30.04.2021 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер справи № 509/2164/18
Апеляційне провадження № 22-ц/813/6906/21
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),
суддів - Вадовська Л.М., Ващенко Л.Г.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 січня 2021 року, постановлене під головуванням судді Бочарова А.І.,
Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позов
У травні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с.4-27).
Позовні вимоги мотивовані тим, що за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 17 січня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 30 квітня 2018 року має заборгованість у розмірі 20 469,78 грн., з яких:
- заборгованість за тілом кредиту - 929,66 грн.;
- заборгованість за відсотками - 13 644,77 грн.;
- заборгованість за пенею та комісією - 4 682,50 грн.;
- штраф (фіксована частина)- 250 грн.;
- штраф (процентна складова) - 962,85 грн.
Зазначену суму заборгованості та судові витрати банк просив суд стягнути з відповідача.
Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх необґрунтованість, відсутність належних доказів на підтвердження наявності заборгованості. Зазначав, що зміна відсоткової ставки в односторонньому порядку не є правомірною, Умови на Правила надання послуг, Тарифи ним не підписані та зазначав про пропуск позивачем строку позовної давності (а.с.32-35).
У жовтні 2018 року відповідач ОСОБА_1 надав суду заяву про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що строк дії картки до жовтня 2011 року, останній платіж за розрахунком банку був здійснений 01 червня 2011 року, а з позовом банк звернувся до суду лише 04 червня 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності (а.с.36-38).
У відповіді за заперечення банк не погоджувався з доводами відповідача та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Щодо строків позовної давності зазначив, що позов подано в межах строку позовної давності, оскільки відповідно до п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє продовж 12 місяців з моменту його підписання та автоматично пролонговується, якщо на протязі вказаного строку одна із сторін не проінформує іншу про припинення дії кредитного договору, тому договір є чинним та продовжує свою дію (а.с.33-56).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 січня 2021 року позов банку задоволено частково (а.с.204-206).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором № б/н від 17 січня 2008 року в розмірі 929,66 грн. та судовий збір в розмірі 80,02 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог лише в частині стягнення тіла кредиту.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, та відзиву на скаргу
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 січня 2021 року в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами, пені, штрафів та задовольнити вимоги банку в цій частині (а.с.210-215).
В обґрунтування скарги представник банку посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що:
- в анкеті-заяві від 17 січня 2008 року, підписаної відповідачем, встановлений розмір базової відсоткової ставки та неустойки;
- нормами цивільного законодавства встановлена сплата відсотків за користування кредитними коштами, як то ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч.1 ст.1048 ЦК України;
- зміна відсоткової ставки за кредитним договором відбулась у відповідності до Умов та правил надання банківських послуг, які є складовою кредитного договору.
Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
Позиція апеляційного суду
Згідно з ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду в оскаржуваній частині зміні, з огляду на таке.
Судове рішення оскаржується лише в частині відмови у задоволенні стягнення відсотків, пені та штрафів, тому саме в цій частині і переглядається апеляційним судом. В частині ж стягнення тіла кредиту, з огляду на те, що сторонами не оскаржується, апеляційним судом не переглядається.
Фактичні обставини, встановлені судом
Судом установлено, що 17 січня 2008 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.11,150-151).
За змістом анкети-заяви ОСОБА_1 погодилась, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором до його укладення, погодився з його умовами.
Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, остання крім особистих даних ОСОБА_1 , містить інформацію відносно того, що клієнт виявив бажання оформити:
-картку Кредитка «Універсальна» «55 днів пільгового періоду»;
-бажаний кредитний ліміт 1 000 грн.;
-валюта кредиту - гривня;
-базова процента ставка кредиту - 1,9 % на місяць на залишок заборгованості;
-щомісячна комісія - 1%;
-видана картка номер НОМЕР_1 .
Крім того, в анкеті-заяві сторони дійшли згоди, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбаченим цим договором, більше ніж на 120 днів, у зв'язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. +5% від суми позову (а.с.11,150-151).
Старт карткового рахунку відбувся 17 січня 2008 року та в той же день встановлено кредитний ліміт у розмірі 1 000 грн., який неодноразово змінювався: 22 липня 2009 року зменшено до 930 грн., 06 листопада 2019 року - кредитний ліміт 0 грн. (а.с.171).
Строк дії картки № НОМЕР_1 до 10/11 (а.с.172). Даних щодо перевипуску картки матеріали справи не містять.
За розрахунком заборгованості за договором №б/н від 17 січня 2008 року, укладеного між банком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 30 квітня 2018 року наявна заборгованість у розмірі 20 469,78 грн., з яких:
- заборгованість за тілом кредиту - 929,66 грн.;
- заборгованість за відсотками - 13 644,77 грн.;
- заборгованість за пенею та комісією - 4 682,50 грн.;
- штраф (фіксована частина)- 250 грн.;
- штраф (процентна складова) - 962,85 грн. (а.с.7-9).
Позивачем на підтвердження своїх вимог також надано суду виписку з рахунку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг та наказ про затвердження (а.с.10-16, 21-44,45-46).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у спірному випадку - АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору відсотки за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві позичальника від 17 січня 2008 року базова процентна ставка зазначена на рівні 1,9 % на місяць, що становить 22,8 % на рік (а.с.10,150-151).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками за користування кредитом, пеню та штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17 січня 2008 року, посилався на витяги з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» та Тарифів як невід'ємну частину спірного договору.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Умов та Тарифів розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк».
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування.
Колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин також неможливо застосувати правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин (17 січня 2008 року) до моменту звернення до суду з позовом (26 травня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.
Банк не довів суду, що саме надані Умови та Тарифи є складовою кредитного договору і що саме ці Умови та Тарифи відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, сторони обумовили у письмовому вигляді в анкеті-заяві від 17 січня 2008 року, де також визначена неустойка у формі сплати штрафів.
Таким чином, сторони ( ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк») погодили умови договору, у письмовому вигляді дійшли згоди щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, відповідальності за невиконання своєчасно зобов'язання, а саме: відповідальність у вигляді штрафів за порушення строків сплати обов'язкових платежів.
Встановивши, що на підтвердження укладеного кредитного договору банк надав заяву-анкету від 17 січня 2008 року, факт підписання якої не спростований відповідачем, довідки про видачу кредитної картки та встановлення/зміни ліміту кредитування, виписку з рахунку про рух коштів, за якою позичальник протягом спірного періоду використовував отримані від банку гроші, суд дійшов висновку про укладення сторонами кредитного договору від 17 січня 2008 року, за яким банк надав, а позичальник ОСОБА_1 отримав кредитні гроші та певний час користувався ними.
Щодо стягнення відсотків за користування кредитом
Судом першої інстанції не звернуто уваги на те, що в анкеті-заяві від 17 січня 2008 року, підписаною відповідачем, встановлено розмір процентної ставки за користування коштами на рівні 1,9 % на місяці на залишок заборгованості (а.с.10,150-151).
З розрахунку заборгованості, наявного в матеріалах справи, вбачається, що станом на 30 квітня 2018 року заборгованість відповідача за процентами, нарахованими за період з 17 січня 2008 року по 30 квітня 2018 року, становить 13 644,77 грн. (а.с.7-9).
Розрахунок заборгованості по процентам за користування кредитом є чітким, повним та розгорнутим по періодам платежів. Відомості указаного розрахунку узгоджуються з відомостями виписки по рахунку ОСОБА_1 . Даних на його спростування матеріали справи не містять.
Частиною 3 ст.1056-1 ЦК України визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Картка діє в межах визначеного нею строку. Зіспливом строку дії картки закінчується і строк кредитування. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця (постанова Верховного Суду України від 19 березня 2014 року в справі № 6-14цс14).
Термін дії картки № НОМЕР_1 , яка надана відповідачу, до 10/11, що підтверджується довідкою банка (а.с.172).
Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази того, що інші кредитні картки випускались на надавались відповідачу, колегія суддів вважає, що строк дії кредитного договору № б/н від 17 січня 2008 року сплив 31 жовтня 2011 року, що підтверджується довідкою позивача (а.с.172).
Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, правові підстави для стягнення заборгованості за процентами за визначений позивачем період з 01 листопада 2011 року по 30 квітня 2018 року відсутні, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу строку кредитування, який закінчився 31 жовтня 2011 року.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, який в силу положень ч.4 ст.263 ЦПК України апеляційний суд враховує для вирішення даного спору.
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що з 17 січня 2008 року по 31 жовтня 2011 року банк не змінював та не підвищував процентну ставку, а застосовував 22,8 % річних за користування кредитними коштами протягом вказаного строку дії кредитної картки, виданої відповідачу за заявою від 17 січня 2008 року (а.с.7-9).
Станом на 31 жовтня 2011 року залишок заборгованості за відсотками становив 532,88 грн., які правомірно нараховані банком (а.с.8).
З огляду на наведене, не ґрунтуються на правовій основі позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами за період з 01 листопада 2011 року по 30 квітня 2018 року, нарахованих поза межами строку дії кредитного договору.
Щодо стягнення неустойки
На підставі підписаної відповідачем заяви-анкети сторони дійшли згоди, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбаченим цим договором, більше ніж на 120 днів, у зв'язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. +5% від суми позову (а.с.11,150-151).
Отже, право вимоги штрафів міститься на правовій основі.
Неустойка у формі пені анкетою-заявою не встановлена.
З розрахунку заборгованості встановлено, що банк нараховував пеню за весь період з 17 січня 2008 року по 30 квітня 2018 року у розмірі 4 682,50 грн.
З урахуванням вищенаведеного, вимоги банку про стягнення пені є необґрунтованими, оскільки умовами анкети-заяви, підписаної відповідачем, не встановлена, а Умови та Тарифи, що надані банком не є складовою кредитного договору.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) п.1.ч.2 ст.258 ЦК України.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
Частиною 5 ст.261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Виходячи з вимог ст.261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18).
Якщо договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Оскільки після спливу строку кредитування позивач не мав права нараховувати проценти за кредитом, то вимоги про стягнення таких процентів є необґрунтованими. Так само відсутні підстави для нарахування та стягнення пені, оскільки не обумовлено договором, укладеним між сторонами.
Отже, відсутні правові підстави для застосування позовної давності про стягнення відсотків за період з листопада 2011 року по 30 квітня 2018 року та пені.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Щодо стягнення відсотків за період з 17 січня 2008 року по 31 жовтня 2011 року у розмірі 532,88 грн. та штрафів: фіксована частина 250 грн. та процентна складова 962,85 грн. колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні цих вимог у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків яких просив відповідач.
Так, з матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 19 червня 2009 року, строк дії договору визначений до 31 жовтня 2011 року, отже строк позовної давності за вимогами про стягнення грошових коштів за кредитним договором за всіма щомісячними платежами сплив 31 жовтня 2014 року, тоді як позивач звернувся з позовом до суду 26 травня 2018 року, тобто поза межами строку позовної давності, про що свідчить конверт на а.с.27.
Відповідач просив суд про застосування строків позовної давності (а.с.36-38).
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув.
Враховуючи вищенаведене, у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та неустойки слід відмовити з підстав зазначених у даній постанові.
Зазначені обставини є підставою для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції даної постанови, але резолютивна частина рішення залишається без змін.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Оскільки суд першої інстанцій неправильно застосував норми матеріального права, судове рішення в частині його оскарження не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає зміні.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду м.Одеси від 19 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні вимог акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінити в його мотивувальній частині, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови, та залишити без змін в його резолютивній частині.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 30 квітня 2021 року.
Головуючий:
Судді: