Постанова
Іменем України
05 травня 2021 року
м. Харків
справа №639/3541/20
провадження № 22-ц/818/1542/21
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Тичкової О.Ю., Кругової С.С.,
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 листопада 2020 року, ухвалене суддею Тімоновою В.М.,
Представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що відповідач звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н від 28.12.2011 року. Відповідач ОСОБА_1 при підписанні заяви-анкети підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з запропонованими Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті позивача, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Позивач вказує, що свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. Відповідач, у свою чергу, зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, не вносить грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим і утворилася заборгованість, яка станом на 08.04.2020 року складає 73 738, 14 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) - 56 918,97 грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 12 831,64 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 3 487, 53 грн.
У зв'язку з викладеним АТ КБ «Приватбанк» просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.12.2011 року у розмірі 73 738, 14 грн. та стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 2 102,00 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 листопада 2020 року позов Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 28.12.2011 року у сумі 56 918 (п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот вісімнадцять) гривень 97 копійок.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1 622 (одна тисяча шістсот двадцять дві) гривні 53 копійки.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що позивач не має права нараховувати проценти, отже наданий позивачем розрахунок не може бути належним та допустимим доказом наявності боргу та його розміру. Вказує, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки із закінченням строку дії картки закінчується строк дії кредитного договору. Зазначає, що наданий до суду розрахунок не може бути належним та допустим доказом наявності боргу та його розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити. Посилається на те, що у підписаній сторонами анкеті-заяві відсутні відсутній встановлений строк повернення кредитних коштів та відповідальності за його порушення, отже між сторонами недосягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору.
Позивач не надав суду відзив на апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції не оскаржує.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18 березня 2021 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взятих на себе за договором кредиту зобов'язань щодо повернення отриманих у кредит коштів належним чином не виконав, правовими наслідками чого є стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту).
Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що на підставі Анкети-заяви ОСОБА_1 від 28 грудня 2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, відповідачу було відкрито рахунок та надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом.
У заяві, зокрема, зазначено, що ОСОБА_1 погодилася, що ця заява разом із пам'яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 33).
ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило тип товариства з публічного на приватне та назву на Акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача ОСОБА_1 станом на 08.04.2020 року складає 73 738, 14 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) - 56 918,97 грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 12 831,64 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 3 487, 53 грн.(а.с.7-22).
Водночас, у заяві позичальника від 28 грудня 2011 року не зазначена сума кредитного ліміту, процентна ставка, пеня та штраф.
Повноваження позивача щодо надання послуг кредитування підтверджуються відомостями, що містяться у витягу з ЄДРПОУ, Банківській ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, Статуті Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", затвердженому постаново КМУ від 05 червня 2019 року №594 (а.с. 63-68).
Частиною першою статті 1054ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти
За змістом статей 525,526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до положень статей 610,611,625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов'язань.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Отже, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З розрахунку вбачається, що заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. за поточним тілом кредиту та за простроченим тілом кредиту, становить 56918,97 грн.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками та штрафами.
У заяві-анкеті від 28 грудня 2011 року базова процентна ставка за кредитом не визначена.
Крім того у заяві-анкеті неможливо визначити чи зазначені умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
В апеляційній скарзі відповідач заперечує, що ознайомлювалася з Умовами та правилами надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, з умовами та тарифами отримання кредитної картки «Універсальна».
Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження№ 14-131цс19).
Суд апеляційної скарги бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 у справі № 342/180/17, оскільки спірні правовідносини та правовідносини, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, хоча і стосуються іншого відповідача, проте за характером є тотожними.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема, щодо порядку нарахування процентів за кредитним договором.
За таких обставин, колегія суддів вважає що нарахування відсотків, пені та штрафу суперечить умовам договору.
Щодо суми основної заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відмову у її стягненні незаконними виходячи з наступного.
З аналізу розрахунку заборгованості (а.с. 7-22) та виписки по рахунку відповідача (а.с. 23-30), наданих банком, вбачається, що банк самостійно збільшував розмір основної заборгованості: списував з рахунка відповідачки відсотки за використання кредитного ліміту та відносив їх на заборгованість за тілом кредиту.
Отже, списуючи вказані нарахування з кредитного ліміту, банк штучно збільшував заборгованість відповідача за тілом кредиту.
З досліджених судом розрахунків заборгованості за договором б/н від 28 грудня 2011 року станом на 08 квітня 2020 року та виписки по рахунку вбачається, що за період з 28 грудня 2011 року по 22 березня 2020 з відповідача були неправомірно списано відсотків на загальну суму 71 330 грн. 20 коп.
Приймаючи до уваги, що позивач безпідставно нараховував відсотки за користування кредитом у розмірах, які не відповідають умовам укладеного кредитного договору, погашення відсотків відбувалося за рахунок тіла кредиту, внаслідок чого тіло кредиту безпідставно збільшено банком на суму нарахованих відсотків, розмір списаних відсотків перевищує заявлений позивачем розмір заборгованості за тілом кредиту, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту.
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд доходить висновку про недоведеність порушення прав позивача й відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з довідки АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 28 грудня 2011 року отримала три картки, остання з них мала термін дії до грудня 2021 року. (а.с 32)
За таких обставин строк позовної давності не можна вважати таким, що сплив.
Отже рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 листопада 2020 підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі.
ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. На підтвердження вказаних обставин надала акт надання правової допомоги від 08 грудня 2020 року.
Згідно вимог частин 1, 3статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1статті 134 ЦПК України кожна із сторін процесу подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла, і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно частини 2 зазначеної статті у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду відповідні докази: договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Згідно частини 1статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до частини 9 статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
ОСОБА_1 не надано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.) у зв'язку із чим таке клопотання задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню останньому, оскільки заявлений предмет спору визнаний судом не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
З урахуванням задоволення апеляційної скарги на користь ОСОБА_1 з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2433 грн. 45 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 371, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 листопада 2020 року в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованість за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) - скасувати, ухвалити нове.
У задоволенні цих позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відмовити в повному обсязі.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2433 грн. 45 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - С.С. Кругова
О.Ю. Тичкова