Єдиний унікальний номер: 379/954/20
Провадження № 2/379/177/21
(ЗАОЧНЕ)
12 квітня 2021 року Таращанський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Зінкіна В.І.,
за участю секретаря судового засідання Гопкало О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тараща, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Богуславське лісове господарство» до Лук'янівської сільської ради Таращанського району Київської області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом витребування земельної ділянки із незаконного володіння,
Позивач звернувся до суду з даним позовом, просить суд визнати недійсним рішення Лук'янівської сільської ради Таращанського району від 06.08.2019 № 297-43-VII, яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,9739 га, для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3224483600:04:009:0003 в м. Малоберезанське на території Лук'янівської сільської ради Таращанського району Київської області; усунути перешкоди у здійсненні державним підприємством «Богуславське лісове господарство» права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду, шляхом їх витребування (повернення) на користь державного підприємства «Богуславське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,9739 га з кадастровим номером 3224483600:04:009:0003, що розташована в с. Малоберезанське на території Лук'янівської сільської ради Таращанського району Київської області; стягнути з відповідачів судові витрати. В обґрунтування позову зазначає, що Кагарлицькою місцевою прокуратурою під час опрацювання Публічної кадастрової карти України в рамках здійснення заходів представницької діяльності встановлені порушення вимог земельного законодавства під час передачі у власність земельної ділянки, розташованої на території с. Малоберезанське Таращанського району Київської області. Встановлено, що рішенням сесії Лук'янівської сільської ради Таращанського району від 06.08.2019 № 297-43-VII затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,9739 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3224483600:04:009:0003 в с. Малоберезанське на території Лук'янівської сільської ради Таращанського району Київської області. У подальшому, на підстав зазначеного рішення 20.08.2019 державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району здійснено реєстрацію прав власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 (номер запису про право власності 32881347, індексний номер 48307531). Водночас, передача вказаної земельної ділянки площею 0,9739 га з кадастровим номером 3224483600:04:009:0003 у приватну власність ОСОБА_1 відбулася з порушенням вимог Земельного та Лісового кодексів України так як згідно з інформацією Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства за № 04-48/943 від 15.06.2020 спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення та управління не надавало погоджень на вилучення чи зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3224483600:04:009:0003.
Ухвалою суду від 14.09.2020 позов прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 15.10.2020, яке відкладено до 17.11.2020.
Відповідачі у встановлений судом строк відзивів на позовну заяву не подали.
Ухвалою суду від 17.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Прокурором Таращанського відділу Білоцерківської окружної прокуратури Борсук О.В. подано клопотання про розгляд справи без її участі. Позов підтримує у повному обсязі та просить його задовольнити. Не заперечує щодо ухвалення заочного рішення по справі.
Представник позивача - Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Однак, надіслав клопотання про розгляд справи без його участі, позицію прокуратури підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача - Лук'янівської сільської ради Таращанського району Київської області у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належно, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належно, про причини неявки суд не повідомила.
На підставі ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи позицію представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що рішенням Лук'янівської сільської ради Таращанського району Київської області від 06.08.2019 № 297-43-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,9739 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1 , та передано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0, 9739 га кадастровий номер 3224483600:04:009:0003 (а.с.22).
16.08.2019 державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Гузь А.Г. здійснено державну реєстрацію прав власності на зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 , номер запису про право власності 32881347 (а.с.26-27).
Згідно інформацією № 248 від 02.06.2020, наданої ДП «Богуславське лісове господарство» оспорювана земельна ділянка накладається на земельні ділянки лісового фонду у кварталі 45 Таращанського лісництва. Крім того зазначено, що ДП «Богуславський лісгосп» не надавало погоджень на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3224483600:04:009:0003 (а.с.28).
Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 04-48/943 від 15.06.2020, управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3224483600:04:009:0003 (а.с.25).
Відповідно до картографічних матеріалів, наданих Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням ВО «Укрдержліспроект» спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, а саме земельна ділянка з кадастровим номером 3224483600:04:009:0003 розміщена в кварталі 45 Таращанського лісництва ДП «Богуславське лісове господарство» (а.с.23-24).
Погоджуючись із представництвом прокурором інтересів держави в даній справі, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно ч. 4 ст. 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
ЄСПЛ у своїй практиці звертає увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).
Виключність випадку звернення прокурора з даною позовною заявою зумовлена суспільною потребою у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданої у користування земельної ділянки лісового фонду, яка на даний час вільна від забудови об'єктами нерухомості, і таким чином не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.
За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність у прокурора права на звернення до суду із відповідним позовом в інтересах держави.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
За змістом ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами в т.ч. про ліси якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.
Відповідно до абз. 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до ст. ст. 4, 5 Лісового кодексу України, до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.
До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними: землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (абз. 2 ст. 5 ЛК України).
Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Статтею 92 зазначеного кодексу встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
В силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Зокрема, статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих їм забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фон України (ст. 45).
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться: державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісової господарства (ст. 47).
У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристик кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства А втом омі Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів (ст. 48).
Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування (ст. 54).
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарським підприємствами державних актів на право постійного користування земельним лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.
Так, факт віднесення спірної земельної ділянки, з кадастровим номером 3224483600:04:009:0003 до земель лісогосподарського призначення підтверджується Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Богуславське лісове господарство» 2004 року, Планом лісових насаджень Таращанського лісництва ДП «Богуславське лісове господарство» лісовпорядкування 2014 року, планово-картографічними матеріалами, а саме планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу.
Таким чином, надана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка мала лісогосподарське призначення та після її надання у власність з Державного лісового фонду своє цільове призначення не змінила.
Водночас, земельна ділянка площею 0,9739 га, яка спірним рішенням Лук'янівської сільської ради надана у власність ОСОБА_1 , відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебувала у постійному користуванні державного підприємства «Богуславське лісове господарство», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.05.2018 справа № 368/1158/16-ц та Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14.
Згідно зі статтями 18, 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.
Відповідно до ст. 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих малопродуктивних угідь для заліснення.
Частинами 1, 2, 4 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.
Також, відповідно до ст.ст. 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованім державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 149 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району.
Також, як передбачено ст. 156 Земельного кодексу України внаслідок вилучення лісових земель власникам та землекористувачам відшкодовуються заподіяні збитки.
Отже, рішення про вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення має право приймати орган державної влади в силу положень ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України в межах ст.ст 122, 149 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у корнету ваш, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
В силу положень статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Відповідно до ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
В свою чергу відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу Україна земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України).
Вказане переконливо свідчить про те, що Лук'янівська сільська рада Таращанського району всупереч вищезазначених вимог законодавства передала у приватну власність землі лісового фонду, за відсутності згоди землекористувача, що вказує про перевищення Лук'янівською сільською радою передбачених законом повноважень.
З огляду на викладене, відведення рішенням Лук'янівської сільської ради Таращанського району від 06.08.2019 у приватну власність земельної ділянки для цілей, не пов'язаних з веденням лісового господарства, а саме для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення суперечить вимогам ст.ст. 56, 84, 116, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 16 Лісового кодексу України.
Також рішення Лук'янівської сільської ради Таращанського району від 06.08.2019 про передачу у власність земельної ділянки порушено порядок зміни цільового призначення земель.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
Таким чином, Лук'янівською сільською радою Таращанського району передано у власність спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення без погодження відповідного державного органу лісового господарства та без попереднього прийняття відповідного рішення.
Порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до п.п, а, б ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Таким чином, всупереч вимогам ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, 4 ст. 20 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України Лук'янівською сільською радою Таращанського району на підставі оспорюваного рішення від 06.08.2019 відведено у приватну власність спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3224483600:04:009:0003 в порушення порядку зміни цільового призначенню, за відсутності погодження зміни цільового призначення з органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Аналогічна правова позиція щодо протиправності рішень органу місцевого самоврядування щодо відведення у приватну власність земельних ділянок без попереднього прийняття рішення щодо зміни їх цільового призначення викладена, в постанові Верховного Суду від 28.03.18 у справі № 761/1554/13-ц.
Також, відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 Цивільного кодексу України).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подаю віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконною володіння.
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц висловила правовий висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу.
Крім того, у випадку позбавлення права користування та розпоряджання своїм майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.
Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, враховуючи наведене, а також встановлені обставини, суд вважає позов задовольнити у повному обсязі
Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 19, 23, 77, 78, 81, 82, 133, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати недійсним рішення Лук'янівської сільської ради Таращанського району від 06.08.2019 № 297-43-VІІ, яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , земельної ділянки площею 0,9739 га, для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3224483600:04:009:0003 в с. Малоберезанське на території Лук'янівської сільської ради Таращанського району Київської області.
Усунути перешкоди у здійсненні державним підприємством «Богуславське лісове господарство» (ЄДРОПОУ 00992042, місцезнаходження: провул. Інтернаціональний, 8, м. Богуслав Обухівського району Київської області, 09701) права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду, шляхом витребування (повернення) на користь державного підприємства «Богуславське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , земельної ділянки площею 0,9739 з кадастровим номером 3224483600:04:009:0003, що розташована в с. Малоберезанське на території Лук'янівської сільської ради Таращанського району Київської області.
Стягнути з ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 на користь прокуратури Київської області (м. Київ, б. Лесі Українки, 27/2, код ЄРДПОУ 02909996, банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ, МФО - 820172, рахунок отримувача - UA 028201720343190001000015641) судовий збір 4204.00 грн. (чотири тисячі двісті чотири грн 00 коп.).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Таращанський районний суд Київської області.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Головуючий:В. І. Зінкін