Справа № 524/806/13-ц
Провадження № 4-с/524/6/21
23 квітня 2021 року Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі
головуючого судді Кривич Ж.О.,
секретаря судових засідань Швець Д.С.,
за участі представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчуці скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми)
У лютому 2021 року ОСОБА_4 звернувся в суд зі скаргою на бездіяльність начальника Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми). Вимоги скарги обґрунтував тим, що на виконанні Автозаводського ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) перебувало виконавче провадження № 40523291 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованості за кредитним договором № 56/ФКВ-07 від 10.10.2007 року в розмірі 275 102 грн 72 коп. в рамках даного виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на майно боржника, оголошено заборону на його відчуження та арешт коштів боржника. Скаржник звернувся 01.02.2021 року до начальника відділу виконавчої служби із заявою про скасування вказаних арештів. Проте йому надано відповідь від 04.02.2021 року про відмову у знятті арешту та заборони, оскільки на даний час виконавче провадження на виконанні не перебуває, виконавчий лист повернуто стягувачу.
Скаржник просив суд визнати незаконною бездіяльність начальника Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) щодо незняття арешту та заборони з рухомого та нерухомого майна та про зобов'язання зняти арешт та заборону з рухомого та нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 12.02.2021 року скарга прийнята до провадження.
Ухвалою суду від 3103.2021 року задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» Павленка С.В., розгляд скарги постановлено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду через мережу EasyCon.
У судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_1 скаргу підтримав із зазначених підстав.
Державний виконавець Автозаводського ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Горбульов А.В. у судовому засіданні проти скарги заперечував. Пояснив, що виконавчий лист № 524/806/13-ц у виконавчому провадженні № 40523291 повернуто стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження». Повторно виконавчий документ до виконання не пред'являвся. Наразі у відділу ДВС відсутні підстави для зняття заборони та арешту, накладеного постановою державного виконавця від 05.11.2013 року та 11.06.2015 року.
Представник правонаступника стягувача ТОВ «Еліт Фінанс» Павленко С.В. проти скарги заперечував. У судовому засіданні вважав, що підстав для задоволення скарги немає, оскільки права стягувача у виконавчому провадженні державним виконавцем не були порушені. Представник звертав увагу на е, що рішення суду залишається невиконаним.
Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали виконавчого провадження, встановив наступне:
На примусовому виконанні в Автозаводському ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) перебувало виконавче провадження № 40523291 з примусового виконання виконавчого листа № 524/806/13-ц, виданого 23.09.2013 Автозаводським районним судом міста Кременчука про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» 277853 грн 74 коп.
05.11.2013 року державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
11.06.2015 року державним виконавцем винесена постанова про арешт коштів боржника.
19.11.2015 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки майно боржника не розшукано протягом року.
Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 22.12.2020 року у справі № 524/806/13-ц, провадження № 6/524/303/20, частково задоволено заяву ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», замінено стягувача у виконавчому листі № 524/806/13-ц ПАТ «Дельта банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Еліт Фінанс». В іншій частині вимог відмовлено.
Скаржник звернувся 01.02.2021 року до начальника відділу виконавчої служби із заявою про скасування вказаних арештів.
Відповіддю від 04.02.2021 року скаржнику відмовлено у знятті арешту та заборони, оскільки на даний час виконавче провадження не перебуває на виконанні; виконавчий лист повернуто стягувачу, тому у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту та заборони. На даний час рішення суду ОСОБА_4 не виконане.
Вирішуючи скаргу, суд враховує наступне:
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.
Частиною 1 ст. 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Законом України «Про виконавче провадження» передбачено чіткий порядок звільнення майна з-під арешту, а саме передбачено порядок зняття арешту з-майна у випадку коли завершується виконавче провадження це ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» та коли під час виконання виконавчого провадження можуть з'являться певні підстави- це ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 15 розділу XVIII Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено підстави зняття решту по завершеним виконавчим провадженням, а саме у випадку скасування судом заходів забезпечення позову та у разі надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника. Виконавець не пізніше наступного робочого дня виносить постанову про зняття арешту з майна боржника без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження. Копія постанови виконавця про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного робочого дня з дня винесення надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту. Постанова про зняття арешту з майна приєднується до матеріалів виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 129 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У постанові Пленуму ВСУ від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що у мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини. Так, рішенням від 27.11.2008 року у справі «Крутько проти України» (№ 2), Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження (див. «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (no.1) (GC), no. 36813/97, п.197 ЄСПЛ 2006). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. «Джорж Естіма проти Португалії» (Estima Jorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998*II, п. 35, та «Сіка проти Словакії» (Sica v. Slovakia), №2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року).
Застосовуючи процедуру «пілотного рішення» у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини знову констатував, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» ( Immobiliare Saffi v. Italy), (GC), №22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачене першим реченням першого пункту статті 1 Протоколу №1 (див. рішення у справі Войтенка, п. 53). Разом з тим, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід'ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (пункт 41 рішення від 19.03.1997 в справі «Горнсбі проти Греції»).
Виходячи зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04.11.1950, права людини вважаються захищеними лише після повного виконання рішення суду. Невиконання судового рішення є порушенням права особи на суд і стаття 6 Конвенції втрачає свій сенс.
Отже, виконання судового рішення це остаточна стадія цивільного судочинства у процесі реалізації захисту цивільних прав, тому невиконання судових рішень, що є остаточними, обов'язковими для виконання, є порушенням права на справедливий суд, яке захищено ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Слід також зауважити, що посилання скаржника на постанову Верховного суду від 27 березня 2020 року, винесену у справі № 817/928/17, не заслуговують на увагу, оскільки у даній справі борг за виконавчим провадженням було сплачено боржником у повному обсязі. Отже у справі № 817/928/17 існували інші фактичні обставини.
На підставі викладеного, відповідно до статей 353, 450-451 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) щодо незняття арешту та заборони з рухомого та нерухомого майна та про зобов'язання зняти арешт та заборону з рухомого та нерухомого майна, що належить скаржнику - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Полтавського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення (ухвали) або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали).
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.
Повний текст ухвали буде виготовлено 28.04.2021 року.
Суддя Ж.О. Кривич