Номер провадження: 22-ц/813/3169/21
Номер справи місцевого суду: 501/837/19
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.
Доповідач Комлева О. С.
28.04.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Воронової Є.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до державного реєстратора Манюти Сергія Васильовича, акціонерного товариства «Укрсоцбанк», акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації прав та правового забезпечення виконавчого комітету Чорноморської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності,-
У березні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до державного реєстратора Манюти С.В., АТ «Укрсоцбанк», АТ «Альфа Банк», третя особа: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації прав та правового забезпечення виконавчого комітету Чорноморської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності.
У обґрунтування свого позову зазначили, що 19 січня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту в іноземній валюті у сумі 50 000 дол. США із кінцевим терміном погашення заборгованості до 18 січня 2019 року.
В якості забезпечення виконання зобов'язань між Банком та позивачем був укладений іпотечний договір від 19 січня 2007 року, за умовами якого позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_2 передали в іпотеку майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . 21 січня 2019 року державним реєстратором Манютою С.В. КП «Агенція реєстраційних послуг» було здійснено перереєстрацію квартири у порядку позасудового врегулювання на АТ «Укрсоцбанк».
Тому, на підставі вищевикладеного позивачі просили суд:
- скасувати рішення державного реєстратора Манюти С.В., КП «Агенція реєстраційних послуг» (з відкриттям розділу), індексний номер: 45139245 від 21 січня 2019 року 16:20:24;
- скасувати запис про право власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який був внесений на підставі рішення №45139245 від 21 січня 2019 року 16:20:24.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_2 задоволений.
Не погодившись з рішенням суду, АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що сторони правочину узгодили умови укладеного договору іпотеки та домовились про можливість позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Тому примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, АТ «Укрсоцбанк» набуло право власності у добровільному порядку, за згодою позивача на підставі застереження встановленого сторонами в іпотечному договорі. Отже Закон «Про мораторій…» не може бути застосований.
Також апелянт зазначив, що судом не досліджено майновий стан сім'ї, що також ставить під сумнів застосування вищевказаного закону.
Відзив на адресу апеляційного суду не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Байрамова О.В., представника АТ «Альфа-Банк», дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 19.01.2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту в іноземній валюті №661/Ф03.14/145 у сумі 50000 доларів США із кінцевим терміном погашення заборгованості до 18.01.2024 року (а.с.14-16).
В якості забезпечення виконання зобов'язань щодо погашення кредиту між Банком та позивачем укладено іпотечний договір від 19.01.2007 року, за умовами якого позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_2 передали в іпотеку майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (а.с.17-18).
21.01.2019 року державним реєстратором Манютою С.В. КП «Агенція реєстраційних послуг» здійснено перереєстрацію квартири у порядку позасудового врегулювання на ім'я АТ «Укрсоцбанк», підставою виникнення права власності, згідно витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.12-13) вказано: іпотечний договір, серія та номер 7 від 19.01.2017 року, індексний номер: 45139245 від 21.01.2019 року 16:20:24.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності, суд першої інстанції виходив з наступного.
Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Судом вірно встановлено, що іпотечний договір, який був укладений між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 і ОСОБА_2 19.01.2007 року, не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і окремий договір між іпотекодавцем (Позивачем) та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя також не укладався.
Пункт 4.5 статті 4 Іпотечного договору вказує виключно на способи звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: 4.5.1 на підставі рішення суду або 4.5.2 на підставі виконавчого напису нотаріуса, або 4.5.3 шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, в порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або 4.5.4 шляхом продажу предмету іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або 4.5.5 шляхом організації Іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем, в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
Також судом вірно зазначено, що відповідач АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник АТ «Альфа-Банк») не обрав інших способів захисту своїх прав, крім визначених в підпункті 4.5.3 Іпотечного договору, порядок набуття права власності на заставлене майно повинен відповідати нормам, вказаним у ст.37 Закону України «Про іпотеку», на які є посилання в тексті Іпотечного договору.
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» чітко визначає, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу інотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного суду України у справі №6-1388цс16 від 24.05.2017р., яка визначає, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
В даному випадку договір іпотеки не передбачає самої передачі права власності, а встановлює лише спосіб передачі права власності, а саме, через окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя або на підставі застереження в Іпотечному договорі, які були відсутні на момент звернення стягнення на заставлене майно.
Таким чином, підписаний між позивачем та відповідачем іпотечний договір сам по собі не може бути підставою для набуття (переходу) права власності на іпотечне майно.
Крім цього, вказане нерухоме майно підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII, відносно якого, законодавець заборонив примусове стягнення протягом дії цього закону.
Так, квартира, яка належала позивачу, в повному обсязі відповідає умовам встановленим у частині 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а саме: площа не перевищує 140 кв.м., квартира є місцем постійного проживання позичальника ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.12-13), у власності не знаходиться іншого нерухомого житлового майна.
Валютний кредит є споживчим, наданими позивачу кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті (долар США). Споживчим є кредит - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. (Закон України «Про споживче кредитування», 15 листопада 2016 року № 1734-VIII).
Верховний Суд України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що реєстратор не може перереєструвати іпотечну квартиру за валютним кредитом протягом дії Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (з 07.06.2014 і до набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті та порядок погашення курсової різниці).
Відповідно до постанови ВСУ у справі №465/1310/17 мораторій на стягнення квартир за іпотечним боргом у валюті розповсюджується і на позасудовий порядок виконання умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору.
ВСУ залишив в силі рішення першої інстанції, яким скасовано державну реєстрацію права власності на іпотечну квартиру, оскільки реєстратор фактично примусово стягнув майно на користь кредитора без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом про мораторій (спірна квартира підпадає під дію мораторію, оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та не перевищує 140 кв.м).
ВСУ пояснив, що мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, але може бути підставою відмови реєстратора здійснити державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі договорів.
У даному спорі іпотекодержатель у позасудовому порядку на дату розгляду спору набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме житлове майно вибуло з власності іпотекодавця та майнових поручителів без їх згоди як власників.
Крім того, згідно з позицією ВСУ, рішення суду про звернення стягнення іпотечного житла не можна виконати в період дії Закону про мораторій - до набуття чинності закону про порядок погашення валютних кредитів.
Частина 1 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» визначає, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Відповідно до п.41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
На підставі вищевикладеного, суд на законних підставах задовольнив позов ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , скасував рішення ержавного реєстратора Манюти С.В., КП «Агенція реєстраційних послуг» (з відкриттям розділу), індексний номер: 45139245 від 21.01.2019 року 16:20:24 та скасував запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який був внесений на підставі рішення №45139245 від 21.01.2019 року 16:20:24.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги АТ «Альфа-Банк» про те, що сторони правочину узгодили умови укладеного договору іпотеки та домовились про можливість позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», тому примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, АТ «Укрсоцбанк» набуло право власності у добровільному порядку, за згодою позивача на підставі застереження встановленого сторонами в іпотечному договорі, отже Закон «Про мораторій…» не може бути застосований, є необґрунтованими, оскільки відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII, законодавець заборонив примусове стягнення протягом дії цього закону.
Інші доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Вказані доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 23 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 30 квітня 2021 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ С.М. Сегеда