Справа № 420/3099/21
06 травня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської міської ради (Думська площа,1, м.Одеса, 65004) про скасування рішення Одеської міської ради №6075-VII від 10.06.2020 року та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради за результатом якого позивач просить:
скасувати рішення Одеської міської ради від 10.06.2020р. №6075-УІІ у частині відмови ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки під індивідуальний гараж за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ).
зобов'язати Одеську Міську Раду надати ОСОБА_1 , полковнику Збройних Сил України, учаснику АТО та інваліду війни 2-ї групи, земельну ділянку під індивідуальний гараж за адресою: АДРЕСА_2 (між адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ).
В обґрунтування вимог позову позивач зазначає, що 09.03.2020р. позивач звернувся до Одеського міського голови Труханова Г.Л., з заявою, у якій просив виділити йому земельну ділянку під індивідуальний гараж за адресою: АДРЕСА_2 (між адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ). У своїй заяві позивач зазначив, що дана земельна ділянка заходиться у занедбаному стані та ніким не використовується. Окрім того, за адресою: АДРЕСА_2. 2А знаходиться ЕО «Автостоянка «Волна». ОСОБА_1 є членом даної громадської організації з 1997 року та являється користувачем одного з машино-місць. 10.06.2020р. позивач отримав Рішення Одеської міської ради №6075-УІІ, у якому зазначалося, що ОСОБА_1 відмовляється в отриманні прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 (між адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ). У якості підстави зазначено наступне: «Невідповідність ст. 118 Земельного кодексу України. Згідно зонінгу - зона розміщення об'єктів 5 класу санітарної класифікації КС-5.
Позивач вважає дане рішення Одеської міської ради від 10.06.2020р. №6075-VII - непоґрунтованим, та таким, що порушує мої права як учасника бойових дій у зоні АТО. Зазначивши, що відповідно до Переліку Територіальних зон України, затверджених Міністерством регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України, об'єкти 5 класу санітарної класифікації КС-5 являється зоною розташування підприємств для обслуговування автомобілів, а саме: склади, бази V класу шкідливості; підприємства обслуговування автомобілів; багатоповерхові гаражі; гаражі; СТО, автомобільні комплекси тощо; автомобільні центри; автозаправні станції. Тобто, дана земельна ділянка якраз являється зоною КС-5, на якій можливе розташування індивідуального гаража.
Ухвалою суду від 04.03.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
02.04.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що обов'язковою умовою для передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність громадянина с відповідність місця розташування такої земельної ділянки вимогам містобудівної документації. З метою перевірки відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради як до спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури Одеської міської ради, який діяв відповідно до чинного на момент прийняття міською радою оскаржуваного рішення. Положення про департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради затверджене рішенням Одеської міської ради від 12.06.2019 року № 4686 VII. Листом від 23.04.2020 року №01-11/1455-111оп департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради повідомив департамент комунальної власності Одеської .міської ради про те, що місце розташування бажаної ОСОБА_1 земельної ділянки не відповідає плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, оскільки остання розташована в межах зони розміщення об'єктів 5 класу санітарної класифікації КС-5. Будівництво індивідуальних гаражів не передбачено та не відповідає затвердженій містобудівній документації.
Так. згідно з генеральним планом м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року №6489-VI. земельна ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_3 віднесена, до комунально-складської зони. Відповідно до плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року 1316-VІІ. зазначена земельна ділянка розташована в межах зони розміщення об'єктів 5 класу санітарної класифікації КС-5, яка призначена для розташування складських підприємств. Режим зони потребує санітарно-захисної зони 50 м. Рішення про розробку детального плану території, у межі якої входить бажана позивачам земельна ділянка. Одеською міською радою не приймалось. Відповідач зазначає, що наявність у переліку переважних видів використаним зони гаражів із санітарно-захисною зоною - 50 м, вказує на розміщення в цій зоні особливою виду гаражів, які не є індивідуальними гаражами, натомість, ані у переважних видах використання, ані у супутніх чи допустимих видах використання вказаної зони не передбачено будівництво індивідуального гаража, з метою розміщення якого позивач звернувся до Одеської міської ради з заявою про наданим дозволу на розробку проекту землеустрою. Таким чином позивач заперечує проти задоволення позову в повній мірі.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є ветераном війни, відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 та учасником АТО.
09.03.2020р. позивач звернувся до Одеського міського голови Труханова Г.Л., з заявою, у якій просив виділити йому земельну ділянку під індивідуальний гараж за адресою: АДРЕСА_2 (між адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ).
Рішенням Одеської міської ради №6075-VІІ, від 10.06.2020р. відмовлено ОСОБА_1 в отриманні прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 (між адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ), на підставі невідповідності ст. 118 Земельного кодексу України. Згідно зонінгу - зона розміщення об'єктів 5 класу санітарної класифікації КС-5. Будівництво індивідуальних гаражів не передбачено та не відповідає містобудівній документації. Лист ДАМ від 23.04.2020р. №01-11/1455-111оп.
Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.
Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частиною 1 статті 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Згідно з ст.40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Пунктом "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно п. "д" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 05 березня 2019 року у справі №360/2334/17.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не заперечується конституційне право позивача щодо безоплатної передачі земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В той же час, суд зазначає, що визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Як встановлено судом, відповідач посилається на невідповідність заяви позивача ст.118 Земельного кодексу України, не відповідність зонінгу, на те, що місце розташування земельної ділянки знаходиться в зоні установ відпочинку та туризму КВТ, а також те, що будівництво індивідуальних житлових та дачних будинків не передбачено.
Суд зазначає, що відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 16 вказаного Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»:
- генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;
- план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон;
- детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.
Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Згідно з положеннями п.4.7 ДСТУ-НББ.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)» основним документом зонінгу є схема зонування, яка розробляється в цифровій формі у місцевій системі координат, прив'язаній до державної системи координат, що дозволяє формувати її електронне зображення або отримувати її аналоговий документ на паперових носіях необхідного масштабу. На схемі зонування територія населеного пункту поділяється на територіальні зони, для кожної з яких встановлюється містобудівний регламент, яким визначаються види дозволеного (переважні та супутні) використання. Зонінг розробляється на основі генерального плану населеного пункту, плану земельно-господарського устрою та містобудівного кадастру.
Крім того, згідно зі ст.19 вказаного Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації І функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9)порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).
Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.
Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Внесення змін до детального плану території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту та плану зонування території.
Рішенням Одеської міської ради від 15.03.2015 року №6489-VІ було затверджено Генеральний план м. Одеси.
Рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VII було затверджено план зонування території (зонінг) м. Одеси, яке було оприлюднено на офіційному сайті Одеської міської ради.
З метою перевірки відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради як до спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури Одеської міської ради, який діяв відповідно до чинного на момент прийняття міською радою оскаржуваного рішення. Положення про департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради затверджене рішенням Одеської міської ради від 12.06.2019 року № 4686 VII.
Листом від 23.04.2020 року №01-11/1455-111оп департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради повідомив департамент комунальної власності Одеської .міської ради про те, що місце розташування бажаної ОСОБА_1 земельної ділянки не відповідає плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, оскільки остання розташована в межах зони розміщення об'єктів 5 класу санітарної класифікації КС-5. Будівництво індивідуальних гаражів не передбачено та не відповідає затвердженій містобудівній документації.
Так. згідно з генеральним планом м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року №6489-VI. земельна ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , та м. Одеса, вул. АДРЕСА_3 віднесена, до комунально-складської зони. Відповідно до плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року 1316-VІІ. зазначена земельна ділянка розташована в межах зони розміщення об'єктів 5 класу санітарної класифікації КС-5, яка призначена для розташування складських підприємств. Режим зони потребує санітарно-захисної зони 50 м.
Рішення про розробку детального плану території, у межі якої входить бажана позивачам земельна ділянка. Одеською міською радою не приймалось.
Відповідно до Пояснювальної записки до Плану зонування території міст Одеси, яка є невід'ємною його частиною, зона розміщення об'єктів 5 класу санітарної класифікації КС-5 призначена для розташування складських підприємств. Режим зони потребує санітарно-захисної зони 50 м. Об'єкти необхідно розміщувати відповідно до їхньої функціональної спрямованості та галузевих особливостей.
Переважні види використання:
1) склади, бази V класу шкідливості;
2) закриті кладовища;
3) оптові ринки:
4) підприємства по обслуговуванню автомобілів;
5) пожежні депо:
6) підприємства комунального господарства;
8) станції човнів, елінги;
9) об'єкти з санітарно-захисною зоною 50 м.
Супутні види використання:
1) об'єкт, що пов'язані з експлуатацією існуючих будівель та споруд:
2) адміністративні об'єкти, що пов'язані з функціонуванням об'єктів зони:
3) автомобільні стоянки для тимчасового зберігання транспортних засобів для обслуговування об'єктів зони:
4) автостанції;
5) зелені насадження спеціального призначення;
6) автотранспорте підприємство;
7) споруди інженерної інфраструктури;
8) об'єкт, що пов'язані з утримуванням тварин, з санітарно-захисною зоною 50 м.
Допустимі види використання (потребують спеціального дозволу або погодження):
1) магазини (непродовольчого спрямування);
2) підприємства побутового обслуговування.
Суд погоджується з відповідачем, що зонінг фактично становить собою планувальний поділ території міста на певні території з визначенням переліку дозволених (переважних та супутніх) об'єктів забудови, що забезпечує реалізацію довгострокової стратегії комплексного розвитку міста з урахуванням всіх його потреб та стримує хаотичну забудову.
Таким чином, відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва індивідуального гаража, в межах даної зони не передбачено.
Отже, згідно з генеральним планом м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6489-VІ, планом зонування території (зонінгу) м.Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VII, встановлено, шо територія, на якій розташовується бажана позивачем земельна ділянка, відноситься до комунально-складської зони з розміщення та функціонування об'єктів 5 класу санітарної класифікації КС-5, призначеної для розташування складських підприємств, потребує санітарно-захисної зони - 50 м.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на вищевикладене, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем спірне рішення прийнято в межах повноважень, у передбачений законодавством спосіб, з урахуванням всебічного дослідження всіх обставин спірних правовідносин, що мають значення для прийняття рішень, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову довів, з посиланням на відповідні докази правомірності своїх рішень, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської міської ради (Думська площа,1, м.Одеса, 65004) про скасування рішення Одеської міської ради №6075-VII від 10.06.2020 року та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.С. Єфіменко
.