (код ЄДРПОУ 35928398) надати докази оплати за відступлення права вимоги за Договору про відступлення права вимоги №0811-16 від 08.11.2016 року, Додаткової угоди від 22.02.2017 року до Договору про відступлення права вимоги №0811-16 від 08.11.2016 року.
Ухвалою від 16.02.2021 підготовче засідання відкладено на 25.02.2021 об 11-00.
Ухвалою суду від 25.02.2021 підготовче засідання відкладено на 04.03.2021 об 11-30.
Ухвалою від 04.03.3021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 01.04.2021 о 12-00.
Ухвалою від 01.04.2021 судове засідання відкладено на 13.04.2021 об 11-30.
Ухвалою від 13.04.2021 судове засідання відкладено на 21.04.2021 о 10-00.
Представники відповідачів та третьої особи-1 у судове засідання 21.04.2021 не з'явились.
Судове засідання проводилось в режимі відеоконференції.
13.04.2021 на електронну адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Лісандра" надійшло клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ "Торговий Дім СЕВЕКО" та ТОВ "Компанія СЕВЕКО" про визнання договору про відступлення права вимоги №0811-16 від 08.11.2016 року - без розгляду. Клопотання обґрунтоване тим, що постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.04.2021 року у справі №908/1730/18 скасовано ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.09.2018 у справі №908/1730/18, провадження у справі №908/1730/18 банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім СЕВЕКО» - припинено. У зв'язку з чим, позовну заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, оскільки статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що правочини, вченні боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора. Оскільки, справу №908/1730/18 про банкрутство припинено, то ОСОБА_1 втратила статус кредитора, тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі статті 226 ГПК України.
Позивач заперечив проти задоволення клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до частини 2 статті 31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.
Згідно з частиною 13 статті 32 ГПК України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо:
1) позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності;
2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;
3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору;
5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду;
6) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду;
7) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;
8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;
9) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;
10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;
11) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
У пункті 145 Рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного королівства» суд зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2015).
За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28.09.2004 у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява №44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 35).
Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування успішної реалізації її права вимоги у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02.07.2002 у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 50) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16).
Таким чином, припинення/закриття провадження у справі про банкрутство не припиняє прав та обов'язків учасників справи, які виникли в цих процедурах. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства.
Так, у разі закриття/припинення провадження в справі про банкрутство, розгляд спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом "незмінності складу суду", задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний засіб захисту упродовж розумного строку.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду.
Позовна заява обґрунтована тим, що Боржник у період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство уклав договір відступлення права вимоги за яким безоплатно здійснив відчуження майна та відмовився від власних майнових вимог. При цьому, договір укладено із заінтересованою особою в розумінні ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Позивач зазначає, що вимоги Боржника до ОСОБА_1 , які є предметом оскаржуваного Договору припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601, 603 ЦК України. Договір про відступлення права вимоги підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 234 ЦК України, оскільки спрямований на уникнення Боржником виконання зобов'язань.
Також в обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства та зазначає дві підстави для визнання недійсним договору:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник уклав договір із заінтересованою особою.
У судовому засіданні 21.04.2021 судом, в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.
Оцінивши надані докази, наведені обґрунтування сторін, проаналізувавши діюче законодавство, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За приписами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.01.2015 року у справі №214/9128/14-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2016 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Торговий дім СЕВЕКО» грошові кошти в сумі 2 379 000,00 грн. та судові витрати.
08.11.2016 року між ТОВ «Компанія «СЕВЕКО, як новим кредитором та ТОВ «Торговий дім «СЕВЕКО», як первісним кредитором було укладено договір №0811-16 про відступлення права вимоги відповідно до якого новий кредитор набув право вимоги, належне первісному кредитору, і став кредитором за зобов'язанням з безпідставного набуття, збереження майна між первісним кредитором і ОСОБА_1 (боржником) щодо сплати нею грошових коштів в загальній сумі 2 382 654 грн., в т.ч. грошових коштів, які набула ОСОБА_1 за рахунок первісного кредитора без достатньої правової підстави в сумі 2 379 000 грн., а також понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 3 654,00 грн.
Згідно з п.2 договору, за цим договором новий кредитор набув право вимагати від боржника ОСОБА_1 належного виконання наступних обов'язків: сплати грошових коштів, які набула ОСОБА_1 за рахунок первісного кредитора без достатньої правової підстави в сумі 2 379 000 грн., а також понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 3 654,00 грн., стягнутих з ОСОБА_1 заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2015 року у цивільній справі № 214/9128/14-ц за позовом ТОВ «Торговий «СЕВЕКО» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року замінено стягувача ТОВ «Торговий дім «СЕВЕКО» на його правонаступника ТОВ «Компанія «СЕВЕКО» у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2015 року у цивільній справі №214/9128/14-ц. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.02.2017 року ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 21 листопада 2016 року залишено без змін.
Ухвалою Саксаганського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14.01.2019 року у справі №214/9128/14-ц залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.06.2019 року відмовлено в задоволенні заяви боржника ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа виданого на виконання рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.01.2015 року у справі №214/9128/14-ц таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області при розгляді заяви боржника ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таки, що не підлягає виконанню було досліджено та вирішено питання щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Було встановлено, що між стягувачем та боржником не досягнуто домовленості щодо зарахування зустрічних вимог, що виключає припинення зобов'язання зарахуванням. У сенсі положень ст.601 ЦК України сторони можуть припинити зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Дана норма матеріального права припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог пов'язує з волею обох сторін, а не однієї із сторін. ОСОБА_1 не надано доказів згоди стягувача на припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог. За таких обставин саме по собі надіслання на адресу ТОВ «Компанія «СЕВЕКО» заяви про зарахування зустрічних вимог за відсутності доказів її отримання не дає підстав вважати, що юридичний факт як то зарахування зустрічних вимог настав.
Отже, ухвалою Саксаганського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14.01.2019 року у справі №214/9128/14-ц, яка набрала законної сили, встановлено відсутність факту зарахування зустрічних однорідних вимог між ОСОБА_1 та ТОВ «Торговий дім СЕВЕКО».
Відповідно до п. 1 Договору, в порядку та на умовах, визначених Договором первісний кредитор відступив новому кредиторові, а новий кредитор набув право вимоги, належне первісному кредитору, і став кредитором за зобов'язанням з безпідставного набуття, збереження майна між первісним кредитором і ОСОБА_1 (боржником) щодо сплати нею грошових коштів в загальній сумі 2 382654 грн., в т.ч. грошових коштів, які набула ОСОБА_1 за рахунок первісного кредитора без достатньої правової підстави в сумі 2 379 000 грн., а також понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 3 654,00 грн.
Згідно з п.2 договору, за цим договором новий кредитор набув право вимагати від боржника ОСОБА_1 належного виконання наступних обов'язків: сплати грошових коштів, які набула ОСОБА_1 за рахунок первісного кредитора без достатньої правової підстави в сумі 2 379 000 грн., а також понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 3 654,00 грн., стягнутих з ОСОБА_1 заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2015 року у цивільній справі № 214/9128/14-ц за позовом ТОВ «Торговий «СЕВЕКО» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.
Пунктом 6 Договору передбачено, що порядок та умови розрахунків між Сторонами за відступленні права вимоги визначаються та узгоджуються сторонами додатково.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проте, на підтвердження безоплатного відчуження майна Боржником чи відмови від власних майнових вимог Позивачем не надано жодного доказу.
В свою чергу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 заперечив проти таких мотивів через те, що у ТОВ «Торговий дім СЕВЕКО» перед ТОВ «Компанія СЕВЕКО» існувала заборгованість за договорами про надання фінансової допомоги. При укладені договору відступлення права вимоги у ТОВ «Компанія СЕВЕКО» виникла заборгованість перед ТОВ «Торговий дім СЕВЕКО», у зв'язку з чим, сторони взаємозарахували зустрічні вимоги. Наявність заборгованості підтверджується банківськими виписками, актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2014 - 07.11.2016 за договором №7/15 від 01.07.2015 та актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2014 - 07.11.2016 за договором №17/14 від 24.12.2014, що може слугувати підтвердженням обставин оплатності договору.
Частиною четвертою статті 74 ГПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Отже, твердження позивача в частині безоплатного здійснення відчуження майна боржника та відмови від власних майнових вимог боржником не знайшло свого реального відображення та не підтверджено належними доказами.
При вирішенні питання визнання недійсним Договору №0811-16 від 08.11.2016 про відступлення права вимоги з підстави його укладення боржником із заінтересованою особою, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 58 Конституції України вбачається, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Статтею 5 ЦК України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок Верховного Суду України у постанові від 02.12.2015 у справі №3-1085гс15).
Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 №3-рп/2001).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Водночас, під час розгляду господарських спорів судам необхідно врахувати положення частини третьої статті 3 ГПК України, якою визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 14 ГПК України визначено принцип диспозитивності у господарському судочинстві, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства №2597-VIII від 18.10.2018, який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.
З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992, №31, ст. 440 із наступними змінами).
Проте, положення ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства щодо визнання недійсним оспорюваного договору як такого, що укладений сторонами що є заінтересованими особами неможливо застосовувати до спірних правовідносин в силу приписів частини першої статті 58 Конституції України.
Як встановлено, Договір №0811-16 від 08.11.2016 про відступлення права вимоги укладено та виконано у 2016-2017 роках, коли діяв Закон про банкрутство в редакції Закону України №2343-ХІІ, що передбачав спеціальні підстави за статтею 20 для визнання недійсним правочинів боржника, проте дана норма не передбачала такої підстави для визнання недійсним договору, як його укладення заінтересованими особами, а тому слід виходити з тих підстав, які існували на час вчинення правочину (укладення договору).
Таким чином, до спірних правовідносин не може бути застосовані спеціальні підстави визначені статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а застосовується частина перша статті 58 Конституції України та стаття 20 Закону про банкрутство щодо визначення підстав, за якими оспорюваний правочин може визнаватися недійсним, оскільки саме ця норма права існувала на час укладення та виконання цього правочину (договору).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.11.2020 року у справі №911/956/17.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 названого Кодексу є підставою для визнання його недійсним.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.
Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Згідно з частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Як встановлено, на момент укладення Договору 0811-16 від 08.11.2016 про відступлення права вимоги на підставі виконавчого листа №214/9128/14-ц виданого 07.11.2016 на виконання заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2015 року у цивільній справі № 214/9128/14-ц було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в загальній сумі 2 379 000,00 грн. на користь ТОВ «Торговий дім СЕВЕКО».
На виконання умов договору відступлення права вимоги та реального настання правових наслідків, що підтверджується ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.11.2016 у справі №214/9128/14-ц ТОВ «Торговий дім СЕВЕКО» замінено його правонаступником ТОВ «Компанія СЕВЕКО».
Дані обставини не заперечувались сторонами та підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, дослідженню також підлягає питання завдання шкоди та збитків боржнику, кредиторам чи іншим особам.
Оспорюваний правочин не завдав шкоду боржнику, оскільки щодо останнього припинено зобов'язання за договорами фінансової допомоги. Досліджуючи питання укладення даного договору на шкоду ОСОБА_1 , слід зазначити, що Позивачем не доведено наявності завданої шкоди та порушення її прав, крім того оспорюваний договір не створює нових зобов'язань у позивача, крім тих, що існували до укладення оспорюваного договору.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати за позовом покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Лісандра" про залишення позову без розгляду - залишити без задоволення.
2. В позові відмовити.
Повне судове рішення складено "07" травня 2021р.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.