05 травня 2021 року м. Житомир справа № 240/2497/21
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Лавренчук О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просить:
- визнати дії відповідача протиправними щодо відмови у призначенні пенсії за віком, як учасника бойових дій на пільгових умовах;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком, як учасника бойових дій на пільгових умовах з 26 січня 2020 року з урахуванням індексації;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу неотриману суму пенсії з 26.01.2020.
В обґрунтування позову вказує, що є учасником бойових дій та після досягнення 55 річного віку звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Однак, відповідач відмовив у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу, а в обґрунтування вказав про те, що позивачем не надано витягів з наказів командира військової частини про прибуття (вибуття) за періоди перебування з зоні АТО. Позивач вважає відмову відповідача неправомірною та такою, що порушує його права та законні інтереси. Просить позов задовольнити.
Разом з позовною заявою позивач подав заяви про: постановлення окремої ухвали, розгляд справи у порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін. Зобов'язано відповідача надати до суду копії матеріалів відмовної справи позивача та копію рішення за результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії.
До суду 30 березня 2021 року надійшли копії відмовної пенсійної справи позивача.
Відділом документального забезпечення суду 06.04.2021 зареєстровано відзив на позовну заяву. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що позивачем не надано документів, передбачених абз.3 пп.5 п.2.1 Розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджують періоди перебування в зоні АТО з 11.08.2015 по 06.10.2015, з 07.10.2015 по 22.10.2016. Просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З копії матеріалів відмовної пенсійної справи позивача вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12 грудні 2020 року звернувся до позивача із заявою про призначення пенсії за віком. Заяву зареєстровано за номером 2940. До заяви було додано: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, трудову книжку, військовий квиток, документ про освіту, довідку із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000, довідку про джерела доходів з 01.07.2000, довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000, довідки про прийняття на роботу, посвідчення учасника бойових дій. У графі: перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії вказано: довідки, що визначають право на пенсію, як учаснику бойових дій, відповідно до постанови КМУ від 20.08.2014 №413.
Суд зазначає, що в матеріалах відмовної пенсійної справи позивача містяться довідки:
- Військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2016 №6448 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, у якій вказано, що позивач у період із 17.06.2016 по 20.10.2016 брав безпосередню участь в антитерористичній операції;
- ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.02.2020 №1022 про те, що позивач в період із 17.06.2016 по 20.10.2016 приймав безпосередню участь в антитерористичній операції;
- ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.05.2020 №103 в якій вказано, що позивач проходив військову службу з 11.08.2015 по 22.10.2016 в Збройних Силах України;
- ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.02.2020 №1023 про те, що позивачу встановлено статус учасника бойових дій, як військовослужбовцю, який приймав безпосередню участь в антитерористичній операції у складі Військової частини пп НОМЕР_1 в період із 17.06.2016 по 20.10.2016;
- картки ветерана війни від 17.11.2016 о/с 29418 у якій вказано, що позивач є учасником бойових дій згідно ст. 6 пункту 19 Закону, перебував у складі в/ч пп НОМЕР_1 в період з 17.06.2016 по 20.10.2016, визначено статус за безпосередню участь у проведенні АТО на території Донецької та Луганської областях.
Доказів звернення позивача із заявою про призначення пенсії у січні 2020 року матеріали відмовної пенсійної справи та адміністративної справи не містять.
За результатом розгляду заяви позивача №2940 від 16.12.2020, відповідачем прийняте рішення від 17.12.2020 «Про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», оскільки не підтверджено безпосередня участь в антитерористичній операції в районах її проведення документами, передбаченими абз.3 пп.5 п.2.1 Розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом №0600-0303-8/76456 від 30.12.2020 Головне управління Пенсійного фонду України повідомило ОСОБА_1 про прийняте рішення, яким відмовлено у призначенні пенсії.
Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян врегульоване статтею 115 Закону №1058-IV.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок;
Аналіз пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV дає підстави для висновку про те, що правом на дострокове призначення пенсії за визначених умов, наділені особи зі статусом учасника бойових дій, які відносяться до числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Статтею 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII визначено, що Військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейські, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Абзацом першим пункту 19 частини першої статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення (далі - Порядок № 413).
Пунктом 4 вказаного Порядку визначено, що підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення: для осіб, які брали участь в антитерористичній операції, - витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.
Абзацом третім підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України №22-1 25.11.2005 визначено докменти, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення учасника бойових дій, довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або довідка про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, або довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637), а для осіб, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», також документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (у разі призначення пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону).
Отже, з урахуванням приписів вказаних правових норм, позивачу для призначення пенсії згідно п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058, необхідно надати:
- посвідчення учасника бойових дій,
- довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України;
- документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком №413, серед яких, зокрема, вказано: інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.
Підставою відмови у призначенні пенсії позивачу відповідачем в оскаржуваному рішенні зазначено ненадання позивачем документів, передбачених абз.3 пп.5 п.2.1 Розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за періоди перебування в зоні АТО з 11.08.2015 по 06.10.2015 та із 07.10.2015 по 22.10.2016.
З матеріалів відмовної пенсійної справи позивача вбачається, що ОСОБА_1 звертався до державних установ, зокрема до Міністерства оборони України, до галузевого державного архіву СБУ, з метою отримання довідок про участь в АТО за період із 10.08.2015 по 20.10.2016, однак в матеріалах справи відсутні належні докази отримання позивачем запитуваних довідок.
Разом з тим, з матеріалів справи та оскаржуваного рішення вбачається та не заперечується сторонами, що позивачем разом із заявою про призначення пенсії були надані відповідачу наступні документи:
- посвідченя учасника бойових дій;
- довідку Військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 22.10.2016 №6448 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у якій вказано, що позивач у період із 17.06.2016 по 20.10.2016 брав безпосередню участь в антитерористичній операції;
- довідку Житомирського обласного військового комісаріату від 17.02.2020 №1022 про те, що позивач в період із 17.06.2016 по 20.10.2016 приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областях;
- довідку Житомирського обласного військового комісаріату від 27.05.2020 №103 в якій вказано, що позивач проходив військову службу з 11.08.2015 по 22.10.2016 в Збройних Силах України;
- довідку ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.02.2020 №1023 про те, що позивачу встановлено статус учасника бойових дій, як військовослужбовцю, який приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областях у складі Військової частини пп НОМЕР_1 в період із 17.06.2016 по 20.10.2016;
- картку ветерана війни від 17.11.2016 о/с НОМЕР_2 у якій вказано, що позивач є учасником бойових дій згідно ст.. 6 пункту 19 Закону, перебував у складі в/ч пп НОМЕР_1 в період з 17.06.2016 по 20.10.2016, визначено статус за безпосередню участь у проведенні АТО на території Донецької та Луганської областях.
Отже, ОСОБА_1 надано необхідні офіційні документи, видані державними органами ( ІНФОРМАЦІЯ_3 та Військовою частиною пп НОМЕР_1 ), що містять достатні докази про безпосередню участь позивача у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення у період із 17.06.2016 по 20.10.2016 та на підставі яких позивачу встановлено статус учасника бойових дій.
Згідно записів у військовому квитку позивача, він у період із 17.06.2016 по 22.10.2016 приймав участь в АТО.
Разом з тим, відповідачем не обґрунтовано необхідність подачі позивачем документів про участь в АТО за період із 11.08.2015 по 06.10.2015 та із 07.10.2015 по 16.06.2016, оскільки жоден із поданих позивачем до заяви про призначення пенсії документів, не містить інформації, що у вказані періоди позивач брав участь в АТО, однак належними доказами підтверджується його служба у вказаний період в ЗСУ.
Відповідно до посвідчення, виданого військовою частиною НОМЕР_3 від 21.03.2017 серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Відповідно до інформації, що міститься в матеріалах відмовної пенсійної справи та не заперечується відповідачем, станом на дату звернення із заявою від 16.12.2020, страховий стаж позивача становить 25 років 5 місяців 11 днів.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач надав документи на підтвердження наявності підстав отримання пенсії згідно вимог п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як військовослужбовець - учасник бойових дій.
На підставі зазначеного та беручи до уваги те, що позивач має статус учасника бойових дій, досяг віку 55 років, має страховий стаж 25 років 5 місяців 11 днів, він підпадає під дію вимог п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Оскільки, під час розгляду адміністративної справи встановлено прийняття відповідачем рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 , суд, вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області від 17.12.2020, яким зазначено, що позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 статті 115 Закону.
Вказана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, зазначеним у постанові від 29.09.2020 року у справі № 263/14242/17, в постанові від 6 листопада 2018 року у справі № 591/3086/16-а, від 29 серпня 2018 року у справі № 295/1129/17.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в частині зобов'язання відповідача призначити з 26.01.2020 пенсію за віком, як учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.
Так, в матеріалах адміністративної справи відсутні докази того, що позивач звертався у січні 2020 року до відповідача із заявою про призначення пенсії.
Доданий до позовної заяви лист відповідача №0600-0303-8/76456 від 30.12.2020 містить інформацію про результати розгляду заяви позивача від 16.12.2020 №2940.
Матеріали відмовної пенсійної справи, надані відповідачем на вимогу суду, також не містять належних доказів звернення позивача із заявою від 26.01.2020.
Отже, належними доказами підтверджується звернення позивача за призначенням пенсії із заявою від 16.12.2020.
В юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На переконання суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України окреслено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
На підставі вищезазначеного, позовна вимога про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, як учаснику бойових дій підлягає частковому задоволенню, а саме: з 16.12.2020 (дата звернення з відповідною заявою).
Разом з тим, суд зауважує, що захисту підлягає лише порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому.
Зважаючи на наведене, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача щодо, зобов'язання відповідача виплатити з 26.01.2020 пенсію та виплачувати пенсію за віком з урахуванням індексації є передчасними та задоволенню не підлягають.
Щодо заяви про встановлення судового контролю, суд відмічає, що
Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення в даній справі
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв'язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7,Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341), - задовольнити частково
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.12.2020 « Про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно заяви від 16 грудня 2020 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук