Справа № 128/555/21
Іменем України
(заочне)
30 квітня 2021 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Васильєвої Т.Ю.,
секретар Кострюкова Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом визнання таким, що втратив право користування житлом,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що вона на підставі договору дарування від 24.07.2018 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що в даному будинку з 17.03.2004 зареєстрований відповідач по справі ОСОБА_2 , який є її колишнім чоловіком. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18.01.2019 шлюб між нею та відповідачем було розірвано. Після розірвання шлюбу відповідач залишився проживати в будинку, проживав в окремій кімнаті, брав участь в оплаті комунальних послуг. Однак 01.02.2020 відповідач забрав всі свої речі і перейшов проживати в найману квартиру, з того часу він в будинку не проживає, його речей в будинку не має, участі в оплаті комунальних послуг та утриманні будинку в належному стані відповідач не приймає, поточним ремонтом не займається. Реєстрація відповідача в будинку створює позивачу перешкоди в користуванні власністю, зокрема позивач не має змоги оформити субсидію та розпорядитись даним будинком незалежно від волі інших осіб. Таким чином обмежуються її права як власника даного об'єкта нерухомості.
Тому посилаючись на відповідні норми законодавства позивач просить визнати відповідача таким, що втратив право користування належним позивачу житловим будинком.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 01.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження (а.с. 25).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 31.03.2021 закрито підготовче провадження в справі та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 33).
В судове засідання позивач не з'явилася, однак попередньо подала суду заяву, якою вказала, що справу просить розглянути у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити. У разі неявки відповідача не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, будучи належним чином і в установленому законом порядку повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Заяв про розгляд справи без його участі або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву відповідачем у визначений судом строк до суду не подано.
Згідно з п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з викладеним, суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Так, судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Позивач по справі ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Договору дарування житлового будинку від 24.07.2018, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Нідзельською І.Є. (а.с. 9 - 10) та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.07.2018 (а.с. 11).
Згідно з копією домової книги для прописки (реєстрації) громадян, позивач ОСОБА_1 та відповідач по справі ОСОБА_2 зареєстровані за однією адресою, в належному позивачу будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11а - 15).
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.04.1997 та рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18.01.2019 шлюб між ними розірвано, що підтверджується копією відповідного рішення суду (а.с. 16).
Згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області за № 183 від 22.01.2021, позивач ОСОБА_1 дійсно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та до її складу сім'ї входять: мати ОСОБА_3 , 1939 р.н., батько ОСОБА_4 , 1939 р.н., син ОСОБА_5 , 1998 р.н., колишній чоловік ОСОБА_2 , 1972 р.н. (не проживає) (а.с. 17).
Згідно з Актом обстеження фактичного місця проживання від 20.01.2021, складеним в присутності сусідів та депутата сільської ради, затвердженим головою Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області 20.01.2021, останні засвідчили, що ОСОБА_2 з 01.02.2020 і по теперішній час не проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 18).
З наданих суду відповідей щодо місця реєстрації відповідача встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 28, 29)
Таким чином, судом встановлено, що відповідач з 01.02.2020 і до даного часу не проживає у вищевказаному будинку за місцем своєї реєстрації та права власності на нього не має, членом сім'ї власника будинку не являється з 18.02.2019, а саме з часу набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили.
Оцінивши докази в їх сукупності, суд керується наступними нормами.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. ст. 41, 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власнику належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном.
Положеннями ч. 1 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Згідно зі ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно ст. 158 ЖК УРСР, інші особи можуть проживати в жилому приміщенні на підставі договору найму, вимоги до якого визначені ст.ст. 158, 159 ЖК УРСР.
Право користування чужим майном встановлено також главою 32 ЦК України, що згідно ст. 402 ЦК України встановлюється договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до норм ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Таким чином, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення таких перешкод.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.406 ЦК України, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК України, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Оскільки підставою для встановлення особистого сервітуту був факт проживання однією сім'єю відповідача з позивачем, то факт припинення сімейних відносин тягне за собою підставу припинення особистого сервітуту, оскільки відповідач зареєстрований у будинку, що належить позивачу, по відношенню до якого він на даний час не є членом його сім'ї.
Відповідач спільним побутом із позивачем не пов'язаний, на час розгляду справи обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинились, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 406 ЦК України.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, в тому числі по справах № 695/2427/16-ц та № 243/7004/17-ц, а також відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.10.2020 по справі № 447/455/17.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Оскільки наданими суду доказами, які відповідачем не спростовано, доведено, що відповідач не проживає за місцем реєстрації з 01.02.2020 і до даного часу, членом сім'ї позивача на даний час не являється, житловий будинок належить на праві власності позивачу, у зв'язку з чим позивач позбавлена можливості повною мірою володіти, користуватись та розпоряджатися вищевказаним будинком, в тому числі оформити субсидію, чим обмежуються її права як власника згаданого об'єкта нерухомості, поважних причин відсутності відповідача за місцем реєстрації чи інших обставин збереження за ним права на проживання за даним місцем реєстрації не встановлено, суд вважає за необхідне вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , задовольнити.
З врахуванням позиції позивача про відсутність клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат, судом не вирішується питання про їх розподіл.
Також суд вважає за необхідне роз'яснити учасникам справи положення ч.ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 41, 55 Конституції України, ст.ст. 319, 391, 401, 402, 406 ЦК України, ст.ст. 150, 155, 158 ЖК УРСР, ст.ст. 4, 13, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте Вінницьким районним судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 30.04.2021.
Суддя: