Справа № 645/4725/20
Провадження № 2/645/308/21
23 квітня 2021 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Сілантьєвої Е.Є.
за участю секретаря судових засідань - Ятлової Ю,В.
за участю:
позивач - ОСОБА_1 .
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
представник третьої особи - адвокат Лазарєва Марина Дмитрівна, яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 002344 від 22.05.2019 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Фрунзенського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та поділ автомобіля як спільної сумісної власності подружжя, -
Позивач звернулася з позовом до суду, у якому просить визнати з моменту його вчинення недійсним договір № 7089/17/001249 купівлі-продажу автомобіля «Lexus GX 460», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, двигун V-4608, тип кузова універсал-В VIN НОМЕР_2 , укладений 26.04.2017 року між відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_4 , здійснити поділ між нею та відповідачем їх спільної сумісної власності - автомобіля «Lexus GX 460», реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом визнання рівних ідеальних часток подружжя в цьому майні по одній другій кожному і залишити автомобіль у спільній частковій власності подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 20 червня 2006 року по теперішній позивач перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. 15 червня 2013 року ними був придбаний автомобіль LEXUS GX-460, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, двигун V-4608, тип кузова універсал-В VIN НОМЕР_4 , який був оформлений на мого чоловіка ОСОБА_2 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 15.06.2013). 26 квітня 2017 року за договором купівлі-продажу № 7089/17/001249 вказаний вище автомобіль LEXUS GX-460, без згоди позивача, був проданий ОСОБА_2 громадянці ОСОБА_4 , у зв'язку з чим були порушені майнові права позивача. Згідно довідки Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Харківській області № 31/20-1988 від 24.09.2020 в подальшому вказаний автомобіль був зареєстрований на ОСОБА_4 та третіх осіб. Позивач зазначила, що вона окрім претензій до ОСОБА_4 , не має жодних претензій (вимог) до осіб, на яких після ОСОБА_4 був зареєстрований спірний автомобіль LEXUS GX-460 та вважає, що її позовні вимоги не впливають на права, обов'язки та інтереси будь-яких осіб, які після ОСОБА_4 придбали вказаний автомобіль. Позивач вказала, що відсутність письмової згоди позивача на продаж вказаного вище автомобіля підтверджується доданими до позовної заяви письмовими доказами, серед яких довідка №101/08/2020 від 04.08.2020 ТОВ «Автоконсалтинг Україна», згідно якої дружина продавця під час укладання договору купівлі-продажу автомобіля № 7089/17/001249 від 26.04.2017 присутня не була і її письмової згоди ані нотаріально посвідченої, ані у простій письмовій формі надано не було. Враховуючи зазначене, посилаючись на вимоги ст. ст. 215, 368 ЦК України, ст. ст. 60, 65 СК України, на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, зазначила, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. У пункті 25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Крім того, позивач вказала, що застосування вказаної норми при поділі майна подружжя Верховним Судом України правова позиція викладена у справі № 6-37цс13 від 23 вересня 2015 року, відповідно до якої при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України). За письмовою домовленістю від 13 серпня 2020 року, досягнутою між позивачем, ОСОБА_1 , та відповідачем, ОСОБА_2 , щодо визначення порядку поділу автомобіля LEXUS GX-460, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, як неподільної речі (частини перша, друга статті 71 СК України), через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України) у разі недосягнення між подружжям згоди у позасудовому порядку, цей спір буде вирішуватися в окремому судовому провадженні. Також, позивач вказала, що про порушення своїх майнових прав, а також про осіб, що їх порушили вона довідалася 27 вересня 2017 року від ОСОБА_3 , який надавав допомогу громадянці ОСОБА_4 (яка була на той момент тещою ОСОБА_3 ) у продажі автомобіля LEXUS GX-460 шляхом підшукування покупця та юридичного оформлення купівлі-продажу автомобіля у формі нотаріально посвідченої довіреності від 29 серпня 2017 року з правом продажу автомобіля, тому вважає, що строк позовної давності не пропущений, оскільки до 27.09.2017 року позивач не знав і не міг можливості знати про продаж автомобіля, оскільки вказаний автомобіль LEXUS GX-460 переважно зберігався за місцем проживання ОСОБА_6 , який мав право користування (керування) цим автомобілем, що прямо зазначено у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 15.06.2013. За таких умов, позовна заява про визнання договору купівлі-продажу №7089/17/001249 від 26.04.2017 рухомого майна недійсним на підставі статей 215, 216, 236 ЦК України, його поділу на підставі статей 60, 61, 63, 65, 69-72 СК України подається позивачем в межах трирічного строку позовної давності передбаченого статтями
256, 257 та 261 ЦК України і поновлення не потребує.
Ухвалою суду від 21 серпня 2020 року слухання цивільної справи призначено за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
07.09.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_2 .
16.09.2020 до суду надійшли пояснення на відзив від ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 22.09.2020 позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та надано час для усунення недоліків.
25.09.2020 на виконання ухвали від 22.09.2020 року позивачем надано уточнену позовну заяву та додаткові докази.
27.10.2020 до суду надійшли пояснення на відзив від третьої особи ОСОБА_4 в особі адвоката Лазарєвої М.Д.
Ухвалою суду від 29.10.2020 задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 про витребування доказів.
03.11.2020 надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 на відзив від третьої особи ОСОБА_4 в особі адвоката Лазарєвої М.Д.
06.11.2020 до суду надійшли витребувані Ухвалою суду від 29.10.2020 докази.
09.11.2020 надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Ухвалою суду від 16.11.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_5 , який не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
03.12.2021 року позивачем ОСОБА_1 була надана заява про поновлення строку позовної давності, у якій просила у зв'язку з введенням на всій території України з 12.03.2020 року і до теперішнього часу карантину щодо запобігання розповсюдженню коронавірусу COVID-19 визнати поважними причини пропуску позивачем трирічного строку позовної давності для звернення до суду з позовною заявою про визнання з моменту його вчинення недійсним договору №7089/17/001249 купівлі-продажу за 30.000 грн. автомобіля «LEXUS GX-460», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, двигун V-4608, тип кузова універсал-В VIN НОМЕР_4 , укладеного 26.04.2017 року між відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою на стороні відповідача ОСОБА_4 , та поновити позивачу встановлений законом трирічний строк позовної давності для звернення з вказаним позовом до суду на весь період дії карантину щодо запобігання розповсюдженню коронавірусу COVID-19. У заяві посилалась на те, що про порушення свого майнового права, а також про осіб, що його порушили, вона дізналася 27.09.2017 року від третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 , який на той момент своїй тещі, ОСОБА_7 , надавав допомогу у продажі автомобіля «LEXUS GX-460». З позовом до суду вона звернулась 17.08.2020 року, таким чином позовна заява подана до суду у загальний трирічний строк, передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України. Посилання адвоката Лазаревої М.Д. на те, що перебіг строку позовної давності має починатися з 26.04.2017 року, тобто з дати укладення договору №7089/17/001249 купівлі-продажу автомобіля між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , є неправомірними. Проте, з метою захисту порушених прав, вважає за необхідне звернутися до суду із заявою про поновлення строків позовної давності, посилаючись на положення Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки звернення до суду продовжуються на строк дії такого карантину, оскільки сплив строку позовної давності припадає на період дії карантину.
У судовому засіданні позивач у повному обсязі підтримала свої позовні вимоги. Також зазначила, що спірний автомобіль був придбаний за кошти всієї родини: її, її чоловіка, ОСОБА_3 . Вся родина мала можливість розпорядження ним. Автомобіль спочатку стояв в гаражі позивача, а потім на парковці, що належить ОСОБА_3 , третій особі. Спочатку 2017 року у родини виникли боргові зобов'язання, та ОСОБА_3 запропонував сховати машину від кредиторів шляхом її формального переоформлення. Позивач бажала здійснити таке переоформлення на своїх родичів. Але, її чоловік та його брат, ОСОБА_3 , в таємниці від неї, здійснили переоформлення спірного автомобіля на ОСОБА_4 , яка на той час була тещою ОСОБА_3 . ОСОБА_4 у свою чергу, нікого не попереджаючи, переоформила автомобіль на третю особу. Вважає такі дії відповідача та третіх осіб неправомірними, у зв'язку з чим була вимушена звернутися до суду.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні у повному обсязі визнав позовні вимоги та зазначив, що спірний автомобіль був придбаний за кошти родини. Особисто він надав 40000 доларів США. Він визнав той факт, що договір купівлі-продажу автомобіля відбулося без згоди його дружини, позивача по справі. ОСОБА_4 знає з 10.08.2013 року, з часу весілля його брата, ОСОБА_3 на її доньки, ОСОБА_8 .
Третя особа, на стороні відповідача, ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що він вважає позовні вимоги обґрунтованими та пояснив, що він був особою, яка безпосередньо організувала продаж автомобіля за ціну, яка не відповідає реальній вартості автомобіля, на користь його тещі ОСОБА_4 . Позивач у справі, яка є дружиною його брата, про продаж автомобіля на користь ОСОБА_4 не знала та він вперше повідомив їй про це 27.09.2017 року. Згодом, 29.08.2017 року, ОСОБА_4 автомобіль був проданий за ціну, яка відповідала дійсній вартості, а гроші ОСОБА_4 привласнила собі та розпорядилася ними на власний розсуд. Просив задовольнити позов.
ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала , просила відмовити у їх задоволенні та пояснила, що позов є надуманим. Третя особа пояснила, що на початку квітня 2017 року їй повідомив ОСОБА_3 , який на той час був чоловіком її доньки та з яким були довірчі відносини, що є можливість придбати на дві родини автомобіль за смішні гроші. Також пояснив, що автомобіль продає його рідний брат. Згодом ОСОБА_4 придбала автомобіль «Lexus GX 460», реєстраційний номер НОМЕР_1 через Авто Консалтинг. ОСОБА_4 було відомо, що ОСОБА_9 одружений, вона знала його дружину, але як ОСОБА_2 так і ОСОБА_3 запевнили її про обізнаність ОСОБА_1 про факт укладення договору. ОСОБА_4 під час укладання договору № 7089/17/001249 купівлі-продажу автомобіля «Lexus GX 460», реєстраційний номер НОМЕР_1 , передала ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 100000 грн, а ОСОБА_3 у її присутності передав ці гроші ОСОБА_2 . Після придбання автомобіля ним користувалась як ОСОБА_4 так і родина її доньки. Через деякий час, ОСОБА_3 сказав ОСОБА_4 , що терміново потрібні гроші і остання 29.08.2017 року надала доручення третій особі на продаж автомобіля, а через неділю ОСОБА_3 їй повідомив, що він продав автомобіль за 30000 доларів США, з яких 4000 доларів США віддав ОСОБА_4 .
Представник третьої особи ОСОБА_4 , адвокат Лазарєва М. Л., заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість. Надала письмові пояснення.
Третя особа, ОСОБА_5 , до судового засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Через канцелярію суду надав заяву з проханням проводити судові засідання без його участі, оскільки позивач не має жодних вимог майнового характеру до нього. Також зазначив, що 02 вересня 2017 року на підставі відповідної цивільно-правової угоди, він придбав у власність транспортний засіб - автомобіль «Lexus GX 460», VIN номер НОМЕР_2 . Даний правочин був зареєстрований в порядку та спосіб, визначений законом. Після придбання автомобіля він використовував його у власних цілях та на протязі всього часу до нього не надходили будь-якого роду претензії, у тому числі щодо форми правочину.
Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши надані докази у їх сукупності, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставиш які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.
Судом розглядом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 20 червня 2006 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_6 .
15 червня 2013 року позивачем та відповідачем був придбаний автомобіль LEXUS GX-460, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, двигун V-4608, тип кузова універсал-В VIN НОМЕР_4 , який був оформлений на ОСОБА_2 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 15.06.2013).
26 квітня 2017 року за договором купівлі-продажу № 7089/17/001249 автомобіль LEXUS GX-460, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску ОСОБА_2 був проданий ОСОБА_4 .
Згідно довідці №101/08/2020 від 04.08.2020 ТОВ «Автоконсалтинг Україна», дружина продавця під час укладання договору купівлі-продажу автомобіля № 7089/17/001249 від 26.04.2017 присутня не була і її письмової згоди ані нотаріально посвідченої, ані у простій письмовій формі надано не було.
Згідно довідки Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Харківській області № 31/20-1588 від 24.09.2020 на цей час власником автомобіля LEXUS GX-460, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, на підставі договору купівлі-продажу є ОСОБА_5 з 02.09.2017 року.
Суд зазначає, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, яка знайшла своє вираження у статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), відповідно до положень якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Оскільки сторони не домовилися про поділ майна за взаємною згодою, що передбачено частиною 2 цієї статті, даний спір повинен вирішуватися судом.
Способи та порядок поділу майна подружжя визначені статтею 71 цього Кодексу, згідно приписів якої майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, автомобіль допускається лише за його згодою крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (частина 4 статті 71 СК України).
Зі змісту наведених норм сімейного законодавства вбачається, що поділу в натурі підлягає лише майно, яке є в наявності на момент такого поділу.
Як свідчать матеріали справи 26 квітня 2017 року за договором купівлі-продажу № 7089/17/001249 автомобіль LEXUS GX-460, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску ОСОБА_2 був проданий ОСОБА_4 .
Згідно довідки Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Харківській області № 31/20-1588 від 24.09.2020 на цей час власником автомобіля LEXUS GX-460, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, на підставі договору купівлі-продажу є ОСОБА_5 з 02.09.2017 року.
За таких обставин суд вважає доведеним, що позивач розпорядився автомобілем на власний розсуд, без згоди і урахування інтересів відповідача.
За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 70 Сімейного кодексу України, при поділі майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.
За змістом статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.
За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.
Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.
Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Згідно пояснень ОСОБА_4 , яка на той час була тещою третьої особи - ОСОБА_3 , рідного брата відповідача по справі, на час оформлення договору купівлі-продажу, достовірно знала зі слів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що позивач по справі, ОСОБА_1 , знала про оформлення договору купівлі-продажу та надала свою згоду на це.
Про обізнаність ОСОБА_1 про продаж автомобіля свідчить також строк її звернення до суду, а саме тільки у серпні 2020 року, в той час як згідно її пояснень, спірним автомобілем її родина постійно користувалась у 2017 році, а після його продажу вже третій особі , гроші за автомобіль родина не отримала.
Враховуючи зазначене, позивачем не доведена недобросовісність дій ОСОБА_4 при укладанні договору купівлі-продажу спірного автомобіля.
У судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_10 , який зазначив, що є двоюрідним братом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Свідку відомо, що родина ОСОБА_11 придбала у 2013 році автомобіль LEXUS GX-460, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та з цього часи автомобілем користувалась вся родина. Свідку відомо, що ОСОБА_2 позичив гроші у ОСОБА_12 , та для того, щоб у родини за борги не забрали автомобіль, було прийнято рішення щодо переоформлення автомобіля на третю особу. В день оформлення договору купівлі-продажу автомобіля на ОСОБА_4 , свідок чув, як ОСОБА_3 сказав своїй тещі, що договір купівлі продажу є фіктивним, та ОСОБА_13 нічого про це не відомо.
Суд ставиться критично до пояснень свідка ОСОБА_10 , який є родичем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та може мати особисту зацікавленість при вирішенні спору, та крім цього, свідок не був стороною оспорюваного правочину та не брав особистої участі при його укладенні.
Також у судовому засіданні вивчалась домовленість між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визначення порядку поділу автомобіля LEXUS GX-460, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, згідно якої ОСОБА_2 визнав, що продаж автомобіля LEXUS GX-460, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, на користь ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу № 7089/17/001249 від 26.04.2017 року був здійснений без згоди дружини, ОСОБА_1 , як співвласника майна. ОСОБА_1 , з метою захисту та відновлення своїх майнових прав, підтверджує свій намір оспорювати продаж автомобіля шляхом звернення до суду з позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Також зазначене, що подружжя, визначаючи безспірність факту продажу автомобіля чоловіком без письмової згоди дружини, у разі визнання договору купівлі-продажу недійсним у судовому порядку, досягли домовленості про поділ автомобіля, як неподільної речі, шляхом визнання рівних ідеальних часток подружжя в цьому майні по Ѕ кожному із залишенням автомобіля у спільній частковій власності подружжя. Також підтвердили право одного з них на отримання грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки.
Суд зазначає, що посилання на вказану домовленість як на підставу задоволення позовних вимог щодо визнання з моменту його вчинення недійсним договір № 7089/17/001249 купівлі-продажу автомобіля «Lexus GX 460 між відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_4 та здійснити поділ шляхом визнання рівних ідеальних часток подружжя в цьому майні по Ѕ частині та залишення автомобіля у спільній частковій власності подружжя є таким , не ґрунтується на вимогах закону, оскільки позивач просить визнати право власності та здійснити розподіл майна, яке належить третьої особі та договір купівлі-продажу спірного автомобіля між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є дійсним на цей час.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Відповідно до п. 26 постанови Пленуму ВСУ № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
У підготовчому судовому засіданні суд неодноразово роз'яснював позивачу по справі можливість залучення до справи належних відповідачів, але, позивач відмовилась, мотивуючи тим, що вона окрім претензій до ОСОБА_4 , не має жодних претензій (вимог) до осіб, на яких після ОСОБА_4 був зареєстрований спірний автомобіль LEXUS GX-460 та вважає, що її позовні вимоги не впливають на права, обов'язки та інтереси будь-яких осіб, які після ОСОБА_4 придбали вказаний автомобіль.
Наявність заяви позивача про відсутність претензій до власника автомобіля LEXUS GX-460, реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_5 не змінює його статусу як власника майна.
Суд зазначає, що у статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача поставляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів для задоволення позовних вимог, та позов пред'явлений не до належного відповідача, сторони правочину та власника майна.
Представником ОСОБА_4 була надана заява щодо застосування строку позовної давності. Суд зазначає, що сплив позовної давності , про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог по суті, тому не застосовує наслідки пропуску строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 п. 2 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача по справі.
Керуючись ст.ст. 11-13, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 141, 263 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та поділ автомобіля як спільної сумісної власності подружжя - відмовити.
Судові витрати покладаються на позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 ,
Треті особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ,
ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_11 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .
Повний текст судового рішення складено 30.04.2021 року.
Головуючий суддя -