ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" травня 2021 р. справа № 300/674/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ), 25.02.2021 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі по тексту - відповідач,), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 04.11.2015 по 26.10.2018;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 04.11.2015 по 26.10.2018.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач військову службу за контрактом осіб офіцерського складу у Збройних Силах України проходив в добровільному порядку з 16.06.2002 по 30.09.2020, в тому числі на посаді старшого офіцера відділення запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку з 04.11.2015 по 26.10.2018. Наказом начальника Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку №208 від 26.10.2018 позивача з 26.10.2018 виключено з списків особового складу Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку та всіх видів забезпечення. Після звільнення з військової служби йому стало відомо про те, що відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з04.11.2015 по 26.10.2018. Він звертався до відповідача з приводу врегулювання питання виплати індексації грошового забезпечення, проте листом відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації, а тому за захистом своїх прав позивач звернувся до суду.
Ухвалою суду від 02.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву (а.с.15-16).
Вказана ухвала суду про відкриття провадження повернулася на адресу суду 05.04.2021 з відміткою укрпошти адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.18-34).
У відповідності до п.1 ч. 4 ст. 124 КАС України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються: юридичним особам та фізичним особам-підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд зазначає, що відповідачем не було надано у строк, встановлений судом, відзиву на позовну заяву та витребуваних доказів.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши і оцінивши подані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Як встановлено матеріалами справи, відповідно до наказу начальника Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) №208 від 26.10.2018, підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділення запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку, призначеного наказом начальника Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.09.2018 №120 на посаду старшим офіцером групи контролю виконання заходів у зонах діяльності відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Західного територіального управління Військової служби правопорядку, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - м. Львів. З 26.10.2018 виключений із списків особового складу Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку та всіх видів забезпечення (а.с.9).
16.01.2021 позивач звернувся з заявою до начальника Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку з заявою про нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018 включно та виплатити відповідну компенсацію, виходячи з вимог законодавства (а.с. 5).
Листом за вих. №4/431 від 10.02.2021 відповідач повідомив, що відповідно до наданої інформації Департаменту фінансів за вих. №248/1485 від 26.03.2018 у межах фінансового ресурсу можливості виплатити індексації грошового військовослужбовцям Збройних Сил України за період 01.01.2016 - 26.10.2018 у Міністерстві оборони України не було, також відповідно до листа Міністерства соціальної політики України за вих. №78/0/66-17 від 08.08.2017, що відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 механізму проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. Відповідно до чинного законодавства виплатити індексацію за вищезазначений період надати довідку про розмір невиплаченої індексації за період з період 01.01.2016 - 26.10.2018 не має підстав (а.с. 6-7).
Вважаючи вказану бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, та за необхідне зобов'язати цей орган вчинити певні дії щодо нарахування та виплати належних видів грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідності до ч. 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу. Відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Так, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина 2 статті 1-2 Закону № 2011-XII).
Частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення, обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році - 103 відсотка, у 2018 році - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Згідно з п. 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд також враховує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас, пунктом 6 Порядку № 1078, безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
У свою чергу, як зазначив відповідач у відзиві на позов, що відповідно до ст. 23 та 116 Бюджетного Кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Зазначене підтверджено роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 № 1068580814-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16.
У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 - 2018 роках у Міністерства оборони України - не було.
Проте суд, критично оцінює зазначені аргументи відповідача, з огляду на статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Отже вказані відповідачем у листі від 10.02.2021 №4/431 обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
При цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018, що свідчить саме про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне визнати протиправними такі дії.
Відповідно до п. 3 та п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
На підставі викладеного, вирішуючи спір з урахуванням вимог ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне застосувати ефективний засіб юридичного захисту, зобов'язавши відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018, з урахуванням висновків суду, а саме у відповідності до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та без урахування ненормативних актів (рекомендацій), якими звужено обсяг існуючого права позивача.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні, оскільки згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674 -VІ "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку (код ЄДРПОУ 07815417, вул. Дубовецька, 1, м. Тернопіль, 76493) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій -задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Тернопільського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 26.10.2018.
Зобов'язати Тернопільський зональний відділ Військової служби правопорядку (код ЄДРПОУ 07815417, вул. Дубовецька, 1, м. Тернопіль, 76493) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 26.10.2018.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Микитюк Р.В.