справа № 488/5410/18
провадження № 1-кп/488/71/21
27.04.2021 року
Корабельний районний суд м. Миколаєва
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальне провадження по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Коблеве, Березанського району, Миколаївської області, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, який має на утриманні малолітню дитину, працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого:
- 25.06.2012 року Заводським районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст.309 КК України до 3 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням на 2 роки;
- 09.07.2013 року Березанським районним судом Миколаївської області за ст. 185 ч.1 КК України до штрафу в розмірі 850 грн.;
- 25.09.2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва за ст. 185 ч.2, ст. 186 ч. 2, ст. 190 ч. 2, ст.ст. 70, 71 КК України, до 4 років 1 місяця позбавлення волі;
- 21.10.2013 року Березанським районним судом Миколаївської області за ст. 185 ч.1, ст. 70 ч. 4 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі;
- 23.04.2014 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ст. 190 ч.2, ст. 70 ч. 4, ст. 71 КК України до 5 років позбавлення волі, звільненого 12.02.2018 року умовно - достроково. Невідбута частина покарання - 3 місяці 6 днів;
- 17.07.2019 року Березанським районним судом Миколаївської області за ст. 185 ч. 2 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75, 76 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;
- 04.03.2020 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ст. 185 ч. 2, ст. 70 ч. 4 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75, 76 КК України звільненого від покарання з іспитовим строком 3 роки,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч.2 ст. 185 ч. 2 КК України,-
13.11.2018 року приблизно о 16:20 год. ОСОБА_4 , перебуваючи в приміщенні магазину “Фуршет” ДП “РІТЕЙЛ ІСТ”, розташованому за адресою: м. Миколаїв, пр. Корабелів, 14, керуючись раптово виниклим корисливим умислом, шляхом вільного доступу, діючи таємно, повторно, взяв належні дочірньому підприємству “РІТЕЙЛ ІСТ” товари, а саме:
- дві палки колбаси “Салямі Болгарська”, загальною вагою 850 г, на суму 145,78 грн.,
- бекон “Любителський”, вагою 358 г, вартістю 40,77 грн.,
- дві банки шпротів “Ризьке золото”, об'ємом 240 г кожна, загальною вартістю 89,70 грн.,
- дві банки тушонки “Козацька”, об'ємом 338 г кожна, на загальну суму 39,90 грн.
Зазначені продукти ОСОБА_4 поклав до власного пакету для товарів та, не розрахувавшись за них у касі магазину, вийшов через вхід до магазину, де відразу ж був зупинений співробітниками магазину, не довівши свій протиправний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі.
Своїми протиправними діями, ОСОБА_4 намагався таємно викрасти майно, яке належить ДП “РІТЕЙЛ ІСТ”, на загальну суму 316,15 грн.
У судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину в інкримінованих правопорушеннях визнав повністю і беззаперечно, підтвердивши викладені в обвинувальному акті обставини, зазначивши, що в той час мав тяжке матеріальне становище, не було грошей на продукти, намагався викрасти з метою власного харчування.
Встановивши, що показання обвинуваченого повністю відповідають фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення, з'ясувавши, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин і не оспорює їх, переконавшись у добровільності позиції обвинуваченого, роз'яснивши йому, що в цьому випадку він не зможе оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку, суд, за клопотанням прокурора, визнав недоцільним подальше дослідження обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що стосуються його особи.
Аналіз досліджених доказів, які суд вважає належними, допустимими і в сукупності достатніми для ухвалення вироку, дозволяє дійти висновку про те, що своїми діями ОСОБА_4 , за кваліфікуючими ознаками - закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ст. 15 ч.2 ст. 185 ч. 2 КК України.
Обираючи міру покарання, суд враховує тяжкість та обставини скоєного правопорушення, особу обвинуваченого, який характеризується позитивно, працевлаштований, утримує малолітню дитину, характер викраденого майна (продукти), їх незначну вартість, мотиви вчинення, відсутність тяжких наслідків, відшкодування шкоди шляхом повернення майна, та обставину, яка пом'якшує покарання у виді щирого каяття.
Обставиною, яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання, є рецидив злочину.
Призначаючи покарання за правилами ст. 70 ч.4 КК України суд виходить із того, що дане правопорушення вчинено до ухвалення вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.03.2020 року, яким ОСОБА_4 засуджено до остаточного покарання у виді 4 років позбавлення волі та звільнено від його відбування з іспитовим строком 3 роки.
Також суд зауважує, що вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.03.2020 року при призначенні остаточного покарання вже враховано вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 17.07.2019 року, яким ОСОБА_4 засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки та звільнено від його відбування з іспитовим строком 2 роки.
Крім того, суд застосовує правило ст. 68 КК України, що стосується призначення покарання за вчинення замаху на кримінальне правопорушення, яке не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті.
Відповідно до висновків, викладених в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15.02.2021 у справі N 760/26543/17 (провадження N 51-3600кмо20) якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись залежно від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку. У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок - попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально, - виконується самостійно. У разі встановлення судом, що кримінальні правопорушення за новим вироком були вчиненні особою до постановлення декількох попередніх вироків, за які особа засуджена до покарань, що належить відбувати реально, остаточне покарання призначається на підставі ч. 4 ст. 70 КК за правилами, передбаченими частинами 1 - 3 цієї статті, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених особі покарань за новим вироком та попередніми вироками.
Однак, в даному випадку суд приходить до висновку про можливість застосування ст. 75 КК України, а тому керується висновками, які викладені в постанові від 23.09.2019 року Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду по справі № 199/1496/17 (провадження № 51-2631кмо19) згідно яким, якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання на підставі і в порядку ст. 75 КК, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від відбування якого також звільняється з випробуванням, суд визначає остаточне покарання згідно ч. 4 ст. 70 КК, а також звільняє особу від відбування остаточного покарання, встановивши іспитовий строк за правилами ст. 75 КК. Об'єднана палата виходить з того, що самостійне виконання вироків порушує приписи ч. 4 ст. 70 КК, які не визначають відмінних варіантів призначення покарання залежно від того, чи застосовано при призначенні покарання звільнення від його відбування з випробуванням. Закон про кримінальну відповідальність в ч. 1 ст. 70 КК встановив три альтернативних способи призначення покарання: поглинання менш суворого більш суворим, повне складання покарань, часткове складання покарань. Зміст ст. 70 КК не передбачає самостійного виконання вироків. Системне тлумачення закону про кримінальну відповідальність дає підстави для висновку, що в основу рішення про те, чи може суд при призначенні покарання за сукупністю злочинів, якщо про один із них стало відомо після ухвалення вироку, яким особу засуджено до покарання від відбування якого її звільнено з іспитовим строком, призначити остаточне покарання та звільнити від його відбування з іспитовим строком мають бути покладені засади, визначені статтями 11, 50 КК, механізми реалізації яких закладені в нормах, передбачених статтями 65-87 КК, зокрема і ст. 75 цього Кодексу. Логіка закону про кримінальну відповідальність у цьому контексті полягає в тому, що призначення покарання особі, яка вчинила більше одного злочину, за жоден із яких вона не була притягнута до відповідальності до ухвалення вироку, має передбачати оцінку всієї сукупності злочинів, вчинених до ухвалення вироку, оскільки така сукупність визначальною мірою характеризує ступінь суспільної небезпечності як винуватої особи, так і вчинених нею злочинів, належна оцінка чого є передумовою обрання як форми реалізації кримінальної відповідальності, так і належного заходу кримінально-правового впливу. У свою чергу, штучний розрив такої сукупної оцінки злочинів, наслідком якого є ізольована їх оцінка за різними вироками, якщо про один із них стало відомо після ухвалення першого вироку, яким винуватого засуджено до покарання від відбування якого звільнено з іспитовим строком, вочевидь, не узгоджується із логікою закону про кримінальну відповідальність щодо кримінально-правової оцінки злочинних діянь та винуватої особи в контексті положень статей 50, 65, 75 КК. Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду виявлене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Суд доходить такого висновку на підставі тих відомостей, які оцінює на момент ухвалення вироку, зокрема, відомостей про вчинений особою злочин (злочини). Разом із тим, вчинення особою не одного, а двох і більше злочинів, може мати визначальний вплив на зміст висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання, вид і розмір призначеного покарання. Саме тому суд, при призначенні покарання за злочин (злочини), про який (які) стало відомо після ухвалення першого вироку, яким призначено покарання від відбування якого особу звільнено згідно положень ст. 75 КК, має вирішити питання про можливість звільнення від відбування покарання з іспитовим строком із урахуванням всіх вчинених злочинів. При цьому слід виходити з того, що статтями 70, 72, 75-78 КК не передбачено повне або часткове складання, поглинання іспитового строку. Зазначені в ст. 70 КК правила застосовуються лише до покарань. Дійшовши висновку про можливість виправлення особи без реального відбування покарання та призначивши іспитовий строк при звільненні від його відбування, суд має керуватися виключно положеннями ст. 75 КК, вмотивувавши своє рішення щодо цього. При призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК, суд, виклавши відповідні мотиви, має встановити тривалість іспитового строку (в межах визначених ст. 75 КК), з урахуванням кількості вчинених злочинів, форми вини, виду умислу чи необережності, мотивів та мети, якими керувався винуватий, стадії вчинення злочину, конструкції складу злочину (формальний, матеріальний, усічений), характеру та ступеню суспільної небезпеки вчинених злочинів та особи обвинуваченого, форми та виду співучасті, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, тощо.
Враховуючи викладене, суд дійшов такого висновку.
Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.03.2020 року, яким враховано вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 17.07.2019 року, ОСОБА_4 засуджено до остаточного покарання у виді 4 років позбавлення волі (шляхом поглинання) та звільнено від його відбування з іспитовим строком 3 роки. Ухвалюючи рішення про застосування ст. 75 КК України суд врахував дані про особу обвинуваченого, його негативне ставлення до вчиненого, усвідомлення протиправності своїх дій, щире каяття, працевлаштування.
На даний час ОСОБА_4 також негативно ставиться до вчиненого, усвідомлює протиправність своїх дій, щиро покаявся, працевлаштований. Крім того, є батьком малолітньої дитини, позитивно характеризується ДУ «Центр пробації» та за місцем проживання. Суд також враховує характер майна, яке спробував викрасти обвинувачений - продукти харчування та мотиви викрадення - власне харчування за відсутності грошей, а також спосіб вчинення правопорушення, який не несе великої суспільної небезпеки і незначну вартість майна.
За такого суд дійшов переконання про можливість застосування ст. 75 КК України навіть за наявності додаткового епізоду, вчиненого до ухвалення попереднього вироку.
Доля речового доказу підлягає вирішенню у відповідності до статті 100 КПК України.
Цивільний позов, судові витрати відсутні
Керуючись статтями 369, 370, 373, 374 КПК України,-
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 2 ст. 185 ч. 2 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.
З урахуванням вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.03.2020 року, на підставі ст. 70 ч.4 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання, з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки; на підставі ст. 76 КК України зобов'язати його періодично з'являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Речові докази - дві палки колбаси “Салямі Болгарська”, загальною вагою 850 г, на суму 145,78 грн., бекон “Любителський”, вагою 358 г, вартістю 40,77 грн., дві банки шпротів “Ризьке золото”, об'ємом 240 г кожна, загальною вартістю 89,70 грн., дві банки тушонки “Козацька”, об'ємом 338 г кожна, на загальну суму 39,90 грн., - залишити власнику.
Речовий доказ - CD - диск з відеозаписом, з камер відеоспостереження, розташованих у приміщенні магазину “Фуршет” - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Миколаївського апеляційного суду через Корабельний районний суд м. Миколаєва протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1