"30" квітня 2021 р.
Справа №642/7991/19
Провадження № 2/642/608/21
20 квітня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Грінчук О.П.,
за участю секретаря - Мотора В.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
відповідача - ОСОБА_4 ,
представників відповідача - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа на боці відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору підряду та надання послуг,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому, збільшивши позовні вимоги, просила визнати недійсними договір дарування 70/100 житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гончаренко Н.Ю. 17.05.2012 за реєстровим №2458, договір дарування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:13:001:0049 від 17.05.2012, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гончаренко Н.Ю. за №2461, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , а також просила визнати за нею та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на зазначене майно. В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 28.06.1980 між нею та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. Від шлюбу у них народилась донька - ОСОБА_10 . 25.06.2002 ОСОБА_3 , діючи від імені своєї матері - ОСОБА_11 , уклав договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_11 отримала у приватну власність жилий будинок у стані 21% готовності за адресом АДРЕСА_2 , (рішенням ВК Ленінської районної ради м. Харкова від 07.12.2004 №608 поштова адреса змінена на « АДРЕСА_1 »). 25.12.2002 Харківською міською радою Харківської області вирішено передати ОСОБА_11 у приватну власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , для будівництва і обслуговування житлового будинку. Даний будинок був придбаний для подружжя - позивача з ОСОБА_3 , однак був зареєстрований на його матір з причин наявності у неї пільг. З цього часу позивач з чоловіком на той час ОСОБА_3 активно почали проводити будівельні роботи для введення будинку в експлуатацію. 27.08.2004 ОСОБА_11 подарувала сину - ОСОБА_3 жилий будинок АДРЕСА_2 . Житлова площа будинку склала 233.5 кв.м. та надвірні будівлі на земельній ділянці площею 861 кв.м. Загальна вартість подарованого майна склала 200 629 грн. На підставі даного договору дарування ОСОБА_3 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №618285 від 07.11.2006, за яким він є власником земельної ділянки площею 0,0861 га за адресом АДРЕСА_3 ). На момент дарування матір'ю ОСОБА_3 - ОСОБА_11 йому будинку та земельної ділянки, будинок відповідав критеріям для введення його в експлуатацію. Після цього позивач з чоловіком ОСОБА_3 розпочали проводити будівельні та ландшафтні роботи у вказаному будинку та земельній ділянці, на підтвердження чого надала відповідні договори, де замовником робіт була вона, ОСОБА_1 . Також для здійснення ремонтних робіт нею та ОСОБА_3 було відчужене майно, яке належало їм на праві приватної власності, для отримання коштів на ремонт спірного будинку та поліпшення земельної ділянки. Тому, за період її перебування у шлюбі з ОСОБА_3 стан спірного майна суттєва поліпшився за їх спільні кошти. 22.07.2009 шлюб між позивачем та ОСОБА_3 розірвано. 17.05.2012 ОСОБА_3 подарував спільній з позивачем доньці - ОСОБА_10 70/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією адресою, про що складені відповідні договори дарування. Вартість подарованої частини будинку склала 1 483 290 грн., а вартість земельної ділянки - 251 250 грн. Тому позивач вважає, оскільки спірне майно за час перебування її з ОСОБА_3 у шлюбі значно поліпшилось та зросла його вартість, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Виходячи з правил спільної сумісної власності, то і розпоряджатись таким майном можливо лише за згодою всіх співвласників. Однак, спірні договори дарування були вчинені без її згоди як співвласника. На підставі викладеного, так як вона не давала згоду під час здійснення дарування, просить визнати договори дарування, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 недійсними.
26.11.2019 провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження.
21.12.2019 до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_4 , згідно якого вона проти позову заперечувала в повному обсязі, виходячи з наступного. На підставі договору купівлі-продажу від 25.06.2002 власником будинку по АДРЕСА_3 ) та земельної ділянки за вказаною адресою була мати чоловіка позивача - ОСОБА_11 27.08.2004 ОСОБА_11 подарувала цей будинок та земельну ділянку своєму сину - ОСОБА_3 . На день купівлі будинку ОСОБА_11 його вартість складала 27 930,00 грн., а на день дарування ОСОБА_3 - 200 629,00 грн. Однак, хоча позивач вважає, що саме вона з чоловіком ОСОБА_3 добудували такий будинок за власні кошти, вона має право лише на компенсацію їй ОСОБА_11 (власницею на той час) коштів на такі витрати. Договором дарування від 27.08.2004 власником будинку став чоловік позивача - ОСОБА_3 . Доводи позивача, що на момент дарування будинок в стані будівельної коробки суперечить дійсності, оскільки з. п. 3 такого договору вбачається, що будинок знаходиться в стані, повністю придатному для використання за цільовим призначенням. Крім того, відповідач вважає, що істотного збільшення вартості житлового будинку з 2004 по 2009 не відбулось, оскільки площа будинку не змінилась, поточні ремонти в будинку не призвели до істотного збільшення вартості майна. Також позивач перебувала у шлюбі з другим відповідачем з 1980 по 2009, тому коли після розірвання шлюбу колишній чоловік позивача вирішив у 2012 році подарувати частину будинку спільній доньці, позивач тоді мала оскаржувати його право власності, натомість, вона сприяла укладенню договору дарування. Тому позивач ще тоді усвідомлювала, що у неї зникає можливість доводити, що цей будинок є предметом спільної сумісної власності подружжя і я що її право на частку у спільній сумісній власності порушено, однак звернулась до суду з позовом зі спливом 7 років, тобто з порушенням строку позовної давності. Що стосується спірного договору дарування земельної ділянки від 17.05.2012, відповідач ОСОБА_4 зазначила, що на підставі ч.1 п.5 ст. 57 СК України, вона на момент дарування була особистою приватною власністю ОСОБА_3 , у зв'язку з приватизацією, тому не може вважатись спільною сумісною власністю та згода позивача у такому випадку не потрібна. Також відповідач ОСОБА_4 просила застосувати строк позовної давності. (а.с. 92-98 том 1)
Одночасно з відзивом на позовом ОСОБА_4 подала зустрічну позовну заяву №1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору про надання послуг від 06.05.2006, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . В обгрунтування зустрічного позову зазначила, що спірний договір фактично є договором будівельного підряду, однак, він не містить істотних ознак, а саме: в п. 1.2 не зазначено місцезнаходження об'єкту (будинку), в якому проводились роботи, відсутній кошторис та калькуляція вартості робіт, а лише в п. 3.1 зазначена загальна ціна договору, акт №1 про приймання робіт складений 27.04.2006, тобто раніше укладання договору будівельного підряду від 06.05.2006, в змісті даного акту №1 сторони посилаються на договір, який на момент складання акту не існував, надані розписки як доказ оплати по невстановленому договору не містять дати складання, реквізитів договору, згідно якого отримані кошти. При цьому, позивач за зустрічним позовом зазначає, що в п. 3 договору дарування від 27.08.2004 зазначено, що будинок знаходиться в стані, повністю придатному для використання за цільовим призначенням, тобто всі необхідні роботи були виконані ще до укладання спірного договору про надання послуг від 06.05.2006 та такі роботи фактично не виконувались. Тому позивач за зустрічним позовом вважає такий договір про надання послуг від 06.05.2006 фіктивним, оскільки відповідачі уклали його, знаючи, що він не буде виконуватись, а лише для обгрунтування начебто понесення ОСОБА_1 витрат на збільшення вартості спірного майна. (а.с. 105-106 том 1)
Також ОСОБА_4 подала зустрічну позовну заяву №2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору №102-П підряду на будівельно-оздоблювальні роботи від 03.09.2004, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . В обгрунтування зустрічного позову зазначила, що до спірного договору надана лише укрупнений кошторис будинку на оздоблювальні роботи, з якого неможливо встановити, які саме роботи підлягали виконанню, яким чином можливо визначити, де розташовані збудовані об'єкти. При цьому, договір не містить обов'язковим умов - погодження обсягу, кількості виконаних робіт, залучення трудових ресурсів, відсутній документ на підтвердження закінчення всіх робіт відповідно до договору, не надано документу на придбання матеріалів згідно з умовами договору підряду від 03.09.2004. Акт здачі не відображає, які саме роботи та де були виконані. При цьому, позивач за зустрічним позовом зазначає, що в п. 3 договору дарування від 27.08.2004 зазначено, що будинок знаходиться в стані, повністю придатному для використання за цільовим призначенням, тобто всі необхідні роботи були виконані ще до укладання спірного договору підряду та такі роботи, згідно договору підряду фактично не виконувались. Крім того, згідно п. 4.2 договору підряду, розрахунок здійснюється або готівкою в касу, або на розрахунковий рахунок в банку, в той час, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 надала копії розписок про отримання коштів підрядником не через касу чи розрахунковий рахунок, що унеможливлює перевірку їх фактичної сплати ОСОБА_1 . Тому вважає такий договір підряду фіктивним, оскільки відповідачі уклали його, знаючи, що він не буде виконуватись, а лише для обгрунтування начебто понесення ОСОБА_1 витрат на збільшення вартості спірного майна. (а.с. 103-104 том 1)
24.04.2020 ОСОБА_1 в особі адвоката Саніна А.О. подано відзиви на зустрічні позовні заяви №1 та №2, згідно яких він проти зустрічних позовів заперечує з наступних підстав. Так, згідно спірного договору підряду №102-П на будівельно-оздоблювальні роботи від 03.09.2004, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , його сторонами були передбачений перелік робіт, які ОСОБА_8 зобов'язався виконати у житловому будинку АДРЕСА_2 . Також в додатку до договору розписаний і кошторис на будівництво, додається акт здачі-прийняття робіт, розписки ОСОБА_8 про отримання коштів від ОСОБА_1 за здійснені будівельно-оздоблювальні роботи. Укладений договір відповідає вимогам ЦК України. Також в п.1.1 договору визначений об'єкт - житловий об'єкт за адресою АДРЕСА_2 , і гараж 82 кв.м., у яких були проведені відповідні роботи. Крім того, розрахунки за договором були здійснені відповідно до положень ЦК України, оскільки виконавцем ОСОБА_8 були надані ОСОБА_1 відповідні розписки про отримання від останньої коштів за виконання робіт згідно договору підряду №102-П від 03.09.2004. Також сторонами був підписаний акт здачі-прийняття робіт до відповідного договору, згідно якого сторони підтвердили факт виконання всіх робіт згідно договору. Також на підставі договору про надання послуг від 06.05.2006, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , останнім були виконані ряд послуг в будинку та на земельній ділянці, їх перелік визначений п. 1.2 договору. Отже, з моменту купівлі будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_11 у 2002 році ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_3 активно велись будівельні роботи, необхідні для введення будинку в експлуатацію. Будівельні роботи продовжувались з 2002 по 2017 рік. Також відповідачем за зустрічними позовами ОСОБА_1 здійснювалось меблювання будинку, на підтвердження чого надані квитанції. Також зазначила, що на момент дарування будинку ОСОБА_3 його матір'ю у 2004 році будинок не був підведений до комунікацій м. Харкова, а тому він не міг бути повністю придатним до використання за цільовим призначенням. ОСОБА_1 здійснювалось придбання ванни, системи опалення, ламп та вимикачів, дошок для підлоги, металочерепиці, меблів, кухні, про що надає відповідні квитанції. Крім того, ОСОБА_4 не могла знати, чи здійснювались фактично роботи по договорам підряду та надання послуг, оскільки на той момент вона проживала за іншим адресом. Тому вважає, що договір підряду №102-П від 03.09.2004 складено та виконано належним чином. Права ОСОБА_4 жодним чином не можуть бути порушені таким договором підряду від 03.09.2004, оскільки вона не є його стороною, а також в період укладення оскаржуваного договору право власності у ОСОБА_4 , на 70/100 будинку АДРЕСА_1 ще не виникло. (а.с. 155 том 1 - а.с. 23 том 2)
Щодо договору про надання послуг від 06.05.2006, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , представник ОСОБА_1 у відзиві зазначив наступне. П. 1.2 договору від 06.05.2006 передбачений перелік робіт, які ОСОБА_9 зобов'язався виконати. До договору доданий акт приймання виконаних робіт, розписки бригадира ОСОБА_9 про отримання коштів від ОСОБА_1 за здійснення послуг за договором від 06.05.2006. Укладений договір відповідає вимогам ЦК України. Відповідно до акту виконаних робіт від 27.04.2006, сторони підтверджують, що роботи по договору від 06.05.2006 виконані, претензії в сторін відсутні. Щодо дати складання акту прийняття робіт від 27.04.2006, яка була раніше фактичного дати укладання договору про надання послуг від 06.05.2006, представник зазначив, що помилка в даті є опискою. Також в розписках ОСОБА_9 про отримання коштів наявна дата укладення договору про надання послуг, яка вказує, що саме по цьому договору останнім були отриманні кошти від ОСОБА_1 . Також в додатку до договору розписаний кошторисна проведення ландшафтних робіт. З моменту купівлі будинку ОСОБА_11 у 2002 році, позивач за первісним позовом разом з чоловіком ОСОБА_3 активно розпочали будівельні роботи, необхідні для введення будинку в експлуатацію. Будівельні роботи здійснювались з 2002 до 2017 року, про що надає відповідні квитанції та документи. У період укладання договору дарування від 27.08.2004 житловий будинок не був придатний до проживання з підстав, зазначених вище. Права ОСОБА_4 жодним чином не можуть бути порушені таким договором про надання послуг від 06.05.2006, оскільки вона не є його стороною, а також в період укладення оскаржуваного договору право власності у ОСОБА_4 , на 70/100 будинку АДРЕСА_1 та на земельну ділянку ще не виникло. (а.с. 33-151 том 2)
24.04.2020 до суду надійшла відповідь адвоката позивача за первісним позовом ОСОБА_1
на відзив ОСОБА_4 . Представник зазначив, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Майно, набуте в результаті спільної праці за спільні грошові кошти членів сім'ї є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним в письмовій формі. А тому у ОСОБА_1 під час здійснення будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 виникло право спільної сумісної власності із ОСОБА_3 на вказаний житловий будинок. ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_3 спільно за спільні кошти розпочали проводити ремонтні та ландшафтні роботи у вказаному будинку та на земельній ділянці, на підтвердження чого наводить зміст договору підряду №102-п від 03.09.2004 та про надання послуг від 06.05.2006. Також представник посилався на доводи та квитанції, зазначені у відповідях на зустрічні позовні заяви. Щодо тверджень ОСОБА_4 , що істотна вартість будинку з 2004 по 2009 не відбулась, представник зазначив, що на момент укладання договору дарування від 27.08.2004 вартість подарованої частки майна складала 200 629 грн., на момент укладання спірного договору дарування від 17.05.2012 - 1 483 290.00 грн. Для проведення вищевказаних ремонтно-будівельних робіт ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було відчужено належне у приватній власності кожному них майна, для отримання коштів на будівництво будинку АДРЕСА_1 . Тому наявні докази про в період шлюбу вартість будинку та земельної ділянки істотно збільшилась та їх стан поліпшився. Зазначив про дію презумпції спільного майна подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє право спільної сумісної власності подружжя. Щодо тверджень ОСОБА_4 у відзиві, що ОСОБА_1 сприяла укладання спірних договорів дарування частини будинку та земельної ділянки, представник вказав, що доказів зазначеному ОСОБА_4 не надано. Щодо тверджень ОСОБА_4 , що земельна ділянка внаслідок її приватизації не може бути віднесена до спільного майна подружжя, адвокат зазначив, що внаслідок спільних витрат подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вартість земельної ділянки внаслідок поліпшення істотно зросла. Крім того, земельну ділянку у власність відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 отримав не внаслідок приватизації, а на підставі договору дарування. А тому така земельна ділянка також відноситься до спільної сумісної власності подружжя. Щодо клопотання про застосування строку позовної давності вважає, що ОСОБА_1 є заінтересованою особою, яка заперечує дійсність правочинів (договорів дарування від 17.05.2012), оскільки її права як співвласника були порушені. Про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналась 03.01.2017 під час її розмови з ОСОБА_4 . Тому вважає, що нею строк позовної давності не пропущено. (а.с. 158 том 2 - а.с. 30 том 3)
24.04.2020 ОСОБА_3 , як третя особа по зустрічних позовах ОСОБА_4 №1, №2, надав до суду письмові пояснення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 він вважає необгрунтованими та підтверджує, що ОСОБА_1 були укладені договори із ОСОБА_9 від 06.05.2006, із ОСОБА_8 від 03.09.2004. Відповідно до даних договорів у житловому будинку АДРЕСА_1 були виконані всі роботи, розрахунки по договору проведені, претензій сторони один до одного не мали. На момент укладання договору дарування від 27.08.2004 будівництво житлового будинку, яке здійснювалось подружжям, було на такій стадії, яка дозволяла ввести будинок в експлуатацію. Після цього у будинку далі продовжувались будівельно-ремонтні роботи. Такі роботи проводились за рахунок його сімейного бюджету з ОСОБА_1 . Вказане підтверджується наданими ОСОБА_1 доказами. Зазначив, що наслідки за такими договорами реально настали у вигляді виконаних робіт. Також зазначив, що наявність таких договорів жодним чином не порушують права ОСОБА_4 (а.с. 47-77 том 3)
14.05.2020 відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 подала заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_1 , згідно яких вона вважає відповідь на відзив ОСОБА_1 повторюванням міркувань, які ОСОБА_12 виклала у позовній заяві. Щодо пропуску строку позовної давності ОСОБА_4 зазначила, що ОСОБА_1 знала про укладений договір дарування від 2012 року та про належність 70% будинку їй, ОСОБА_4 , з моменту укладання такого договору, оскільки коли в 2017 році вона попросила ОСОБА_1 сплатити від її імені як від власника податок на нерухомість, ОСОБА_1 жодних заперечень не зауважила, що вона не знала, що частина будинку належить ОСОБА_4 . Також ОСОБА_4 надано довідку БТІ щодо зміни вартості житлового будинку, з якої вбачається, що за період з 2004 по 2012 в будинку були проведені зміни щодо встановлення умивальників, облаштування кладової, встановлення дверей, демонтаж дверного прорізу. Такі зміни несуттєві та на зріст вартості будинку вплинули наступні чинники: зміна проценту зносу будівель, індексація вартості будівельно-монтажних робіт та вартості буд. матеріалів (а.с. 96-110 том 3)
18.06.2020 судом прийнято зустрічні позовні заяви ОСОБА_4 №1 та №2 та об'єднано їх в одне провадження з первісним позовом, постановлено також перейти до розгляду справи в загальному позовному провадженні.
13.08.2020 адвокатом Рязанцевої Г.Л. подано додаткові пояснення до відповіді на відзив, згідно яких він вважає, що оскільки стан житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , значно поліпшився, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому і розпоряджатись таким майном вони можуть лише зі згоди другого з подружжя. Враховуючи відсутність згоди ОСОБА_1 на укладання договорів дарування від 17.05.2012 земельної ділянки та 70% будинку, такі договори підлягають визнанню їх недійсними. (а.с. 195-196 том 3)
26.11.2020 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
28.12.2020 позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву №1 про визнання недійсним договору про надання послуг від 06.05.2006, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . Позивач за зустрічним позовом вважає обгрунтування, зазначені ОСОБА_1 у відзиві помилковими. Так, відповідач за зустрічним позовом №1 надає опис документів, які нібито підтверджують те, що роботи, зазначені в договорі, були дійсно виконані. Однак, ОСОБА_4 вважає, що надані документи не є належними доказами виконання робіт. Роботи, які нібито виконані за договором від 06.05.2006, стосуються речей, що існували до дати його укладання, оскільки будинок АДРЕСА_1 був прийнятий в експлуатацію у 2004 році, чого не могло статись без наявного відповідного стану будинку. Крім того, ціни на роботи, передбачені договором, є непрозорими, так як документи, надані ОСОБА_1 , не дозволяють встановити як їх було утворено, вони є значно завищеними від звичайних, які існували на час виконання робіт. Щодо доказів, наданих відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 , позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 наводить наступний аналіз, виходячи з періодів. Так, спірний будинок перебував у власності матері ОСОБА_3 - ОСОБА_11 з 25.06.2002 по 26.08.2004. Згідно наданих відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 документів, за цей період було придбано товарів/послуг на загальну суму 27 038,44 грн. Спірний договір про надання послуг укладений 06.05.2006, тому вказані документи за період з 25.06.2002 по 26.08.2004 на суму 27 038.44 грн. є неналежними доказами, так як стосуються обставин, які виникли до його укладання. Ці документи були складені у період, який знаходиться поза часовими межами строку позовної давності, їх перевірка на достовірність стосовно того, чи дійсно такі товари та послуги надавались та отримувались, враховуючи сплив встановлених строків зберігання таких доказів, ветхість деяких деяких документів, не дозволяють визначити достовірно дані в них вкладені, встановити зв'язок цих документів з предметом зустрічної позовної заяви №1 або відсутність такого зв'язку, тому такі докази є недостовірними, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях, зокрема, в п.51 рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», в п.570 рішення від 20.09.2011 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», ВС України у справі №487/10132/14-ц. Також, будинок перебував у власності ОСОБА_3 за період його перебування у шлюбі з ОСОБА_1 з 27.08.2004 по 21.07.2009 (день розлучення). Документи, надані відповідачем за зустрічним позовом №1 ОСОБА_1 за цей період не містять посилань на договір, тому неможливо встановити їх зв'язок з договором, деякі документи не мають всіх необхідних реквізитів, які б дозволили їх віднести до спірного договору від 06.05.2006. До того ж, деякі документи оформлені не на відповідача ОСОБА_1 , а на третю особу - ОСОБА_3 . В даному періоді ОСОБА_4 також посилається на давність складення таких документів, що унеможливлює їх перевірку на дійсність судом, у зв'язку з чим вони є також недостовірними. Окрім цього, спірний будинок перебував у власності ОСОБА_3 в період з 22.07.2009 (розлучення з ОСОБА_1 ) до 16.05.2012 (17.05.2012 укладені договори дарування, які оспорює ОСОБА_1 у первісному позові). У вказаний період документи, надані відповідачем ОСОБА_1 на здійснення витрат на будинок, не містять посилань на договір, відповідно до якого вони були здійснені, а також такі документи складені після закінчення строку дії договору від 06.05.2006 та проведення розрахунків з виконавцем. З посиланням на вищезазначені рішення Європейського суду з прав людини, практику ВСУ, враховуючи неможливість перевірки цих документів на фактичне виконання, враховуючи давню їх строковість, ОСОБА_4 вважає такі докази недостовірними. Наступний період начебто здійснення витрат ОСОБА_1 на спірний будинок на земельну ділянку - з 17.05.2012 (дата набуття ОСОБА_4 права власності за договорами дарування) по теперішній час. Аналіз документів у такий період, перелік яких додається до цієї відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву №1, свідчить про відсутність доказів відношення таких документів до оспорюваного договору про надання послуг. На підставі викладеного, ОСОБА_4 зазначає, що ОСОБА_1 подані суду докази, які, враховуючи строкову давність їх складання, є недостовірними та не можуть бути перевірені судом про фактичне їх виконання/надання послуг. (а.с. 141-148 том 4)
28.12.2020 позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву №2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору №102-П підряду на будівельно-оздоблювальні роботи від 03.09.2004. Позивач за зустрічним позовом вважає обгрунтування, зазначені ОСОБА_1 у відзиві помилковими. Так, відповідач за зустрічним позовом №2 надає опис документів, які нібито підтверджують те, що роботи, зазначені в договорі, були дійсно виконані. Однак, ОСОБА_4 вважає, що надані документи не є належними доказами виконання робіт. Роботи, які нібито виконані за договором від 03.09.2004, стосуються речей, що існували до дати його укладання, оскільки будинок АДРЕСА_1 був прийнятий в експлуатацію у 2004 році, чого не могло статись без наявного відповідного стану будинку. Крім того, ціни на роботи, передбачені договором від 03.09.2004, є непрозорими, так як документи, надані ОСОБА_1 , не дозволяють встановити як їх було утворено, вони є значно завищеними від звичайних, які існували на час виконання робіт. Щодо доказів, наданих відповідачем за зустрічним позовом №2 ОСОБА_1 до відзиву, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 наводить наступний аналіз, виходячи з періодів. Так, спірний будинок перебував у власності матері ОСОБА_3 - ОСОБА_11 з 25.06.2002 по 26.08.2004. Ці документи були складені у період, який знаходиться поза часовими межами строку позовної давності, їх перевірка на достовірність стосовно того, чи дійсно такі товари та послуги надавались та отримувались, враховуючи сплив встановлених строків зберігання таких доказів, ветхість деяких деяких документів, не дозволяють визначити достовірно дані в них вкладені, встановити зв'язок цих документів з предметом зустрічної позовної заяви №2 або відсутність такого зв'язку, тому такі докази є недостовірними, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях, зокрема, в п.51 рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», в п.570 рішення від 20.09.2011 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», ВС України у справі №487/10132/14-ц. Також, будинок перебував у власності ОСОБА_3 за період його перебування у шлюбі з ОСОБА_1 з 27.08.2004 по 21.07.2009 (день розлучення). Документи, надані відповідачем за зустрічним позовом №2 ОСОБА_1 за цей період не містять посилань на договір, тому неможливо встановити їх зв'язок з договором, деякі документи не мають всіх необхідних реквізитів, які б дозволили їх віднести до спірного договору від 03.09.2004. До того ж, деякі документи оформлені не на відповідача ОСОБА_1 , а на третю особу - ОСОБА_3 . В даному періоді ОСОБА_4 також посилається на давність складення таких документів, що унеможливлює їх перевірку на дійсність судом, у зв'язку з чим вони є також недостовірними. Далі спірний будинок перебував у власності ОСОБА_3 в період з 22.07.2009 (розлучення з ОСОБА_1 ) до 16.05.2012 (17.05.2012 укладені договори дарування, які оспорює ОСОБА_1 у первісному позові). У вказаний період документи, надані відповідачем ОСОБА_1 на здійснення витрат на будинок, не містять посилань на договір, відповідно до якого вони були здійснені, та не містять всіх необхідних реквізитів. З посиланням на вищезазначені рішення Європейського суду з прав людини, практику ВСУ, враховуючи неможливість перевірки цих документів на фактичне виконання, враховуючи їх давність складення, ОСОБА_4 вважає такі докази недостовірними. Наступний період начебто здійснення витрат ОСОБА_1 на спірний будинок на земельну ділянку - з 17.05.2012 (дата набуття ОСОБА_4 права власності за договорами дарування) по теперішній час. Аналіз документів у такий період, перелік яких додається до цієї відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву №2, свідчить про відсутність доказів відношення таких документів до оспорюваного договору підряду. На підставі викладеного, ОСОБА_4 зазначає, що ОСОБА_1 подані суду докази, які, враховуючи строкову давність їх складання, є недостовірними та не можуть бути перевірені судом про фактичне їх виконання/надання послуг. (а.с. 150-158 том 4)
Ухвалою судді Грінчук О.П. від 06.04.2021 справу прийнято до свого провадження та постановлено на підставі ч.12 ст. 33 ЦПК України про відсутність необхідності для повторного проведення підготовчого засідання, тому розгляд справи призначено до судового розгляду по суті спочатку.
В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги із заявою про збільшення позовних вимог підтримали, посилаючись на викладені в заявах обставини. Проти зустрічних позовних вимог заперечували з підстав їх необгрунтованості. Жодних клопотань з початку судового розгляду справи по суті не заявляли.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 та її представники проти первісного позову заперечували повністю та наполягали на задоволенні зустрічних позовних вимог. Жодних клопотань з початку нового судового розгляду справи не заявляли.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 проти позову ОСОБА_1 не заперечував. Зустрічні позовні заяви ОСОБА_4 вважав необгрунтованими.
Відповідачі за зустрічними позовними заявами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судове засідання не з'явились, про дату і час розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду невідомі.
Учасники процесу не заперечували проти розгляду справи у відсутність осіб, що не з'явились.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, суд прийшов до наступних висновків.
Щодо позовної вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок суд встановив наступне.
28.06.1980 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. (а.с. 26 том 1)
Від шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька - ОСОБА_13 . (а.с. 25 том 1)
10.06.2002 між ОСОБА_1 та ЗАТ «Вітязь» укладено договір підряду, згідно якого замовник ОСОБА_1 доручає підряднику ЗАТ «Вітязь» будівництво приватного будинку на земельній ділянці, яка належить замовнику загальною площею 861 кв.м. Земельна ділянка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Кошторис виконаний на суму 27 043.00 грн. (а.с.31-32 том 1)
25.06.2002 ОСОБА_3 , діючи від імені своєї матері - ОСОБА_11 , уклав з ОСОБА_14 , яка, в свою чергу, діяла від ОСОБА_15 , договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_16 придбала незакінчений будівництвом жилий будинок у стані 21% готовності за адресом АДРЕСА_2 , продаж вчинено за 27 930.00 грн. (а.с. 27 том 1)
27.08.2004 ОСОБА_11 подарувала сину - ОСОБА_3 , а останній прийняв в дар жилий будинок АДРЕСА_2 . Житлова площа будинку склала 233.5 кв.м. та надвірні будівлі на земельній ділянці площею 861 кв.м. Загальна вартість подарованого майна склала 200 629 грн. Пунктом 3 вказаного договору дарування передбачено, що жилий будинок знаходиться в стані, який є повністю придатним для використання його за цільовим призначенням. Прихованих недоліків чи інших дефектів жилий будинок не має. За даним договором дарування 06.09.2004 зареєстровано право приватної власності на будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 , про що наявний витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно в КП «ХМБТІ « (а.с. 36-39 том 1)
Рішенням ВК Ленінської районної ради м. Харкова від 07.12.2004 №608 поштова адреса м. Харків, пров. Робесп'єра, 5, змінена на « АДРЕСА_1 » (а.с. 41 том 1).
22.07.2009 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано. (а.с 75 том 1)
17.05.2012 ОСОБА_3 подарував спільній з позивачем доньці - ОСОБА_10 70/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , про що між ними укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гончаренко Н.Ю. 17.05.2012 за реєстровим №2458. Загальна вартість нерухомого майна, частка якого дарується, становить 1483290 грн. (а.с 76-77 том 1)
Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 як на підставу позовної вимоги про визнання права спільної сумісної власності посилалась на те, що за час її перебування у шлюбі з ОСОБА_3 стан будинку істотно поліпшився та його вартість істотно збільшилась, враховуючи її витрати на будівництво та оздоблювально-ремонтні роботи.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
Внаслідок договору дарування від 27.08.2004 ОСОБА_3 набув у приватну власність будинок АДРЕСА_2 (перейменовано на « АДРЕСА_1 »).
У частині першій статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Так, 10.06.2002 ОСОБА_1 уклала із ЗАТ «Вітязь» договір підряду на будівництво приватного будинку за адресою АДРЕСА_2 . (а.с. 31-32 том 1)
03.09.2004 ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_8 договір підряду на будівельно-оздоблювальні роботи №102-П в приватному будинку АДРЕСА_2 . До договору додано: кошторис на будівництво; акт здачі-прийняття робіт від 03.09.2004, тобто такий акт про прийняття робіт за договором складений в день складання цього ж договору підряду №102-П від 03.09.2004; розписки ОСОБА_8 про отримання коштів від ОСОБА_1 за здійснені будівельні роботи. (а.с. 48-55 том 1)
Крім того, 06.05.2006 між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладено договір про надання послуг. Однак, у вказаному договорі відсутній адрес його виконання, де сторони домовились про виконання будівельних та ремонтних робіт. До вказаного договору ОСОБА_1 додано: акт №1 про прийняття виконаних робіт від 27.04.2006, який датований раніше укладеного договору про надання послуг від 06.05.2006 та не містить посилання на об'єкт/адресу, де проводились такі роботи; розписки ОСОБА_9 про отримання коштів від ОСОБА_1 за договором від 06.05.2006. (а.с. 56 - 59 том 1)
Також позивачем за первісним позовом зазначені такі підстави її витрат, що вплинули на збільшення вартості будинку як меблювання будинку, придбання ванни, системи опалення, ламп та вимикачів, дошок для підлоги, металочерепиці, меблів, кухні. Крім цього, зазначила, що на момент дарування будинку ОСОБА_3 його матір'ю у 2004 році будинок не був підведений до комунікацій м. Харкова, а тому він не міг бути повністю придатним до використання за цільовим призначенням.
Аналіз частини першої статті 62 СК України свідчить, що визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя пов'язується із наявністю у сукупності двох умов:
1) істотність збільшення вартості майна. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя;
2) істотність збільшення вартості має бути пов'язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Істотність збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Вказаного висновку дійшов Верховний суд в постанові № 161/17237/19 від 24.03.2021.
Тягар доказування обставин необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги.
Посилання позивача за первісним позовом на ту підставу, що за час її перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 стан житлового будинку значно поліпшився та його вартість істотно збільшилась, а саме вартість будинку зросла з 27 930 грн. до 1 483 290.00 грн. не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Так, слід зазначити, що на момент купівлі незакінченого будівництва ОСОБА_17 25.06.2002 вартість такого будинку не визначалась, а ціна 27 930 грн. була лише вартістю купівлі-продажу будинку.
За договором дарування від 27.08.2004, укладеним між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , вартість житлового будинку з надвірними будівлями склала 200 629 грн.
Будь-які витрати ОСОБА_1 на поліпшення стану будинку за період з червня 2002 року по серпень 2004 року суд не бере до уваги, оскільки вони не підтверджують вимоги позивача за первісним позовом, враховуючи, що власником будинку в цей проміжок часу була ОСОБА_16 , а доказів про існування між останньою та ОСОБА_1 двосторонньої домовленості з приводу її участі в будівництві/ремонті будинку суду не надано.
Відповідно до укладеного 17.05.2012 між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 договору дарування, вартість нерухомого майна, частка якого дарується, а саме 70/100 будинку за адресою АДРЕСА_1 , становить 1483290 грн.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано 22.07.2009.
Будь-які витрати ОСОБА_1 на поліпшення стану будинку за період з липня 2009 року до травня 2012 року, на які вона посилалась як на підставу збільшення його вартості за її рахунок, суд не бере до уваги, оскільки вони не підтверджують обставини справи та перебувають в проміжку за межами її перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , що суперечить підставам, які підлягають доказуванню згідно ч.1 ст. 62 СК України, а саме істотне збільшення вартості майна за період перебування у шлюбі з власником такого майна внаслідок спільних витрат.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя в період їх перебування у шлюбі. (постанова Верховного суду № 161/17237/19 від 24.03.2021)
Таким чином, у даному випадку, дослідженню підлягає період з 27.08.2004 (набуття ОСОБА_3 будинку в приватну власність) по 22.07.2009 (розірвання шлюбу).
Як вбачається з п. 3 договору дарування від 27.08.2004, будинок на момент його дарування знаходиться в стані, повністю придатному для використання за цільовим призначенням. Тобто будинок був прийнятий в експлуатацію. Доказів того, що вказане не відповідає дійсності і будинок перебував на стадії «будівельної коробки» з відсутніми системами каналізації, опалення, водопостачання, на що посилалась позивач за первісним позовом, нею не надано.
В той час, компетентного висновку щодо вартості будинку станом на 2004 та на 2009 рік матеріали справи не містять.
Суд звертає увагу, що сторонами в судовому засіданні клопотань щодо призначення судової експертизи не заявлялось.
При вирішенні спору суд, крім вищезазначеного, бере до уваги відповідь Харківського МБТІ від 09.01.2020 щодо зміни вартості житлового будинку, з якої вбачається, що за період з 2004 року по 2012 рік в будинку АДРЕСА_1 , були проведені зміни: щодо встановлення умивальників, облаштування кладової, встановлення дверей, демонтаж дверного прорізу. Такі зміни, на думку суду, несуттєві та не могли істотно вплинути на вартість будинку. Крім цього, відповідно до вказаної довідки Харківського МБТІ, у даному випадку на зріст вартості будинку вплинули наступні чинники: зміна проценту зносу будівель, індексація вартості будівельно-монтажних робіт та вартості буд. матеріалів (а.с. 97-98 том 3)
Доказів на спростування таких даних позивачем за первісним позовом суду не надано.
Таким чином, суд не може враховувати збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат у майно подружжям чи іншою особою з подружжя, яка не є власником, у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
Судом також досліджені копії квитанцій, надані позивачем за первісним позовом, за період з 27.08.2004 (набуття ОСОБА_3 будинку в приватну власність) по 22.07.2009 (розірвання шлюбу). Частина таких квитанцій є нечитабельними, в частині платником/замовником зазначений ОСОБА_3 , частина квитанцій взагалі не містять відомостей про платника та про те, що вони мають відношення до будинку АДРЕСА_1 , частина квитанцій, де платником є ОСОБА_1 , відображають невеликі суми, що не відповідає істотному збільшенню вартості. Відтак, такі копії квитанцій не містять даних, на які позивач посилалась як на здійснення нею витрат, що привели до істотного збільшення вартості будинку АДРЕСА_1 . (а.с. 173-216 том 1)
Інші квитанції за період з 2002 року по 27.08.2004, з 22.07.2009 по 2017 рік не стосуються предмету дослідження.
Суд критично ставиться до доказів збільшення вартості майна за рахунок затрат ОСОБА_1 , а саме: - договору підряду про виконання будівництва №102-П від 03.09.2004, оскільки акт-приймання робіт за таким договором датований цією ж датою; - договору про надання послуг від 06.05.2006, оскільки в ньому відсутня прив'язка про виконання робіт саме в будинку АДРЕСА_2 (нова назва « АДРЕСА_1 »), а акт прийняття-здачі робіт за цим договором датований раніше його укладання - 27.04.2006.
При цьому, відсутній компетентний висновок про встановлення відповідності здійснених робіт - викладеним у цих документах.
Також, відповідно до висновків, викладених в п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», постанові ВС України у справі №487/10132/14-ц - суди повинні забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Ці документи були складені у період, який знаходиться поза часовими межами строку позовної давності, їх перевірка на достовірність стосовно того, чи дійсно такі товари та послуги надавались та отримувались, враховуючи значну строковість складання таких документів, не дозволяє визначити достовірно вкладені в них дані, встановити зв'язок цих документів з предметом позову або відсутність такого зв'язку.
Також суд критично відноситься щодо твердження ОСОБА_1 про наявність в неї коштів на будівництво житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок продажу нерухомості, яка перебувала у її приватній власності, оскільки сам по собі факт отримання нею коштів від відчуження майна жодним чином не свідчить про подальше їх цільове використання.
Таким чином, в суду відсутні належні та достатні підстави вважати, що позивачем за первісним позовом в період перебування у шлюбі з ОСОБА_3 здійснювались затрати, внаслідок яких істотно збільшилась вартість будинку, який перебував в приватній власності її чоловіка ОСОБА_3 . Тому в задоволенні цієї позовної вимоги необхідно відмовити.
Щодо позовної вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку за адресом АДРЕСА_1 , (кол. назва « АДРЕСА_2 »).
Судом встановлено, що 25.12.2002 рішенням Харківської міської ради Харківської області вирішено передати ОСОБА_18 у приватну власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , для будівництва і обслуговування житлового будинку. (а.с. 30 том 1)
27.08.2004 ОСОБА_11 подарувала сину - ОСОБА_3 , а останній прийняв в дар земельну ділянку площею 0.0861 га за адресою АДРЕСА_2 , ( АДРЕСА_1 ). Нормативна оцінка земельної ділянки становила 196 306.00 грн. (а.с. 227-228 том 3)
На підставі даного договору дарування, 07.11.2006 ОСОБА_3 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №618285, за яким він є власником земельної ділянки площею 0,0861 га за адресом АДРЕСА_1 . (а.с. 40 том 1)
Внаслідок договору дарування від 27.08.2004 ОСОБА_3 набув у приватну власність зазначену земельну ділянку.
04.09.2006 ОСОБА_1 укладено договір з ОСОБА_19 на ландшафтні роботи. До договору додано: кошторис; акт прийому виконаних робіт від 28.04.2009; розписки про одержання ОСОБА_19 коштів від ОСОБА_1 за договором від 04.09.2006. (а.с. 63-67 том 1)
17.05.2012 ОСОБА_3 подарував ОСОБА_10 земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:13:001:0049, про що між ними укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гончаренко Н.Ю. 17.05.2012 за реєстровим №2461. Вартість земельної ділянки становила 251 250 грн. (а.с 78 том 1)
Таким чином, на час дарування ОСОБА_11 ОСОБА_3 в 2004 році земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , її оцінка становила 196 306.00 грн., а на момент її дарування ОСОБА_3 доньці ОСОБА_10 в травні 2012 року - 251 250.00 грн.
В той час, як зазначалось вище, встановленню згідно ч.1 ст. 62 СК України підлягають обставини, які мали місце в проміжок часу з 27.08.2004 (набуття ОСОБА_3 земельної ділянки в приватну власність) по 22.07.2009 (розірвання шлюбу).
На думку суду, така різниця у вартості з 196 306.00 грн. до 251 250.00 грн., зважаючи на значний проміжок часу, не є істотною. Збільшенню вартості земельної ділянки, у такому випадку, могли сприяти коливання курсу валют, зміни ринкових цін, тенденція подорожчання майна тощо.
Компетентного висновку щодо нормативної оцінки вартості майна в період перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_3 , тобто станом на липень 2009 року, суду не надано.
Висновку щодо відповідності переліку робіт, зазначеним в договорі від 04.09.2006 на ландшафтні роботи, фактично виконаним та наявним на спірній земельній ділянці - суду не надано.
Клопотань про призначення експертиз позивачем за первісним позовом не заявлялось.
Копії квитанцій, надані ОСОБА_1 за період, який підлягає дослідженню, не містять відомостей, що стосуються предмету спору, частина з них є нечитабельними, частина видана на замовника/платника ОСОБА_3 , відсутня прив'язка про їх відношення до земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , частина квитанцій, де платником є ОСОБА_1 , відображають невеликі суми, що не відповідає істотному збільшенню вартості. (а.с. 173-216 том 1)
Також, відповідно до висновків, викладених в п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», постанові ВС України у справі №487/10132/14-ц - суди повинні забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Ці документи були складені у період, який знаходиться поза часовими межами строку позовної давності, їх перевірка на достовірність стосовно того, чи дійсно такі товари та послуги надавались та отримувались, враховуючи значну строковість складання таких документів, не дозволяє визначити достовірно вкладені в них дані, встановити зв'язок цих документів з предметом позову або відсутність такого зв'язку.
Таким чином, позивачем за первісним позовом не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про здійснення нею витрат, які б могли істотно вплинути на вартість земельної ділянки. Тому в задоволенні первісного позову в цій частині необхідно відмовити.
При вирішенні спору суд враховує, що наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, оскільки будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка за вказаною адресою були набуті ОСОБА_3 у приватну власність на підставі договорів дарування, які ніким не оспорені та на день розгляду судом даної справи є чинними, враховуючи, що позивач не довела суду належними та достатніми доказами свою участь у поліпшенні стану будинку та земельної ділянки, внаслідок чого їх вартість значно та істотно збільшилася в період її перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , то відсутні правові підстави для визнання вказаного майна спільною сумісною власністю подружжя на підставі приписів статті 62 СК України.
Щодо позовної вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування від 17.05.2012, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , суд встановив наступне.
Позивач за первісним позовом вважає, що вищевказані житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка є її та ОСОБА_3 спільною сумісною власністю подружжя. Позовна вимога мотивована тим, що ОСОБА_3 , укладаючи договори дарування житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , порушив вимоги ст.65 СК України, оскільки вона не давала згоди на укладення таких договорів, так як вважає, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя.
Судом встановлено, що 27.08.2004 ОСОБА_11 подарувала сину - ОСОБА_3 , а останній прийняв в дар жилий будинок АДРЕСА_2 . (а.с. 36-37, 39 том 1)
Також, 27.08.2004 ОСОБА_11 подарувала сину - ОСОБА_3 , а останній прийняв в дар земельну ділянку площею 0.0861 га за адресою АДРЕСА_2 . (а.с. 227-228 том 3)
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
Таким чином, подароване ОСОБА_3 майно належало йому на праві приватної власності.
Рішенням ВК Ленінської районної ради м. Харкова від 07.12.2004 №608 поштова адреса м. Харків, пров. Робесп'єра, 5, змінена на « АДРЕСА_1 » (а.с. 41 том 1).
17.05.2012 ОСОБА_3 подарував доньці - ОСОБА_10 70/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , про що між ними укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гончаренко Н.Ю. 17.05.2012 за реєстровим №2458. (а.с 76-77 том 1)
17.05.2012 ОСОБА_3 подарував ОСОБА_10 земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:13:001:0049, про що між ними укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гончаренко Н.Ю. 17.05.2012 за реєстровим №2461. (а.с 78 том 1)
Відповідно до вимог ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно(дарунок)у власність. Правовим наслідком укладання договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом договору, та виникнення права власності на нього в обдарованої особи. Особливість договору дарування полягає у тому, що цей договір є безоплатним: право власності на предмет договору переходить до обдаровуваного без надання будь-якої зустрічної матеріальної чи нематеріальної компенсації дарувальникові.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
При цьому, особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
Судом витребувано у приватного нотаріуса копії матеріалів нотаріальної справи, на підставі яких були укладені спірні договори дарування.
З витребуваних документів, встановлено, що внаслідок договорів дарування від 27.08.2004, укладених між ОСОБА_17 та ОСОБА_20 , останній набув у приватну власність будинок АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 ) та земельну ділянку площею 0.0861 га за вказаною адресою. (а.с. 214 том 3 - а.с. 55 том 4)
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, згідно частини першої наведеної норми, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.4 ст.369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Таким чином, відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч.4 ст.369, ст.215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.
Однак, як встановлено в ході судового розгляду, власність ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку за вказаною адресою, площею 0.0861 га, в силу п.2 ч.1 ст. 57 СК України, є його приватною власністю, а тому правила спільної сумісної власності на це майно не поширюються.
Підстав для визнання такого майна спільною сумісною власністю подружжя судом не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, оскільки житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка по АДРЕСА_1 , належали відповідачу за первісним позовом ОСОБА_3 на праві приватної власності, тому згоди від ОСОБА_1 на укладення даних договорів дарування він не потребував, а отже, підстав для визнання їх недійсним з цих мотивів немає.
На підставі викладеного, первісний позов про визнання договорів дарування задоволенню не підлягає.
Щодо заяви відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Виходячи з правового аналізу наведених норм суд зазначає, що строк позовної давності може бути застосований до виниклих між сторонами правовідносин лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення, виключно у тому випадку, коли судом буде встановлено, що було порушено право позивача та воно підлягає судовому захисту, але у зв'язку з пропуском ним строку позовної давності, суд дійде висновку про наявність підстав для відмови у позові.
Враховуючи, що під час розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з їх недоведеністю, підстав для застосування строку позовної давності немає.
Таким чином, первісний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає у повному обсязі у зв'язку з недоведеністю.
Щодо зустрічних позовів ОСОБА_4 про визнання недійсними договору підряду №102-П від 03.09.2004 та договору надання послуг від 06.05.2006.
Позивач за зустрічними позовами №1 та №2 просила суд: визнати недійсним договір про надання послуг від 06.05.2006, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 ; взнати недійсним договір №102-П підряду на будівельно-оздоблювальні роботи від 03.09.2004, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначила, що вказані договори не містять у своєму складі всіх необхідних реквізитів, а також фактично роботи за ними не виконувались.
Так, 03.09.2004 ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_8 договір підряду на будівельно-оздоблювальні роботи №102-П в приватному будинку АДРЕСА_2 . (а.с. 48 том 1)
Крім того, 06.05.2006 між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладено договір про надання послуг. (а.с. 56 том 1)
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст.626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання визначене ч.1 ст.15 ЦК.
Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Судова практика зміст ч. 3 ст. 215 ЦК України тлумачить таким чином, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України). У такому випадку суду необхідно встановити, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду, у зв'язку з укладенням оспорюваного договору.
Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).
Спірні договори, які ОСОБА_4 просить визнати недійсними, були укладені в період, коли право її право власності на 70/100 будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , ще не виникло.
Також ОСОБА_4 не є стороною таких правочинів.
Таким чином, ОСОБА_4 звернулась до суду із даними зустрічними позовами як «заінтересована особа», посилаючись на порушення її прав існуванням таких договорів.
На питання головуючого щодо обгрунтування, яким чином такі договори порушують права ОСОБА_4 , остання відповіла, що наявність таких договорів може позбавити її права власності.
Згідно з ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Позивач за зустрічними позовами, не будучи стороною спірних правочинів та оспорюючи їх дійсність, всупереч вимог статті 4 ЦПК України та статей 16, 215 ЦК України не довів порушення укладенням вказаних договорів своїх прав, свобод чи законних інтересів
Таким чином, оскільки в ході розгляду справи судом не встановлено, яким чином на час звернення ОСОБА_4 до суду із зустрічними позовними заявами порушено її право чи законний інтерес внаслідок укладення ОСОБА_1 та ОСОБА_9 договору про надання послуг від 06.05.2006, та договору підряду №102-П від 03.09.2004, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , тому зустрічні позовні заяви №1 та №2 задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з повною відмовою в задоволенні первісного позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача за первісним позовом ОСОБА_1 .
У зв'язку з повною відмовою в задоволенні зустрічних позовів, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача за зустрічними позовами ОСОБА_4 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 256, 369, 626, 627, 638, 717 ЦК України, ст. ст. 57, 62, 65 СК України, ст. ст. 4,5, 12, 13, 81, 89, 141, 256, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю - залишити без задоволення.
Судові витрати залишити за позивачем.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа на боці відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору підряду та надання послуг - залишити без задоволення.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 30.04.2021.
Головуючий суддя: