Справа № 361/5391/19
Провадження № 2/361/226/21
16.03.2021
16 березня 2021 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
судді - Сердинського В.С.
при секретарях - Мищенко С.Л., Удовенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області про визнання договорів дарування недійсними,
установив:
ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області про визнання договорів дарування недійсними.
Позивач зазначала, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2 .
Згідно договору дарування житлового будинку від 02.04.2004 р. №555, посвідченого державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Юхтою Л.М., ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подарували, а ОСОБА_1 прийняла у дар жилий будинок АДРЕСА_1 .
На підставі отриманого та зареєстрованого належним чином права власності на нерухоме майно, позивач здійснювала володіння, користування та розпорядження належним їй житловим будинком та надвірними будівлями більше 10 років. Діти позивача поліпшували стан нерухомого майна, проводили ремонт, внаслідок чого оціночна вартість будинку зросла. Крім того, позивачем було приватизовано земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок та прибудинкова територія, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер: 3221286801:01:032:0043.
Відповідач весь цей час проживав у згаданому будинку. Між сторонами була домовленість щодо користування житловим будинком, конфліктів не виникало.
У 2009 році відповідач став проживати в офіційному шлюбі із жінкою та потрапив під її вплив.
Так, починаючи з 2013 року відповідач почав вимагати від позивача передати назад частину будинку, яка належала йому раніше. Позивач з вимогою відповідача не погодилась та запропонувала оформити право власності на дітей відповідача, але він заперечив.
Протягом 2013-2015 року відповідач систематично вчиняв психологічний тиск на позивача та членів її родини, схиляючи позивача до вчинення правочину.
Відповідач періодично приходив до буд. АДРЕСА_2 , де позивач проживала разом зі своїм чоловіком, чинив сварки, погрожував, у тому числі шляхом телефонних дзвінків. Відповідач постійно стверджував, що позивач володіє його майном та вимагав повернути частину будинку у його власність, ображав позивача.
В результаті протиправних дій відповідача, 28.09.2015 р. позивач вимушена була укласти договори дарування, згідно з якими передала ѕ частки належного їй на праві особистої приватної власності житлового будинку з господарськими спорудами (договір дарування №1517 від 28.09.2015 р.) та ѕ частки земельної ділянки (кадастровий номер: 3221286801:01:032:0043) загальною площею 0,2500 га, на якій знаходиться житловий будинок (договір дарування №1522 від 28.09.2015 р.) у власність відповідача. Договори дарування посвідчив приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Щербина Т.В.
На підставі згаданого договору дарування частки земельної ділянки, відповідач оформив право власності на земельні ділянки: 3221286801:01:032:0082, площею 0,1744 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 3221286801:01:032:0083, площею 0,0131 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Водночас, волевиявлення позивача в момент вчинення правочину не було вільним, не відповідало її внутрішній волі, оскільки правочин було вчинено внаслідок застосування до позивача та членів її родини психологічного тиску з боку відповідача, а тому позивач вимушена звернутись за захистом порушених прав до суду з даною позовною заявою.
Посилаючись на викладене, просила суд визнати недійсними договори дарування: ѕ частки житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений 28.09.2015 р. приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В. за №1517; ѕ частки земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер: 3221286801:01:032:0043, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений 28.09.2015 р. приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В. за №1522, стягнути з відповідача судові витрати.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Рощин І.Г. позов підтримали та просили його задовольнити, надали пояснення аналогічні позовній заяві.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Філіпова О.В. позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення в повному обсязі. Також, просили суд про застосування строку позовної давності.
В судове засідання представник третьої особи органу опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, направили до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника, покладалися на розсуду суду.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_1 показав, що є чоловіком позивача, з 2014 року по 2015 року перебував у зоні проведення АТО, в цей період у сторін виник конфлікт щодо житлового будинку, частина спірного будинку належав відповідачу, він подарував її позивачу, а коли в нього з'явилася нова сім'я, почав вимагати частину будинку повернути назад, спочатку хотів домовитися, а потім справа доходила до сварок. Позивач з чоловіком проживали за адресою: АДРЕСА_2 , намагалися вирішити дане питання, проте відповідач вчинив на власний розсуд. Чоловік надав свою згоду на дарування спірного майна.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показав, що є сином позивача, відповідача часто приходив до його матері та тиснув на неї, щоб вона переписала на його частину майна.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала, що є невісткою позивача, під тиском відповідача свекруха подарувала йому частину майна, а зараз хоче повернути назад, вони з чоловіком жили у свекрухи, коли відповідач до них приходив, у позивача піднявся високий тиск, їй було зле.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показала, що є подругою позивача та знайомою відповідача, працює медичною сестрою в Пологовому будинку м. Києва №7, позивач зверталася до неї з приводу підвищеного тиску, поганого самопочуття, емоційний стан позивача був поганим.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що у сторін були нормальні відносини, дарування вчинялося без тиску, здійснення поділу земельної ділянки було добровільним, відповідач не сварлива особа.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала, що вона є дружиною відповідача, дана ситуація є надуманою. Побудованою на особистій неприязні позивач до свідка. Дарування майна та розподіл земельної ділянки було добровільним.
Судом встановлено, що згідно договору дарування житлового будинку від 02.04.2004 р. №555, посвідченого державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Юхтою Л.М., ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подарували, а позивач ОСОБА_1 прийняла у дар жилий будинок АДРЕСА_1 (а.с.9).
28 вересня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договори дарування: ѕ частки житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., зареєстрований в реєстрі за №1517, ѕ частки земельної ділянки загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер: 3221286801:01:032:0043, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., зареєстрований в реєстрі за №1522 (а.с.10).
Відповідач ОСОБА_2 оформив право власності на земельні ділянки: 3221286801:01:032:0082, площею 0,1744 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 3221286801:01:032:0083, площею 0,0131 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.11-14).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначала, що її волевиявлення в момент укладення договорів дарування не було вільним, не відповідало її внутрішній волі, оскільки правочин було вчинено внаслідок застосування до позивача та членів її родини психологічного тиску з боку відповідача.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статей 229-233 ЦК України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Згідно ч.1 ст.231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.
Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За умовами договору дарування житла до обдарованого переходить право власності на житло, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження ним, право на проживання, а в обдарованого не має обов'язку надавати відчужене на його користь житло для проживання дарувальнику.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом установлено, що договори дарування мали реальний характер, майно було передано дарувальником обдаровуваному і прийнято останнім.
Крім того, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований та постійно проживає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 05 липня 1985 року по теперішній час. Також його неповнолітні діти: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та проживають за вказаною адресою, що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання та довідками, виданими Пухівською сільською радою Броварського району Київської області (а.с.33-36).
Позивачем ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що оскаржувані нею договори дарування вчинялися проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї та її рідних психічного тиску з боку відповідача ОСОБА_2 , що вплинуло на її волевиявлення.
Не знайшли свого підтвердження доводи позивача, що відповідачем ОСОБА_2 здійснювався психологічний тиск, який виражався у вчиненні сварок та погрожуванні, у тому числі шляхом телефонних дзвінків, оскільки судом встановлено, що згідно листа Броварського ВП ГУ НП в Київській області №16217/109/1003/01-19 від 25.10.2019 р., відповідно до ІПНП звернення ОСОБА_1 щодо вчинення ОСОБА_2 протиправних дій відносно неї відсутні (а.с.65).
Будь-яких інших дій щодо вчинення психологічного тиску на позивача та її рідних з боку відповідача ОСОБА_2 позивачем не наведено, а судом під час розгляду справи не встановлено.
Крім того, у позивача не було будь-яких перешкод припинити протиправні дії ОСОБА_2 , звернувшись до правоохоронних органів чи викликавши поліцію, а отже, вона не була поставлена в такі умови, в яких була би змушена укласти спірні договори дарування.
Суд критично відноситься до показів свідків, оскільки вони давали покази на підтримку тієї сторони, від якої були запрошені в судове засідання та з якою перебувають у родинних відносинах.
Також, жодними доказами та показами свідків не підтверджено наміри позивача передати належне їй майно дітям відповідача.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.ч.1,5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ч.ч.1,2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З приводу заяви відповідача про застосування строків позовної давності до даних вимог судом враховується наступне.
Згідно з положенням статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес непорушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи наведене, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.
У відповідності до ст.141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 203, 231, 256, 261, 267, 717 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 76, 80, 81, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області про визнання договорів дарування недійсними - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В. С. Сердинський