справа № 156/925/20
Провадження № 2/156/56/21
рядок статзвіту 67
22 квітня 2021 року смт Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Федечко М. О.,
за участю: секретаря судового засідання Салатюк Г.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідачів ОСОБА_3
ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду в смт. Іваничі цивільну справу № 156/925/20 за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Поромівської сільської ради про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю із спадкодавцем більше п'яти років,-
До суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Поромівської сільської ради про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю із спадкодавцем більше п'яти років.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . З 2008 року по 28 липня 2020 року він разом із ОСОБА_5 проживав однією сім'єю в цивільному шлюбі без реєстрації та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 . Спільно прожили неповних 12 років. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належне їй нерухоме майно: земельні ділянки та житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Спільне проживання його разом із ОСОБА_5 було пов'язане спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки щодо утримання житла, а також піклувалися один про одного та надавали взаємну допомогу, спільно піклувались про матір спадкодавця ОСОБА_3 з якою спільно проживали. Піклування полягало в допомозі по придбанню ліків, неодноразово привозили її на лікування у Іваничівську ЦРЛ. Він під час спільного проживання із ОСОБА_5 приймав активну участь у вихованні та утриманні її сина від першого шлюбу ОСОБА_4 до досягнення ним повноліття, тобто до 2017 року, а також і в подальшому по мірі потреби. Піклування полягало в дольовій участі витрат на купівлю одягу, шкільного приладдя та інших витрат для забезпечення інтересів дитини. За період спільного проживання із спадкодавцем ним по облаштуванню будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 були проведені роботи: відновлення прибудови після пошкодження її внаслідок пожежі; ремонт житлових кімнат в будинку (як косметичний так і капітальний); облаштування автономної каналізації, в тому числі з побудовою вигрібної ями; перебудовано погріб; встановлено частину паркану навколо садиби; здійснено роботи по благоустрою подвір'я, а саме, вимощено бетоном доріжки; проведено роботи по повній заміні перекриття даху будинку витрати на які склали майже 70 000 грн. За період спільного проживання із ОСОБА_5 вони спільно обробляли городи на яких вирощували сільськогосподарські культури як для власного споживання так і для відгодівлі свійської птиці, яку також вирощували спільно. Також спільно купували побутові речі: телевізор, пральну машину, пилосос, комп'ютер, городній інвентар, легкомоторну сільськогосподарську техніку (мотоблоки). Він за період спільного проживання здійснював оплату комунальних послуг спожитих ними спільно за адресою: АДРЕСА_1 . Також від його імені за вище вказаною адресою укладено договори про підключення до локальної мережі № 88127 від 25 квітня 2015 року з ФОП ОСОБА_6 та про надання інформаційних послуг № 7572 від 07 листопада 2019 року з ТзОВ «Нововолинське ТТІ».
За період спільного проживання із спадкодавцем, він в іншому шлюбі не перебував. Попередній шлюб розірвано 28 листопада 2001 року
Факт проживання однією сім'єю більше п'яти років може бути встановлено лише за рішенням суду, а тому у нього виникла необхідність для звернення до суду із вказаним позовом. Встановлення зазначеного факту необхідне йому для прийняття спадщини за законом.
На підставі викладеного, просить встановити факт проживання однією сім'єю його та ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу у період з 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
23 вересня 2020 року відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
16 жовтня 2020 року на адресу суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву із зазначенням у ньому заперечень стосовно позову (а.с. 71-72).
23 жовтня 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.79-80).
21 грудня 2020 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, позовні вимоги визнає в повному обсязі. (а.с.97-98).
11 лютого 2021 року закрите підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.
25 березня 2021 року витребувано спадкову справу на ім'я ОСОБА_5 .
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та пояснив, що з 2008 року по 28 липня 2020 року проживав однією сім'єю як чоловік і дружина із ОСОБА_5 . За час спільного проживання вони вели спільне господарство, здійснювали ремонт помешкання у якому проживали, що в АДРЕСА_1 , встановили паркан, обробляли город та були пов'язані спільним побутом. Також він допомагав в міру своїх можливостей сину від першого шлюбу ОСОБА_5 - ОСОБА_4 . Встановлення факту спільного проживання необхідне йому для прийняття спадщини за законом.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та вказала, що позивач та ОСОБА_5 з 2008 року по день смерті ОСОБА_5 проживали однією сім'єю як чоловік та дружина, мешкали у будинку спадкодавця ОСОБА_5 , що в АДРЕСА_1 . Разом із ними проживали мати померлої - ОСОБА_3 та син від першого шлюбу ОСОБА_4 ОСОБА_1 здійснив ремонт у будинку, ними були придбані інші речі повсякденного вжитку, вели спільний бюджет. Сина ОСОБА_5 - ОСОБА_4 він зареєстрував за місцем своєї реєстрації у квартирі, яка належить позивачу, що в АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 завжди ставився до ОСОБА_5 як до дружини. Вважає, що він також має право на спадкування після смерті ОСОБА_5 .
Представник позивача ствердила, що з метою досудового врегулювання спору зверталися до ОСОБА_3 щодо поділу спадкового майна, однак остання заперечила, що слугувало підставою для звернення до суду із позовом про встановлення факту постійного проживання. На даний час між ними існує спір, оскільки ОСОБА_3 вимоги заяви заперечує, що позбавило його права звернутися до суду в порядку окремого провадження.
Відповідач ОСОБА_3 в задоволенні позовної заяви просить відмовити та суду пояснила, що позивач приїхав до них на проживання у 2008 році, під час сварок з її дочкою він залишав місце проживання на деякий час. Вважає, що вони не проживали як чоловік та дружина, оскільки шлюб між ними не був зареєстрований, хоча і проживали разом, крім цього ставлення позивача до її доньки було погане, часто виникали конфлікти. Ствердила, що вони разом як подружжя не відпочивали, хоча на запитання підтвердила, що разом проводили час та ходили у гості. Не заперечила, що позивач робив ремонт у ванній кімнаті, коридорі, у своїй кімнаті та залі. Кошти на ремонт надавали всі крім позивача. Кошти на перекриття даху надавалися позивачем та ОСОБА_5 . Підтвердила, що у позивача з ОСОБА_5 була спільна кімната, він також здійснював оплату комунальних послуг. Заперечує щодо встановлення вказаного факту, оскільки не згідна з тим, що позивач може претендувати на частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_5 .
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги визнав та зазначив, що ОСОБА_1 разом із його матір'ю проживали разом як одна сім'я з 2008 року. Мати його любила, він замінив для нього батька, його ставлення до нього було різне, але він допомагав йому. З 2008 року він постійно проживав із матір'ю, у них все було спільне, господарство, витрати, покупки. Вони жили як одна сім'я та вирішували разом побутові питання, які виникали під час сімейного життя.
Представник відповідача Поромівської сільської ради в судове засідання не з'явився, однак від нього надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнає повністю. (а.с.103). При підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 12 листопада 2020 року представник відповідача ОСОБА_7 не висловив заперечень стосовно позову.
Суд заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши докази у справі, приходить до наступного висновку.
Згідно частини 1 статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивач в обґрунтування змісту позовних вимог зазначив, що з 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав однією сім'єю як чоловік і жінка з ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 а.с.10). На підтвердження змісту позовних вимог вказав, що з ОСОБА_5 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, здійснили ремонтні роботи в житловому будинку в якому проживали та облаштували прибудинкову територію. Разом купували всі необхідні речі повсякденного вжитку. Він зареєстрував сина ОСОБА_5 від першого шлюбу за адресою свого місця реєстрації у м. Новолинську. За період спільного проживання він допомагав ОСОБА_4 та возив на лікування у Іваничівську ЦРЛ матір ОСОБА_5 - відповідача ОСОБА_3 .
На підтвердження спільного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_5 надано копію додатку № 1 до Договору підключення до локальної мережі інтернет за адресою АДРЕСА_1 .(а.с.26). Копію договору про надання інформаційних послуг № 7572 (а.с.27-28) та квитанції про сплату комунальних послуг, які використовувались в житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 де платником вказаний позивач у справі. (а.с. 29-57).
В іншому зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 не перебував, а до матеріалів позову додано копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , згідно якого шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 розірвано 28 листопада 2001 року(а.с.58). Також в матеріалах справи міститься копія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 з якої вбачається, що шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 розірвано 13 березня 2001 року.
Незважаючи на заперечення відповідачем ОСОБА_3 проти позову, вказаний факт повністю доведений дослідженими матеріалами справи та ґрунтовними поясненнями відповідача ОСОБА_4 - сина ОСОБА_5 , який підтвердив, що його мати, позивач, відповідач та він проживали разом, позивач та його мати проживали як чоловік та дружина, хоча шлюб між ними зареєстрований не був, він вважав позивача своїм батьком. Вони спільно вели господарство, мали спільний бюджет. Також суд вважає за доцільне зазначити, що в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 підтвердила, що її дочка та позивач у справі з 2008 року проживали разом, однак повінчані не були. Підтвердила, що позивач проводив ремонтні роботи у житловому будинку, де проживали, хоча і не згідна з тим хто надавав кошти на такий ремонт. Вказала, що після того, як померла ОСОБА_5 позивач з будинку забрав меблі, а тому вважає, що він не має права на спадкування після смерті її дочки ОСОБА_5 . Вказані твердження учасників справи дають суду підстави вважати, що позивач та ОСОБА_5 проживали разом за адресою місця проживання ОСОБА_3 у будинку, де на даний час проживає остання.
Встановлення вказаного факту позивачу необхідне для прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 .
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_5 земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться в с. Будятичі та с. Космівка Іваничівського району (Володимир-Волинського району) Волинської області, що стверджується Витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень та копією договору земельних ділянок (а.с. 18-22). 01 жовтня 2013 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_5 житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень власником вказаного житлового будинку є ОСОБА_5 (а.с. 23-25).
Згідно копії спадкової справи № 300/2020 до майна померлої ОСОБА_5 , яка заведена у Іваничівській державній нотаріальній конторі, позивач ОСОБА_1 23 жовтня 2020 року подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 за законом, таку ж заяву, 03 грудня 2020 року, подав відповідач ОСОБА_4 . Згідно довідки виконавчого комітету Поромівської сільської ради від 02 листопада 2020 року № 435, яка міститься в матеріалах спадкової справи, після смерті ОСОБА_5 спадкоємцями є мати ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 . Заповіт від імені ОСОБА_5 Поромівською сільською радою не посвідчувався. Спадкодавець проживала і була зареєстрована в АДРЕСА_1 по день смерті. Пережилого подружжя не має.
Таким чином, судом встановлено, що встановлення вказаного факту позивачу необхідне для оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_5 .
Згідно з положеннями статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки».
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
За відсутності спору про право цивільне юридичні факти підлягають встановленню судом у порядку окремого провадження. Так, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У постанові Верховного Суду у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18) зроблено висновок, що «для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю».
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Правова мета звернення до суду з таким позовом є встановлення факту проживання однією сім'єю більше п'яти років як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу для встановлення маси спадкового майна та прийняття спадщини за законом. На даний час між сторонами у справі існує спір щодо встановлення вказаного факту.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Принцип ефективності закріплений і у діючому ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 369/5481/16-ц (провадження
№ 61-10372св18) та у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 379/3191/15-ц (провадження № 61-14379св18).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, тобто вирішення питання про встановлення факту спільного проживання позивача та ОСОБА_5 є доцільним та ефективним як спосіб захисту у випадку наявності між сторонами спору щодо спадкування.
Як встановлено судом під час розгляду справи, позивач вважає, що значно покращено стан житлового будинку та прибудинкової території за час спільного проживання разом із ОСОБА_5 . Ним також в період часу з 2008 року по день смерті спадкодавця ОСОБА_5 були витрачені власні кошти для покращення стану будинку та прибудинкової території, спільно були придбані інші речі, які мають свою цінність. У зв'язку з викладеним, позивач звернувся із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 та хоче здійснити спадкування після її смерті за законом. На даний час існує спір між позивачем та ОСОБА_3 .
На підставі досліджених в судовому засіданні доказів судом належно встановлено, що ОСОБА_1 проживав однією сім'єю з ОСОБА_5 в указаний у заявлених вимогах період зі спадкодавцем і до дня смерті останньої, під час проживання вони були пов'язані спільним побутом, разом вели господарство, робили спільні витрати, спрямовані на забезпечення життєдіяльності сім'ї, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та встановлення факту проживання однією сім'єю позивача та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу більше п'яти років, в період з 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Керуючись ст.ст.12, 13, 19, 76, 81, 133, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце реєстрації АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання АДРЕСА_4 до ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , місце реєстрації АДРЕСА_3 , Поромівської сільської ради, код ЄДРПОУ 04333359, місцезнаходження с. Поромів Володимир-Волинський район (Іваничівський район) Волинська область про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю із спадкодавцем більше п'яти років - задоволити.
Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу в період з 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складено 05 травня 2021 року.
Згідно підп. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М. О. Федечко