Справа № 214/3668/20
2/214/933/21
Іменем України
27 квітня 2021 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:
головуючого - судді Попова В.В.,
при секретарі - Джемерчук О.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Антоненка В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Криворізький шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -
Позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Комунального підприємства «Криворізький шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (далі - Відповідач) №69-ос від 16.05.2020 року, поновити її на посаді лаборанта централізованого серологічного відділу клініко-діагностичної лабораторії Комунального підприємства «Криворізький шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» з 16 травня 2020 року, стягнути з Комунального підприємства «Криворізький шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2020 року по день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі згідно з місячним окладом на відповідній посаді у розмірі 2594 грн. 40 коп. та стягнути з Комунального підприємства «Криворізький шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» на її користь моральну шкоду у розмірі 15000 грн. В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 04 серпня 2008 року позивача було призначено на посаду лаборанта централізованого серологічного відділу клініко-діагностичної лабораторії Обласного комунального закладу «Криворізький шкірно-венерологічний диспансер». 20 червня 2019 року згідно рішення Дніпропетровської обласної ради №388-14/VI від 19.10.2018 року ОКЗ «Криворізький шкірно-венерологічний диспансер» було реорганізовано шляхом переведення в Комунальне підприємство «Криворізький шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради». Так, позивачу було надано повідомлення від 16.03.2020 року про те, що 12 травня 2020 року посада, яку вона займає, підлягає скороченню, а інші вакантні посади у Відповідача відсутні. 16 травня 2020 року позивача було звільнено із займаної нею посади у зв'язку зі скороченням штатів згідно з наказом Відповідача за №69-ос від 16.05.2020 року. Проте, позивач вважає, що її звільнення було незаконним та вчинене з порушенням процедури скорочення штатів, позаяк, зокрема, у відповіді №115 від 01.04.2020 року на адвокатський запит від 16.03.2020 року Відповідач зазначив, що станом на 16 березня 2020 року по КП «КШВД» ДОР» були вакантні 33 посади. Між тим, згідно наказу №84 від 12.03.2020 року «Про скорочення чисельності працівників» скороченню підлягали лише 18 посад, однак, незважаючи на їх наявність позивачу не було запропоновано наявну на КП «КШВД» ДОР» роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, або іншу вакантну роботу, яку позивач могла б виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду, а відтак її звільнення відбулось з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України. Окрім того, позивач вважає, що Відповідачем не було розглянуто питання щодо переважного права залишення на роботі, чим були порушені вимоги ст. 42 КЗпП України. Таким чином, при звільненні позивача у зв'язку зі скороченням штату Відповідачем не була дотримана встановленим трудовим законодавством процедура звільнення працівника, у зв'язку з чим вона вимушена була звернутись до суду з даним позовом про поновлення її на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Разом з тим, позивач зазначає, що у зв'язку з незаконним звільненням їй була спричинена моральна шкода, яку вона оцінює в 15000 грн. та яка полягає в постійних хвилюваннях про те, як матеріально забезпечити себе, оскільки вона була позбавлена права на отримання заробітку, внаслідок чого була змушена прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, що постійно тримає її в нервовій та психологічній напрузі.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення пред'явлених позовних вимог, обґрунтовуючи свої заперечення наявним у справі відзивом та долученими до нього доказами.
Отже, згідно наданого представником відповідача відзиву на позов, представник заперечує проти пред'явлених позовних вимог у повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, зазначено, що 02 березня 2020 року Відповідачем був виданий наказ за №77 «Про реорганізацію та оптимізацію ліжкового фонду із скороченням штатних одиниць», а 12 березня 2020 року був виданий наказ за №84 «Про скорочення чисельності працівників». Так, 16 березня 2020 року, о 08 год. 30 хв., відповідно до повідомлення №7, позивачу, яка працювала лаборантом централізованого серологічного відділу клініко-діагностичної лабораторії, було запропоновано у разі скорочення та звільнення посади молодшої медичної сестри та сестри медичної. Однак, позивач від запропонованих посад відмовилась, а також відмовилась ставити свій підпис під вказаним повідомленням, про що було складено відповідний акт та у зв'язку з чим, враховуючи що кількість працівників, попереджених про скорочення була більшою, ніж кількість вільних посад, вказані посади були запропоновані іншому працівникові. Між тим, після проходження певного часу позивач погодилась підписати попередження про скорочення, але на той час всі вакантні посади були запропоновані іншим особам, а тому на час повторного звернення позивача вакантні посади були відсутні. У зв'язку з викладеним представник відповідача вважає, що роботодавець належно виконав вимоги норм щодо працевлаштування працівника. Разом з тим, 14 травня 2020 року було складено акт про те, що позивачу було запропоновано звернутись до КНП «Криворізька міська поліклініка №5» КМР» стосовно наявних у них вакансій лаборантів. Окрім того, щодо посилань позивача, що Відповідачем не було розглянуто питання щодо переважного права залишення її на роботі, представником відповідача були надані накази за №204 від 30.06.2011 року, за №91 від 06.03.2013 року, за №147 від 23.06.2014 року та за №122 від 31.03.2015 року про оголошення позивачеві доган.
Представником позивача, в свою чергу, було надано до суду пояснення, згідно з якими представник наполягав на задоволенні позову та заперечував проти тверджень, викладених у відзиві на позов.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно трудової книжки на ім'я позивача, остання 04 серпня 2008 року була прийнята на посаду лаборанта централізованого серологічного відділу клініко-діагностичної лабораторії Обласного комунального закладу «Криворізький шкірно-венерологічний диспансер», який 20 червня 2019 року згідно рішення Дніпропетровської обласної ради №388-14/VI від 19.10.2018 року було реорганізовано шляхом переведення в Комунальне підприємство «Криворізький шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (а.с.19-21).
02 березня 2020 року Відповідачем був виданий наказ за №77 «Про реорганізацію та оптимізацію ліжкового фонду із скороченням штатних одиниць», а 12 березня 2020 року був виданий наказ за №84 «Про скорочення чисельності працівників», яким було наказано інспектору з кадрів протягом 10 календарних днів ознайомити з наказом та попередити про можливе вивільнення 12 травня 2020 року в разі скорочення штату працівників, зокрема, ОСОБА_2 - лаборанта централізованого серологічного відділу (а.с.65-66, 67-68).
Так, 16 березня 2020 року, відповідно до повідомлення №7, позивачу, яка працювала лаборантом централізованого серологічного відділу клініко-діагностичної лабораторії, у зв'язку зі скороченням 12 травня 2020 року посади, яку вона обіймала, було запропоновано переведення на вакантні посади молодшої медичної сестри та сестри медичної, а також попереджено, що в разі відмови від запропонованих посад її буде звільнено 16 травня 2020 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.60).
Однак, як убачається з акту від 16.03.2020 року, складеному працівниками Відповідача, позивач відмовилась поставити підпис у повідомленні про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням штатів від 16.03.2020 року за №7, висловивши свою незгоду. Зазначено, що дана подія відбулась о 08 год. 30 хв. 16 березня 2020 року (а.с.61).
Разом з тим, як убачається зі змісту відзиву на позов та підтверджується відповідним повідомленням від 16.03.2020 року за №13 та актом від 16.03.2020 року, складеного працівниками Відповідача, позивач після проходження певного часу, а саме о 12 год. 30 хв. з'явилась для підписання повідомлення №13 від 16.03.2020 року про скорочення 12 травня 2020 року посади, яку вона обіймала, однак на той час вакантні посади були вже відсутні (а.с.62, 63).
Згідно акту від 14.05.2020 року за підписом головного лікаря та в.о. інспектора з кадрів, о 12 год. 14 травня 2020 року позивача було запрошено до кабінету головного лікаря та запропоновано звернутись до КНП «Криворізька міська поліклініка №5» КМР» стосовно наявних вакансій лаборантів у тому закладі, на що позивач погодилась звернутись до КНП «Криворізька міська поліклініка №5» КМР» (а.с.64).
16 травня 2020 року наказом №69-ос «Про звільнення з роботи працівників у зв'язку зі скороченням штату, згідно наказу по диспансеру №77 від 02.03.2020 р. та №84 від 12.03.2020 р.» ОСОБА_2 - лаборанта централізованого серологічного відділу клініко-діагностичної лабораторії було звільнено з посади 16 травня 2020 року у зв'язку зі скороченням штатів (п. 1 ст. 40 КЗпП України) (а.с.22).
Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до положень ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
У відповідності до п. 19 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Так, позивач не оспорює обставини, що у Відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності працівників.
Разом з тим, судом було встановлено, що 16 березня 2020 року позивача було попереджено про наступне звільнення із займаної посади у зв'язку зі скороченням та запропоновано наявні на той час вакантні посади (а.с.60), однак, позивач висловила свою незгоду та відмовилась ставити підпис на підтвердження отримання повідомлення про наступне її звільнення із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату працівників (а.с.61).
Отже, Відповідачем було дотримано вимоги трудового законодавства щодо повідомлення позивача за два місяці про можливе наступне вивільнення та запропоновано переведення на інші вакантні посади. При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача про наявність у Відповідача станом на 16 березня 2020 року вакантних 33 посади, які їй не були запропоновані, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи, позаяк позивачу має бути запропонована робота, яка повинна відповідати її професії та спеціальності, як і була їй запропонована, однак позивач не виявила бажання перевестись на будь-яку із запропонованих їй посад у лікарні, відмовившись під підпису про отримання відповідного повідомлення. При цьому, суд зауважує, що відмова позивача від отримання відповідного повідомлення не спростовує цей факт, оскільки дана обставина була зафіксована Відповідачем у відповідному акті, складеному працівниками Відповідача.
Таким чином, з наданих суду доказів встановлено, що позивачу були запропоновані наявні у Відповідача вакансії, які відповідали її кваліфікації та освіті з моменту попередження її про звільнення. Окрім того, позивачу 14 травня 2020 року було запропоновано звернутись до КНП «Криворізька міська поліклініка №5» КМР» стосовно наявних вакансій лаборантів у тому закладі, на що позивач погодилась та що було зафіксовано відповідним актом від 14.05.2020 року.
Доводи позивача про те, що Відповідачем не було вирішено питання щодо її переважного права на залишення на роботі також спростовуються матеріалами справи, а саме наказами за №204 від 30.06.2011 року, за №91 від 06.03.2013 року, за №147 від 23.06.2014 року та за №122 від 31.03.2015 року про оголошення позивачеві доган за неетичну поведінку зі співробітниками та пацієнтами, за невиконання своїх функціональних обов'язків, за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку (а.с.69-72), позаяк при визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників, а саме наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.
Отже, зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивача було належним чином попереджено про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, запропоновано інші вакантні посади, від яких остання відмовилась, тому розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України було правомірним, а відтак позовні вимоги є необгрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити, а судові витрати при цьому, віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 23, 77, 78, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Криворізький шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через цей суд протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Суддя В.В. Попов.
Повне рішення виготовлено 05 травня 2021 року.