Провадження № 22-ц/803/3848/21 Справа № 201/7729/20 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
28 квітня 2021 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді - Деркач Н.М.,
суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Тараненко Руслан Володимирович про стягнення суми авансу,-
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Тараненко Р.В. про стягнення суми авансу (а.с.1-19).
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 08 серпня 2013 року він уклав з ОСОБА_3 нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу, яким сторони домовилися про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1923 га, переданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах передбачених цим договором.
10 грудня 2013 року між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір про внесення змін та доповнень № 1 до попереднього договору, яким внесені зміни у п.п. 4., 4.1, 7., 9. попереднього договору від 08 серпня 2013 року, зокрема, сторони зобов'язалися у строк до 15 березня 2014 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.
Загальна сума авансу складала 202 100,00 грн., проте, 15 березня 2014 року основний договір купівлі-продажу земельної ділянки сторони не уклали, оскільки відповідач не з'явився до нотаріуса.
На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_3 аванс в розмірі 202 100 грн. і штраф за невиконання умов попереднього договору в сумі 202 100 грн., всього - 404 200 грн., а також компенсувати за рахунок відповідача судові витрати.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача суму авансу у розмірі 202 100,00 грн., суму штрафу 202 100,00 грн., а всього 404 200,00 грн. (чотириста чотири тисячі двісті гривень 00 коп.) та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 042,00 грн. (а.с. 52-54).
Не погодившись з указаним рішенням суду особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі (а.с. 77-112).
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, тобто, на час звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом відповідач не мав цивільної процесуальної правоздатності.
Сторони по справі не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 08 серпня 2013 року позивач ОСОБА_2 (як майбутній покупець) уклав з ОСОБА_3 (з майбутнім продавцем) нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу, у якому сторони домовилися про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1923 га, переданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на умовах передбачених цим договором (а.с. 6, 8-9).
Пунктом 4 попереднього договору передбачалось, що договір купівлі-продажу земельної ділянки буде укладено в строк до 01 грудня 2013 року.
У п. 7 попереднього договору сторони домовилися про те, що ОСОБА_2 сплачує ОСОБА_3 284 900,00 грн., що еквівалентно 35 000 доларів США, в рахунок майбутніх платежів, з яких 122 100,00 грн. (що еквівалентно 15 000 доларів США) передано до підписання договору, а решту - 162 800,00 грн. (що еквівалентно 20 000 доларів США), ОСОБА_2 зобов'язується сплатити не пізніше 15 вересня 2013 року, що буде підтверджено заявою ОСОБА_3 , справжність підпису якого має бути підтверджена нотаріально.
Згідно умов попереднього договору і на виконання його умов, позивач передав відповідачеві аванс в розмірі 122 100 грн..
Крім того, позивачем надана суду копія розписки про те, що 18 жовтня 2013 року ОСОБА_3 отримано від ОСОБА_2 суму, еквівалентну 10 000 доларів США у гривнях по курсу НБУ в рахунок оплати по договору (попередньому) по придбанню земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Таким чином, загальна сума авансу склала 202 100,00 грн..
10 грудня 2013 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір про внесення змін та доповнень № 1 до попереднього договору, яким внесені зміни до п.п. 4., 4.1, 7., 9. попереднього договору від 08 серпня 2013 року (викладені в іншій редакції), зокрема, сторони зобов'язалися у строк до 15 березня 2014 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки (а.с. 1а).
Згідно із п. 7. договір про внесення змін та доповнень № 1, до підписання цього договору, ОСОБА_2 сплачує ОСОБА_3 аванс (завдаток) в сумі 319 720,00 грн. (що за курсом НБУ еквівалентно 40 000 доларів США) в рахунок майбутніх платежів.
Проте, 15 березня 2014 року сторони основний договір купівлі-продажу земельної ділянки не уклали, оскільки відповідач не з'явився до нотаріуса, перестав виходити на зв'язок.
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна позивач дізнався, що 14 серпня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського МНО Кравченком О.О. зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 1221486200:09:002:0131, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Інград нерухомість».
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, який за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, тому передана позивачем відповідачеві обумовлена попереднім договором грошова сума в розмірі 202 100,00 грн. є авансом, який підлягає поверненню позивачеві, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.
Проте, з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на таке.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть, доданого ОСОБА_1 до апеляційної скарги, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 04 січня 2020 року зроблено актовий запис про смерть № 01207000162 (а.с. 98-101).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до суду 12 серпня 2020 року, тобто вже після смерті відповідача.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
З аналізу пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України вбачається, що правонаступників у справу можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.
Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.
Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Відповідно до частини 1 статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно статті 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Відповідно до частини 1 статті 47 ЦПК України, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Згідно частини 1 статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Аналіз вказаних норм процесуального права, а також положень статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі повинен мати цивільну процесуальну правосуб'єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1статті 255 ЦПК України).
Норма статті 255 ЦПК України є імперативною. Тобто, за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини 1 статті 255 ЦПК України, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Отже, якщо позов пред'явлено до померлої особи, то відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, чинного на час пред'явлення позову та розгляду справи судом першої інстанції, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16.
Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до частин 4, 5 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд першої інстанції відкрив провадження у справі щодо померлої особи та ухвалив рішення, апеляційний суд вважає, що таке рішення не можна вважати законним та приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення у повному обсязі та закриття провадження у справі.
На підставі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у вигляді судового збору в сумі 6 063, 00 грн..
Керуючись ст. ст. 255, 374, 377, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2020 року скасувати.
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Тараненко Руслан Володимирович про стягнення суми авансу - закрити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 6 063, 00 грн..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Н.М. Деркач
Судді: І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида