Справа № 761/14246/21
Провадження № 1-кс/761/8751/2021
23 квітня 2021 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , адвокатів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , слідчого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №22020030000000102 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.204; ч.2 ст.199; ч.1 ст.14, ч.2 ст.201 КК України
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна.
Клопотання мотивовано тим, що провадженні Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України перебуває кримінальне провадження №22020030000000102 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.204; ч.2 ст.199; ч.1 ст.14, ч.2 ст.201 КК України.
Раніше досудове розслідування за фактами цих правопорушень здійснювалося органами Служби безпеки України у кримінальних провадженнях №22020030000000102 від 05.11.2020 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.204 та ч.2 ст.199 КК України (СВ УСБУ у Волинській області) та №22021140000000026 від 03.03.2021 за ч.1 ст.14, ч.2 ст.201; ч.1 ст.204 КК України (СВ УСБУ у Львівській області). Вказані кримінальні провадження були об'єднанні в одне, під №22020030000000102 від 05.11.2020.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 16 березня 2021 року у справі № 461/1860/21 (провадження №1-кс/461/1510/21), в рамках кримінального провадження №22021140000000026 накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення огляду місця події від 04 березня 2021 року, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на грошові кошти в сумі 3 095 000 (три мільйони дев'яносто п'ять тисяч) грн. 00 коп., які знаходились у 6 (шістьох) сейф-пакетах.
Водночас, адвокат зазначає, що арештовані слідчим суддею грошові кошти були здобуті ОСОБА_6 у законний спосіб, а саме шляхом одержання від ОСОБА_7 позики в розмірі 3 100 000, 00 грн, що підтверджується договором позики від 15.01.2021, розпискою від 15.01.2021 та податковою декларацією про майновий стан і доходи. Таким чином, вилучені кошти на які накладено арешт, набуті ОСОБА_6 законним шляхом, а відтак не можуть бути речовим доказом за будь-яких підстав.
Крім того, адвокат зазначає, що розгляд вказаного клопотання відбувся в порушення вимог ч. 2 ст. 64-2 КПК України, оскльки із клопотанням про арешт грошових коштів ОСОБА_6 , який у даному кримінальному провадженні є третьою особою, зобов'язаний був звертатися прокурор, а не як у даній справі - слідчий в ОВС першого відділення слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Львівській області.
У звязку з вищевказаним, адвокат просила скасувати арешт накладений ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 16 березня 2021 року у справі № 461/1860/21 (провадження №1-кс/461/1510/21), в рамках кримінального провадження №22021140000000026 від 03 березня 2021 року (в подальшому - №22020030000000102 від 05.11.2020) на майно, належне на праві власності ОСОБА_6 , а саме: на грошові кошти в сумі 3 095 000 (три мільйона дев'яносто п'ять тисяч) грн. 00 коп., які знаходились у 6 (шістьох) сейф-пакетах;
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 клопотання підтримав та просив задовольнити. Зазначив, що у ОСОБА_6 відсутній будь-який статус у даному кримінальному провадженні, вказані кошти на яків подальшому накладено арешт були вилучені в автомобілі, тобто під час проведення обшук, який не було санкціоновано у встановленому законом порядку.
Адвокат ОСОБА_4 підтримала думку адвоката ОСОБА_3 та додатково зазначила, що Офісом Генерального прокурора було встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №22021140000000026 здійснювалося неефективно, у зв'язку з чим було змінено підслідність даного кримінального провадження.
Слідчий ОСОБА_8 підтвердив, що ОСОБА_6 не перебуває в жодному процесуальному статусі, з приводу клопотання про скасування арешту на майно поклався на розсуд суду.
Слідчий суддя, заслухавши доводи адвокатів та пояснення слідчого, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного висновку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Таким чином, виходячи з наведених положень ст. 174 КПК України, питання про скасування арешту розглядається слідчим суддею за відповідним зверненням осіб, визначених частиною першої цієї статті.
В судовому засіданні встановлено, що впровадженні Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України перебуває кримінальне провадження №22020030000000102 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.204; ч.2 ст.199; ч.1 ст.14, ч.2 ст.201 КК України.
Раніше досудове розслідування за фактами цих правопорушень здійснювалося органами Служби безпеки України у кримінальних провадженнях №22020030000000102 від 05.11.2020 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.204 та ч.2 ст.199 КК України (СВ УСБУ у Волинській області) та №22021140000000026 від 03.03.2021 за ч.1 ст.14, ч.2 ст.201; ч.1 ст.204КК України (СВ УСБУ у Львівській області). Вказані кримінальні провадження були об'єднанні в одне, під №22020030000000102 від 05.11.2020.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 16 березня 2021 року у справі № 461/1860/21 (провадження №1-кс/461/1510/21), в рамках кримінального провадження №22021140000000026 накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення огляду місця події від 04 березня 2021 року, за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, 103, а саме на грошові кошти в сумі 3 095 000 (три мільйона дев'яносто п'ять тисяч) грн. 00 коп., які знаходились у 6 (шістьох) сейф-пакетах.
Як визначено ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, слід зазначити, що обов'язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України. При цьому обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладається на орган досудового розслідування.
Зокрема, згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При накладенні арешту на грошові кошти, які вилучені у ОСОБА_6 , слідчим суддею, з огляду на дані досудового розслідування в кримінальному провадженні, було встановлено наявність достатніх правових підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, з метою збереження речових доказів, а саме те, що вилучені грошові кошти відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
За вимогами ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, в тому числі, збереження речових доказів. У цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Речовими доказами відповідно до ст. 98 КПК України є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Проте, під час розгляду вказаного клопотання про скасування арешту майна, слідчим не надано слідчому судді допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів на підтвердження того, що арештоване майно було одержане злочинним шляхом, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, чи є знаряддям злочину, як і не надано доказів що вказують про прямий, або опосередкований зв'язок посадових та інших осіб, які вчинили кримінальне правопорушення з обставинами, які є предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
При цьому, як встановлено в судовому засіданні, грошові кошти на які було накладено арешт, здобуті ОСОБА_6 шляхом одержання від ОСОБА_7 позики в розмірі 3 100 000, 00 грн., що підтверджується договором позики від 15.01.2021, розпискою від 15.01.2021 та податковою декларацією про майновий стан і доходи.
Також, слід зазначити, що відповідно до абз. 2 п. 2.6. Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 року щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. 276 - 279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.
Разом з тим, з матеріалів провадження вбачається, що на момент розгляду вказаного клопотання відсутні відомості про те, що ОСОБА_6 причетний до вчинення кримінального провадження, в межах якого був накладений арешт, чи йому повідомлено про підозру, він є особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільна небезпечне діяння, чи є особою, щодо якої здійснюється провадження та щодо якої може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна. При цьому, у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Наведені обставини свідчать про відсутність підстав для накладення арешту саме з метою забезпечення збереження речового доказу, а іншої мети ініціатором клопотання про накладення арешту не було зазначено та не було встановлено слідчим суддею під час розгляду такого клопотання.
В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, при накладенні арешту на майно, має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Крім того, слідчий суддя звертає увагу на те, що у відповідності до ч. 2 ст. 64-2 КПК України, третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.
Отже, із клопотанням про арешт грошових коштів ОСОБА_6 , який у даному кримінальному провадженні є третьою особою, зобов'язаний був звертатися прокурор. Однак, як вбачається зі змісту ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 16 березня 2021 року, з клопотанням про арешт майна звертався слідчий в ОВС першого відділення слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Львівській області.
При цьому, згідно ч.ч.2-3 ст.223 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.
Як вбачається з матеріалів клопотання, грошові кошти в сумі 3 095 000 грн., які знаходились у 6 (шістьох) сейф-пакетах були вилучені після здійсненого 04 березня 2021 року слідчими огляду належного ОСОБА_6 автомобіля "Hyundai Tucson", д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується протоколом огляду місця події від 04.03.2021.
Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу ( ч.3 ст. 223 КПК України).
Отже, враховуючи ту обставину, що вилучення коштів відбувалося в автомобілі "Hyundai Tucson", д.н.з. НОМЕР_1 , орган досудового розслідування був зобов'язаний звернутися з клопотанням про проведення обшуку, оскільки огляд вказаного автомобіля проводився без відповідної ухвали слідчого судді.
Доказів того, що слідчим чи прокурором було виконано вимоги ч.3 ст.233 КПК України, слічому судді на момент розгляду клопотання надано не було.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Як встановлено п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Виходячи з викладеного, враховуючи зміст фабули кримінального правопорушення та тривалість досудового розслідування, слідчий суддя приходить до висновку, що доводи клопотання про скасування арешту є обґрунтованими, а наданими матеріалами доведено відсутність підстав для збереження такого заходу забезпечення як арешт майна, з огляду на що вважає за необхідне задовольнити клопотання та скасувати арешт накладений ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 16 березня 2021 року у справі № 461/1860/21 (провадження №1-кс/461/1510/21), в рамках кримінального провадження №22021140000000026.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 174, 309 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання задовольнити.
Скасувати арешт накладений ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 16 березня 2021 року, по справі № 461/1860/21 (провадження №1-кс/461/1510/21), в рамках кримінального провадження №22021140000000026 від 03 березня 2021 року (в подальшому - №22020030000000102 від 05.11.2020) на майно, належне на праві власності ОСОБА_6 , а саме: на грошові кошти в сумі 3095000 (три мільйона дев'яносто п'ять тисяч) грн 00 коп, які знаходились у 6 (шістьох) сейф-пакетах.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_1