2/130/462/2021
130/274/21
"21" квітня 2021 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Сенько Л.Ю.,
за участі: секретаря Чернишової А.В.
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жмеринка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, керівника Жмеринської місцевої прокуратури Гулько Андрія Васильовича, прокурорів: Кириченко Андрія Вікторовича, Хорошуна Максима Ярославович, Остапчук Марії Василівни, Омельчук Аліни Володимирівни, Шаравського Богдана Олександровича, слідчих СВ Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області: Олексюка Володимира Володимировича, Рощепи Анатолія Володимировича, Полонської Олени Григорівни, Майченка Анатолія Миколайовича, Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди за триваючу бездіяльність в кримінальних справах,
ОСОБА_1 звернувся до Жмеринського міськрайонного суду з даним позовом в якому просив стягнути на його користь 1000000 грн. з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України. Позовні вимоги обгрунтував тим, що по заявам позивача відповідачі з 2016 року проводять провадження по кримінальним справам зазначених в відповідях з прокуратури, порушуючи при цьому вимоги ст.2, ст.36 ч.2 п.7,п.8, п.9,ст.39 ч.2 п.2, ст.40 ч.2 п.8 КПК України, подаючи відписки на звернення позивача, - повідомляють, що він як заявник в цих справах не має права оскаржувати їх бездіяльність. На звернення в суд про оскарження бездіяльності відповідачів суд зазначає теж саме, тому він змушений, на підставі ст.23 та п.6 ч.1176 ЦК України, оскаржувати таку бездіяльність про порушення відповідачами його права на швидке не упереджене слідство зазначене в КПК України. Зазначив докази: відповіді з прокуратури за різні роки, ухвали суду, постанова апеляційного суду. Спосіб захисту: ст.23, п.6 ч.1176 ЦК України, норми матеріального права застосованих в постановах суду. Обґрунтування шкоди - його похилий вік, порушення його права на швидке, неупереджене слідство, зміна його укладу життя.
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 16.02.2021 відкрито провадження по справі за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання.
11.03.2021 ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. Надав письмову заяву про розгляд справи у його відсутність на підставі наданих доказів та залишив зал судового засідання.
Представник відповідача Вінницької обласної прокуратури Шаравський Б.О. заявлені позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову мотивуючи тим, що з заявлених вимог взагалі незрозуміло, в яких саме кримінальних провадженнях позивач ОСОБА_1 вбачає бездіяльність зі сторони відповідачів, позивачем не наведено розрахунку розміру завданої шкоди. Посилався на те, що постановою Вінницького апеляційного суду від 29.10.2020 на користь ОСОБА_1 вже стягнута моральна шкода, завдана бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування, а повторне звернення до суду з одних і тих самих підстав є недопустимим. За наведених підстав вважає позов ОСОБА_1 безпідставним та необґрунтованим.
Інші учасники справи, які належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчать довідки про доставку електронних листів Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, в судове засідання не з'явилися, причини їх неявки суду невідомі. Будь-яких заяв та клопотань суду не надали.
З матеріалів справи судом встановлено, що згідно копії листів-відповідей: - Жмеринської місцевої прокуратури №74-72-16 від 11.09.2018 (а.с.3), №74-72-16 від 13.08.2018 (а.с.5), №74-72-16 від 06.05.2019 (а.с.6-7), №74-72-16 від 14.02.20 (а.с.8), №74-72-16 від 11.05.2019 (а.с.10), №74-72-16 від 13.10.2020 (а.с.11); №74-72-16 від 08.04.2019 (а.с.26) - прокуратури Вінницької області №04/2/2-55-19 від 26.04.2019 (а.с.4), №04/2/2-55-19 від 23.10.2019 (а.с.9) ОСОБА_1 надавались відомості про стан розслідування кримінальних проваджень, які були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявами та ухвалами суду. В цих відповідях ОСОБА_1 роз'яснювався порядок та строк оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора до суду. Ухвалами Жмеринського міськрайонного суду від 23.01.2017 (а.с.12-13), від 04.08.2020 (а.с.14-15), від 28.07.2020 (а.с.19-20), від 21.09.2020 (а.с.21) в задоволенні скарг ОСОБА_1 відмовлено.
Суд не приймає оглянутих в судовому засіданні постанов Вінницького апеляційного суду від 20.09.2019 в справі №130/728/19 (а.с.22-25) та від 29.10.2020 в справі №130/2635/19 (а.с.16-18), оскільки вони не мають преюдиційного значення.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити враховуючи таке.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, що встановлено ст. 5 ЦПК України.
Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з положеннями статті 1176 ЦК України, якою врегульовано питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Оскільки у справі, що розглядається йдеться про шкоду, спричинену фізичній особі внаслідок бездіяльністю посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, то відповідно до положень частини шостої статті 1176 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах.
Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частини перша статті 23 ЦК України).
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пунктів 3 4, 5, 10, 14 Постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Також що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Аналізуючи вказані норми права суд вважає, що відшкодування моральної шкоди можливе в наслідок порушення прав особи, тобто має бути причинно-наслідковий зв'язок між порушенням прав особи та правом на відшкодування моральної шкоди.
Позивач вважає, що бездіяльністю відповідачів в особі керівника Жмеринської місцевої прокуратури Гулько А.В., прокурорів: Кириченка А.В., Хорошуна М.Я., Остапчук М.В., Омельчук А.В., Шаравського Б.О., слідчих СВ Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області: Олексюка В.В., Рощепи А.В., Полонської О.Г., Майченка А.М., Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінив у розмірі 1000000 грн.
Оскільки для виникнення зобов'язання по відшкодуванню шкоди в порядку ст.1176, 1174, 1167 ЦК України необхідна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства та їх посадових осіб, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов'язком позивача, оскільки цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК), а збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов'язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК), суд наділений можливістю у виключних випадках збирати докази за власною ініціативою (ч. 7 ст. 81 ЦПК).
Загальне правило щодо розподілу функцій сторін та суду у доказовій діяльності випливає із системного тлумачення положень ЦПК.
Так, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно ч.1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Також частиною першою статті 81 ЦПК на кожну сторону покладено обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина друга статті 78 та частина перша статті 89 ЦПК України).
Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23 травня 2001 року кримінальне судочинство визнано як врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх Конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Згідно ст.1 ч.1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Главою 26 КПК України врегульовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора, ухвал слідчого судді тощо.
Тобто кримінальним процесуальним законодавством визначено інший порядок розгляду скарг учасників кримінального провадження та осіб, права яких порушуються як під час досудового розслідування, так і під час підготовчого провадження у суді.
Підставою для стягнення моральної шкоди позивач визначив бездіяльність усіх відповідачів щодо виконання вимог КПК про неупереджене та швидке слідство у кримінальних провадженнях, однак позивач не зазначає чи розглядалося в порядку КПК оскарження дій, бездіяльності та рішень відповідачів у рамках кримінального провадження та не надаються докази на підтвердження їх незаконної бездіяльності.
Будь-якого рішення, що набрало законної сили, про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності відповідачів, позивачем суду не надано.
Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Належних та допустимих доказів того, що судовим рішенням встановлена бездіяльність відповідачів визнана неправомірною, позивачем не надано, позивач не довів факт протиправних дій або бездіяльності відповідачів, не доведено належними та допустимими доказами конкретні негативні наслідки та їх причинний зв'язок з правом на відшкодування моральної шкоди, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів стосовно предмету позову матеріали справи не місять, з наданих позивачем доказів неможливо встановити, які саме вимоги КПК України не виконуються відповідачами та який причинно-наслідковий зв'язок між незаконними діями/бездіяльністю відповідачів та шкодою, яку ОСОБА_1 просив стягнути у розмірі 1000000 грн.
Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 має абстрактний характер, а позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими, у зв'язку з чим правових підстав для його задоволення судом не встановлено.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо сторону на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому судові витрати по сплаті судового збору слід віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 26.04.2021.
Суддя