Номер провадження: 22-ц/813/1495/21
Номер справи місцевого суду: 493/1805/17
Головуючий у першій інстанції Ільніцька О.М.
Доповідач Громік Р. Д.
21.04.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,
за участю секретаря - Сіваченко Д.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 08 серпня 2018 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
19 вересня 2017 року ТОВ "Кредекс Фінанс" звернулося до Балтського районного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу за № 11188770000.
Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору Банк надав Позичальнику, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) в сумі 14261,00 дол. США та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених Договором.
20 квітня2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ "Кредекс Фінанс" було укладено договір факторингу за № 05/12, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив на користь ТОВ «КРЕДЕКС ФІНАНС» своє право вимоги заборгованості за вказаним Кредитним договором.
Копією акту приймання-передачі від 14.05.2012р. підтверджується, що сторонами договору факторингу було підписано вказаний акт та передано право вимоги за вказаним кредитним договором.
На час укладення Договору факторингу загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед новим кредитором ТОВ "Кредекс Фінанс" станом на 14 травня 2012 року становила 9974,19 дол. США, з якої: заборгованість за основною сумою боргу - 9454,43 дол. США; заборгованість за відсотками - 519,76 дол. США, що підтверджується залученим у формі додатку Витягом з реєстру боржників до вищезазначеного Договору факторингу, що виступає Додатком №1 до наведеного Договору факторингу.
Оскільки боржник ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання за договором, позивач просив суд стягнути з відповідача вказану вище суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати по справі.
Позиція відповідача у справі.
Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що відповідачу не було повідомлено про укладення договору факторингу між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ "Кредекс Фінанс". Він мав намір сплачувати ПАТ «УкрСиббанк» грошові кошти, однак банк їх не приймав. Тому заборгованість утворилася не з його вини. Договір факторингу не може укладатися стосовно боржників-фізичних осіб. Крім того, зазначив, що позовну заяву, на його думку, підписано не повноважною особою, а також, що позивачем пропущений строк позовної давності, тому просив суд відмовити в задоволенні позову.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 08 серпня 2018 року позов ТОВ "Кредекс Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредекс Фінанс", заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11188770000 від 25.07.2007 року, яка складається з тіла кредиту - 4462,26 дол. США.; а також судовий збір в сумі 882,30 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким провадження закрити або залишити позовну заяву без розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог і стягнув з ОСОБА_1 існуючу заборгованість у розмірі 4462 доларів США.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача зазначає, що судом першої інстанції вірно досліджено матеріали справи, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Сповіщення сторін.
Про судове засідання, призначене на 21 квітня 2021 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Особи, які беруть участь у справі, згідно зі статтею 43 ЦПК України мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно із статтею 211 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Статтею 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом із копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Недобросовісним користування процесуальними правами вважається, зокрема, заявлення численних необґрунтованих відводів суддям, нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог ЦПК, одночасного оскарження судових рішень в різних видах проваджень, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені тощо. Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
З матеріалів справи вбачається, що судові повістки та судова кореспонденція, направлена на адресу ОСОБА_1 , яка вказана ним в апеляційній скарзі та у позовній заяві, повернулась до суду апеляційної інстанції із позначкою працівника пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Будь-яких заяв про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) ОСОБА_1 не подавав до суду апеляційної інстанції, а тому колегія суддів дійшла до висновку, що скаржник ОСОБА_1 належним чином повідомлений про місце, дату та час проведення судового засідання.
Додатково апеляційний суд звертає увагу, що скаржник належним чином сповіщений про слухання справи у суді апеляційної інстанції, неотримання ним судової кореспонденції є зловживанням наданими правами, враховуючи ті обставини, що сторона повідомлялась належним чином у відповідності до чинного процесуального законодавства. Враховуючи, що скаржник, як ініціатор апеляційного провадження, повинен проявляти процесуальну зацікавленість рухом своєї справи, і крім надісланої судової кореспонденції, має можливість отримати інформацію щодо руху цивільної справи в мережі Інтернет на офіційних ресурсах Одеського апеляційного суду.
Більш того, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що Європейський Суд з прав людини також наголошує на тому, що сторони процесу повинні вживати заходи для того, щоб дізнатися про рух та розгляд їх справ.
Так, в пункті 41 рішення Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року по справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03) зазначено, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».
Аналогічна позиція висловлена також в пункті 27 рішення Європейського Суду з прав людини від 26 квітня 2007 року по справі "Шевченко проти України" (Заява N 8371/02). Європейський Суд, де зазначив, що заявник не зміг довести, що він вчиняв будь-які кроки між вереснем 2002 року та груднем 2003 року та після 2 червня 2004 року, щоб довідатись про стан провадження у його справі.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін у справі.
Крім того, судом апеляційної інстанції у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 25 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу за № 11188770000.
Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору Банк надав Позичальнику, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) в сумі 14261,00 дол. США та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених Договором. Факт укладення кредитного договору та отримання коштів у зазначеній сумі відповідач не заперечує.
Відповідно до ч.1 п.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
20 квітня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ "Кредекс Фінанс" було укладено договір факторингу за № 05/12, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив на користь ТОВ «КРЕДЕКС ФІНАНС» своє право вимоги заборгованості за вказаним Кредитним договором.
Відповідно до п. 2.1. Договору факторингу № 05/12 від 20.04.2012 року Клієнт (ПАТ «УкрСиббанк») зобов'язується відступити Фактору (ТОВ «Кредекс Фінанс») права вимоги за кредитами, а Фактор зобов'язується придбати Права вимоги за кредитами, прийняти їх і сплатити ціну продажу, передбаченого цим договором.
Пунктом 2.3. Договору факторингу передбачено, що передача набуває чинності у дату передачі з моменту підписання Акту приймання-передачі, після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості і отримує відповідні права вимоги за кредитами. Акт приймання-передачі, підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, у формі, викладеній в Додатку 2 до цього Договору, є доказом передачі.
Копією акту приймання-передачі від 14.05.2012р. підтверджується, що сторонами договору факторингу було підписано вказаний акт та передано право вимоги за вказаним кредитним договором.
Крім того, п. 3 Акту приймання - передачі визначено, що Клієнт передає (відступає) права вимоги за кредитами Фактору (за переліком, наведеним у частині А Додатку 1 (Реєстр заборгованості боржників) до Договору), а Фактор цим приймає такі Права вимоги за кредитами. Клієнт та Фактор підтверджують, що передача Прав вимоги за кредитами, переліченими у частині А Додатку 1 (Реєстру заборгованості боржників) до Договору, набуває чинності безпосередньо з моменту підписання ними цього Акту приймання - передачі, як передбачено у пункті 2.3. Договору.
Статтею 1080 ЦК України передбачено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Представник відповідача посилається на те, відповідачу не було повідомлено про укладення договору факторингу між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ "Кредекс Фінанс". Однак не надано доказів того, що він сплачував кошти первісному кредитору ПАТ «УкрСиббанк».
Посилання на те, що відповідач мав намір сплачувати ПАТ «УкрСиббанк» грошові кошти, однак банк їх не приймав, також ніякими доказами не підтверджені.
Крім цього, за змістом положень п. 11 ч. 1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.
У частині 5 ст. 5 цього Закону встановлено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги факторингу може надавати послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.
Будь-яких обмежень та застережень щодо особи боржника (юридична чи фізична особа) при відступлені права грошової вимоги при укладенні договорів факторингу ЦК України не містить.
Таким чином, твердження відповідача про те, що договір факторингу не може укладатися стосовно боржників-фізичних осіб, на вимогах закону не ґрунтуються.
Будь-яких підстав вважати, що позовна заява до суду підписана неповноважною особою, немає, отже суд першої інстанції вірно відхилив ці доводи відповідача як недоведені.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до графіку платежів, який є невід'ємною частиною договору, платежі з повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів за цим договором здійснюються щомісячно, рівними частинами у сумах та в терміни, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, докази існування погодженої сторонами іншої тривалості строку позовної давності відповідно до ст. 259 ЦК України із дотриманням письмової форми та наявністю підписів сторін, відсутні.
На час укладення Договору факторингу загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед новим кредитором ТОВ "Кредекс Фінанс" станом на 14.05.2012 року становила 9974,19 дол. США, з якої: заборгованість за основною сумою боргу - 9454,43 дол. США; заборгованість за відсотками - 519,76 дол. США, що підтверджується залученим у формі додатку Витягом з реєстру боржників до вищезазначеного Договору факторингу, що виступає Додатком №1 до наведеного Договору факторингу.
В порушення умов Договору відповідачем не проводилась оплата грошових коштів відповідно до умов Договору, в зв'язку з чим, утворилась заборгованість.
Відповідач відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
Враховуючи, що позовну заяву було здано на пошту 12.09.2017 року, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість, яка складається з тіла кредиту - 4462,26 дол., нарахована в межах трирічного строку позовної давності, а саме: в період з вересня 2014 року до 25.07.2016 року, що підтверджується договором та графіком платежів, який є невід'ємною частиною договору.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення боргу у національній валюті України.
Як вбачається з кредитного договору, грошовий еквівалент визначено в іноземній валюті - доларах США.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Отже, судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов'язання, що існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов'язанням в іноземній валюті.
Тому суд першої інстанції вірно визначив, що заборгованість підлягає стягненню в іноземній валюті.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги, то судова колегія зазначає, що частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у цивільній справі №373/2054/16-ц.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 08 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 30 квітня 2021 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк