ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"14" квітня 2021 р. справа № 300/754/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання протиправною відмову щодо неврахування до страхового стажу при призначенні з 31.03.2016 пенсії по інвалідності періодів роботи з 12.04.1991 по 22.03.1993 в Малому підприємстві «Лужанка», з 25.03.1993 по 17.08.1995 в фірмі «Тетра», з 29.08.1995 по 30.06.2000 в Малому підприємстві «Попелюшка», зобов'язання зарахувати зазначені періоди з 31.03.2016 та здійснити виплату недоотриманих сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що відповідачем при призначенні пенсії по інвалідності не зараховано до його страхового стажу 9 років 2 місяця 24 дні, чим зменшено коефіцієнт страхового стажу при обрахунку пенсійних виплат.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із правилами, встановленими статтею 263 КАС України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.03.2021. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила, вказала, що позивачу до стажу роботи не врахований період роботи з 12.04.1991 по 22.03.1993 в Малому підприємстві «Лужанка», оскільки згідно довідки про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України МП «Лужанка» перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду з 11.05.2000. Інформація щодо перебування на обліку в органах Пенсійного фонду за період з 12.04.1991 по 22.03.1993 - відсутня; період з 25.03.1993 по 17.08.1995 в Фірмі «Тетра», також не врахований до трудового стажу, оскільки згідно довідки про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду фірма «Тетра» з 03.01.1994 реорганізована у фірму «Укрзахід КІДО», яка перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду з 03.04.1994. За період з 03.04.1995 дані про нарахування та сплату збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не збережені за обмеженням терміну їх зберігання. Щодо періоду з 29.08.1995 по 30.06.2000 в Малому Підприємстві «Попелюшка» зазначила, що дане підприємство перебувало на обліку в органах Пенсійного фонду тільки з 14.04.2011 по 01.06.2011. Інформація про перебування на обліку в органах Пенсійного фонду з 29.08.1995 по 30.06.2000 - відсутня. Таким чином, відповідачем правомірно невраховано до трудового стажу позивача оскаржувані періоди його роботи.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 31.03.2016 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням страхового стажу 32 роки 4 місяці, що не заперечується сторонами.
Згідно із копією листа від 20.03.2020 №648-486/М-02/8-0900/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розглянуло звернення позивача про перерахунок пенсії та відмовило позивачу у перерахунку пенсії, вказавши на відсутність підстав для зарахування до його трудового стажу оскаржуваних періодів.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, більше того, недоліки її заповнення не можуть бути підставою для висновку про відсутність трудового стажу, в даному випадку - ОСОБА_1 , за спірний період, а підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання роботодавцем усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд також звертає увагу, що пенсійний орган зобов'язаний призначати, здійснювати нарахування пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, ніж положення постанов Пенсійного Фонду України. Зазначений Закон не передбачає надання первинних документів у разі наявності відомостей про роботу в трудовій книжці.
Як встановив суд, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача в оскаржені періоди, а також суд не встановив жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці ОСОБА_1 . Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Так, судом встановлено, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 позивач працював у період:
- з 12.04.1991 по 22.03.1993 в Малому підприємстві «Лужанка» (запис №10, 12);
- з 25.03.1993 по 17.08.1995 в Фірмі «Тетра» (запис 13, 15);
- з 29.08.1995 по 04.12.2000 в Малому Підприємстві «Попелюшка» (запис 16, 17).
Вказані записи у трудовій книжці скріплені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
В даному випадку позивач подав пенсійному органу трудову книжку, в якій, як уже зазначено судом вище, містяться всі необхідні записи, скріплені підписом вповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою, що підтверджують роботу позивача в оскаржувані періоди.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV) страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою вказаної норми передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Як встановив суд, підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 12.04.1991 по 22.03.1993, з 25.03.1993 по 17.08.1995, з 29.08.1995 по 30.06.2000 слугувала відсутність підприємств, на яких працював позивач, на обліку в пенсійному фонді та як наслідок, за позивача несплачено страхові внески.
Суд вказує на те, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Суд погоджується із аргументами позивача про те, що внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України він позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам у сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за періоди оскаржувані періоди не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 12.04.1991 по 22.03.1993, з 25.03.1993 по 17.08.1995, з 29.08.1995 по 04.12.2000.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Відповідно до 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції за прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За таких обставин, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 12.04.1991 по 22.03.1993, з 25.03.1993 по 17.08.1995, з 29.08.1995 по 30.06.2000.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими, тому адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду зокрема, про присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України.
Відтак, рішення суду підлягає негайному виконанню в межах виплати суми недоотриманої пенсії по інвалідності за один місяць.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач, згідно з квитанцією за № КР2М-ЕТ61-3139-Т16Р від 24.02.2021, підтвердив сплату судового збору на суму 908,00 гривень, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 908,00 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до страхового стажу при призначенні з 31.03.2016 пенсії по інвалідності періодів роботи з 12.04.1991 по 22.03.1993 в Малому підприємстві «Лужанка», з 25.03.1993 по 17.08.1995 року в фірмі «Тетра», з 29.08.1995 по 30.06.2000 в Малому підприємстві «Попелюшка».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 31.03.2016 до страхового стажу періоди роботи з 12.04.1991 по 22.03.1993 в Малому підприємстві «Лужанка», з 25.03.1993 по 17.08.1995 року в фірмі «Тетра», з 29.08.1995 по 30.06.2000 в Малому підприємстві «Попелюшка» здійснивши виплату всіх належних йому сум недоотриманої пенсії по інвалідності.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати недоотриманої пенсії по інвалідності за один місяць в межах суми стягнення за один місяць.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Шумей М.В.