05 травня 2021 року справа №320/3628/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Файчак В.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та щомісячної грошової доплати до пенсії за проживання у зоні посиленого радіологічного контролю за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до 2 категорії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком та щомісячну грошову доплату до пенсії за проживання у зоні посиленого радіологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням раніше сплачених коштів.
Позовні вимоги мотивує тим, що вона є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони посиленого радіологічного контролю та перебуває на обліку у відповідача. З цих підстав позивачка отримує додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, а також доплату за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до статей 39 та 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За твердженням позивачки, у лютому 2020 року їй стало відомо, що за період 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач нарахував та виплатив їй додаткову пенсію та доплату за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю у розмірі, що є меншим выд розміру, визначеного Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Оскільки Закон України від 16.01.2014 №719-VIII "Про Державний бюджет на 2014 рік" в редакції, яка була чинна у період з 01.01.2014 по 02.08.2014, не містив норми, яка б обмежувала у 2014 році пряме застосування Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", то відмова відповідача здійснити нарахування і виплату додаткової пенсії та доплати (підвищення) до пенсії відповідно до статей 39 та 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, на думку позивача, є протиправною.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В порядку підготовки справи до судового розгляду витребовано від відповідача довідку про постійне місце проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю.
Разом з тим, судом запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.
Копія ухвали суду від 05.04.2021 разом з матеріалами позовної заяви направлена наступного дня на електронну адресу відповідача, та отримана ним 06.04.2021, про що свідчить звіт про доставлення електронної пошти.
Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Уразі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд зазначає, що у встановлений судом п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідач правом надати відзив на позовну заяву не скористався.
Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 05.05.2021 поновлення строк звернення до суду з даною позовню заявою.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Бородянським РВ ГУ МВС України в Київській області 16.12.1997.
Позивачка проживає на території радіоактивного забруднення в селі Нове Залісся, Бородянського району, Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, належить до зони посиленого радіологічного контролю.
За даними посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого Київською облдержадміністрацією 14.12.1991, позивачка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2).
Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області. Окрім пенсії позивач також отримує додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю та доплату (підвищення) до пенсії за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У зв'язку з тим, що в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю та доплату(підвищення) до пенсії за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю позивачці було виплачено у розмірах, що є значно нижчими від розмірів, визначених статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивачка звернулася до відповідача із заявою про проведення їх перерахунку та виплати.
За результатом розгляду заяви позивачки, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області надіслало листа, в якому повідомило про відсутність підстав для здійснення перерахунку та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та доплати (підвищення) до пенсії за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до статей 39 та 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, оскільки їх виплата за вказаний період здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивачка звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Закон України від 28 лютого 1991 року№ 796-XII"Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення(далі по тексту -
Закон № 796-ХІІ).
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена в наступній редакції:"Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
За приписами статті 49 Закону №796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до статті 51 Закону №796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому, вихідним критерієм розрахунку пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
14.06.2011 Верховною Радою України було прийнято Закон України №3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (далі по тексту - Закон №3491-VI), яким розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 положення пункту 4 розділу VІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).
Аналогічні положення передбачені в Законах України про Державний бюджет України на 2012 рік, на 2013 рік.
На виконання п. 7 Закону №3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" від 06.07.2011 № 745, яка набрала чинності з 23.07.2011.
У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-ХІІ, статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", до 23.07.2011 здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним Законом, а з 23.07.2011 у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
23 листопада 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої і визначається розмір пенсії позивачки (далі - Порядок №1210).
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" пунктом 67, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення".
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015року,розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Натомість, з 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів додаткової пенсій та доплати (підвищення) до пенсії за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю, встановлених статтями 39, 51Закону №796-ХІІ. Чинним залишався і Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону №796-ХІІ над підзаконним нормативно-правовим актом, а саме Порядком №1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплати (підвищення) до пенсії за проживання в зоні посиленого радіологічного контролюповинно було здійснюватись у розмірі та на підставі статей 39 та 51 Закону №796-ХІІ.
З 3 серпня 2014 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" Кабінету Міністрів України були надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39 та 51 Закону №796-ХІІ, розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року нарахування та виплата особі додаткової пенсії та доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення має здійснюватись саме у розмірах, визначених статтями 39, 51 Закону №796-ХІІ, а не Порядком №1210.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №619/2262/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366914), від 19 червня 2018 року у справі №344/14522/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР-74820849), від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -76397714), висновки якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини та оцінюючи зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог даного позову та наявності правових підстав для його задоволення.
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачці у розмірах, визначених Законом №796-ХІІ:
- доплати (підвищення) до пенсії за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ за період з 01.01.2014 по 02.08.2014;
- додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статі 51 Закону №796-ХІІ за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправноюбездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській областіу здійсненні нарахування та виплати позивачці за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно доплати (підвищення) до пенсії за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах, визначених статтями 39, 51 Закону №796-ХІІ.
Крім того, захист порушених прав позиваки також потребує зобов'язання орган Пенсійного фонду України здійснити виплату цих сум, що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Натомість, згіднопункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях та чітко обмежені нормами статей 39, 51 Закону №796-ХІІ, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити позивачці перерахунок доплати (підвищення) до пенсії за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до належного розміру та провести такі виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивачка судовий збір не сплачувала, оскільки має пільги щодо сплати судового збору згідно пункту 10 частини першої статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір». Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та щомісячної грошової доплати (підвищення) до пенсії до пенсії за проживання у зоні посиленого радіологічного контролю за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі віднесеній до 2 категорії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком та щомісячну грошову доплату (підвищення) до пенсії до пенсії за проживання у зоні посиленого радіологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше сплачених коштів.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Файчак В.О.