22 квітня 2021 року справа №320/9994/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів та моральної шкоди,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 НГУ), в якому позивач просить суд:
- визнати бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 НГУ (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо затримки виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протиправною;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 НГУ (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 17551,65 грн. без утримання податків та інших обов'язкових платежів;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 НГУ (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 31.10.2019 по день ухвалення судового рішення у даній справі, який на день пред'явлення позовної заяви становить 156517,45 грн.;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 НГУ (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію моральної шкоди у розмірі 35000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 НГУ.
Пояснює, що він має право на отримання компенсації за неотримане речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.
У зв'язку із закінченням строку контракту позивач звернувся до відповідача з рапортом про виплату йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за час проходження ним служби. Однак, під час звільнення зі служби відповідач не провів кінцевий розрахунок із позивачем, а саме не виплатив цю компенсацію в сумі 17551,65 грн.
12 серпня 2020 року позивач повторно звернувся до відповідача із вимогою здійснити виплату вказаних грошових коштів. Проте, листом від 07 вересня 2020 року №18/11-1673-С-69 відповідач повідомив позивача про відсутність у своєму розпорядженні коштів для здійснення такої виплати.
На думку позивача, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, позивач вважає, що у зв'язку із невиплатою компенсації вартості грошового забезпечення речового майна, він має право згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення у даній справі.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо виплати компенсації за неотримане речове майно відповідач зазначає, що відповідно до статті 22 Закону України «Про Національну гвардію України» фінансування діяльності Національної гвардії України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом. Національна гвардія України забезпечується бойовою і спеціальною технікою, зброєю, спеціальними засобами, засобами індивідуального захисту особового складу відповідно до виконуваних ними завдань, матеріально-технічними засобами та продовольством в порядку централізованого постачання в системі Міністерства внутрішніх справ України. А відтак ВЧ НОМЕР_1 НГУ є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює видатки та платежі тільки в межах відповідних асигнувань, встановлених на поточний рік.
Таким чином, належні позивачеві після звільнення виплати будуть здійснюватися після відповідного фінансування військової частини.
Що стосується стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відповідач зазначає, що до військовослужбовців Національної гвардії України норми КЗпП України не застосовуються, оскільки на останніх розповсюджується спеціальне законодавство.
Крім того, на думку відповідача, заявлена позивачем сума середнього заробітку є неспівмірною по відношенню до суми, з якої нібито прострочена виплата в день звільнення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц звернула увагу на те, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Так, суди повинні враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 відкрито спрощене провадження у справі без проведення судового засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 витребувано від відповідача докази на підтвердження повноважень Бородінова Андрія Дмитровича як представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з наданням їх до суду впродовж 10 днів з дня отримання цієї ухвали.
19.11.2020 на адресу Київського окружного адміністративного суду від відповідача надійшли витребувані ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 докази на підтвердження повноважень Бородінова Андрія Дмитровича як представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_4 , виданого Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області 28.10.2002 (а.с. 13).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 29.11.2016 по 30.10.2019 проходив військову службу в ВЧ НОМЕР_1 НГУ, де отримував грошове забезпечення.
Вказані факти підтверджуються витягом із послужного списку, військовим квитком від 11.11.2004 серії НОМЕР_5 та записами у трудовій книжці ОСОБА_1 від 29.06.2004 серії НОМЕР_6 (а.с. 15-16, 36-42).
Наказом ВЧ НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 30.10.2019 №246 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 (Г-045404), який перебуває у розпорядженні командира військової частини, та звільненого відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командира військової частини по особовому складу від 29.10.2019 №50 о/с у запас у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (а.с. 17).
ВЧ НОМЕР_1 НГУ надано довідку від 26.12.2019 №54 про вартість речового майна, що належить до видачі ст. солдату ОСОБА_1 на загальну суму 17551,65 грн. (а.с. 18).
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 12.08.2020, в якій, зокрема зазначив про те, що ним було подано рапорт щодо виплати йому на день звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно, однак починаючи з 30.10.2019 по теперішній час кошти не надійшли. Позивач просив надати належним чином завірені копії довідки про вартість недоотриманого ним речового майна та довідки про заробітну плату за останній рік військової служби у ВЧ НОМЕР_1 НГУ, а також нарахувати та виплатити йому грошові кошти за недоотримане ним речове майно (а.с. 20-21).
ВЧ НОМЕР_1 НГУ листом від 07.09.2020 №18/11-1673-С-69 повідомила позивачу, що йому на підставі рапорту були нараховані за неотримане речове майно кошти, довідка від 26.12.2019 №54 на суму 17551 гривень 65 копійок (сімнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят одна грн. 65 коп.). Звітні документи були відправлені в Головне управління на витребування коштів для здійснення виплати. Виплата на компенсацію речового майна буде здійснена після надходження коштів на рахунок частини в порядку реєстрації довідки-розрахунку (а.с. 24).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно зі статтею 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина друга статті 1-2 Закону №2011-XII).
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною першою статті 9-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 р. за № 767/28897 (далі - Інструкція №232; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
У пункті 3 Інструкції №232 закріплено, що речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:
1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м'якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників) <...>; папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;
2) створення та утримання запасів речового майна;
3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;
4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;
5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України <...> на речове забезпечення;
6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;
7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.
Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції №232).
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за №797/30665 (далі - Інструкція №475; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку №178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17, від 22.04.2020 у справі №820/611/17, від 30.04.2020 у справі №813/4138/17.
У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (дія якого відповідно до частини третьої Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як вже встановлено судом, незважаючи на звернення ОСОБА_1 із рапортом та заявою, грошова компенсація за неотримане речове майно останньому виплачена не була.
При цьому, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву про відсутність коштів на виплату компенсації за неотримане речове майно, як на підставу в обґрунтування своєї позиції в цій частині, суд не бере до уваги виходячи з наступного.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 (заява №63134/00) зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Отож, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Додатково суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження відсутності фінансування на виплату вказаної вище компенсації позивачу та вжиття заходів для здійснення її виплати. На думку суду, відповідач як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у затримці виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити на користь позивача виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 17551,65 грн. без утримання податків та інших обов'язкових платежів, суд зазначає таке.
Право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 17551,65 грн. не оспорюється відповідачем.
Водночас з довідки ВЧ НОМЕР_1 НГУ від 26.12.2019 №54 про вартість речового майна, що належить до видачі ст. солдату ОСОБА_1 (а.с. 18) вбачається, що така сума включає компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 14874,28 грн. та компенсацію податку з доходу фізичних осіб (18%) у розмірі 2677,37 грн.
Тобто, з суми компенсації за неотримане речове майно, яка підлягає виплаті позивачу, було утримано ПДФО. Інших утримань з суми грошової компенсації в довідці не зазначено.
Нормами пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України; у редакції на момент звільнення позивача зі служби) передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку №44 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Згідно з пунктом 4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, оскільки належна до виплати під час звільнення позивача з військової служби грошова компенсація вартості за неотримане речове майно відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, суд вважає, що дія Порядку №44 поширюється також і на такі виплати.
Це означає, що податок нараховується і відразу в повній мірі відшкодовується, тобто не стягується з позивача.
Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 29.07.2020 у справі №814/142/17.
У зв'язку із викладеним, суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу шляхом зобов'язання відповідача здійснити на користь позивача виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 17551,65 грн., із одночасною компенсацією суми податку з доходів фізичних осіб.
Що стосується позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплаті компенсації за речове майно) за період з 31.10.2019 по день ухвалення судового рішення у даній справі, який на день пред'явлення позовної заяви становить 156517,45 грн., суд зазначає таке.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 94 КЗпП України унормовано, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР, відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
У статті 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (адміністративне провадження №К/9901/5696/20), визначаючись щодо наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно дійшов до наступних висновків.
Зі змісту положень Інструкції №232 слідує, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
При цьому, зауважено, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
В той же час, щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, Верховний Суд у справі №480/3105/19 дійшов висновку, що застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації за неотримане речове майно на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (адміністративне провадження №11-1329апп18), згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як уже було зазначено, у день виключення позивача із списків особового складу військової частини, позивачу не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно. Заборгованість зі сплати компенсації за неотримане речове майно не була сплачена станом і на момент розгляду справи. Вказані докази, на переконання суду, свідчать про те, що відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні.
За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, за правилами Порядку №100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.
При цьому, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Отже, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.
Згідно з довідки про розмір місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 від 02.11.2020 №253 розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням серпень-вересень 2019 року становить 27276,94 грн. (а.с. 54).
Тож виходячи із кількості календарних днів служби у ці місяці (31 + 30), середньоденний заробіток позивача складає 447,16 грн. в день (27276,94 грн. / 61 день).
Як вбачається з наказу ВЧ НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 30.10.2019 №246 (а.с.17) датою виключення позивача зі списків особового складу військової частини є 30.10.2019.
Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 31.10.2019.
Позивач просить стягнути середній заробіток за період з 31.10.2019 по день ухвалення судового рішення у даній справі.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 241466,40 грн. (447,16 грн.* 540 днів).
Однак, суд зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, що відповідає висновкам Верховного Суду України, висловленим у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, а також висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18), зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні питання щодо розміру середнього заробітку, на який позивач має право у зв'язку із затримкою з ним повного розрахунку при звільненні, суд враховує такі обставини, як розмір простроченої заборгованості роботодавця в порівнянні з розміром усіх виплат, які належали позивачу до виплати в день звільнення зі служби.
В даному випадку суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Як свідчить надана відповідачем довідка від 02.11.2020 №254, при звільненні з військової служби ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 80329,94 грн. (а.с. 53).
З урахуванням грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 17551,65 грн., загальний розмір виплат, належних позивачеві при звільненні, становить 97881,59 грн. (80329,94 грн. + 17551,65 грн.), а частка грошової компенсації за неотримане речове майно у цих виплатах складає 17,93 %.
Обрахована судом відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 241466,40 грн.
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 43294,93 грн. як середнбого заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (17,93 % від 241466,40 грн.).
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (адміністративне провадження №К/9901/5696/20).
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що у даному випадку слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2019 по 22.04.2021 в розмірі 43294,93 грн.
Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 35000,00 грн., суд зазначає таке.
Приписами статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно порушені його конституційні та трудові права. Цією затримкою розрахунку при звільненні без законних підстав позивачу спричинено моральну шкоду, яка виразилась у моральних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв'язків. Позивач вказує, що був позбавлений законного доходу, що негативно відобразилось на його сім'ї, змусило позивача прикладати додаткових зусиль для організації свого життя, відбулось приниження його честі та гідності, ігнорування його прав, втратою у зв'язку з цим престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів. Завдану моральну шкоду у грошовому еквіваленті позивач оцінює у 35000,00 грн.
Суд враховує, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. При цьому сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 25.04.2019 у справі №818/1429/17 та постанові від 31.07.2019 у справі №804/6922/16.
Стверджуючи про те, що внаслідок не виплати всіх сум, що належали позивачу при звільненні, позивачу було завдано моральну шкоду, останнім не доведено факту наявності будь-яких обставин, що свідчили б про перенесені душевні та/або фізичні страждання та їх природу; приниження честі та гідності позивача або його ділової репутації.
Також позивач не надав жодних доказів в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.
Стосовно клопотання відповідача у відзиві на позовну заяву про закриття провадження в цій адміністративній справі, оскільки вказаний спір не належить до публічно-правових і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд зазначає таке.
В цій справі позивачем пред'явлено позов про виплату компенсації за неотримане речове майно за час проходження військової служби.
Згідно з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 12.09.2018 у справі №2а-3097/2007, Верховного Суду, викладеними в постановах від 25.03.2020 у справі №803/1609/17 та від 11.11.2020 у справі №759/14328/18, спір, що виник між особою, яка проходила військову службу та суб'єктом владних повноважень є публічно-правовим та повинен вирішуватися в порядку КАС України.
Таким чином, вказані відповідачем підстави для закриття провадження у справі є необґрунтованими.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів, що діяв у межах закону при невиплаті компенсації вартості за неотримане речове майно, тому позов задовольняється частково.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2969,50 грн., що підтверджується квитанцією від 17.10.2020 №38 (а.с. 25).
Частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, встановлюється ставка судового збору - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень.
З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо затримки виплати йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 17551,65 грн. та зобов'язати відповідача виплатити йому таку грошову компенсацію. Ці дві вимоги похідні та взаємопов'язані між собою, а тому є однією майновою вимогою.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток у сумі 156517,45 грн.
З огляду на це, сума судового збору за звернення до суду з даним позовом становить 1740,69 грн. (174069,10 грн. х 1%).
За наслідками розгляду адміністративної справи було задоволено вказані позовні вимоги в частині 60846,58 грн. (17551,65 грн. + 43294,93 грн.), а тому сума судового збору, яка відповідно до положень статті 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ВЧ НОМЕР_1 НГУ, становить 608,37 грн. (1740,69 грн. х 34,95%).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону №3674-VI в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Оскільки вказаної заяви на адресу суду не надходило, питання про повернення судового збору, сплаченого надмірно у розмірі 1228,81 грн. (2969,50 грн. - 1740,69 грн.), може бути вирішено окремо в порядку письмового провадження за заявою позивача.
Доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо затримки виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити на користь ОСОБА_1 виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 17551,65 грн. (сімнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят одна грн. 65 коп.), із одночасною компенсацією суми податку з доходів фізичних осіб.
4. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2019 по 22.04.2021 в розмірі 43294,93 грн. (сорок три тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 93 коп.).
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 608,37 грн. (шістсот вісім грн. 37 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 22.04.2021 р.
Суддя Кушнова А.О.