справа № 296/9864/20
06 травня 2021 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Грубіяна Є.О. за участю секретаря Петровської Ю.Р., розглянув цивільну справу за заявою заяву КП "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення, -
Заявленими та уточненим в ході розгляду вимогами в кінцевій редакції (а.с.54) заявник просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів заборгованість за надані комунальні послуги в розмірі 6 340,51 гривень із ОСОБА_1 та 31 835,52 гривень із ОСОБА_2 .
Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і заперечень щодо такого порядку від сторін не надходило і судом не встановлено.
Відповідач ОСОБА_1 направленими відзивами заперечувала задоволення вимог у зв'язку з їх безпідставністю та крім цього просила застосувати наслідки пропуску позовної давності.
Відповідач ОСОБА_2 не декларував своєї позиції щодо заявлених до нього вимог.
Проаналізував матеріали надані суду сторонами, встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідно ним правовідносини.
Позивач є комунальним підприємством та при зверненні до суду сплатив судового збору в розмірі 2 102 гривні (а.с.1,13).
Заборгованість відповідачів перед позивачем за спожиті комунальні послуги становить 6 340,51 гривень за ОСОБА_1 та 31 835,52 гривень за ОСОБА_2 . Дана заборгованість розраховувалась за період часу з грудня 2013 року по вересень 2020 року. 16 березня 2018 року та 20 липня 2018 року здійснювалась оплата за спожиті комунальні послуги. Позивач стверджує, що такі послуги сплачувала саме ОСОБА_1 (а.с.5,6,55-57).
Відповідач ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 в 1\2 частині. Таке майно даний співвідповідач успадкувала від ОСОБА_3 . Свідоцтво про право на спадщину отримала 10 травня 2019 року (а.с.7-9,40,41).
В грудні 2019 року позивач звертався у суд для отримання судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комунальні послуги, однак у видачі судового рішення було відмовлено у зв'язку із нарахування заборгованості за період, що перевищував строк позовної давності (а.с.10).
ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання на території Житомирського району Житомирської області (а.с.19).
ОСОБА_2 не є спадкоємцем за заповітом майна ОСОБА_3 . Має не зареєстроване місце проживання у згадуваній квартирі (а.с.35, 51).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3
11 серпня 2017 року рішенням суду у справі № 296/9193/16 відмовлено ОСОБА_2 у визначенні додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
1 квітня 2019 року у справі № 296/9827/16 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем і визнання права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 . Кінцевим рішенням у даній справі ОСОБА_1 визнано такою, яка прийняла спадщину після ОСОБА_3 за заповітом.
Правовідносини між сторонами врегульовані наступними положеннями законодавства України.
Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (ст. 1281 ЦК України).
Правовідносини, що виникли між сторонами з приводу оплати послуг з централізованого опалення регулюються Законами України Про житлово-комунальні послуги, Про теплопостачання, Правилами надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 року.
Відповідно до Закону України Про житлово-комунальні послуги послуги з центрального опалення відносяться до комунальних послуг.
Згідно Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплопостачання (постачання теплової енергії) - це сфера діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам; споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергії на підставі договору; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проаналізував фактичні обставини справи та норми законодавства, якими врегульовані правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 не є ні співвласником квартири, де утворилась заборгованість, ні спадкоємцем будь-якого майна попереднього власника даної квартири. Звідси безпідставними є доводи позивача щодо того, що з даної особи слід стягувати заборгованість за комунальні послуги такої квартири.
Щодо вимог до ОСОБА_1 .
При первісному зверненні до суду позивач визначив загальну заборгованість за комунальні послуги в розмірі 38 175,06 гривень, яку просив стягнути з однієї ОСОБА_1 (а.с.3). В подальшому такі вимоги уточнив та просив стягнути з ОСОБА_1 6 340,51 гривню та із ОСОБА_2 31 835,52 гривень. Загальна сума заборгованості лишилась, майже незмінною 38 176,03 гривень (а.с.55). При цьому, яким чином позивачем розподілено розмір заборгованості, якщо ОСОБА_1 є власником 1\2 частини квартири - суду наведено не було. Натомість, надані позивачем матеріали свідчать про сплату за комунальні послуги згадуваної квартири за період часу з березня 2018 року по серпень 2020 року в розмірі 25 495,01 гривень, тобто розмір не доплаченої заборгованості становить 6 340,51 гривень, тобто ідентичний обсягу вимог заявлених до ОСОБА_1 .
Суду не надано взагалі будь-яких та в тому числі належних та допустимих доказів, які б свідчили про оплату 16 березня 2018 року та 20 липня 2018 року комунальних послуг саме ОСОБА_1 . Звідси, доводи позивача у даній частині суд вважає голослівними.
Аналіз таких фактичних обставин справи у сукупності із зазначеними раніше нормами матеріального закону дає підстави суду вважати, що заборгованість споживача перед позивачем встановлена та доведена належними та допустимими доказами. Такий обсяг не спростований будь-якими доказами відповідачем. Отже, обставин для визнання їх сумнівними або такими, які не можуть бути прийняті до уваги у суду не має підстав. Не зрозумілий порядок розподілу заборгованості між співвідповідачами, на переконання суду, не є підставами для відхилення таких доказів.
Однак, суд вважає, що заявлені обґрунтовано та доведені у встановленому порядку вимоги задоволеними бути не можуть через пропуск строку звернення до суду.
Судом встановлено та не спростовувалось сторонами, що заборгованість за комунальні послуги виникла починаючи з грудня 2013 року. Спадкодавець відповідача померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перша оплата за комунальні послуги або погашення заборгованості за такі послуги відбулась в березні 2018 року. Співставлення таких фактичних обставин справи дають суду достатні підстави стверджувати, що позивач мав і міг дізнатись про відкриття спадщини після смерті спадкодавця відповідача як протягом шести місяців після відкриття спадщини, так і протягом одного року з такої дати, адже спадщина відкрилась за місцем знаходження органу місцевого самоврядування, комунальною власністю якого є позивач. Мало того, вимоги за даним позовом можна було заявити і протягом трьох років з початку утворення заборгованості, однак і таких дій вчинено не було. Таким чином, суд вважає, що позивачем, в порушення вимог ч. ч. 2 - 4 ст. 1281 ЦК України заявлено вимоги поза таким строком і суду не наведено поважних причин його пропуску, що свідчить про позбавлення заявника права вимоги за даним позовом.
Результати вирішення спору не дають підстав для розподілу витрат позивача вимоги якого відхиляються судом. Витрати відповідача не декларувались суду. Дані правовідносини врегульовані положеннями ст. 141 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Повне рішення виготовлене 6 травня 2021 року
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.О. Грубіян