05 травня 2021 року Чернігів Справа № 620/2270/21
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, в якому просить:
- визнати протиправним дії Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, які полягають у нарахуванні позивачу разової грошової допомоги за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі, який не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради здійснити перерахунок позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та здійснити її виплату, з урахуванням фактично виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) окреме положення пункту 26 розділу Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказує, що з 27.02.2020 має право на соціальне забезпечення відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка передбачає допомогу до 5 травня учаснику бойових дій у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком.
Відповідачем подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки із набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28.12.2014, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової допомоги до 5 травня, встановленої Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказує, що затверджені на 2020 рік обсяги видатків для виплати разової грошової допомоги відповідають розмірам, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 16.06.2015 серії НОМЕР_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 8).
Згідно довідки управління соціального захисту населення Новозаводського району Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 23.03.2021 № 23-36/345 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 позивачу нарахована одноразова грошова допомога до 5 травня за 2020 рік в розмірі 1390,00 грн. (а.с. 22).
Не погоджуючись з розміром виплаченої одноразової грошової допомоги до 5 травня, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно абзацу другого статті 4 Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 12 Закону встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-XIV від 25.12.1998 статтю 12 Закону доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом 1 пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема, зазначену вище норму викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), серед інших, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент отримання позивачем спірної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік діяла редакція статті 12 Закону в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-XIV від 25.12.1998, яка передбачала допомогу до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, внаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих самих правовідносин - пункт 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28.12.2014 визначено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зазначена норма діяла з 01.01.2015.
З метою реалізації приписів вищевказаної норми, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», пунктом 1 якої установлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.
27.02.2020 рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25.12.1998, яка передбачала розмір щорічної разової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (частина перша статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Так, в силу вимог Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» мінімальна пенсія з 01.01.2020 складає 1638,00 грн., а тому щорічна разова допомога до 5 травня у 2020 році позивачу мала бути виплачена в розмірі 8190,00 грн.
Натомість, судом встановлено, що позивач отримав зазначену соціальну виплату в розмірі 1390,00 грн., а відповідачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості такого розміру виплаченої позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня.
Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112, як акт, який регулює розмір одноразової грошової допомоги до 5 травня, суд зазначає, що вказані посилання є необґрунтованими та безпідставними, оскільки станом на момент розгляду справи нормами чинного законодавства не встановлено, що Кабінет Міністрів України має визначати інші розміри виплати грошової допомоги, тобто положення норми частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» діє в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-XIV, яким передбачено розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом враховані правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені в рішенні від 29.09.2020, які залишені без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20 (№ Пз/9901/14/20) за позовом фізичної особи до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 3, 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи вищевикладене, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За приписами частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом даної справи, у розмірі 1500,00 грн. суду було надано договір про надання правової (правничої) допомоги від 02.03.2021, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 19.03.2021, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (а.с. 10-13).
Відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що сума відшкодування витрат на правову допомогу не обґрунтована, обсяг, час роботи, ступінь складності правових підстав, тривалість підготовки до суду є мінімальним, не потребував додаткових з'ясувань та затрат адвоката, оскільки текст позовної заяви про перерахування допомоги до 5 травня в 2020 році є у вільному доступі в мережі інтернет.
Посилання представника відповідача на відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу та неможливість встановлення суми таких витрат спростовується самим договором, оскільки згідно умов вказаного договору, розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги складає 1500,00 грн., які сплачуються клієнтом протягом 10 робочих днів після отримання ним відповідних виплат.
Отже, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі про надання правової (правничої) допомоги у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Проте, дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».
Дана справа є типовою, відповідає ознакам, викладеним у рішеннях Верховного Суду від 29.09.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20, цей спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині ознайомлення з документами та підготовки позовної заяви до суду.
Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об'єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 750,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради (вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 43649464) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 750,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05.05.2021.
Суддя В.О. Непочатих