номер провадження справи 27/31/21
27.04.2021 Справа № 908/339/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут досліджень стандартів якості" (69002 м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд. 6-А, кв. 47, ідентифікаційний номер юридичної особи 36977252)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Козачек Оксани Леонідівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 )
про стягнення 33 867 грн. 56 коп.
за участю
представника позивача: не з'явився
представник відповідача: Козачек О.Л., паспорт СВ 872725 від 19.03.2004р.,
Петров Г.А., дов. № 333 від 08.04.2021
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут досліджень стандартів якості" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Козачек Оксани Леонідівни 23 764 грн. 80 коп. заборгованості за договором суборенди приміщення № 133 від 01.05.2016, 10 102 грн. 76 коп. пені.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 10.02.2021 р. здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/339/21 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 12.02.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
22.02.2021 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут досліджень стандартів якості" надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 24.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/339/21, присвоєно справі номер провадження 27/31/21.
Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 11.03.2021.
Ухвалою суду від 11.03.2021 розгляд справи відкладався на 12.04.2021, відповідно до ст. 216 ГПК України.
Ухвалою суду від 12.04.2021 розгляд справи відкладався на 22.04.2021, відповідно до ст. 216 ГПК України.
Ухвалою суду від 22.04.2021 року, у зв'язку з неявкою представників в судове засідання, розгляд справи продовжено відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, судове засідання відкладено на 27.04.2021р.
У судовому засіданні 27.04.2021 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено відповідачу та його представнику, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".
Представник позивача в судове засідання 27.04.2021 не з'явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. У позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги. Надав заперечення на відзив та заяву відповідача про застосування строку позовної давності (вх. № 8280/08-08/21 від 21.04.2021), зазначивши, що відповідач розпочав використовувати приміщенням для здійснення підприємницької діяльності починаючи з 01.05.2016, що підтверджується Актом прийому-передачі торгового залу від 01.05.2016. В період з 01.05.2016 по 01.01.2018 відповідач сумлінно виконував взяті на себе зобов'язання за договором щодо сплати суборендної плати та компенсував всі витрати понесені позивачем за комунальні та інші послуги, на підставі рахунків. Починаючи з січня 2018 року суборенда плата за користування приміщенням та компенсація за комунальні та інші послуги сплачувались відповідачем несвоєчасно та з порушенням строків, передбачених договором, у зв'язку з чим позивач, керуючись п. 7.3 договору попередив суборендаря про необхідність внесення оплати та про розірвання договору. Однак, договір оренди так і не було розірвано, оскільки відповідач в порушення вимог ч. 1 ст. 188 ГК України та ст. 525 ЦК України в односторонньому порядку, без будь яких попереджень позивача, відмовився від його виконання, шляхом припинення здійснення підприємницької діяльності в суборендованому приміщені, на зв'язок не виходів, за Актом прийому-передачі приміщення з суборенди не передав. Усі направлені позивачем в адресу відповідача листи, претензії та інша кореспонденція були повернуті у зв'язку з закінченням терміну їх зберігання. За період фактичного користування приміщенням з 01.01.2018 по 31.03.2018 заборгованість відповідача по суборендної платі склала 23 764 грн. 80 коп.
Представник відповідача в судовому засіданні 22.04.2021 підтримав свої заперечення на позовну заяву, викладені у відзиві (вх. № 4947/08-08/21 від 09.03.2021), зазначив, що загальна сума нарахувань за суборендну та за компенсацію комунальних та інших платежів за період з 10.02.2018 по 31.07.2018 складає 82 234 грн. 21 коп. Оплата, яка надійшла за договором від відповідача за вказаний період, складає 70 063 грн. 20 коп. У зв'язку з чим, відповідач визнає заборгованість лише в розмірі 12 171 грн. 01 коп. Відповідач просить суд стягнути 12 171 грн. 01 коп., у стягненні пені в розмірі 10 102 грн. 76 коп. відповідач просить суд відмовити та застосувати строк позовної давності.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, за відсутністю позивача.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представника відповідача, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
01.05.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут досліджень стандартів якості" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Козачек Оксаною Леонідівною (суборендар) укладено договір суборенди приміщення № 133.
Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором сторони домовились, що відповідно до умов даного договору орендар передає, а суборендар приймає, згідно Акту прийому-передачі в суборенду (тимчасове користування) частину приміщення торгового залу № 15 1-го поверху, загальною площею 33,0 кв.м, (надалі приміщення) Торгово-розважального центру «ФОРТУНА», що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 177, Приміщення позначене на по-поверховому плані, що є Додатком № 1 до даного Договору та його невід'ємною частиною.
Згідно п. 1.5 договору нарахування суборендної плати починається від дня підписання уповноваженими представниками сторін Акта прийому-передачі приміщення до даного договору, але не пізніше 01.05.2016 року.
01.05.2016 року між позивачем та відповідачем підписано акт прийому-передачі приміщення торгового залу до договору суборенди № 133 від 01.05.2016.
Відповідно до акту прийому-передачі орендар передав, а суборендар прийняв в суборенду (тимчасове використання) частину приміщення торгового залу № 15 І-го поверху, загальною площею 33,0 кв.м. розташоване за адресою: м. Запоріжжя, пр.. Леніна, буд. 177, згідно з умовами договору суборенди № 133 від 01.05.2016.
Згідно п. 2.1 договору приміщення передане орендарем в суборенду суборендарю на умовах, здійснення плати суборендарем орендарю за користування приміщення, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок орендаря, зазначений в даному договорі, або внесенням орендної плати у центральну касу орендаря з оформленням всіх необхідних документів. Передбачена орендна плата включає в себе плату за оренду приміщення, користування загальними площами торгівельно-розважального центру без права ведення на них комерційної діяльності, та земельною ділянкою на якій стоїть будівля, згідно законодавства України.
Відповідно до п. 2.2.2 договору суборендна плата сплачується суборендарем, самостійно, на підставі даного договору щомісячно не пізніше 10 числа місяця, за який проводиться оплата.
Згідно п. 2.2.3 договору всі витрати орендаря за компенсацію що міс ячних витрат на життєзабезпечення функціонування торгівельного центру компенсуються суборендарем у поточному місяці за попередній місяць на підставі рахунків орендаря, які повинні оплачуватися суборендарем не пізніше 3-х робочих днів, з дня одержання рахунку.
Відповідно до п. 2.5 договору орендар має право в односторонньому порядку підвищити суборендну плату не частіше ніж три рази на рік, крім непередбачених обставин в економіці України, девальвації гривні. В такому разі орендар має право ініціювати перегляд договірної ціни та регламент її зміни для підтримки рівня орендної плати на рівні не нижчому, ніж на момент укладання дійсного договору, з урахуванням офіційного індексу інфляції за період від укладання договору до моменту виникнення проблеми, стосовно купівельної спроможності гривні на товари державного значення.
У разі підвищення суборендної плати в односторонньому порядку, орендар здійснює письмове попередження суборендаря про зміну умов договору. У випадку згоди суборендаря із підвищенням суборендної плати, сторонами здійснюється внесення змін до договору, у порядку, визначеному п. 7.2 договору. У випадку незгоди суборендаря із підвищенням суборендної плати, договір може бути розірваний з ініціативи орендаря, у порядку, визначеному п. 7.3 договору.
Підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 договору сторони визначили, що суборендар зобов'язується сплачувати орендну плату не пізніше 10 числа кожного місяця.
У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за суборендну плату (користування приміщенням) та компенсацію за спожиті комунальні послуги перед позивачем, останній просив суд стягнути з відповідача 23 764 грн. 80 коп.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ч. 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1. ч. 5 ст. 762 ГК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
За змістом вищенаведених норм, в силу укладення договору оренди має місце передача однією особою (наймодавцем) майна у тимчасове користування іншій особі (наймачу) за плату на певний строк, що визначений сторонами такого договору.
Позивач посилається на те, що починаючи з січня 2018 р. суборенда плата за користування приміщенням та компенсація за комунальні та інші послуги сплачувались відповідачем несвоєчасно та з порушенням строків, передбачених договором, у зв'язку з чим позивач, керуючись п. 7.3 договору попередив суборендаря про необхідність внесення оплати та про розірвання договору. В подальшому відповідач від підписання Акту прийому-передачі приміщення ухилявся, тому на підставі п. 6.4 договору - він припинив свою дію 05.08.2018р.
03.08.2018 р. позивач надіслав відповідачу претензію № 17 про сплату 23 764 грн. 80 коп. заборгованості по сплаті орендною плати та компенсації витрат на утримання приміщення.
Відповідач залишив претензію позивача без задоволення.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
З матеріалів справи вбачається, що 17.11.2017 за № 46 позивач надіслав відповідачу лист про зміну умов договору, відповідно до п. 2.5 договору, орендар має право в односторонньому порядку підвищити суборендну плату не частіше ніж три рази на рік.
На підставі викладеного та керуючись абз. 2 п. 2.5 договору позивач повідомив відповідача про збільшення орендної плати з 01.12.2017, яка складатиме 12 210 грн. 00 коп.
Позивач у позовній заяві та розрахунку, просив суд стягнути заборгованість за договором суборенди приміщення № 133 за період 11.02.2018 по 31.07.2018, тоді як у запереченнях на відзив позивач зазначив, що за період фактичного користування приміщенням з 01.01.2018 по 31.03.2018 заборгованість відповідача по суборендній платі становить 23 764 грн. 80 коп.
Розглянувши розрахунок позивача та заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем заборгованість по суборендній платі в розмірі 23 764 грн. 80 коп. заявлена за період з 11.02.2018 по 31.07.2018.
Відповідач визнав позовні вимоги частково, в сумі 12 171 грн. 01 коп., зазначив, що сума заборгованості виникла з 10.02.2018 року, а саме: оплата за суборенду у лютому 2018 р. з урахуванням строку позовної давності складе з розрахунку 19 календарних днів 12210,00 грн./28 дн.= 436,07 грн./доба; 436,07 грн. х 19 календарних днів - 8285,33 грн. (за лютий 2018 р.).
Отже, розрахунок суми заборгованості починається з лютого 2018 року.
Позивач звернувся до суду 10.02.2020 (вх. № 360/08-07/21), згідно штемпелю на поштовому конверті позовна надіслана до суду 08.02.2021. Позивач нараховує заборгованість з 11.02.2021, отже останнім не пропущений строк позовної давності.
Суд приймає до уваги твердження відповідача у відзиві на позовну заяву.
Судом вбачається, що відповідачем не заперечується існування суми боргу перед позивачем в розмірі 12 171 грн. 01 коп.
Так, відповідно до п. 2.2.1 договору орендна плата перераховується суборендарем не пізніше 3-х банківських днів, після підписання акту прийому-передачі приміщення в суборенду до дійсного договору та складає суму:
- за перший місяць суборенди - червень 2014 року, розрахована як за повний місяць, орендна плата становить: 6600,00грн (шість тисяч шістсот гривен 00 копійок);
Суборендна плата підлягає щомісячній індексації, яка проводиться щоквартально за кожні повні місяці суборенди приміщення, згідно офіційно опублікованому індексу інфляції на сайті за адресою www.ukrstat.gov.ua, або в офіційному друкованому засобі масової інформації - газеті «Урядовий кур'єр». Індексація суборендної плати здійснюється Суборендарем у місяці, наступному за звітним календарним кварталом.
Індекс інфляції за календарний квартал за згодою Сторін розраховується за наступною формулою:
Іn = (І1/100 х І2/100 х І3/100) х 100, де:
Іn - індекс інфляції за відповідний квартал;
І1, І2, І3 - індекси інфляції відповідно за 1-й, 2-й и 3-й місяці кварталу (при цьому, при розрахунку індексу інфляції за квартал враховуються тільки повні місяці оренди приміщення).
Доплата за кожен повний місяць суборенди приміщення = (Сума суборендної плати * Іn) - Сума суборендної плати, де
Іn - індекс інфляції за календарний квартал.
Індекс інфляції не застосовується, якщо його значення менше одиниці.
Суборендна плата за неповні місяці суборенди перераховується пропорційно кількості днів фактичної суборенди приміщення згідно Акту прийому-передачі приміщення в суборенду, який складається та підписується в момент укладання дійсного договору, або Акту приймання передачі з суборенди, який підписується сторонами в день закінчення дії дійсного договору та фактичного звільнення приміщення.
Відповідно до п. 2.2.1 договору розрахунок індексу інфляції за календарний квартал враховуються тільки повні місяці оренди приміщення, таким чином, лютий - не повний місяць, березень 2018 року - 101,1 % (згідно офіційно опублікованих даних), індекс інфляції за 1 квартал 2018 року склав: 12210,00 грн. х 101,1% / 100 = 123,44 грн.
За II квартал індекс інфляції був лише в квітні 2018 року у розмірі 100,8 % та склав: 12210,0 грн. х 100,8% /100 = 123,08 грн.
У інших місяцях 2018 року індекс інфляції був 100,0% (травень - червень) або 99,3 % (липень).
Щомісячна сума нарахувань орендної плати з 10.02.2018 по 31.07.2018 складає: лютий 2018 року (19 днів) - 8285,33 грн.; травень 2018 року - 12210,00 грн.;
березень 2018 року - 12210,00 грн.; червень 2018 року - 12210,00 грн.; квітень 2018 року - 12210,00 грн.; липень 2018 року - 12210,00 грн.
Всього нараховано орендної плати за вказаний період 69 335 грн. 33 коп., з урахуванням індексу інфляції (за І квартал 123,44 грн., II квартал 123,08 грн.) загальна сума склала 69 581 грн. 85 коп.
Нарахування за компенсацію комунальних та інших платежів за період з 10.02.2018 по 31.07.2018 (дані, які вказані у Акті звіряння взаємних розрахунків) склали: лютий 2018 року - за місяць виставлено 3 490 грн. 21 коп. за 19 днів - 2 368 грн. 35 коп. (де 1 доба складає 124 грн. 65 коп.); березень 2018 року - 3 821 грн. 74 коп.; квітень 2018 року - 2 932 грн. 54 коп.; травень 2018 року - 3 008 грн. 95 коп.; червень 2018 року - 3 331 грн. 00 коп.; липень 2018 року - 3 789 грн. 78 коп.
Всього нараховано компенсації комунальних та інших платежів за вказаний період сума 19 252 грн. 36 коп.
Відповідно до п.2.4 договору гарантійний платіж у розмірі 6 600 грн. 00 коп. зараховується в рахунок орендної плати за останній місяць суборенди.
Таким чином, орендна плата за липень 2018 року розраховується наступним чином: 12 210 грн. 00 коп. - 6 600 грн. 00 коп., що дорівнює 5 610 грн. 00 коп.
Загальна сума нарахувань за суборенду та за компенсацію комунальних та інших платежів за період з 10.02.2018 по 31.07.2018 складає 82 234 грн. 21 коп.
Відповідач надав оригінали платіжних доручень, які свідчать, що всього відповідачем сплачено 70 063 грн. 20 коп.
З наведеного вище вбачається, що не сплаченою є заборгованість в розмірі 12 171 грн. 01 коп.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором суборенди приміщення № 133 від 01.05.2016 підлягає задоволенню частково, в розмірі 12 171 грн. 01 коп., яка є обґрунтованою та визнається відповідачем.
У зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за загальний період з 11.02.2018 по 31.07.2018 суму пені в розмірі 10 102 грн. 76 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Відповідно до п. 6.3 договору у випадку заборгованості по сплаті орендної плати, компенсації інших платежів, згідно умов дійсного договору, суборендар сплачує орендарю пеню в розмірі 0,5 відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більш ніж за 15 (п'ятнадцять) календарних днів, а на шістнадцятий день, настає момент розірвання договору та звільнення приміщення суборендарем. При цьому розрахунки за користування приміщенням, як то орендна плата та компенсація затрат на утримання приміщення, повинні бути проведенні по день фактичного звільнення приміщення.
Відповідачем було заявлено клопотання про сплив строку позовної давності в один рік стосовно вимоги про стягнення пені.
Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з приписами ст. 257, ч. 2 ст. ст. 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 1 ст. 259 цього Кодексу позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Приписами ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5).
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч.1 ст.260 цього Кодексу).
Згідно зі ст. 253, ч. 1 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Згідно з положеннями ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до п.п. 2.3, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (яка є чинною), якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних відносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу. У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом (п. 4.3 зазначеної Постанови).
Умов щодо збільшення позовної давності, встановленої законом, укладений сторонами договір № 133 від 01.05.2016 не містить. Не надано суду доказів досягнення згоди щодо такої умови й в інших документах, якими обмінювалися сторони, і які б свідчили про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.
Так, позивачем позовну заяву б/н від 08.02.2021 подано до Господарського суду Запорізької області, згідно з вхідним штампом суду 10.02.2021 вх. № 360/08-07/21. Позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені в розмірі 10 102 грн. 76 коп. за період з 11.02.2018 по 31.07.2018.
Таким чином, позивачем пропущено строк позовної давності відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України стосовно нарахування пені, яка застосовується в один рік.
Здійснивши перерахунок пені у межах заявленого позивачем періоду та застосовуючи строк позовної давності, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 10 102 грн. 76 коп. пені.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач у справі до судових засідань не з'являвся, на вимогу суду в порядку статті 210 ГПК України не надав оригіналів документальних доказів в обґрунтування позову.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
В порядку ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У задоволенні витрат про стягнення з відповідача витрат за юридичні послуги в розмірі 9 725 грн. 80 коп. відмовляється судом, у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
На підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу в розмірі 9 725 грн. 80 коп. позивачем до матеріалів справи не надано жодного доказу в їх підтвердження.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут досліджень стандартів якості", м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця Козачек Оксани Леонідівни м. Запоріжжя задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Козачек Оксани Леонідівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут досліджень стандартів якості" (69002 м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд. 6-А, кв. 47, ідентифікаційний номер юридичної особи 36977252) 12 171 (дванадцять тисяч сто сімдесят одна) грн. 01 коп. заборгованості за договором суборенди приміщення № 133 від 01.05.2016, 815 (вісімсот п'ятнадцять) грн. 77 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення оформлено та підписано 05.05.2021.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.