Іменем України
28 квітня 2021 року
Київ
справа №820/4076/17
адміністративне провадження №К/9901/8558/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,
за участі:
секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
представника Позивача: Бідного Б.Т.,
представника Відповідача: Коробкової Х.О.,
розглянувши у режимі відеоконференції касаційну скаргу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2019 року (головуючий суддя Калиновський В.А., судді: Кононенко З.О., Мінаєва О.М.)
у справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»
до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України (правонаступник - Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків)
про скасування вимоги,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (надалі також - Позивач, скаржник, КП «Харківські теплові мережі») звернулось до суду з позовом до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України (правонаступник - Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків; надалі також - Відповідач), в якому просило скасувати податкову вимогу від 6 березня 2017 року №219-50.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав про незаконність спірної податкової вимоги.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року позов задоволено.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Харківське управління не є контролюючим органом у розмінні статті 41 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), тому виконання працівниками Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України функцій контролюючого органу можливе лише за процедурою згідно з пунктом 20.4 статті 20 ПК України.
Наведене слугувало підставою для висновку, що спірна податкова вимога надсилалась особою - Харківським управлінням, котра не має статусу контролюючого органу - Офісу Великих платників податків. При цьому, спірна податкова вимога від імені Харківського управління підписана особою, відносно якої Відповідачем не подано до суду документів про делегування керівником контролюючого органу повноважень у порядку пункту 20.4 статті 20 ПК України.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2019 року, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року скасовано та прийнято нове, яким відмовлено в задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірну вимогу сформовано контролюючим органом в автоматичному режимі відповідно до норм Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №576, на суму податкового боргу, що також підтверджується висновком комісійної судової економічної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса №2827 від 5 липня 2018 року.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що посилання Позивача на рішення по справі №820/268/17 за позовом КП «Харківські теплові мережі» до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС є необґрунтованим, оскільки при складанні та направленні податкової вимоги від 6 березня 2017 року №219-50 були відсутні судові рішення, які на момент винесення оскаржуваної податкової вимоги набрали законної сили, що також підтверджуються висновком комісійної судової економічної експертизи №2827 від 5 липня 2018 року.
Щодо підписанта спірної податкової вимоги суд апеляційної інстанції врахував те, що наказом від 21 листопада 2016 року №3751-0 покладено виконання обов'язків заступника начальника-начальника Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС на заступника начальника управління - начальника відділу аудиту ДФС Самойленко Т.М. та надано право посадовій особі виконання завдань і функцій, передбачених Положенням про Харківське управління Офісу великих платників податків ДФС, затвердженого наказом Офісу великих платників податків ДФС від 17 листопада 2016 року №949.
За наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що контролюючий орган у спірних правовідносинах діяв на підставі та у межах повноважень, визначених нормами ПК України.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Посилаючись на відповідність вимогам законності та обґрунтованості рішення суду апеляційної інстанції, Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржене рішення апеляційного суду без змін.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
За змістом встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин Харківським управлінням Офісу великих платників податків ДФС скеровано Комунальному підприємству «Харківські теплові мережі» податкову вимогу від 6 березня 2017 року №219-50 про сплату податкового боргу, який складається: з податку на прибуток підприємств у сумі 33046480,81 грн, в тому числі 10460431,00 грн за основним платежем, 22586049, 81 грн - пеня; надходження рентної плати за спеціальне водокористування - 4,58 грн; податок на додану вартість у сумі 28181372,69 грн, в тому числі 25463147,08 грн за основним платежем, 2718194,93 грн - пеня, що в загальній сумі склало 61227858,08 грн.
Податкову вимогу №219-50 від 6 березня 2017 року від імені Харківського обласного управління Офісу великих платників податків у м. Харкові підписано виконуючим обов'язки заступника начальника - начальника Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС - Самойленко Т.М.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що спірну податкову вимогу підписано неуповноваженою особою, оскільки Харківське управління Офісу великих платників податків ДФС було структурним підрозділом Офісу великих платників податків ДФС.
Стверджує, що на момент складення спірної вимоги Позивачем було подано уточнені податкові декларації з податку на прибуток підприємств. Наполягає, що відсутність несплачених податкових зобов'язань по податку на прибуток на момент розгляду спору підтверджено рішенням суду у справі №820/268/17, що всупереч положенням статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) не враховано судами, а висновки судової експертизи, на які спирається суд апеляційної інстанції, побудовані виключно на облікових даних податкового органу.
Додатково відзначає, що спірна податкова вимога дублює зміст скасованої у судовому порядку податкової вимоги від 23 квітня 2015 року №24-25, яка була предметом розгляду у справі №820/6453/15. Залишаючи рішення суду першої інстанції у цій справі без змін, колегія суддів апеляційної інстанції у цій справі виходила з того, що Відповідачем ані розрахунок, ані докази та пояснення з приводу періоду, підстав та наявності податкового боргу не надано.
Скаржник також посилається на судові рішення у справі №520/11625/18, зазначаючи про те, що рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, які залишені без змін постановою Верховного Суду від 3 березня 2020 року, підтверджено відсутність податкового обов'язку Позивача щодо сплати податку на прибуток за спірною податковою вимогою.
3.2. Доводи Відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)
У відзиві на касаційну скаргу Відповідач зазначає про те, що у висновку судової економічної експертизи від 5 липня 2018 року за №2827 у межах цієї справи підтверджено податковий борг Позивача станом на 6 березня 2017 року у загальній сумі 60453456,03 грн, в тому числі по податку на прибуток у сумі 33046480,81 грн, що виник внаслідок несвоєчасної несплати задекларованих у податковій звітності сум.
Зазначає у відзиві про нерелевантність висновків Верховного Суду у наведених скаржником рішеннях, позаяк заборгованість за спірною податковою вимогою у цій справі по податку на прибуток виникла по податковій декларації за 2015 рік та деклараціях по податку на додану вартість за листопад-грудень 2016 року, січень 2017 року і уточнюючого розрахунку за 2016 рік, що робить відмінними обставини у цій справі з наведеними скаржником.
Стверджує, що у зв'язку із зміною організаційної структури та відповідно до порядку у пункті 20.4 статті 20 ПК України, на забезпечення виконання завдань і функцій контролюючого органу керівником Офісу великих платників податків ДФС було надано посадовій особі контролюючого органу Самойленко Т.М. право підпису, зокрема, спірної вимоги за наявним податковим боргом платника.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, предметом розгляду у межах даної справи є відповідність спірного індивідуального акта наведеним критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, визначеним у статті 2 КАС України.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України (тут і надалі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Як встановлено судом апеляційної інстанції у цій справі, до спірної податкової вимоги №219-50 від 6 березня 2017 року увійшли такі суми:
1. податок на прибуток підприємств на загальну суму 33046480,81 грн, в тому числі основний платіж - 10460431,00 грн, пеня - 22586049,81 грн;
2. надходження рентної плати за спеціальне водокористування на загальну суму 4,58 грн - пеня;
3. податок на додану вартість на загальну суму 28181372,69 грн, в тому числі основний платіж - 25463147,08 грн, штрафні (фінансові) санкції - 30,68 грн, пеня - 2718194,93 грн.
Загальна сума податкової вимоги №219-50 від 6 березня 2017 року - 61227858,08 грн.
Так, підприємством КП «Харківські теплові мережі» було самостійно задекларовано авансові внески з податку на прибуток в податковій декларації №9081059232 від 26 лютого 2015 року.
Оскільки відповідно до статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний щомісячно сплачувати задекларовану суму, сума основного платежу у розмірі 10460431,00 грн авансового внеску увійшла до вимоги №219-50 від 6 березня 2017 року.
Також, Відповідачем була нарахована пеня за несвоєчасну сплату податку на прибуток, який виник по декларації №9081059232 від 26 лютого 2015 року у сумі 22586049,81 грн.
Також платником податків була несвоєчасно сплачена рентна плата за спеціальне водокористування, внаслідок чого контролюючим органом була нарахована пеня у розмірі 4,58 грн.
Стосовно суми боргу, яка виникла з податку на додану вартість, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Позивачем були подані податкові декларації з податку на додану вартість за листопад грудень 2016 та січень 2017 року, крім того були подані уточнені декларації за 2016 рік, у зв'язку з чим виник податковий борг у розмірі 25463147,08 грн.
Крім того, до платника податків було застосовано штрафну санкцію у розмірі 30,68 грн, яка виникла по податковому повідомленню-рішенню від 10 січня 2017 року №0000015008. Також за несвоєчасну сплату узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість платнику податків була нарахована пеня у розмірі 2718794,93 грн.
Позивач наполягає на відсутності податкового боргу по податку на прибуток в сумі 10460431,00 грн (основний платіж) та 22586049,81 грн (пеня).
З огляду на висновки Верховного Суду у постанові від 9 квітня 2019 року у справі №807/423/18 скаржник зауважує на тому, що у разі виявлення платником податку самостійно помилки у поданій звітності і подання уточнюючого розрахунку з виправленням помилок з урахуванням вимог статті 50 ПК України, застосування штрафних санкцій є безпідставним, оскільки з поданням уточнюючого розрахунку податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні.
Відповідно до пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов'язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки (підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України.)
Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
У пункті 57.1 статті 57 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом норми пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Нарахування пені розпочинається, зокрема, при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом.
Згідно з пунктом 129.4 статті 129 ПК України пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.
У пункті 131.1 статті 131 ПК України встановлено, що нараховані контролюючим органом суми пені самостійно сплачуються платником податків.
У касаційній скарзі скаржник акцентує на тому, що на момент формування спірної податкової вимоги від 6 березня 2017 року №219-50 Позивач подав уточнені податкові декларації з податку на прибуток підприємств, згідно з якими виключено будь-які грошові зобов'язання за спірною вимогою.
Позивач наполягає, що відповідність коригування податкових зобов'язань по податку на прибуток положенням ПК України та відсутність непогашеного зобов'язання по сплаті податку на прибуток було встановлено рішенням суду у справі №820/268/17, яке набрало законної сили 12 грудня 2017 року.
За змістом встановлених обставин у справі №820/268/17 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» склало і 26 лютого 2015 року направило СДПІ з обслуговування великих платників податків у місті Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС основну річну податкову декларацію з податку на прибуток підприємств №9081059232 за 2014 рік. В декларації відображена сума податкових зобов'язань в розмірі 125525175,00 грн, а також нарахована до сплати сума авансових внесків на 2015 рік у розмірі 10460431,00 грн.
Платник склав і подав контролюючому органу податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 3 квартали 2015 року №9222221683 від 30 жовтня 2015 року та уточнену податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 3 квартали 2015 року №9244567868 від 2 грудня 2015 року. Зокрема, в рядку 07 декларації №9222221683 від 30 жовтня 2015 року показав від'ємне значення податкового зобов'язання за податком на прибуток підприємств. А в рядку 16 декларації №9244567868 від 2 грудня 2015 року зменшив суму самостійно нарахованих податкових зобов'язань за податком на прибуток підприємств на «мінус» 73223017,00 грн. Згідно з декларацією ця сума є сумою самостійно нарахованих Позивачем щомісячних авансових внесків за податком на прибуток підприємств (10460431,00 грн) за період з березня 2015 року по вересень 2015 року, які не підлягали сплаті платником у зв'язку із відсутністю прибутку за 3 квартали 2015 року.
Також, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» склало і подало річну податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2015 рік №9275461729 від 9 лютого 2016 року. Зокрема, в цій декларації в рядку 04 показано від'ємне значення податкового зобов'язання за податком на прибуток підприємств, а в рядку 19 зменшено суму самостійно нарахованих податкових зобов'язань за податком на прибуток підприємств на «мінус» 20920862,00 грн, тобто на суму самостійно нарахованих платником щомісячних авансових внесків за податком на прибуток підприємств за період жовтень-листопад 2015 року, які не підлягали сплаті у зв'язку із відсутністю прибутку за 2015 рік.
За результатом розгляду справи №820/268/17 суди дійшли висновку, що Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» протягом 2015 року не мало оподатковуваного прибутку, у зв'язку із чим самостійно скоригувало раніше подану податкову декларацію в частині самостійно розрахованих авансових внесків з податку на прибуток підприємств.
Інші ж податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств самостійно визначені КП «Харківські теплові мережі» при поданні податкової декларації №9081059232, були сплачені ним в лютому 2016 року.
Отже, судом апеляційної інстанції в ухвалі від 12 грудня 2017 року по справі №820/268/17 вказано про те, що КП «Харківські теплові мережі» не мало прибутку в 2015 році, а отже не було зобов'язане сплачувати авансові внески з податку на прибуток підприємств. Тому, притягнення підприємства до штрафної санкції за несвоєчасну сплату авансових внесків суди також визнали необґрунтованим.
Проте, наведені обставини, що встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, були помилково відхилені судом апеляційної інстанції з посиланням на те, що це судове рішення було відсутнє на час формування спірної вимоги.
Скаржник також зауважує на тому, що фактично спірна вимога від 6 березня 2017 року №219-50 дублює оскаржену податкову вимогу від 23 квітня 2015 року №24-25, яка була предметом судового розгляду у справі у справі №820/6453/15.
Так, суд апеляційної інстанції, наводячи свої мотиви неврахування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, залишив поза увагою те, що в цій справі було встановлено сплату грошових коштів Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» в порядку погашення податкового боргу за спірною податковою вимогою від 23 квітня 2015 року №24-25 в загальній сумі 119961724,5 грн, що, з урахуванням переплати, яка існувала у Позивача станом на 2014 рік за податком на прибуток підприємств (4391350,97 грн) та авансовими внесками за податком на прибуток підприємств (1434844 грн) дозволило повністю погасити заборгованість Позивача перед Державним бюджетом України.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, всупереч наведеній нормі КАС України судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано обставини, що мають преюдиційне значення, щодо відсутності податкового боргу КП «Харківські теплові мережі» за грошовими зобов'язаннями по податку на прибуток за податковою декларацією №9081059232 від 26 лютого 2015 року, в тому числі щодо сплати авансового внеску у сумі 10460431,00 грн, яка включена до суми боргу за оскаржуваною податковою вимогою.
Наведені обставини утворюють самостійну підставу для визнання спірної податкової вимоги необґрунтованою.
Натомість, суд апеляційної інстанції, відхиляючи цей доказ, помилково виходив лише з того, що на час формування оскарженої податкової вимоги наведені судові рішення не набрали законної сили.
Оскільки нарахування пені передбачає попереднє погашення суми податкового боргу, подання уточнюючої податкової декларації, якою зменшується податкове зобов'язання по податку, зумовлює відсутність об'єкта нарахування пені, адже подання уточнюючої декларації із зменшеним податковим зобов'язанням не є сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання, в той час як нарахування пені пов'язано із сумою погашеного боргу та кількістю днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання .
Таким чином, зменшення абсолютного значення податкового зобов'язання не доводить факт сплати авансових платежів з податку на прибуток, що вказує на відсутність об'єкту нарахування пені та доводить безпідставність заявлених до стягнення сум пені за спірною податковою вимогою.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 3 березня 2020 року у справі №520/11625/18.
Більш того, суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні позову та надаючи оцінку повноваженням заступника начальника управління - начальника відділу аудиту Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС Самойленко Т.М. як підписанта спірної податкової вимоги, не звернув увагу на те, що суд першої інстанції в основу своєї позиції поклав правові висновки Харківського окружного адміністративного суду викладені в постанові від 16 листопада 2017 року по справі №820/5016/17, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2018 року, і взагалі цьому оцінку не надав.
Враховуючи наведене, судом апеляційної інстанції було зроблено помилкові висновки та ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та без дотримання наведених положень процесуального законодавства, що свідчить про ухвалення оскарженого судового рішення апеляційним судом без дотримання вимоги законності.
Рішення ж суду першої інстанції не може бути залишене в силі з тих підстав, що вирішивши правильно позовні вимоги та ухваливши рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з інших мотивів та за інших підстав ухвалив рішення по суті позову без дослідження інших обставин, що мали ключове значення для правильного вирішення цієї справи.
За цих підстав, оскаржуваний акт індивідуальної дії прийнято Відповідачем без дотримання положень частини другої статті 2 КАС України, що призвело до безпідставного податкового навантаження на Позивача.Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків у цій справі та прийняли рішення за неправильного застосування норм матеріального права і з порушенням норм процесуального права, а тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги щодо недотримання судами першої та апеляційної інстанції вимог статті 242 КАС України. Згідно з нею рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних.
Пункт 3 частини першої статті 349 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.
З огляду на зазначене, Верховний Суд приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, а відтак касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 3, 344, 349, 351, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2019 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України (правонаступник - Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків) задовольнити.
Скасувати податкову вимогу №219-50 від 6 березня 2017 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх