30.04.21
22-ц/812/656/21
27 квітня 2021 року м. Миколаїв
справа № 2-5-2612/2005
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Тищук Н. О.,
суддів Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.,
із секретарем Колосовою О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 29 березня 2005 року суддею Алейниковим В.А. в приміщенні цього ж суду, у цивільній справі за позовом
ОСОБА_2 до
ОСОБА_1 та
ОСОБА_3
про визначення часток у спільній власності,
У березні 2005 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визначення часток у спільній власності.
Позивач зазначав, що йому та відповідачам на праві сумісної власності належить приміщення аптеки по АДРЕСА_1 .
Посилаючись на досягнення згоди між співвласниками щодо визначення часток кожного у цьому приміщенні, позивач просив визнати за ним право власності на 2/3 частини, а за відповідачами - по 1/6 частині за кожним.
Центральний районний суд м. Миколаєва своїм рішенням від 29 березня 2005 року позов задовольнив частково, визнавши за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини приміщення аптеки по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнав право сумісної власності на 1/3 частину цього ж приміщення та на 1/3 частину прибутку від діяльності аптеки, розташованої у цьому приміщенні.
У січні 2021 року з апеляційною скаргою на судове рішення звернувся відповідач ОСОБА_1 , який просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, посилаючись на те, що про розгляд справи не повідомлявся та про прийняте у 2005 році рішення не знав. Також просив рішення скасувати та відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог. Апелянт посилався на те, що суд безпідставно відступив від рівності часток співвласників на підставі лише заяви позивача, не маючи такого погодження з боку відповідачів, та вийшов за межі позовних вимог, визнавши за ним та ОСОБА_3 право власності на 1/3 частини замість 1/6 частини за кожним, як того просив позивач. Також апелянт посилався на порушення судом норм процесуального права, оскільки у справі було призначено лише одне судове засідання, про яке відповідачі не повідомлялись, а суд безпідставно зазначив у рішенні про те, що відповідачі повідомлені про дату, час та місце судового засідання та він не заперечував проти розгляду справи за його відсутності.
У відзиві позивач ОСОБА_2 наголошував на існуванні домовленості щодо розмірів часток співвласників, оскільки йому належала квартира АДРЕСА_2 у спірному домоволодінні, площею 49 кв.м., а відповідачам - квартира АДРЕСА_3 площею 36,2 кв.м., а оскільки він вклав значно більше коштів у перепланування та переобладнання будинку та у переоформлення приміщення з житлового у нежитлове, то вони дійсно дійшли згоди про те, що його частка складатиме 2/3. Також посилався на те, що відповідачка ОСОБА_3 приймала участь у судовому засіданні, визнала позов та підтвердила досягнення згоди щодо перерозподілу часток. Зазначав, що апелянт постійно проживає в АРК Крим, спірним майном не цікавиться, не утримує його, проте отримує свою 1/6 частку прибутку від діяльності аптеки.
У відповіді на відзив представник апелянта - адвокат Юрчак Я.І. вказувала на подання позивачем відзиву на апеляційну скаргу з порушенням встановленого судом строку без поважних на те підстав. Проте по суті відзиву зазначала, що її довіритель не уповноважував ОСОБА_3 на визнання позову від його імені, апелянт не отримує коштів від договору оренди спірного приміщення, не обізнаний з приводу існування такого договору, та на недоведеність укладення позивачем власних коштів у перебудову, переобладнання та переоформлення спірного приміщення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, матеріали інвентарної справи домоволодіння та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.
З матеріалів справи вбачається, що дату звернення ОСОБА_2 до суду з позовом встановити не можливо, оскільки позовна заява не містить даних про його реєстрацію в суді (а.с. 3).
Проте на обкладинці справи зазначено, що справа надійшла до суду 10 березня 2005 року. Цього ж дня позивачем сплачено судовий збір та судом відкрито провадження у справі (а.с. 1, 2).
Доказів направлення сторонам судових повісток матеріали справи не містять.
Проте з протоколу судового засідання вбачається, що участь у ньому приймали позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 . Також у протоколі зазначено, що відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату і час слухання справи повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив. Заслухавши думку тільки позивача, суд ухвалив розглядати справу без участі відповідача ОСОБА_1 на підставі того, що в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, за такого особисті пояснення цього відповідача не є необхідними (а.с. 19-20).
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За приписами ЦПК України в редакції 1963 року, чинній на час ухвалення рішення (далі - ЦПК), особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування у передбачених цим Кодексом випадках, особи, які за законом діють на захист прав і свобод інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження та справах, що виникають з адміністративно-правових відносин (стаття 98).
Згідно статті 99 ЦПК, особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов і інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати рішення і ухвали суду, а також користуватись іншими процесуальними правами, наданими їм законом.
За статтею 102 ЦПК сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.
Розгляд цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Судове засідання провадиться в приміщенні суду (стаття 159 ЦПК).
Суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази в справі: заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами, оглянути речові докази. Винятки з цього правила допускаються лише у випадках, встановлених статтями 33 і 45 цього Кодексу (стаття 160 ЦПК).
Відповідно до статті 172 ЦПК, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого іншого з осіб, які беруть участь у розгляді справи, щодо яких немає відомостей про вручення їм судових повісток, суд має відкласти розгляд справи. На підставі наявних у справі матеріалів, без участі відповідача, суд може розглянути справу лише у разі повторної його неявки за наявності доказів належного його повідомлення про час та місце судового засідання.
У порушення викладених вище норм законодавства, суд ухвалив рішення, не направивши відповідачу ОСОБА_1 копії позовної заяви та доданих до неї документів та не викликавши його у судове засідання.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 нині діючого ЦПК України порушення норм процесуального права також є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, зокрема, у разі розгляду справи судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Наслідком скасування рішення з таких підстав є ухвалення нового судового рішення.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Пленум Верховного Суд України у пункті 11 Постанови "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року №11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Згідно статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
З огляду на викладене, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2005 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були власниками квартири АДРЕСА_3 .
Рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 25 квітня 2002 року № 385 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надано дозвіл на переведення квартир АДРЕСА_3 та № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 в нежилі, та дозволено виконання проектних та ремонтно-будівельних робіт по реконструкції приміщень для розміщення аптеки (а.с. 13).
Квартира АДРЕСА_2 у цьому ж будинку належить позивачу ОСОБА_2 на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 січня 2004 року, який визнав дійсним договір купівлі-продажу, укладений 30 червня 1998 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , та визнав за ОСОБА_2 право власності на цю квартиру в порядку спадкування за законом (а.с. 16).
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с. 14), власниками нежитлового приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності без визначення часток є ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина 1 статті 369 ЦК України).
Частинами 1, 2 статті 370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Частиною 1 статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
Згідно із зазначеною правовою нормою виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Відповідно до частини 2 статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Згідно із частиною третьою цієї ж статті у разі виділу співвласником у натурі частки зі спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Таким чином, для здійснення виділу майна в натурі зі спільної сумісної власності суд має встановити частки кожного зі співвласників. При цьому відповідно до частини 2 статті 370 ЦК України закон встановлює презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності. Дана презумпція може бути спростована домовленістю між співвласниками, законом або рішенням суду.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Оскільки позивачем не доведено отримання ним згоди відповідача ОСОБА_1 на збільшення його частки у майні, що належить їм на праві спільної сумісної власності, то позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. А саме, виходячи з принципу рівності часток співвласниківу праві спільної часткової власності, колегія суддів вважає за необхідне визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину нежитлового приміщення аптеки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , залишивши у спільній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 2/3 частини зазначеного нежитлового приміщення.
Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі сторонами апеляційних скарг. Отже з позивача на користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволення апеляційної скарги, підлягає стягненню 1237 грн. судового збору, сплаченого ОСОБА_1 за подачу апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2005 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визначення часток у спільній власності задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину нежитлового приміщення аптеки по АДРЕСА_1 .
Залишити у спільній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 2/3 частини нежитлового приміщення аптеки по АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 237 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: Т.Б.Кушнірова
І.В.Лівінський
Повну постанову складено 30 квітня 2021 року