08 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 160/6212/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів:
судді - доповідача Чумака С.Ю.,
суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.,
секретар судового засідання Рубан А.В.
за участі представника позивача Биструшкіної А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 160/6212/19 (суддя І інстанції - Маковська О.В.)
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про зобов'язання сплатити суддівську винагороду,
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.08.2018 по 23.04.2019 в розмірі 562442,4 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суддівська винагорода за період 01.08.2018 по 23.04.2019 йому не виплачувалась взагалі і судом неправильно лише на твердженнях відповідача визначений предмет спору.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Указом Президента України від 22.06.2009 № 465/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська строком на п'ять років.
Указом Президента України від 18.07.2011 № 764/2011 позивача переведено на посаду судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Наказом голови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 46-к від 01.08.2011 ОСОБА_1 зараховано до штату Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
З 11.04.2017 по 31.07.2018, на підставі наказів голови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 83-в від 11.04.2017, № 147-к від 02.10.2017, № 8-к від 05.04.2018, ОСОБА_1 перебував у відпустці по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, без збереження заробітної плати.
Рішенням ВРП від 13.04.2017 № 835/0/15-17 позивача звільнено з посади судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України. (а.с. 17-21)
Наказом голови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31.07.2018 № 144-к, ОСОБА_1 відраховано зі штату Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. (а.с. 22)
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2019 у справі № 800/192/17 рішення ВРП № 835/0/15-17 від 13.04.2017 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за вчинення істотного дисциплінарного проступку» скасовано. (а.с. 23-27)
Наказом голови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 50-к від 23.04.2019, скасовано наказ №144-к від 31.07.2018 про відрахування позивача ОСОБА_1 зі штату Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та належало останньому приступити до роботи 24.04.2019. (а.с. 29)
Відповідно до листа ТУ ДСА України в Дніпропетровській області нарахування та виплата ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.08.2018 по 23.04.2019 не здійснювалось. (а.с. 99-100)
Рішенням Вищої ради правосуддя від 18.06.2020 № 1875/0/15-20 позивача звільнено з посади судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України.
Позивач вважає, що суддівська винагорода за період, коли він був відрахованим зі штату суду, йому не виплачена незаконно, тому звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому таку винагороду. Правовою підставою позову позивач зазначив положення ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами виник лише у зв'язку з тим, з мінімальної заробітної плати чи з мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб необхідно розраховувати суддівську винагороду позивача, і відмовив у позові, зазначивши, що відповідач не мав правових підстав застосовувати мінімальну заробітну плату, як розрахункову величину для визначення посадового окладу судді.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ
Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
За приписами ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Отже, суддівська винагорода виплачується судді за час перебування у штаті відповідного суду.
Оскільки позивач у спірний період часу у штаті суду не перебував, то права на отримання суддівської винагороди за приписами ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не мав.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, яку позивач зазначає підставою позову, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що по-перше, питання суддівської винагороди не може визначатись іншими нормативно-правовими актами, а по-друге, суд не вирішує і не вирішував питання про поновлення позивача на посаді, а тому підстави для застосування цієї норми відсутні.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції по суті прийнято правильне судове рішення про відмову в задоволенні позову, але із помилковим застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому наявні підстави для зміни рішення в його мотивувальній частині з викладених вище обставин.
Відповідно до частини 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивування висновків суду.
Повний текст складений 16 квітня 2021 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 160/6212/19 змінити в частині мотивування висновків суду.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 160/6212/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення 8 квітня 2021 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач С.Ю. Чумак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко