ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.05.2021Справа № 910/2933/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
За позовом Приватної науково-виробничої компанії "ІНТЕРБІЗНЕС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОВО УКРАЇНА"
про стягнення 19 008, 74 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватна науково-виробнича компанія "ІНТЕРБІЗНЕС" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОВО УКРАЇНА" про стягнення 19 008, 74 грн. збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних на проведення господарської операції між сторонами з надання послуг та поставки на суму 114 052,42 грн за видатковими накладними та актом надання послуг, що позбавило позивача права на отримання податкового кредиту на заявлену суму.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи поставлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 02.03.2021, направленою на адресу місця реєстрації, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується рекомендованим поштовим відправлення №0105477308585.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 02.03.2021 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку.
Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.
За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
08.04.2019 між Приватною науково-виробничою компанією «Інтербізнес» (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрово Україна» (виконавець, відповідач) був укладений контракт на надання сервісних послуг та поставку запасних частин № 08042019-2, за умовами якого виконавець зобов'язується поставити запасні частини та матеріали для обладнання, відповідно до заявки замовника, а також надати сервісні послуги з обслуговування яйцесортувального обладнання, транспортних систем та кліткового обладнання для утримання кур-несучок, а замовник зобов'язується прийняти надані послуги і оплатити їх згідно виставлених рахунків.
На виконання умов контракту, за актами: № 57 від 04.10.2019, № 65 від 19.12.2019 та видатковими накладними: № 59 від 26.11.2019, № 66 від 26.12.2019 відповідач надав послуги та поставив товар на загальну суму 114 052,42 грн. (у т.ч. ПДВ 19 008,74 грн.).
Позивач оплатив послуги та поставлене обладнання, що вбачається з платіжних доручень: № 9269304415 від 04.10.2019, № 9269304417 від 04.10.2019, № 9269304543 від 29.10.2019, № 9269304880 від 16.12.2019.
01.12.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією № 6/11 про відшкодування збитків у розмірі податкового кредиту, у зв'язку з тим що відповідач не зареєстрував податкові накладні. Докази надсилання вказаної вимоги підтверджується поштовим відправленням № 0311518693633.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що в порушення вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України відповідач не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим позивач втратив право на внесення сплаченої суми ПДВ в розмірі 19 008,74 грн до податкового кредиту та відповідно можливості зменшення суми податкових зобов'язань з ПДВ.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до вимог абз. 1 п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) (далі - Закон) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений кодексом термін.
Згідно абз. 1, 2, п. 201.10. ст. 201 Закону при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з п. 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених п.п. 78.1.9 п. 78.1 ст. 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов'язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією (абз. 25, 26 п. 201.10. ст. 201 Закону).
З урахуванням вказаних вимог податкового законодавства позивач для включення податку у розмірі 19 008,74 грн. до складу податкового кредиту повинен був подати податкову декларацію зі скаргою на відповідача з наданням зазначеної ним видаткової накладної. У цьому випадку податковим органом здійснюється перевірка дотримання вимог податкового законодавства та вживаються заходи щодо усунення виявленого порушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 911/224/19.
Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, згідно статті 16 ЦК України, є відшкодування збитків.
Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
За загальними положеннями ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За змістом ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.
Однак, позивачем не було подано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження понесення ним реальних збитків в розмірі суми, яку останній не зміг зарахувати до податкового кредиту за ПДВ, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання з реєстрації податкових накладних на послуги у Єдиному реєстрі податкових накладних.
При цьому, суд зазначає, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження бездіяльності відповідача щодо реєстрації податкових накладних, так само які і доказів звернення до контролюючого органу, доказів неотримання податкового кредиту.
Доводи позивача про те, що відповідач не зареєстрував податкові накладні та позивач не отримав податковий кредит ґрунтуються виключно на твердженнях позивача без відповідної доказової бази.
Отже, у випадку бездіяльності відповідача з реєстрації податкових накладних позивач мав передбачену законодавством можливість здійснити заходи з метою недопущення негативних наслідків своєї господарської діяльності у зв'язку з незарахуванням сплачених ним за надані послуги грошових коштів до податкового кредиту ПДВ.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки позивачем не доведено об'єктивну та суб'єктивну сторони спричинених відповідачем збитків, причинно-наслідковий зв'язок між діями та понесеними позивачем збитками саме у розмірі 19 008,74 грн, вини відповідача у заподіянні збитків.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватно науково-виробничої компанії "ІНТЕРБІЗНЕС" про стягнення збитків є недоведеними та задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Суд звертає увагу, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню, а тому враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Приватної науково-виробничої компанії "ІНТЕРБІЗНЕС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОВО УКРАЇНА" про стягнення збитків у розмірі 19 008, 74 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 86, 129, 236 - 240, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Дата складення повного тексту рішення: 05.05.2021.
Суддя О.В. Гулевець