22 квітня 2021 року справа №320/11817/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , проживаючому по АДРЕСА_1 , пенсії по ІІ групі інвалідності у відповідності до статті 54 Закону №796-ХІІ у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно статті 50 Закону №796-ХІІ у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком та підвищення до пенсії згідно статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , проживаючому по АДРЕСА_1 , пенсії по ІІ групі інвалідності, пов'язаної з впливом аварії на ЧАЕС, у розмірі, визначеному статтею 54 Закону №796-ХІІ, що дорівнює 8-ми мінімальних пенсій за віком, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно статті 50 Закону №796-ХІІ у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком та підвищення до пенсії згідно статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум та з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , проживаючому по АДРЕСА_1 , з 18.10.2019 підвищення до пенсії згідно статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 18.10.2019 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , проживаючому по АДРЕСА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, з урахуванням раніше виплачених сум і з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він є непрацюючим пенсіонером, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, особою з інвалідністю 1 групи (з 01.06.2020), перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності 1 групи відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач вказує, що він постійно проживає в с.Синява Рокитнянського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач вказує, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач повинен був нараховувати та виплачувати доплату до пенсії позивача у розмірі, визначеному статтями 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позивач зазначає, що 02.09.2020 він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату його пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до ст.ст. 39, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ.
Також у заяві від 02.09.2020 позивач просив здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивача як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному ст. 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.
Проте листом від 01.10.2020 відповідач відмовив позивачу у перерахунку його пенсії з тих підстав, що Кабінетом Міністрів України 23.11.2011 прийнято постанову №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої визначено інші розміри пенсій, доплат та підвищень громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Окрім того, відповідачем у листі зазначено про те, що рішенням Конституційного Суду України редакція ст.39 вказаного Закону не змінювалась.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача у здійсненні перерахунку позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплати до пенсії та додаткової пенсії, у розмірі, визначеному ст. 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також протиправною бездіяльність відповідача у ненарахуванні та невиплаті позивачу з 18.10.2019 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення (зона гарантованого добровільного відселення), у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку дві мінімальні заробітні плати в місяць, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано докази по справі від відповідача.
21.01.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 06.01.2021 №1000-0903-8/904, підписаний представником Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за довіреністю Надією Щербак.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.01.2021 №1000-0903-8/904, підписаний представником Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за довіреністю Надією Щербак, - повернуто Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області без розгляду. При цьому в ухвалі від 25.01.2021 суд звернув увагу відповідача на те, що повернення відзиву на позовну заяву без розгляду не позбавляє учасника справи подати до суду відзив на позовну заяву, підписаний уповноваженою особою, із клопотанням про продовження процесуального строку на його подання.
Проте відповідач правом надати суду відзив на позовну заяву, підписаний уповноваженою особою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, не скористався.
Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі цього, справа розглянута судом за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Рокитнянським РВ ГУ МВС України в Київській області 23.04.1997 (а.с.15). Позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою виконавчого комітету Синявської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 28.08.2020 №836-02-37, позивач дійсно з 26.04.1986 по даний час зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 по забрудненості відноситься до третьої зони (гарантованого добровільного відселення) (а.с.23).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" с.Синява Рокитнянського району Київської області належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з витягом із Акту огляду у МСЕК до довідки Сер.КИО - І №233236 від 11.03.2005 позивачу з 11.03.2005 встановлено ІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання, пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС (а.с.21).
17.03.2005 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (Категорія 1) серії НОМЕР_2 та вкладку до нього № НОМЕР_3 (а.с.19).
06.04.2005 Пенсійним фондом України видано позивачу пенсійне посвідчення серії НОМЕР_4 , вид пенсії: по інвалідності 2 групи (а.с.18).
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0092396 позивачу з 31.01.2020 встановлено першу підгрупу «Б» інвалідності довічно. Причина інвалідності: захворювання, пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС (а.с.20).
01.06.2020 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (Категорія 1) серії НОМЕР_5 «безстроково» першої групи інвалідності (а.с.17).
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку з 16.06.2004 у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області (Рокитнянський відділ обслуговування громадян (сервісний центр)) та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
31.08.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити йому перерахунок та виплатити доплату до пенсії та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39, 50, 54 Закону № 796-ХІІ, а також здійснити перерахунок та виплатити з 17.07.2018 доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в населеному пункту, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному ст. 39 Закону № 796-ХІ (а.с.24).
З матеріалів справи вбачається, що за результатом розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (Рокитнянський відділ обслуговування громадян (сервісний центр)) листом від 01.10.2020 №1000-0222-8/79891 повідомило позивачу про відсутність підстав для здійснення перерахунку за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, відповідно до статей 39, 50, 54 Закону №796, оскільки виплата відповідних пенсійних виплат за вказаний період здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, а також про відсутність підстав для перерахунку та виплати підвищення до пенсії позивача з 17.07.2018 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в населеному пункту, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному ст. 39 Закону № 796-ХІ, у зв'язку із тим, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 редакція ст. 39 вказаного Закону не змінювалась та підстав для відновлення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення немає (а.с.25).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії по ІІ групі інвалідності відповідності до ст.ст. 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії у розмірі, визначеному ст.ст. 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначення соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796).
Згідно з частинами першою та другою статті 39 Закону №796 (тут і далі - у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII (далі - у редакції, чинній на момент призначення позивачеві пенсії) пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно із статтею 50 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема, інвалідам II групи у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону №796-XII в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Разом з цим, 14.06.2011 Верховна Рада України прийняла Закон України №3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (далі - Закон №3491-VI), яким розділ VІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".
Положення пункту 4 розділу VІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011.
Відтак, Законом №3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання пункту 7 Закону №3491-VI, 06.07.2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" №745, яка набрала чинності з 23.07.2011, пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що оскільки 23.07.2011 набрала чинності постанова №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", якою встановлено розмір основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, положення статей 50, 54 Закону №796-XII підлягають застосуванню лише до 23.07.2011, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону №3491-VI та постанови №745.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року №1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22.12.2011 №4282-VI (набрав чинності 01.01.2012) було установлено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема, питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Такий же правовий підхід був закріплений у 2013 році з прийняттям Закону України від 06.12.2012 №5515-VI "Про Державний бюджет України на 2013 рік" (далі - Закон №5515-VI), пунктом 4 Перехідних положень якого встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20 - 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2013 рік.
Вказана норма Закону №5515-VI також неконституційною не визнавалась та її дія у 2013 році не зупинялась.
З правового аналізу вказаних Законів та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та роз'яснень Конституційного Суду України випливає, що в період з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
Водночас, 01.01.2014 набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 №719-VII, прикінцевими положеннями якого жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ, передбачено не було. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Лише Законом України від 31.07.2014 №1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності 03.08.2014, розділ "Прикінцеві положення" Закону України від 16.01.2014 №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.
Відтак, тільки з 03.08.2014 Законом №719-VII Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ, розміри основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Отже, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 правове регулювання правовідносин щодо виплати основної державної пенсії по інвалідності, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру іншими законами, крім Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не здійснювалося.
При цьому, суд враховує принцип пріоритетності Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210.
Таким чином, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, повинно було нараховувати та виплатити пенсію позивачу в розмірі, визначеному статтями 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ, а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №619/2262/17 (пункти 46-52).
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази нарахування та виплати позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 основної державної пенсії по інвалідності, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до положень статей 39, 50, 54 Закону України №796-ХІІ, суд погоджується з доводами позивача, що у вказаний період його пенсія була обчислена у розмірі, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Частиною другою статті 245 КАС України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, оскільки відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, викладена у листі від 01.10.2020 №1000-0222-8/79891, стосується прав конкретної особи, вказане рішення є індивідуальним актом та підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування в цій частині.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії, якщо не передбачено право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Приймаючи до уваги, що повноваження відповідача з призначенням та виплати пенсії у даному випадку не передбачають дискреційних повноважень відповідача як суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок основної, додаткової пенсії та доплати до пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати позивачу з 18.10.2019 підвищення до пенсії згідно статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат та зобов'язання відповідача здійснити з 18.10.2019 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, суд зазначає наступне.
Так, стаття 39 Закону №796 у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:
" 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і яким включив до Закону №796 статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796 у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796 вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796 до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796 у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796.
З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796 у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону №796 із 17.07.2018 має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
В іншій частині стаття 39 Закону №796 діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.02.2016.
Статтею 67 Закону №796 установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Проте, надання Законом №76-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796 з 18.10.2019 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796.
Бездіяльність відповідача, яка потягла ненарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення з 18.10.2019, є протиправною.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії, якщо не передбачено право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За таких обставин, суд вважає за необхідне з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 18.10.2019 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язати відповідача здійснити позивачу з 18.10.2019 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Щодо зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок основної, додаткової пенсії та доплати до пенсії відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за вказані вище періоди, та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно, суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ прямо передбачено, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема, пенсії.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.ст. 39, 50, 53 Закону № 796, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з п. 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 759/9631/17.
Отже, враховуючи, що одержання доходу, на який розраховує позивач у даній справі у порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, зумовлено протиправною поведінкою суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі, суд вважає, що відповідач зобов'язаний здійснити позивачу перерахунок щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю за спірний період із компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків їх виплати.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому, суд вважає непереконливими твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою з огляду на таке.
Відповідно до частин першої - третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що про порушення свого права на проведення перерахунку належних йому виплат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 позивач дізнався з листа відповідача від 01.10.2020 №1000-0222-8/79891, а з позовом до суду звернувся 12.11.2020, суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397714), в якій вказано, що строк звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання відмови органу Пенсійного фонду України у перерахунку та виплати пенсії.
Крім того, суд зазначає, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на перерахунок пенсії у визначеному законодавством порядку), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №295/3897/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 90713989).
У вказаній постанові суд касаційної інстанції також зазначив, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
На підставі наведеного Верховний Суд зауважив, що норми статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18.
Зокрема у цій постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 89819907) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Враховуючи вищевикладені правові висновки Верховного суду та його Великої Палати, суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовною заявою.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії) на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, згідно статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", викладену у листі від 01.10.2020 №1000-0222-8/79891.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 04071, м.Київ, вул. Ярославська, буд.40) здійснити перерахунок основної, додаткової пенсії та підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум, із компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків їх виплати.
4. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 18.10.2019 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
5. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м.Київ, вул.Ярославська, буд.40) здійснити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 18.10.2019 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), із компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків їх виплати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення суду складено 22.04.2021.
Суддя Кушнова А.О.