23 квітня 2021 року справа № 580/1533/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії,
23.03.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01.04.2019 з обмеженням максимальним розміром;
зобов'язати відповідача виплачувати позивачу пенсію з 01.04.2019 без обмеження максимальним розміром.
В обґрунтування позивач вказує, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду позивачу здійснено перерахунок пенсії. Однак, під час здійснення перерахунку відповідач протиправно обмежив її розмір на рівні 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. Тому просив задовольнити позов.
Ухвалою суду від 29.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
16.04.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позову відмовити. Стверджує, що Законом України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» визначено обмеження розміру пенсії, який не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, зокрема для осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Тому обмеження пенсії позивача здійснено правомірно.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
Позивач отримує пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 у справі №580/3718/20, яке набрало законної сили 19.01.2021, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо непроведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.07.2020 №ФР51740.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок з 01 квітня 2019 року пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.07.2020 №ФР51740 відповідно до статей 43, 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб” та здійснити виплату такої пенсії з урахуванням вже виплачених сум коштів відповідного періоду.
На виконання вказаного рішення суду позивачу рішеннями від 03.02.2021 №2301009974 здійснено перерахунок пенсії у розмірі 80% грошового забезпечення та обмежено її максимальний розмір з 01.04.2019 - 14970,00 грн., з 01.07.2019 - 15640,00 грн., з 01.12.2019 - 16380,00 грн., з 01.07.2020 - 17120,00 грн., з 01.12.2020 - 17690,00 грн.
На звернення позивача від 25.01.2021 щодо проведення перерахунку пенсії, відповідач листом від 05.02.2021 №567-455/Б-03/8-2300/21 повідомив його, що Законом України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» визначено обмеження розміру пенсії, який не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, зокрема для осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Тому законодавчі підстави для виплати пенсії без обмеження максимального розміру відсутні.
Не погоджуючись із цим позивач звернувся в суд з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.7 ст.43 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Закон №2262-ХІІ) в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон №911-VIII), яка набрала чинності з 1 січня 2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
В той же час, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 гривень.
У пункті 2 резолютивної частини вказаного вище Рішення Конституційного Суду України зазначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 констатується відсутність частини сьомої статті 43 в Законі №2262-ХІІ, яка з вказаної дати втратила чинність.
Суд враховує і те, що згідно зі статтею 2 Закону України від 08.07.2011 №3668-VI “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” (далі - Закон №3668-VI), в редакції, чинній на час здійснення позивачу перерахунку пенсії, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, за приписами пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Таким приписам законодавства кореспондує пункт 2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII, де зазначено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016.
Отже, враховуючи, що частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016, то зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) внесені Законом №1774 до цієї норми, яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 12.03.2019 у справі №522/3049/17 та від 15.04.2019 у справі №127/4270/17, які обов'язкові для врахування судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Крім того, передбачені статтею 43 Закону №2262-ХІІ обмеження пенсій максимальним розміром введені в дію Законом №911-VIII, пунктом 2 Прикінцевих положень якого передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016, при цьому, як встановлено судом з матеріалів пенсійної справи позивача, пенсія йому призначена у 08.08.2006.
Оцінивши обставини спору, суд дійшов висновку, що позивач мав законні сподівання на дотримання державою в особі її установ і державних органів взятих соціальних зобов'язань щодо виплати перерахованої пенсії. Отже, у спірних правовідносинах відбулося втручання у право позивача на мирне володіння його майном.
Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
Відповідно до вимог ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У пунктах 21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України” від 01.06.2006, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути “існуючим майном” або “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи “законними сподіваннями” отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24.04.2003).
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як майнові права, а отже, як майно (див. mutatismutandis рішення у справі Бейелер проти Італії від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин легітимне очікування на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatismutandis рішення у справі Суханов та Ільченко проти України від 26 червня 2014 року (SukhanovandIlchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно Закону №2262-ХІІ, мав законні сподівання на своєчасну виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень.
Відповідач не довів жодним належним і допустимим доказом правомірності обмеження виплати пенсії у спірних правовідносинах.
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до положень ст. 5 КАС України слідує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом також визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Тому для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у ст.2 КАС України, суд дійшов висновку визнати протиправними дії відповідача щодо проведення перерахунку пенсії позивачу на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 у справі №580/3718/20 з обмеженням максимальним розміром та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 у справі №580/3718/20 без обмеження максимального розміру та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за відповідний період.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.
Керуючись ст.ст. 6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 під час її перерахунку з 01.04.2019 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 у справі №580/3718/20.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.04.2019 на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 у справі №580/3718/20 без обмеження максимального розміру та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за відповідний період.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя О.А. Рідзель