ф
29 квітня 2021 року
м. Київ
справа №623/1594/17
адміністративне провадження №К/9901/14413/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2020 року (судді: Зеленський В.В., Чалий І.С., П'янова Я.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про оскарження неправомірних дій та невиплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області із позовною заявою до виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області (надалі також - відповідач), в якій просив:
- визнати протиправними дії виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, які полягають в умисному не виконанні у грудні 2012 року постанови Борівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства, котра підлягала негайному виконанню, що призвело до не проведення звільнення у грудні 2012 року з виборної посади в зв'язку закінченням строку повноважень Ізюмської міської ради 5 скликання та не виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів;
- стягнути з виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів у сумі 26607,50 грн (двадцять шість тисяч шістсот сім гривень 50 коп.) та зобов'язати відповідача у встановлений судом термін подати звіт про виконання прийнятого рішення.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що внаслідок невиконання відповідачем постанови Борівського районного суду від 18 грудня 2012 року у справі №2005/1595/12 (2-а/2005/33/12) в частині поновлення його на посаді першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства, він позбавлений можливості отримати одноразову грошову допомогу у розмірі 10 посадових окладів, внаслідок виключення правових норм, які передбачали таке право.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 травня 2018 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з того, що позивач, маючи законні сподівання при виході на пенсію з посади державного службовця зі стажем в органах місцевого самоврядування понад 10 років, на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, був позбавлений такої можливості внаслідок незаконних дій відповідача.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету про оскарження неправомірних дій та не виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач звернувся до суду із позовом майже через 2 роки після свого звільнення з посади. Одноразова грошова допомога у розмірі 10 посадових окладів не належить до фонду оплати праці, а тому не є складовою заробітної плати, а відтак, звернення до суду про стягнення такої допомоги обмежується місячним строком, визначеним частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (чинною на час звернення позивача до суду; надалі - КАС України).
Постановою Верховного Суду від 31 березня 2020 року скасовано постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року, а справу № 623/1594/17 направлено до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції неправильно встановлено предмет спору у цій справі, порушено норми процесуального права щодо застосування строку звернення до суду в цих правовідносинах, а тому постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року підлягала скасуванню.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2020 року скасовано рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 травня 2018 року у справі №623/1594/17.
Прийнято нову постанову, якою провадження у справі № 623/1594/17 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, які полягають в умисному не виконанні у грудні 2012 року постанови від 18 грудня 2012 року Борівського районного суду Харківської області в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства, котра підлягала негайному виконанню, що призвело до не проведення звільнення у грудні 2012 року з виборної посади в зв'язку закінченням строку повноважень Ізюмської міської ради 5 скликання та не виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів закрито.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту - визнання протиправними дій виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, які полягають в умисному не виконанні у грудні 2012 року постанови Борівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства, котра підлягала негайному виконанню, що призвело до не проведення звільнення у грудні 2012 року з виборної посади в зв'язку закінченням строку повноважень Ізюмської міської ради 5 скликання та не виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів, - пов'язаний із виконанням постанови Борівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року у справі №2005/1595/12, яка на час розгляду даної справи вже виконана відповідачем.
На думку колегії суддів в цьому випадку між сторонами не виникло нового спору. Спірні правовідносини могли розглядатися судом у справі №2005/1595/12 на стадії його виконання в порядку, визначеному статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не в порядку позовного провадження, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про закриття провадження у цій частині позовних вимог.
Щодо інших позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключено частину одинадцяту статті 21 Закону №2493-III та частину тринадцяту статті 37 Закону №3723-XII, якими було передбачено виплату спірної грошової допомоги, тому на час звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Ізюмського міського голови з питань житлово-комунального господарства (17 листопада 2015 року) були відсутні правові підстави для виплати грошової допомоги державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.
Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. Скаржник просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставами касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Обґрунтовуючи пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження позивач вказує на те, що Верховним Судом вже висловлено правову позицію щодо застосування норми права в тотожних правовідносинах, викладену у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №826/2772/16, від 14 серпня 2019 року №826/27427/15. На переконання скаржника суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином всі обставини цієї справи, при прийнятті оскаржуваної постанови від 21 травня 2020 року безпідставно не врахував правові висновки Верховного Суду, згідно яких одноразова грошова допомога в розмірі 10 посадових окладів, встановлена Законом України, на виплату якої державний службовець має право за умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій.
Позиція інших учасників справи.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2020 року у відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2020 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 квітня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
За розпорядженням міського голови від 04 травня 2006 року № 98-К позивач був призначений на посаду першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства.
Внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду він був неправомірно звільнений з 31 липня 2008 року за рішенням Ізюмської міської ради №2551, що підтверджується рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2013 року та постановою Борівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року.
Постановою Борівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року рішення Ізюмської міської ради Харківської області №2551 від 12 вересня 2008 року «Про звільнення першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства ОСОБА_1 » визнано незаконним та скасовано, а його поновлено на посаді першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства.
Після отримання вказаного судового рішення, позивач звернувся до Ізюмського міського голови з відповідною заявою від 26 грудня 2012 року, про поновлення його на посаді на підставі постанови Борівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року.
Ізюмський міський голова листом від 21 січня 2013 року № 376 відмовив у поновленні позивача на посаді першого заступника міського голови та у негайному виконанні вказаної постанови від 18 грудня 2012 року Борівського районного суду Харківської області.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року скасовано постанову Борівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року (якою позивача поновлено на посаді). Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2014 року постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року скасовано, залишено в силі постанову Борівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року.
На виконання постанови Борівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2014 року Ізюмська міська рада Харківської області прийняла 26 червня 2015 року рішення № 3051 «Про виконання рішення Борівського районного суду», яким ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника Ізюмського міського голови з питань житлово - комунального господарства з 31 липня 2008 року.
11 вересня 2015 року рішенням Ізюмської міської ради № 3174 внесено зміни до структури виконавчого комітету Ізюмської міської ради та введено посаду першого заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства та визначено, що строк повноважень ОСОБА_1 як першого заступника Ізюмського міського голови з питань управління житлово-комунального господарства, закінчується терміном повноважень Ізюмської міської ради 6 скликання.
21 вересня 2015 року на підставі цього рішення за порядковим номером 42 був внесений запис до трудової книжки позивача про недійсність запису № 37 про його звільнення з 31 липня 2008 року.
Ізюмська міська рада 6 скликання припинила свої повноваження 10 листопада 2015 року.
17 листопада 2015 року позивача звільнено з посади першого заступника Ізюмського міського голови з питань житлово-комунального господарства у зв'язку із закінченням строку повноважень Ізюмської міської ради 6 скликання (17 листопада 2015 року був останній день частини щорічної відпустки позивача). На момент звільнення ОСОБА_1 з посади виключено норму, якою передбачалась виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів.
Не погоджуючись із невиконанням відповідачем у грудні 2012 року рішення суду в частині поновлення його на посаді, що призвело до не проведення звільнення в грудні 2012 року з виборної посади в зв'язку із закінченням строку повноважень Ізюмської міської ради 5 скликання, та не виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів, позивач звернувся до суду.
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України від 7 червня 2001 року N 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N2493-III).
Статтею 1 Закону N2493-III передбачено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Частиною першою статті 2 Закону №2493-III (в редакції на момент прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді) передбачено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Відповідно до частини одинадцятої статті 21 Закону N2493-III (в редакції на момент прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді) у разі звільнення з роботи в органах місцевого самоврядування у зв'язку з виходом на пенсію посадовим особам місцевого самоврядування виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів за наявності не менше 10 років стажу на посадах в органах місцевого самоврядування чи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Згідно з частиною тринадцятою статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року N3723-XII «Про державну службу» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N3723-XII) державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключено частину одинадцяту статті 21 Закону N2493-III та частину тринадцяту статті 37 Закону N3723-XII, якими було передбачено виплату спірної грошової допомоги.
Статтею 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Згідно з частиною другою статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Предметом судового контролю у цій справі є дії виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, які полягають в умисному не виконанні у грудні 2012 року постанови Борівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року в частині поновлення ОСОБА_1 посаді першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства, котра підлягала негайному виконанню, що призвело до не проведення звільнення у грудні 2012 року з виборної посади в зв'язку закінченням строку повноважень Ізюмської міської ради 5 скликання та не виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів та стягнення з виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів у сумі 26607,50 грн (двадцять шість тисяч шістсот сім гривень 50 коп.), зобов'язання відповідача у встановлений судом термін подати звіт про виконання прийнятого рішення.
Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач фактично оскаржує бездіяльність відповідача, яка полягала у невиконанні рішення суду про поновлення його на посаді з 18 грудня 2012 року (прийняття рішення судом першої інстанції про поновлення ОСОБА_1 на посаді) до 26 червня 2015 року (рішення Ізюмської міської ради про поновлення на посаді позивача), що спричинила порушення його права на отримання спірної грошової допомоги.
Колегія суддів вказує на те, що судовий контроль є важливою конституційною гарантією забезпечення обов'язковості судового рішення. Це означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (відповідно до приписів резолютивної та мотивувальної частини рішення).
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Приписами статей 382-383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як можливий варіант - накладення штрафу (в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частини другої статті 382 КАС України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду; визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності органу виконавчої служби, приватного виконавця.
Зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами для їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із невиконанням судового рішення в цій справі.
Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та вказав на те, що спірні правовідносини могли розглядатися судом у справі №2005/1595/12 на стадії його виконання в порядку, визначеному статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не в порядку окремого позовного провадження.
Отже, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Фактичне виконання постанови Борівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року у справі №2005/1595/12, виключає можливість звернення до суду із вимогами про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання такого судового рішення. З огляду на викладене на час розгляду цієї справи, такі вимоги не підлягали розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду. Тому суд апеляційної інстанції з врахуванням пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, які полягають в умисному не виконанні у грудні 2012 року постанови Борівського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року в частині поновлення ОСОБА_1 посаді першого заступника міського голови з питань управління житлово-комунального господарства, котра підлягала негайному виконанню, що призвело до не проведення звільнення у грудні 2012 року з виборної посади в зв'язку закінченням строку повноважень Ізюмської міської ради 5 скликання та не виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів.
Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключено частину одинадцяту статті 21 Закону № 2493-III та частину тринадцяту статті 37 Закону № 3723-XII, якими було передбачено виплату спірної грошової допомоги.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи, та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ зміни, передбачені розділами II і III цього закону, набирають чинності з 01 квітня 2014 року.
Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, позивача звільнено 15 листопада 2015 року.
Отже, законодавством дійсно була передбачена виплата грошової допомоги, який звільнився у зв'язку з виходом на пенсію, однак Закон № 2493-III у редакції, яка була чинна на момент фактичного звільнення, не містив правових норм щодо виплати одноразова грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Верховний Суд вважає вірними висновки суду апеляційної інстанції, що на час звільнення позивача з посади першого заступника Ізюмського міського голови з питань житлово-комунального господарства (15 листопада 2015 року) були відсутні правові підстави для виплати грошової допомоги державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років.
При цьому, Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент фактичного звільнення позивача з посади, виплату такої допомоги не передбачало.
Враховуючи вищезазначене, суд касаційної інстанції вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції про правомірну відмову відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів згідно частини одинадцятої статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та не може розглядатися як порушення принципу верховенства права.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №№634/291/17.
Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання позивача на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №826/2772/16, від 14 серпня 2019 року №826/27427/15, тому що у цих справах позивачів звільнено 12 вересня 2013 року та 08 листопада 2010 року відповідно. Суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог, оскільки на час звільнення позивачів частина тринадцята статті 37 Закону №3723-XII була чинною та передбачала право на одержання допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів.
У цій справі на час звільнення позивача частина тринадцята статті 37 Закону №3723-XII втратила чинність.
Щодо доводів скаржника про те, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, які виявилися у не розгляді клопотання про забезпечення участі позивача у судовому засіданні, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до матеріалів справи, 14 липня 2018 року позивач у відзиві на апеляційну скаргу заявляв клопотання про забезпечення його участі у судовому засіданні. 31 жовтня 2018 року Харківський апеляційний адміністративний суду ухвалив у відкритому засіданні за участю позивача постанову, якою позовну заяву залишено без розгляду. Таким чином, клопотання позивача розглянуто судом апеляційної інстанції.
В подальшому постанова суду апеляційної інстанції була скасована постановою Верховного Суду від 31 березня 2020 року та направлено справу до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 квітня 2020 року прийняв до свого провадження справу №623/1594/17 та призначив апеляційний розгляд справи на 21 травня 2020 року о 10:45 у відкритому судовому засіданні.
Копія цієї ухвали направлена позивачу на його адресу та отримана ним особисто 24 квітня 2020 року.
29 квітня 2020 року позивачем до суду апеляційної інстанції надіслано доповнення до відзиву на апеляційну скаргу (т.2, а.с.133), яке не містить клопотання про розгляд справи за його участі.
Позивач в судове засідання не з'явився, клопотань про розгляд справи за його участю або про відкладення розгляду справи не заявляв.
Відповідно до частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи наведені обставини у цій справі, Верховним Судом порушення норм процесуального права при здійсненні апеляційного розгляду справи №623/1594/17 не виявлено.
Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія А. 303-А; пункт 29).
Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За цих обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов