Номер провадження: 22-ц/813/3199/21
Номер справи місцевого суду: 499/1054/19
Головуючий у першій інстанції Кравчук О. О.
Доповідач Комлева О. С.
28.04.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Воронової Є.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 17 червня 2020 року, постановленого під головуванням судді Кравчука О.О., повний текст рішення складений 25 червня 2020 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 333376 грн. 08 коп., додаткові витрати у розмірі 2800 грн., загальний розмір яких складає 336176 гривень 08 копійок та судові витрати.
В обґрунтування свого позову зазначив, що 12 липня 2019 року сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль позивача «TOYОTA LAND CRUISER 150», державний номер НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження з вини відповідача, який керуючи автомобілем «OPEL MOVANO», державний номер НОМЕР_2 не вибрав безпечну швидкість руху та не врахував дорожні обставини при виконанні небезпечного руху та здійснив зіткнення з автомобілем позивача.
Постановою Іванівського районного суду Одеської області від 26 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.
Позивач зазначає, що вартість відновлювального ремонту, спричиненого ДТП складає 431376 грн. 08 коп., а додаткові витрати за послуги з проведення оцінки по визначенню суми матеріальних збитків та послуги евакуатора 2000 грн. та 800 грн.
Цивільно-правова відповідальність відповідача, на час вчинення ДТП була застрахована ПрАТ «СК «АСКО-ДС» у розмірі 100000 грн.
З урахуванням того, що 20 листопада 2019 року страхова компанія сплатила позивачу суму в межах максимальної страхової виплати за відрахуванням франшизи 98000 грн., остаточна сума матеріальних збитків складає 336176 грн. 08 коп.
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 17 червня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у загальному розмірі 335376 грн. 08 коп.
У задоволенні позовних вимог в частині стягнення оплати послуг евакуатора у розмірі 800 грн. відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що під час огляду транспортного засобу позивача, відповідач присутній не був, що ставить під сумнів визначені у звіті пошкодження та вартість відновленого ремонту.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , представник ОСОБА_2 просить в задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, оскільки відповідач був запрошений на незалежну експертизу з зазначенням часу та місця її проведення, що підтверджується рекомендованим листом про вручення поштового відправлення, однак ОСОБА_1 не з'явився.
В судове засідання призначене на 28 квітня 2021 року ОСОБА_1 не з'явився. Був сповіщений належним чином, що підтверджується повідомленням про отримання судової повістки (а.с. 217).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_4 , представника ОСОБА_2 , дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу марки ««TOYОTA LAND CRUISER 150», державний номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 (а.с. 51).
ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «OPEL MOVANO», державний номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_4 (а.с. 53).
12 липня 2019 року приблизно о 15 год. 53 хвл. ОСОБА_1 керуючи автомобілем «OPEL MOVANO», державний номер НОМЕР_2 не вибрав безпечну швидкість руху та не врахував дорожні обставини при виконанні небезпечного руху, здійснив зіткнення з автомобілем «TOYОTA LAND CRUISER 150», державний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , чим порушив вимоги пунктів 12.1, 12.3 розділу 13 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що спричинило механічні пошкодження автомобілів.
Постановою Іванівського районного суду Одеської області від 26 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП (а.с. 44).
Відповідно до звіту про оцінку автомобіля «TOYОTA LAND CRUISER 150», державний номер НОМЕР_1 від 09 серпня 2019 року № 09-08/2019:
- ринкова вартість автомобіля «TOYОTA LAND CRUISER 150», державний номер НОМЕР_1 пошкодженого при ДТП складає 1092975 грн. 71 коп.;
- вартість відновлювального ремонту автомобіля «TOYОTA LAND CRUISER 150», державний номер НОМЕР_1 пошкодженого при ДТП складає 445072 грн. 74 коп.;
- вартість відновлювального ремонту автомобіля «TOYОTA LAND CRUISER 150», державний номер НОМЕР_1 пошкодженого при ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу його складників пошкодженого при ДТП та з величиною втрати товарної вартості (ВТВ) складає 483523 грн. 95 коп. (а.с. 8-16).
Витрати позивача пов'язані з проведенням ремонту автомобіля «TOYОTA LAND CRUISER 150», державний номер НОМЕР_1 складають загальну суму 431376 грн. 08 копійок та підтверджуються рахунком ТОВ «ВіДі Пальміра» від 09 серпня 2019 року № ВПmС-002420 (30-31).
За договором про надання послуг від 07 серпня 2019 року № 07-08/2019 та акту приймання-передачі виконаної роботи від 07 серпня 2019 року №2 витрати, пов'язані з проведенням експертного дослідження по визначенню відновлювального та матеріального збитку заподіяного позивачу становлять 2000 грн. (а.с. 41, 43).
За товарним чеком від 02 серпня 2019 року вартість послуг евакуатора становить 800 грн. (а.с. 45).
Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПАТ «АСКО-ДС» від 08 липня 2019 року № ЕР/123075907 застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача за шкоду заподіяну майну на 100000 грн. з визначенням франшизи у розмірі 2000 грн. (а.с. 48).
20 листопада 2019 року ПАТ «АСКО-ДС» сплачено позивачу суму в межах максимальної страхової виплати у розмірі 98000 грн. (а.с. 49).
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведений факт завдання позивачу матеріальних збитків внаслідок пошкодження його транспортного засобу під час ДТП, а також понесення ним витрат за проведення експертно-оціночних послуг, проте не доведено, що витрати на послуги евакуатора у розмірі 800 грн. безпосередньо пов'язанні з усуненням наслідків цього ДТП.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 статті 22 ЦК).
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 1187 ЦКУкраїни джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
У відповідності до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Частина 1 статті 1194 ЦК України передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Пункт 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Системний аналіз наведених у пункті 5 мотивувальної частини цього рішення норм ЦК свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Стосовно майнової шкоди правило генерального делікту закріплено статтею 1166 ЦК України.
Умовами застосування цих норм є завдання майнової шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та виною заподіювача.
З огляду на положення статті 1166, 1188 ЦК України, за правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача. При цьому, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до положень статей 1192, 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою лише у тому випадку, коли страхової виплати недостатньо для повного відшкодування, завданої нею шкоди.
Судом вірно встановлено, що саме відповідач є тією особою, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом і спричинила ДТП, в результаті дій якого був пошкоджений транспортний засіб позивача та завдана матеріальна шкода.
Також судом вірно встановлено, що є доведеним факт завдання позивачу матеріальних збитків унаслідок пошкодження його транспортного засобу під час ДТП, а також понесення ним витрат за проведення експертно-оціночних послуг.
На підставі вищевикладеного суд на законних підставах стягнув суму спричиненої шкоди у розмірі 333376,08 грн., тобто різницю між вартістю ремонту автомобіля «TOYОTA LAND CRUISER 150», державний номер НОМЕР_1 у розмірі 431376,08 грн. та лімітом страхового відшкодування за полісом цивільно-правової відповідальності завдавача шкоди у розмірі 98000 грн., а також з урахуванням сплаченої позивачем за надання експертно-оціночних послуг 2000 грн., загальний розмір якої складає 335376,08 грн.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що під час огляду транспортного засобу позивача, відповідач присутній не був, що ставить під сумнів визначені у звіті пошкодження та вартість відновленого ремонту, спростовується матеріалами справи, оскільки ОСОБА_1 , був сповіщений про час та місце проведення огляду автомобіля, що підтверджується електронним повідомленням, яке вручено ОСОБА_1 (а.с. 54-55).
Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що у разі незгоди з вартістювідновленого ремонту ОСОБА_1 мав право звернутися до суду з клопотанням про призначення у справі судової експертизи, проте не скористався своїм передбаченим законодавством процесуальним правом на звернення до суду з відповідним клопотанням.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.
Судом встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди за участі належних позивачу та відповідачу транспортних засобів, транспортним засобом «OPEL MOVANO», державний номер НОМЕР_2 , на відповідній правовій підставі керував ОСОБА_1 , якого на підставі судового рішення визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння даного ДТП.
Інші доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Вказані доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 17 червня 2020 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 30 квітня 2021 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ С.М. Сегеда