28 квітня 2021 року
м. Київ
справа №640/13685/19
адміністративні провадження №К/9901/18767/20, №К/9901/701/21, №К/9901/1563/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
за участі секретаря судових засідань Жураковської Б.М.,
представників Позивача: Мініна О.А., Городецької А.Д.,
представника Відповідача: Карпюк І.С.,
розглянувши у судовому засіданні касаційні скарги Головного управління ДПС у Київській області
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року (судді Бєлова Л.В., Безименна Н.В., Кучма А.Ю.)
та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року (судді Бєлова Л.В., Безименна Н.В., Кучма А.Ю.)
у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Бровари"
до Головного управління ДПС у Київській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал Бровари» (надалі також - Позивач, ТОВ «Термінал Бровари») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (надалі також - Відповідач; правонаступник- Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797)), у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення 23 квітня 2019 року № 0012311403 та № 0012211412.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначений законом.
В обґрунтування цього вказано, що договір кредиту, щодо якого контролюючим органом застосовано штрафні санкції, був укладений ще в грудні 2006 року і такий договір був зареєстрований в Головному управлінні Національного банку України по місту Києву і Київській області, кредит було отримано до початку періоду, охопленого перевіркою. Станом на 1 січня 2015 року Позивач не отримував жодних кредитних коштів/боргових зобов'язань, а отже у нього не виникало та не могло виникнути обов'язку щодо їх реєстрації.
Також Позивачем зазначено, що висновки контролюючого органу щодо обов'язку станом на 31 грудня 2015 року відобразити заборгованість за кредитною угодою за дисконтованою вартістю (86 661 528,60 грн.), є протиправними та не відповідають положенням законодавства України.
Позивачем зазначено, що Положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 11, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, на яке посилається контролюючий орган в акті перевірки, не містить взагалі ніяких вимог щодо визнання доходу у зв'язку з особливостями відображення довгострокової заборгованості.
Так, Позивач стверджував, що з акта перевірки неможливо встановити, в чому саме полягає порушення ТОВ «Термінал Бровари» застосовних вимог підзаконних актів бухгалтерського обліку, яке могло б призвести до неправильного визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та наведеними в акті перевірки положеннями П(С)БО нормативно не підтверджується.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції погодився із висновками Відповідача та зазначив:
- невиконання вимог законодавства щодо реєстрації кредитних договорів тягне за собою накладення контролюючим органом фінансових санкцій у вигляді штрафу; Позивачем не заперечувався той факт, що позика за договором 19 грудня 2006 року станом на час перевірки виплачена не була, строк погашення позики не був пролонгований у встановленому порядку. Факт порушення вимог Указу №734/99 матеріалами справи не спростовується. Відтак, доводи Позивача щодо необґрунтованості податкового повідомлення-рішення від 23 квітня 2019 року №0012311403, є безпідставними;
- ТОВ «Термінал Бровари» не визначено та не відображено фінансовий дохід від дисконтування заборгованості в загальній сумі 151 167 985 грн., та не здійснено амортизацію дисконту протягом строку користування на загальну суму 35 231 084 грн., в тому числі: за 2017 рік на суму 19 249 329 грн. та за 9 місяців 2018 року на суму 15 981 755 грн., чим порушено приписи пунктів 4, 10 П(С)БО 11 «Зобов'язання», пунктів 29, 32 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти». Відтак, висновки контролюючого органу щодо завищення від'ємного значення податку на прибуток за відповідний період внаслідок невірного обрання методу бухгалтерського обліку не спростовано ТОВ «Термінал Бровари».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Термінал Бровари» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року - задоволено повністю. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ТОВ "Термінал Бровари" задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 23 квітня 2019 року № 0012311403, № 0012211412. Стягнуто на користь Позивача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в загальній сумі 48 025 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 40 290 грн.
Ухвалюючи це рішення та вважаючи оскаржувані індивідуальні акти такими, що не відповідають передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України вимогам, суд апеляційної інстанції зазначив, що:
- чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство передбачало реєстрацію виключно договорів та внесення відповідних змін до реєстрації договору в разі зміни відомостей щодо сторін зареєстрованого договору, суми, валюти, строку кредиту, розмірів процентної ставки, комісій, неустойки, інших установлених цим договором зборів, платежів, санкцій за неналежне виконання договору, що впливають на розмір виплат за користування кредитом, зміни уповноваженого банку
- обслуговуючого банку і не передбачено обов'язок реєстрації боргового зобов'язання перед нерезидентом. Позивач не отримував незареєстрованих в НБУ кредитів чи позик від нерезидентів. В той же час заборгованість Позивача по зареєстрованим в НБУ та вчасно не виконаному договору позики та додаткової угоди до нього з нерезидентом не є договором про кредит чи позику, який потребує реєстрації;
- посилання Відповідача, як на підставу для визнання факту допущення порушення, на Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку у разі, коли підприємство здійснює облік за національними стандартами, не відповідає положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з чого слідує, що розрахунок, застосований контролюючим органом за формулою дисконтування заборгованості Позивача, є неправомірним.
Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року заяву представника ТОВ «Термінал Бровари» про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Прийнято додаткову постанову, якою вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених Позивачем в суді першої інстанції. Стягнуто з Головного управління ДПС у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «Термінал Бровари» витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 100 555,00 грн.
Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши надані документи у сукупності, враховуючи складність справи і співмірність фактично наданих адвокатом послуг, дійшов висновку щодо підтвердження Позивачем понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та зазначив про те, що представником Відповідача жодним чином не доведено неспівмірності витрат, заявлених Позивачем до відшкодування, та не спростовано документально підтверджених сум понесених позивачем витрат.
1.3. Короткий зміст касаційних скарг та відзивів на неї
Не погоджуючись із постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року та додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року, Відповідач звернувся з касаційними скаргами, в яких, просив:
- скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року;
- скасувати додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року у справі №640/13685/19 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовити в повному обсязі.
У відзивах на касаційні скарги Позивач просив:
- закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року у справі № 640/13685/19, а якщо Верховний Суд вирішить розглядати вимоги касаційної скарги Відповідача по суті, - залишити касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року у справі №640/13685/19 без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року у справі № 640/13685/19 - без змін;
- закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управлянні ДПС у Київській області на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року у справі № 640/13685/19, а якщо Верховний Суд вирішить розглядати вимоги касаційної скарги Відповідача по суті, - залишити касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області без задоволення, а додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року у справі № 640/13685/19 - без змін.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Позивача Відповідачем складено акт від 21 січня 2019 року №48/10-36-14-02-13/33584049, згідно з висновками якого Позивачем порушено вимоги:
- пунктів 4, 10 П(С)БО 11 "Зобов'язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, пунктів 29, 32 П(С)БС 13 "Фінансові інструменти", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 листопада 2001 року №559, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення податку на прибуток на загальну суму 231 180 815 грн. у тому числі: 2015 рік - 231 180 815 грн., 2016 рік - 231 180 815 грн., 2017 рік - 231 180 815 грн., 9 місяців 2018 року -231 180 815 грн.
- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на додану вартість на загальну суму 949 510 грн., у тому числі по періодах: за червень 2017 року на суму 164 596 грн., за липень 2017 року на суму 204 798 грн., за серпень 2017 року на суму 580 116 грн.;
- статті 1 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27 червня 1999 року №734/99.
На підставі поданих заперечень Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Термінал Бровари, за результатами якої складено акт від 26 березня 2019 року №235/10-36-14-12/33584049.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ "Термінал Бровари":
- статті 1 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27 червня 1999 року №734/99.
- пунктів 4, 10 П(С)БО 11 "Зобов'язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, пунктів 29, 32 П(С)БС 13 "Фінансові інструменти", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 листопада 2001 року №559, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення податку на прибуток на загальну суму 115 936 901 грн., у тому числі: за 2016 рік - 151 167 985 грн., за 2017 рік - 131 918 656 грн., за 9 місяців 2018 року - 115 936 901 грн.;
На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 23 квітня 2019 року:
- №0012311403, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 5 229 304,71 грн.;
- №0012211412, відповідно до якого сума завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток становить 115 936 901,00 грн.
Фактичною підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки Відповідача про те, що Позивачем:
- не здійснено станом на 1 січня 2015 року реєстрацію боргових зобов'язань у вигляді запозичених коштів перед нерезидентом по кредитному договору від 19 грудня 2012 року №б/н, що укладений з компанією-нерезидентом "SC SECURE CAPITAL LIMITED" (яка мала назву "AISI CAPITAL LIMITED" та згодом змінила свою назву), на суму 33 162 771,00 доларів США (за курсом НБУ на дату встановлення не реєстрації пролонгації граничного строку погашення боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від них кредитами 15,7686 грн долар США, що становить в гривневому еквіваленті 522 930 470,79 грн.)
- не визначено справедливу вартість отриманих фінансових позик, не відображено фінансовий дохід від дисконтування заборгованості та не здійснено амортизацію дисконту протягом строку користування.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційні скарги)
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27 червня 1999 року №734/99 відсутній.
При цьому, Відповідач вказує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що Позивач до 1 січня 2015 року вже повинен був повернути запозичені кошти кредитору або укласти нову угоду, якою продовжив би строк повернення вказаних коштів. Проте, жодної дії зроблено не було. У зв'язку тим, що у Позивача обліковувалась кредиторська заборгованість то відповідно Відповідач робить висновок, що вказані кошти були фактично отримані не тільки за умовами договору позики та у зв'язку з непролонгацією такого договору. Також Відповідач стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував, що чинне законодавство передбачає реєстрацію виключно договорів та внесення відповідних змін до реєстрації договору в разі зміни відомостей щодо сторін зареєстрованого договору, суми, валюти, строку кредиту, розмірів процентної ставки комісій, неустойки, інших установлених цим договором зборів, платежів, санкцій за неналежне виконання договору, що впливають на розмір виплат за користування кредитом, зміни уповноваженого банку - обслуговуючого банку і не передбачені обов'язок реєстрації боргового зобов'язання перед нерезидентом.
Також Відповідач в обґрунтування наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції посилається на те, що висновок суду апеляційної інстанції в контексті неможливості застосування до спірних правовідносин щодо розрахунку дисконту Міжнародних стандартів фінансової звітності за умови, коли підприємство здійснює облік за національними стандартами, суперечить позиції Верховного Суду висловленій у постанові від 29 липня 2020 року у справі №640/4003/19 (К/9901/32555/19).
В касаційних скаргах на додаткову постанову Відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, не взято до уваги, зокрема, що:
- додаткові пояснення у справі дублювали доводи позовної заяви та не мали впливу на хід розгляду справи;
- до складу витрат включені послуги, які не мали безпосереднього зв'язку з вирішенням справи по суті.
3.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзиви на касаційні скарги)
В обґрунтування своїх доводів представники Позивача в судових засіданнях, відзивах та додаткових поясненнях посилались, зокрема, на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалені з правильним застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
З урахуванням цього представники Позивача стверджували, що:
- 1 січня 2015 року відбулося прострочення строку погашення позики (подія, що знаходиться в межах господарських відносин Позивача із нерезидентом-позикодавцем), яка не вплинула на факт реєстрації самого договору позики, чи на дійсність реєстраційного свідоцтва. Податковий орган, втручаючись у господарські відносини платників податків із їх кредиторами, порушуючи свободу договору, фактично вигадав нібито обов'язок незалежних суб'єктів господарювання або реєструвати «боргові зобов'язання» перед нерезидентом у випадках прострочення строку погашення позики (що не передбачено жодним законом чи нормативно-правовим актом України, а отже не змогли бути зареєстровані такі «боргові зобов'язання, як того вимагає Відповідач), або підписати додаткову угоду про пролонгацію строку погашення позики і зареєструвати її;
- суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що законодавством не передбачено обов'язку реєстрації боргового зобов'язання перед нерезидентом;
- Відповідач, вважаючи, що Позивач допустив порушення, застосував правила дисконтування за Міжнародними стандартами фінансової звітності, без урахування того, що чинне законодавство не містить положень, яке би зобов'язувало застосування останніх за аналогією, за умови, коли платник здійснює облік за Національними правилами бухгалтерського обліку. Саме такий підхід, на думку представників Позивача, слідує з правових висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 160/11301/19.
В обґрунтування дотримання судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні додаткової постанови представники Позивача посилалися на те, що:
- складення апеляційної скарги, щонайменше, вимагає аналізу рішення суду першої інстанції, розробки аргументації та структури апеляційної скарги на підтвердження незаконності рішення суду першої інстанції, що жодним чином не стосується правової допомоги, що надаються під час розгляду справи в суді першої інстанції, а отже і не може вважатися «одними і тими самими послугами», як це намагається довести Відповідач;
- доводи Відповідача про тотожність додаткових пояснень, що подавались як у суд першої так і суд апеляційної інстанцій, на думку Позивача, є необґрунтованими з тих підстав, що додаткові пояснення щодо невідповідності рішення суду першої інстанції правовій позиції, висловленій Верховним Судом, стосувалися додаткової аргументації незаконності рішення суду першої інстанції, та не відносяться до питань, висвітлених у жодних із додаткових пояснень, поданих до суду першої інстанції, не дублюють та навіть теоретично не могли дублювати документи, подані до суду першої інстанції;
- зміст позовної заяви та скарги, що подавалась в порядку адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, не є ідентичним, а час, витрачений на розробку правової позиції та складення тексту зазначеної вище аргументації, є співмірним із витраченим адвокатом часом на складення позовної заяви (10 год 39 хв); при складенні позовної заяви був здійснений як додатковий пошук судової практики, так і пошук по вже наявній судовій практиці на предмет можливих змін та оновлень;
- складання та подання усіх додаткових пояснень у справі були здійснені для більш детального та аргументованого роз'яснення аргументів Позивача, наведення обґрунтування незаконності посилань Відповідача, а отже пов'язані із веденням справи, а витрати на складення таких пояснень підлягають розподілу між сторонами як витрати на професійну правничу допомогу.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
Верховний Суд, заслухавши представників Відповідача та Позивача, обговоривши доводи касаційних скарг, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правильність здійсненої судом апеляційної інстанції правової оцінки оскаржуваних Позивачем індивідуальних актів в контексті недотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) при їх прийнятті, Суд звертає увагу на таке.
Статтею 1 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27 червня 1999 року №734/99, який втратив чинність 7 лютого 2019 року, установлено, що договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті (далі договори), підлягають реєстрації Національним банком України.
Постановою Національного банку України від 17 червня 2004 року №270 затверджено Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам (далі - Положення №270).
Згідно з пунктом 1.7 глави 1 Положення №270 резидент-позичальник зобов'язаний зареєструвати договір у Національному банку до моменту фактичного одержання кредиту.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2.1 глави 2 Положення №270 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміни відомостей щодо сторін зареєстрованого договору, суми, валюти, строку кредиту, розмірів процентної ставки, комісій, неустойки, інших установлених цим договором зборів, платежів, санкцій за неналежне виконання договору, що впливають на розмір виплат за користування кредитом, а також зміна уповноваженого банку - обслуговуючого банку за договором потребують обов'язкового внесення відповідних змін до реєстрації договору в порядку, установленому для реєстрації договору, та з урахуванням вимог абзацу другого пункту 1.10 глави 1 розділу I цього Положення.
Статтею 2 Указу №734/99 визначено, що у разі одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації договорів до резидентів застосовуються фінансові санкції - штрафи у сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного кредиту чи позики і перерахованій у національну валюту України за офіційним обмінним курсом Національного банку України (надалі також - НБУ) на день одержання кредиту, позики, з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначених договорів. Суми штрафів спрямовуються до Державного бюджету України.
Відтак, передумовою застосування передбаченої статтею 2 Указу №734/99, фінансової санкції - штрафу у сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного кредиту чи позики і перерахованій у національну валюту України за офіційним обмінним курсом НБУ на день одержання кредиту, є одержання коштів від нерезидента та лише у разі, коли договір, як підстава їх одержання, не був зареєстрований в НБУ.
Натомість, як підтверджується матеріалами справи та встановлено судом апеляційної інстанції, Відповідач в акті перевірки вказує на нездійснення Позивачем реєстрації боргових зобов'язань по кредитному договору перед нерезидентом з тих підстав, що строк погашення позики був визначений до 19 грудня 2014 року і закінчився, однак станом на 1 січня 2015 року строк дії договору не продовжено.
Нормами Положення №270 на час виникнення спірних правовідносин передбачено обов'язкову реєстрацію виключно договорів та внесення відповідних змін до реєстрації договору в разі якщо змінюються відомості щодо сторін зареєстрованого договору, суми, валюти, строку кредиту, розмірів процентної ставки, комісій, неустойки, інших установлених цим договором зборів, платежів, санкцій за неналежне виконання договору, що впливають на розмір виплат за користування кредитом, зміни уповноваженого банку - обслуговуючого банку. Положення №270 не визначає обов'язку щодо реєстрації боргового зобов'язання перед нерезидентом.
Оскільки Позивач не отримував кредитів чи позик від нерезидентів на підставі незареєстрованих у визначеному законодавством порядку договорів, а заборгованість по зареєстрованому у НБУ та вчасно не виконаному договору позики та додаткової угоди до нього з нерезидентом не є договором про кредит чи позику, який потребує реєстрації, необхідно погодитися із висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність Відповідачем факту допущення порушень Позивачем.
Колегія погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що й здійснений Відповідачем розрахунок штрафних санкцій не ґрунтується на положеннях статті 2 Указу №734/99, оскільки штраф визначався у сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного кредиту чи позики і перерахованій у національну валюту України за офіційним обмінним курсом Національного банку України не на день одержання кредиту, позики, а на дату, коли, на думку Відповідача, Позивач повинен був зареєструвати зміни до договору (як зазначено в акті перевірки на дату встановлення непролонгації граничного строку погашення).
Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про невідповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України податкового повідомлення-рішення №0012311403 ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 23 квітня 2019 року № 0012211412 необхідно звернути на таке.
У ході розгляду справи судами установлено, що між ТОВ "Термінал Бровари" (Позичальник) та Європейським Банком Реконструкції та Розвитку (далі - Банк) укладено кредитну угоду та додаткові угоди, відповідно до яких Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит на суму, що не перевищує 34 400 000,00 доларів США. Банком та Позичальником підписаний лист про комісії Позичальника, яким визначені розміри комісій у зв'язку з наданням та обслуговуванням кредиту.
З урахуванням додаткових угод термін погашення кредиту визначений був до 18 грудня 2022 року.
ТОВ «Термінал Бровари» з січня по березень 2015 року отримало від Банку кредитні кошти у розмірі 1 121 262,59 доларів США. та по 30 вересня 2018 року здійснило виплати по кредиту у сумі 37 040 597,11 грн. (1 601 646,73 доларів США).
Станом на 2015 рік заборгованість складала 317 842 343,2 грн. (13 243 062,92 доларів США).
Відповідач вважає, що, виходячи із пункту Б5 1.1 Додатка Б Міжнародних стандартів бухгалтерської звітності 9 «Фінансові інструменти» для оцінки справедливої вартості позики, виданої на неринкових умовах, необхідно дисконтувати всі майбутні грошові надходження по такій позиції за переважною ринковою ставкою відсотка для аналогічного інструмента за аналогічним кредитним рейтингом.
Перевіряючи правильність здійсненої судом апеляційної інстанції правової оцінки спірних правовідносин у аспекті оподаткування, Суд звертає увагу на таке.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Отже, передбачені ПК України правила визначення об'єкта оподаткування для цілей сплати податку на прибуток відсилають до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дає наступні визначення термінів:
- національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам;
- міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності.
Отже, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку правила не можуть суперечити міжнародним стандартам, не можуть визначати ширше коло обов'язків для суб'єктів їх використання.
При цьому Національні та Міжнародні стандарти є окремими документами, що визначають правила поведінки суб'єктів, які складають фінансову звітність. Термінологічне визначення національних стандартів, наведене у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не дає можливості та правових підстав для застосування міжнародних стандартів обліку у разі відсутності певних правил в національних стандартах.
Положення частини третьої статті 12-1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надають можливість підприємствам (крім тих публічних акціонерних товариств, банків, страховиків, а також підприємств, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України) самостійно визначати доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, Позивач при складенні фінансової звітності застосовує виключно національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.
Зміст спірних правовідносин в аспекті оподаткування податком на прибуток в силу застосування Позивачем національних положень бухгалтерського обліку врегульований наступними нормами.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 199 року № 290 (надалі також - П(С)БО 15 «Доходи»).
Відповідно до пункту 5 П(с)БО 15 «Дохід» дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Пунктом 21 П(С)БО 15 визначено, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.
Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, з метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов'язання; доходи майбутніх періодів.
Поточні зобов'язання - це зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.
Довгострокові зобов'язання - це всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями. Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.
Теперішня вартість - це дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
Сума погашення - це недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
Відповідно до наведених у пунктів 4 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року №559 (надалі також - П(С)БО 13 ), термінів:
Фінансовий інструмент - контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов'язання або інструмента власного капіталу в іншого.
Фінансові інвестиції - активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.
Фінансове зобов'язання - контрактне зобов'язання:
а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству;
б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.
Фінансове зобов'язання, призначене для перепродажу - фінансове зобов'язання, що виникає внаслідок випуску фінансового інструмента з метою її подальшого продажу для отримання прибутку від короткотермінових коливань його ціни та/або винагороди посередника.
Відповідно до пункту 6 П(С)БО 13 фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи.
Згідно з пунктом 29 П(С)БО 13 фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов'язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов'язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).
Пункт 30 цього Положення передбачає, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю.
За змістом пункту 31 П(С)БО 13 на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов'язань, призначених для перепродажу, і зобов'язань за похідними фінансовими інструментами.
Так, Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти" не передбачає порядок визначення справедливої вартості та не розглядає й методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов'язань.
При цьому, Відповідач при розрахунку дисконту застосовує формулу, що не визначена жодним національним стандартом бухгалтерського обліку, а передбачена Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.
З урахуванням цього, оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов'язань, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової, відсутні будь-які роз'яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, Позивач, як особа, облік якої не базується на міжнародних стандартах фінансової звітності, не зобов'язаний був визначати методологію оцінки фінансових зобов'язань самостійно.
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, Суд при розгляді цієї справи звертає увагу на наявність конкретної і послідовної практики застосування вищенаведених норм Верховним Судом, як судом касаційної інстанції, висновки якого щодо застосування норм права підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 160/11301/19.
Отже, безпідставними є посилання Відповідача на визначені Міжнародними стандартами фінансової звітності правила у разі, якщо підприємство здійснює облік за національними стандартами.
Відтак, необхідно погодитися із висновками суду апеляційної інстанції про те, що розрахунок, застосований контролюючим органом за формулою дисконтування заборгованості Позивача, є неправомірним, що свідчить про недоведеність допущення ТОВ «Термінал Бровари» порушень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставним посилання Відповідача на позицію Верховного Суду, що висловлена у постанові від 29 липня 2020 року у справі №640/4003/19, оскільки за результатами касаційного перегляду цю справу було у відповідній частині скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції, з огляду на не встановлення судами попередніх інстанції обставини довгостроковості або короткостроковості зобов'язань за договорами позики.
Тобто, відповідні висновки сформовані за різних фактичних обставин, з урахуванням повноти, належності, достатності доказів, наданих учасниками справи та зібраних судами у кожній конкретній справі в підтвердження складу податкових правопорушень.
При цьому колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду мають враховуватись, виходячи з конкретних обставин справ, які встановлені судами за результатами оцінки відповідних доказів у цих справах.
Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, підстави для скасування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року відсутні.
Щодо додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року, якою стягнуто з Головного управління ДПС у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «Термінал Бровари» витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 100 555,00 грн., Суд виходить з такого.
Згідно з пунктом 3 частини першої, частини третьої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За правилами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями частини першої та другої статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частини третя та четверта статті 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною дев'ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі N 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі N 726/549/19.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, на підтвердження розміру витрат, надано:
1) копію договору про надання правової допомоги, укладеного з Адвокатським об'єднанням «КМ Партнери», предметом якого є надання правової допомоги Клієнту з приводу надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, зокрема, у п. 5.3 Договору містяться індивідуальні погодинні ставки адвокатів-учасників АО «КМ Партнери» та їх помічників (адвокат - від 4 190 до 6 560 грн., помічник адвоката від 600 грн. до 3 300 грн.), а також умови надання правової допомоги позивачу;
2) акт прийому-передачі наданої правничої допомоги в рамках судової справи № 640/13685/19 в суді першої інстанції на загальну суму 67 405,00 грн., який містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та помічником адвоката ОА «КМ Партнери», кількість часу, що була затрачена на їх виконання, та загальну вартість відповідно до погодинних ставок.
3) рахунок-фактуру, який було виставлено позивачу для оплати на підставі даних акта прийому-передачі на суму 67 405,00 грн;
4) виписку з банківського рахунку;
5) акт прийому-передачі наданої правничої допомоги в рамках судової справи № 640/13685/19 в суді першої інстанції на загальну суму 33 150,00 грн., який також містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом ОА «КМ Партнери», кількість часу, що була затрачена на їх виконання, та загальну вартість відповідно до погодинних ставок;
6) рахунок-фактуру, який було виставлено позивачу для оплати на підставі даних акту прийому-передачі на суму 33 150,00 грн.
З аналізу наданих представником позивача та наявних в матеріалах справи документів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані Позивачем докази підтверджують відповідність заявленої до стягнення суми витрат встановленим частиною п'ятою статті 134 КАС України критеріям з огляду на складність, об'єм справи, а також суму зобов'язання, визначену в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях - 5 229 304,71 грн. та 115 936 901,00 грн.
При цьому, апеляційний суд зазначив, що справа є складною (предметом оскарження є податкові повідомлення-рішення на суми 5 229 304,71 грн. та 115 936 901,00 грн.), надано великий обсяг інформації та документів, представники були присутні в судових засіданнях.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, зміст установлених апеляцій судом обставин, на підстави наявних у справ матеріалів, свідчить про те, що представником Відповідача не доведено неспівмірності витрат, заявлених Позивачем до відшкодування, та не спростовано документально підтверджених сум понесених позивачем витрат.
Доводи Відповідача, наведені у касаційній скарзі, є аналогічними тим, що були наведені у поданих до апеляційного суду заперечень, при цьому останнім надано судом апеляційної інстанції вичерпну оцінку, як таким що не свідчать про неспівмірність витрат.
Так , при вирішенні заяви Позивача апеляційним судом було перевірено співмірність розміру витрат на оплату послуг адвокатів із складністю справи та наданих адвокатами послуг, обсягом цих послуг, а також ціною позову , як цього вимагає частина п'ята статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційний суд навів мотиви, з яких він виходив при задоволенні заяви, й такі заявником касаційної скарги не спростовані.
Доводи Відповідача про те, що додаткові пояснення у справі дублювали доводи позовної заяви та не мали впливу на хід розгляду справи та до складу витрат включені послуги, які не мали безпосереднього зв'язку з вирішенням справи по суті, спростовуються змістом наявних у справі документів, складених у ході розгляді справи у суду першої інстанції.
Відтак, проаналізувавши доводи касаційних скарг, встановлені фактичні обставини, описані вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційних скарг Відповідача відсутні.
З огляду на все вищевикладене, відсутні передбачені КАС України підстави для задоволення поданих представниками Позивача клопотань про закриття касаційних проваджень у цій справі.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.
Отже, переглянувши судові рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційні скарги необхідно залишити без задоволення.
Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 3, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційні скарги Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх