Номер провадження: 22-ц/813/5199/21
Номер справи місцевого суду: 1515/2443/12
Головуючий у першій інстанції Добров П.В.
Доповідач Ващенко Л. Г.
25.03.2021 року м. Одеса
Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:
головуючої - судді Ващенко Л.Г.
суддів - Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С.,
за участі секретаря - Чепрас А.І.,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 вересня 2012 року (одноособово суддя Добров П.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_3 ) до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням із примусовим зняттям з реєстрації,
ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА
(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)
11.06.2012 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано наступним.
Позивач є наймачем квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією ордера № 619 від 26.12.1983 року. У спірній квартирі, крім позивача, зареєстровані його дочка ОСОБА_4 , внучка ОСОБА_5 , син ОСОБА_3 і відповідачка ОСОБА_1 . Відповідачка з часу реєстрації і станом на час звернення до суду із позовом, майже п'ять років, не проживає у спірній квартирі. У квартирі зареєстровано 5 осіб, комунальні служби за свої послуги нараховують для сплати суми у відповідності не до кількості фактично проживаючих, а до кількості фактично зареєстрованих осіб, тому позивач несе додаткові витрати за користування водою, газом теплом тощо, тоді як відповідачка такі витрати не несе.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив про задоволення позову.
Позивач і відповідачка не приймали участі у судовому засіданні 18.09.2021 року, представник позивача ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 18.09.2012 року позов ОСОБА_3 задоволено. Суд визнав ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
(короткий зміст вимог апеляційної скарги)
Відповідачка ОСОБА_1 не погодилась із рішенням суду від 18.09.2012 року і 17.09.2019 року подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)
Апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_1 зазначає:
Позов заявлено з підстав ст. 71, 72 ЖК України і обґрунтовано тим, що відповідачка зареєстрована у спірній квартирі та не мешкає в ній на протязі п'яти років, а також, що нарахування плати за комунальні послуги здійснюється з розрахунку на усіх зареєстрованих осіб. Депутатом Фонтанської сільської ради Комінтернівського (нині Лиманського) району Одеської області складений акт обстеження житла у присутності сусідів. При ухвалені рішення суд врахував, що відповідачка тривалий час не проживала за місцем реєстрації без поважних причин. Рішення ухвалено за відсутності відповідачки і без відомостей про причини її відсутності.
Згідно ст. 130 ЦПК України, діючої на момент розгляду справи, якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. Якщо особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.
Позивач або його донька ОСОБА_2 , яка є зацікавленою особою, умисно не надали відомості про її місце проживання. Зацікавленою особою є ОСОБА_2 , оскільки одразу після примусового зняття її з реєстрації, ОСОБА_2 приватизувала спірну квартиру на себе і на свою доньку. Крім того і позивачу (батьку) і сестрі були відомі її номера телефонів, а також номера телефонів її дітей, разом з яким відповідачка мешкала у найманій квартирі.
Судове провадження по справі відкрите 12.06.2012 року, рішення ухвалене 18.09.2012 року, суд не витребував жодних доказів про місцеперебування відповідачки, тому вбачається зацікавленість суду у короткі строки ухвалити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи, однак суд не ухвалив заочне рішення.
Відповідачці не було відомо про наявність позову, тому вона не змогла надати суду пояснення і докази про те, що не проживає у спірній квартирі за домовленістю із матір'ю, оскільки площа та планування квартири не дають можливості для одночасного проживання в ній 6 дорослих осіб і однієї малолітньої дитини, в спірній квартирі мешкав чоловік ОСОБА_2 . Судом не враховано, що крім відповідачки, у квартирі не проживав брат ОСОБА_3 , якій теж зареєстрований в ній. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_6 , за її життя було обговорено, що поки відповідачка винаймає квартиру і не потребує проживання у спірній квартирі, батьки сплачують усі витрати по квартирним платежам. Крім того, за власні кошти відповідачка сплатила витрати з оформлення двох земельних ділянок, які батьки отримали у Фонтанській сільській раді. Жодної компенсації за витрати, які були пов'язані з оформлення спадкової земельної ділянки, відповідачка не отримала.
Дійсно вона не проживала у спірній квартирі за домовленістю з матір'ю, оскільки площа та планування квартири не давали такої можливості, іншого житла у неї не має, вона мешкає в квартирах, які винаймає, тому причини її відсутності є поважними. Керуючись практикою Верховного суду (постанова ВС від 22.11.2018 у справі № 760/13113/14-ц), при тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Тому ВС визнав такі причини відсутності відповідача у спірній квартирі понад 6 місяців поважними, а також з урахуванням відсутності у відповідача іншого житла, погодився з відсутністю підстав для задоволення позову про позбавлення права користування житлом.
Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ССПЛ, від 02 грудня 2010 року).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української PCP, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української PCP строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
В спірній квартирі на даний час мешкає сестра ОСОБА_2 , яка проживає у ній зі своїм чоловіком та двома неповнолітніми доньками. Враховуючи, що батько ОСОБА_3 помер і ОСОБА_2 є основним квартиронаймачем, остання підлягає залученню в якості позивача по справі.
20.08.2019 року відповідачка повернулась до квартири в якій була зареєстрована, але сестра повідомила, що вона там вже не зареєстрована. Відповідачка звернулась до паспортистки з проханням надати довідку про реєстрацію, з довідки вона дізналась про примусове зняття з реєстрації, останній раз вона отримувала таку довідку після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_2 .
(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)
Позивачка ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_3 ) не скористалась правом надати відзив, пояснення або заперечення на скаргу.
ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)
Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.
26.12.1983 року виданий ордер на ім'я ОСОБА_3 про право на вселення у квартиру АДРЕСА_1 . Станом на 03.05.2012 року у спірній квартирі були зареєстровані: позивач ОСОБА_3 , як основний наймач квартири, відповідачка ОСОБА_1 , а також ОСОБА_3 (син наймача), ОСОБА_2 і ОСОБА_5 (донька і онука наймача, а.с.6,11).
Згідно акту від 07.06.2012 року, складеного депутатом сільської ради у присутності сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , під час обстеження квартири встановлено, що у квартирі проживають основний наймач квартири ОСОБА_3 , його син ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , а відповідачка ОСОБА_1 у квартирі не проживає з часу реєстрації, особисті речі та речі домашнього вжитку ОСОБА_1 у квартирі відсутні (а.с.5).
11.06.2012 року ОСОБА_3 звернувся із позовом про визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням з підстав ст. ст. 71,72 ЖК Української РСР.
Судом апеляційної інстанції встановлені нові обставини і досліджені нові докази.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер позивач ОСОБА_3 (а.с.59).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.01.2020 року до участі у справі в якості правонаступника позивача ОСОБА_3 залучена його донька ОСОБА_4 (а.с.69,70).
(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог.
Колегія судів погоджується з висновками суду зважаючи на наступне.
При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст. 71 ч.ч.1,2, ст. 72 ч.1 ЖК Української РСР).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, а саме, відсутність особи у жилому приміщенні понад шість місяців, а також відсутність поважних причин не проживання у жилому приміщенні.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи (постанова Верховного Суду від 28.04.2020 року по справі № 761/20452/17).
З матеріалів справи вбачається, що станом на час вирішення спору у суді першої інстанції (18.09.2012 року) відповідачка була зареєстрована, однак не проживала у квартирі АДРЕСА_1 .
Вказані обставини підтверджуються актом від 07.06.2012 року, складеним депутатом сільської ради у присутності сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , зі змісту якого вбачається, що під час обстеження квартири встановлено: у квартирі проживають основний наймач квартири ОСОБА_3 , його син ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , а відповідачка ОСОБА_1 у квартирі не проживає з часу реєстрації, особисті речі та речі домашнього вжитку ОСОБА_1 у квартирі відсутні.
З апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_1 вбачається, що вона дійсно, ще за життя матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , перестала проживати у спірній квартирі через те, що наймала інше житло і не потребувала проживання у спірній квартирі, у спірну квартиру відповідачка повернулась лише 20.08.2019 року (а.с.27,28).
З огляду на викладене, станом на час прийняття судом рішення про визнання відповідачки такою, що втратила право на проживання, відповідачка дійсно не проживала у спірному жилому приміщення понад встановлені ст. 71 ч.1 ЖК Української РСР строки, тобто більше як 6 місяців.
Доводи відповідачки, що її не проживання у спірній квартирі, у тому числі з грудня 2011 року по червень 2012 року, було викликано поважними причинами: домовленість із матір'ю, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , наявність для проживання станом на 2012 року іншого, більш комфортного жилого приміщення, - не є поважними причинами відсутності відподвічки у спірному жилому приміщенні понад 6 місяців.
Як зазначає відповідачка, вона повернулась до квартири лише у серпні 2019 року, тобто майже через 10 років відсутності, при цьому, у спірній квартирі весь цей час мешкала її сестра зі своєю сім'єю з 4/х осіб, а до 14.06.2017 року у квартирі мешкав ще і її батько ОСОБА_3 .
Зважаючи на конкретні обставини справи, колегія суддів погоджується з тим, що відповідачка не мешкала у квартирі понад встановлені законом строки без поважних причин.
(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)
Доводи відповідачки у скарзі, що: рішення ухвалено за відсутності відповідачки і без відомостей про причини її відсутності, з порушенням ст. 130 і ст. 280 ЦПК України, які діяли на момент розгляду справи; вона не проживала у спірній квартирі за домовленістю із матір'ю, оскільки площа та планування квартири не давали можливості для одночасного проживання в ній 6 дорослих осіб і однієї малолітньої дитини; за життя матері було обговорено, що поки відповідачка винаймає квартиру і не потребує проживання у спірній квартирі, батьки сплачують усі витрати по квартирним платежам; за власні кошти відповідачка сплатила витрати з оформлення двох земельних ділянок, які батьки отримали у Фонтанській сільській раді і не отримала жодної компенсації за витрати, пов'язані з оформлення спадкової земельної ділянки; вона мешкає в квартирах, які винаймає, тому причини її відсутності є поважними; при тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись жиле приміщення, а з урахуванням відсутності у відповідачки іншого житла, відсутні підстави для задоволення позову, - до уваги не приймаються.
Станом на час розгляду справи в суді першої інстанції (вересень 2012 року), порядок вручення судових повісток регулювався ст. 76 ЦПК України, зокрема, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а, якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом (ч.ч.1,9 с. 76 ЦПК України в редакцій, чинній станом на вересень 2012 року). Стаття 130 ЦПК України в редакції станом на вересень 2012 року визначала порядок проведення попереднього судового засіданні, зокрема, ч.10 ст. 130 ЦПК України визначала, що про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу. Стаття 280 ЦПК України в редакції станом на вересень 2012 року стосувалась змісту заяви про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, а також строків її подачі до суду.
Матеріали справи не містять відомостей про належне сповіщення відповідачки у судове засідання на 18.09.2012 року, оскільки за змістом ст.74 ч.9 ЦПК України, в редакції станом на вересень 2012 року, оголошення у пресі стосувалося осіб, які не мають зареєстрованого місця проживання, чого у даному випадку не існувало (а.с.21).
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідачка щонайменше з грудня 2011 року не проживала у спірному жилому приміщенні. В апеляційній скарзі відповідачка визнала, що ще за життя матері перестала проживати у квартирі, бажання повернутись до спірної квартири відповідачка виявила через 9 років відсутності в ньому. Протягом всього цього часу вона не цікавилась жилим приміщенням, жодним чином не виявляла свого ставлення до нього, як до місця свого постійного проживання. На підтвердження зв'язку із жилим приміщенням не надано доказів того, що відповідачка в цей час якимось чином приймала участь в утриманні спірного жилого приміщення або вирішувала питання вселення та проживання в ньому з огляду на зміну складу осіб за цей час, які проживали у квартирі ( ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько ОСОБА_3 ). За твердженнями відповідачки, в теперішній час квартира приватизована її сестрою ОСОБА_2 .
Зважаючи на конкретні обставини справи, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду 2012 року лише з тих підстав, що відповідачка не була сповіщена про розгляд справи на 18.09.2012 року. При цьому колегія суддів виходить з того, що протягом тривалого часу, з грудня 2011 року і до серпня 2019 року, відповідачка бездіяла та жодним чином не виявляла зацікавленості до спірного жилого приміщення.
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип передбачає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду тільки тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення… Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 3.04.2008 у справі «Ponomaryov v. Ukraine», п.40).
Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» [ВП] (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ 1999-VII). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рібих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пункт 52, ЄСПЛ 2003-IX) (п. 26 рішення ЄСПЛ від 28.06.2018 року у справі «Осовська та інші проти України», Заява № 2075/13 та 4 інші заяви).
З огляду на те, що предметом перегляду є рішення суду від 18.09.2012 року, апеляційна скарга на яке подана відповідачкою у вересні 2019 року (через 7 років після його прийняття), на підтвердження зв'язку із жилим приміщенням не надано доказів того, що відповідачка протягом цього часу приймала будь-яку участь в утриманні спірного жилого приміщення або вирішувала питання вселення та проживання в ньому з огляду на зміну складу осіб за цей час, які проживали у квартирі, не навела підстав, які б свідчили про існування особливих обставин непереборної сили, що виправдовували б оскарження рішення через такий тривалий проміжок часу, які бмогли призвести до іншого результату, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає залишенню без задоволенню, оскільки інше призведе до порушення принципу юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішення суду.
(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)
Порушене право позивача захищено судом у 2012 році. Відповідачка звернулась із апеляційною скаргою через 7 років з дня прийняття рішення по суті спору. Зважаючи на конкретні обставини справи та принцип res judicata , колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.
(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).
Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції станом на 18.09.2012 року дійшов правильного висновку про задоволення позову, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.ч.1,2 ЦПК України).
Колегія суддів залишає апеляційну скаргу відповідачки без задоволення, тому вона не має права на відшкодування судових витрат.
IV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1?381, 382. 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 вересня 2012 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови суду складено 30.04.2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко
Є.С. Сєвєрова
Г.Я. Колесніков