1Справа № 335/8395/20 2/335/462/2021
27 квітня 2021 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі
головуючого судді Геєць Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Ровенської В.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представників позивача адвокатів Іванової Н.О., Зінченко Г.В.,
представника відповідача адвоката Чоп'як В.М.,
розглянувши у відкритому судового засіданні в залі суду м. Запоріжжя в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 25.01.2019 року, -
02 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 2 820 202,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що 25 січня 2019 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого Позивач передала грошові кошти у сумі 100 000,00 доларів США на строк до 25 січня 2020 року. На підтвердження укладення договору позики була складена розписка. У погоджені сторонами строки ОСОБА_3 отримані в борг кошти не повернув.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шевцовою О.С. було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3 . З інформації, отриманої від нотаріуса, єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину, є дружина - ОСОБА_2 , до якої, як до спадкоємця боржника, пред'явлено позов.
Ухвалою суду від 12 жовтня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження. Розпочато у справі підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання.
Відповідач скористалася своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву. У відзиві зазначила, що ОСОБА_3 не брав грошових коштів у борг від позивача, справжність підпису ОСОБА_3 у борговій розписці відповідач ставить під сумнів.
Ухвалою суду від 21 грудня 2020 року по справі призначено комплексну судову почеркознавчу-технічну експертизу документу - розписки від 25.01.2019 року, проведення якої доручено Запорізькому відділенню Дніпропетровського інституту судових експертиз. В рамках експертизи на підставі ухвали суду перед експертом поставлено два питання: Чи виконано підпис та рукописний текст у розписці від 25 січня 2019 року ОСОБА_3 або іншою особою? Чи виконаний підпис і рукописний текст у розписці оформленій від імені ОСОБА_3 і комп'ютерний текст в один період часу? Також судом, за клопотанням сторони Відповідача, витребувано у приватного нотаріуса ЗМНО Хамули Н.Г. і Департаменті державної реєстрації фізичних осіб Запорізької міської ради документи, у яких містяться порівняльні зразки підписів ОСОБА_3 . Витрати на проведення експертизи покладено на ОСОБА_2 .
19 березня 2021 року до суду надійшов висновок експертів.
За результатами проведеної експертизи складено експертний висновок, в рамках якого судовими експертами питання були деталізовані та викладені у відповідності до Інструкції про порядок призначення і проведення судових експертиз і експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства Юстиції України №53/5 від 08.10.1998 року. Експертами розглянуто 4 питання наступного змісту: Писальним приладом якого типу виконані підпис та почерк на розписці від 25.01.2019 року від імені ОСОБА_3 .? Чи виконаний рукописний текст і підпис в розписці від 25.01.2019 року ОСОБА_3 або іншою особою? Чи спостерігаються в підпису і почерку від імені ОСОБА_3 та наданих зразках для порівняння ознаки штучного зістарювання тексту? Чи виконано рукописний текст і підпис та комп'ютерний текст у розписці в один період часу? На поставлені питання експерти надали наступні відповіді: Підпис та почерк від імені ОСОБА_3 виконані з використанням кулькової ручки спорядженої пастою синьо - фіолетового кольору. Підпис, розміщений у розписці від 29.01.2019 року, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою із наслідуванням його справжнього підпису. Почерк, розміщений у розписці від 29.01.2019 року, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою із наслідуванням його справжнього почерку. Морфологічних та фізико - хімічних ознак штучного зістарювання в штрихах рукописного тексту та підпису від імені ОСОБА_3 в оригіналі розписки від 25.01.2019 року не виявлено. Встановити період часу нанесення рукописного тексту і підпису від імені ОСОБА_3 в оригіналі розписки від 25.01.2019 року, не вдається за можливе в зв'язку із відсутністю в штрихах необхідної для встановлення індексів старіння кількості ідентифікуючих летких компонентів (розчинників) барвників пасти кулькової ручки. Встановити період часу нанесення комп'ютерного тексту в оригіналі розписки від 26.01.2019 року не вдається за можливе, в зв'язку із відсутністю науково обґрунтованих методик щодо встановлення періоду часу виконання друкованого тексту.
Ухвалою суду від 13 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у справі.
Після отримання результатів проведення експертного дослідження, стороною Позивачки заявлено клопотання про визнання висновку експерту неналежним доказом та надані пояснення щодо порушень, які мали місце, на переконання Позивача, під час проведення експертизи, що обумовлюють визнання висновку експерта недопустимим доказом. Також заявлено клопотання про виклик у судове засідання експерта ОСОБА_4 , що проводив почеркознавчу частину експертизи. Дане клопотання задоволено судом та у судовому засіданні допитано судового експерта ОСОБА_4 . У судовому засіданні експерт пояснив, що наданих для дослідження порівняльних зразків було достатньо для категоричного висновку, що підпис та рукописний текст у досліджуваній розписці виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою. Також на уточнююче питання суду, чому у відповіді експерта на друге питання він зазначив, що розписка складена 29.01.2019 року, у той час, коли дослідженню підлягала розписка, датована 25.01.2019 року, експерт пояснив, що ним досліджувалась розписка, датована 25 січня 2019 року, у описовій частині розписки вказана її вірна дата, однак під час підготовки висновку було допущено описку в частині дати розписки, а саме, зазначено 29 січня, в той час, коли вірним було 25 січня, а тому просив вважати вірним зазначенням дати досліджуваної розписки 25 січня 2019 року.
В судовому засіданні Позивачка позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити. На запитання представника Відповідача відмовилась відповідати на питання про джерело походження коштів, де та за яких умов ці кошти передавались, чи був ще хтось присутній при передачі коштів, де вона зберігала кошти передані в борг ОСОБА_3 , яким чином конвертувала отримані кошти в долари США, оскільки отримані доходи на території України вона могла отримати виключно у гривні, а в борг передала кошти в доларах США. Позивачка повідомила, що вона все життя працювала на відповідальних посадах. Також у поясненнях, наданих після отримання відзиву на позовну заяву, Позивачка зазначила, що, на її переконання, інформація про джерела походження коштів, які передавались у борг ОСОБА_3 , не має жодного відношення до справи, а тому вона відмовилась надавати інформацію, яка б підтверджувала, що у неї були грошові кошти, достатні для передачі їх у борг ОСОБА_3 .
Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання не з'явилася, її інтереси під час розгляду справи представляв адвокат Чоп'як В.М. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, зазначивши про неспроможність Позивача надати чоловіку Відповідача грошові кошти у борг, також заявив клопотання про виклик свідків, які, на переконання Відповідача, могли підтвердити відсутність боргових відносин між Позивачкою та ОСОБА_3 , а також ту обставину, що ОСОБА_3 не користувався на роботі засобами комп'ютерної техніки і не міг скласти розписку, яка фігурує у справі.
Заслухавши у судовому засіданні пояснення Позивачки, її представників, представника Відповідача, всебічно з'ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 2 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 та 2 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України регламентовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Ця обставина підтверджується листом приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Шевцовою Оксаною Сергіївною №470/02-14 (а.с.9) та визнається сторонами.
Після його смерті відкрилась спадщина, яку прийняла дружина померлого ОСОБА_5 , а інші особи за прийняттям спадщини не звертались. Вказана обставина підтверджується листом приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Шевцовою Оксаною Сергіївною №151/02-14 (а.с. 11) та також не заперечується сторонами.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позов пред'явлено до належного Відповідача, який є спадкоємцем ОСОБА_3 .
Оцінюючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 78 УПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У даній справі предметом позову є стягнення із спадкоємця боргу, який отримав спадкодавець на умовах договору позики.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.
До позовної заяви Позивачкою долучена копія боргової розписки, а на вимогу суду Позивачка надала оригінал боргової розписки, складеної від імені ОСОБА_3 , яка долучена до матеріалів справи (а.с. 84).
Таким чином, Позивач надав суду належний доказ, який міг би підтверджувати передачу грошових коштів у борг.
Однак цей доказ не приймається судом до уваги, оскільки, відповідно до висновку експерта, який проводив судову комплексну почеркознавчо - технічну експертизу, встанолено, що підпис та почерк на борговій розписці, наданій Позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою (а.с. 105-127).
Не приймаючи до уваги надану Позивачкою боргову розписку, суд враховує, що Позивачка не змогла пояснити: де, коли та за яких підстав вона надавала у борг грошові кошти, які просить стягнути із спадкоємиці боржника, а також не змогла пояснити джерело походження коштів та для яких цілей надавалась така значна сума грошей. Відповідно ж до ст. 92 ЦПК України, для з'ясування фактичних обставин справи, зокрема, позивач за його згодою, може бути допитаний як свідок про відомі йому обставини, однак скористатися вказаним процесуальним правом для встановлення фактичних обставин щодо реальності виникнення значних боргових зобов'язань у ОСОБА_3 , позивачка не забажала, більш того відмовилась відповідати на вказані запитання як позивачка.
Судом відхилено клопотання обох сторін про виклик свідків, оскільки факт передачі грошових коштів не може підтверджуватись показами свідків, так як це буде суперечити приписам частини 2 статті 78 ЦПК України, і передачі грошових коштів може підтверджуватись виключно письмовими доказами, визначеними ст. 1047 ЦК України.
Також суд критично ставиться до доводів Позивачки про те, що наявний у матеріалах судової справи висновок експертів № 82/83/84-21, є недопустимим доказом, виходячи із наступного. Всі доводи Позивачки зводяться до того, що судовий експерт ОСОБА_4 безпідставно ухилився від надання відповіді на третє питання, яке досліджувалось експертами, й безпідставно передав дослідження цього питання судовому експерту Рясному П.О., також протиправно, без згоди суду, було вирізано розмір досліджуваного документу більше ніж 40 пунктів, внаслідок чого об'єкт дослідження було знищено, що унеможливило проведення повторної чи додаткової експертизи і, відповідно, ця обставина, на переконання Позивача, тягне за собою визнання такого доказу, як висновок експерта, неналежним доказом.
Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, оцінивши встановлені обставини справи, зібрані по ній докази і зважаючи на принцип «балансу ймовірностей», суд дійшов висновку про недоведеність Позивачкою факту передачі грошових коштів ОСОБА_3 та виникнення у нього грошових зобов'язань за договором позики. При цьому до такого висновку суд дійшов зважуючи не тільки на категоричний висновок експертизи, але й на позицію Позивачки щодо відмови пояснити обставини можливості укладання угоди про позику. Зазначена відмова Позивачки також є підставою для обґрунтованих сумнівів суду щодо існування наявності боргових зобов'язань між Позивачкою та ОСОБА_3 .
Положення статті 204 ЦК України закріплюють презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
В даному випадку відповідачем спростовано презумпцію правомірності договору, а тому у відповідача відсутні обов'язки щодо виконання такого договору.
При вищевикладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та переконливих доказів на підтвердження його позовних вимог у цій справі, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
В силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні його позову, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 25.01.2019 року, - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги.
Повний текст судового рішення складено 06 травня 2021 року.
Суддя Ю.В. Геєць