Суддя Попова В. О.
Справа № 644/1229/19
Провадження № 2/644/640/21
20.04.2021
Іменем України
20.04.2021 року
Орджонікідзевський районний суд м.Харкова у складі:
головуючого - судді Попової В.О.,
при секретарі - Дашковій К.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Прокоф'євої Л.В.,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Горлач О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, -
Позивач звернувся до з даним позовом, мотивуючи його тим, що 21 вересня 2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів у розмірі 21 375 доларів США, що оформлено відповідною розпискою. У квітні 2018 року відповідач ОСОБА_2 повернув борг частково у сумі 9 159 доларів США та зобов'язувався повернути решту боргу в сумі 12216 доларів США за першою вимогою , але не пізніше 01.09.2018 року. Однак, своє грошове зобов'язання не виконав, борг не повернув. Позивач зазначив, що неодноразово звертався до ОСОБА_2 з вимогою про повернення грошових коштів, однак жодних дій, спрямованих на виконання зобов'язання ним вчинено не було. Позивач, посилаючись на положення ст.ст. 524, 533 ЦК України з урахуванням вимог ст.ст. 1046, 1049 ЦК України, просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 331 786 грн, 08 коп, 3% річних в розмірі 4 147 грн, 33 коп. та проценти від суми позики за користування в розмірі 24 883 грн, 96 коп., судові витрати 3 608 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Прокоф'єва Л.В., просили позов задовольнити , мотивували свої доводи аналогічно викладеному в ньому.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Горлач О.С. просили відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали, суд приходить до наступного.
Згідно до оригіналу розписки від 31.03.2018 року (а.с.164, т.1), відповідач ОСОБА_2 взяв в борг у позивача ОСОБА_1 21 375 доларів США і зобов'язався повернути дану суму за першою вимогою кредитора.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Оцінюючи пояснення відповідача та його представника про відсутність між сторонами правовідносин, які виникають із договору позики за правочином, який укладено між сторонами, суд зазначає наступне.
Твердження відповідача про те, що за договором від 31 березня 2018 року він не отримував грошових коштів спростовуються змістом відповідного договору, оригінал якого долучений до матеріалів справи; у судовому порядку вказаний договір позики до цього часу не оспорений, що визнано сторонами та представниками сторін у судовому засіданні; доказів звернення до правоохоронних органів з приводу ненадання коштів за умовами договору позики від 31.03.2018 року відповідачем не представлено. Згідно висновку експертів від 16.07.2020, (а.с.201-220,т.1), підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 31.03.2018 року виконано ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що згідно до оригіналу розписки від 31.03.2018 року (а.с.164, т.1), відповідач ОСОБА_2 взяв в борг у позивача ОСОБА_1 21 375 доларів США і зобов'язався повернути дану суму за першою вимогою кредитора .
31.10.2018 року представник позивача - адвокат Прокоф'єва Л.В. склала письмову вимогу на адресу ОСОБА_2 (а.с.10), де вимагала повернути позичені кошти у сумі еквівалентній 12 216 доларів США, що складає 344 056,76 грн у термін 10 днів з моменту отримання даної вимоги.
Дану письмову вимогу представник позивача - адвокат Прокоф'єва Л.В. направила листом через Укрпошту на адресу ОСОБА_2 , однак останній дану вимогу не отримав (а.с.12,т.1), лист повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання», доказів відмови ОСОБА_2 від отримання даної вимоги суду не надано.
Стаття 530 ЦК України таким чином визначає строк (термін) виконання зобов'язання:
1. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, оскільки вказівка на повернення боргу з урахуванням усіх витрат з продажу своєї квартири не вказує на подію, яка має неминуче настати, за змістом письмової розписки не можна вважати, що сторони узгодити строк (термін) виконання боржником обов'язку повернути борг. Про це також свідчить той факт, що представник позивача надсилала вимогу на адресу відповідача про повернення боргу.
Тому у даному випадку слід застосовувати правила абзацу другого частини першої статті 1049 ЦК України.
Згідно наданих суду доказів, відповідач ОСОБА_2 не отримував вимогу позивача від 31.10.2018 про повернення боргу. Позивач не довів, що відповідачу відомо про дану вимогу, суду не надано доказів відмови ОСОБА_2 від отримання даної вимоги.
Суд не бере до уваги доводи, викладені позивачем в позові, стосовно того, що останній неодноразово телефонував відповідачу та звертався до нього з усними вимогами щодо повернення суми боргу, оскільки зазначені обставини не підтверджено належними доказами. Твердження представника позивача в судовому засіданні про те, що неодноразове надсилання письмової вимоги повернути борг за умови ігнорування її з боку відповідача свідчить про його ухилення від зобов'язання є безпідставними, оскільки ґрунтуються лише на припущенні, що відповідач знав про наявність таких вимог. Суд не бере до уваги посилання представника позивача в судовому засіданні на копію експрес-накладної № 59000375622258 та відомості про відправлення №59000375008875, (а.с.11,т.1) як на належний доказ відмови ОСОБА_2 від отримання вимоги кредитора з наступних підстав. В копії експрес-накладної № 59000375622258 в графі повний опис відправлення зазначено «документи», проте перелік документів відсутній, відомості про направлення ОСОБА_2 вимоги позивача про повернення суми боргу не містяться. Номери в копії експрес-накладної та відомостях про відправлення різні, докази того, що зазначені копії стосуються одного відправлення суду не надано.
Однак відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно стандарту доведення «поза розумним сумнівом» наявність факту має ґрунтуватися не на припущеннях чи ймовірностях, а на сукупності достатніх належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні ст. 76 ЦПК України, що в цілому вимагається за змістом загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
За відсутності згаданих доказів про те, що позичальник ухилився від отримання письмової вимоги, яка йому була надіслана кредитором, та виходячи з принципу правової визначеності, який є елементом принципу верховенства права, не можна вважати, що позивач довів прострочення позичальником свого обов'язку повернути борг.
Посилання позивача та його представника на те, що строк виконання зобов'язання відповідачем сторони усно узгодили до 01.09.2018, не підтверджується належними і допустимими доказами і спростовується оригіналом розписки, де не зазначено конкретний строк виконання зобов'язання.
Таким чином , суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Питання про перерозподіл судових витрат не вирішується на підставі ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, та керуючись ст.ст 81, 83, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу - відмовити.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Харківського апеляційного суду або через Орджонікідзевській районний суд м. Харкова.
Вступну та резолютивну частини рішення складено 20.04.2021. Повний текст рішення складено 29.04.2021.
Суддя: Попова В.О.