26 квітня 2021 року Справа № 280/7675/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (69063, м. Запоріжжя, пров. Тихий, буд. 7, ЄДРПОУ: 07835529), третя особа Міністерство оборони України (03168 м. Київ проспект Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ: 00034022) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника адвоката Ящук Олени Валеріївни (далі - представник) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерства оборони України (далі - третя особа), про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою судді від 02 листопада 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24 листопада 2020 року.
Ухвалою судді від 24 листопада 2020 року підготовче засідання відкладено на 22 грудня 2020 року.
03 грудня 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву (вх. № 58925), відповідно до якого відповідач просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі та замінити сторону по справі, а саме Запорізький обласний військовий комісаріат на Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
У зв'язку з перебуванням судді Запорізького окружного адміністративного суду Артоуз О.О. у відпустці з 22 грудня 2020 року по 06 січня 2021 року (довідка № 02-35/21/03 від 11 січня 2021) розгляд справи перенесено на 12 січня 2021 року.
22 грудня 2020 року позивачем подано уточнюючий позов, відповідно до якого позивач просить суд:
визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 17 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року - неправомірною.
зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року у розмірі 40 937 грн. 13 коп.;
визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 в повному обсязі неправомірною;
зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в розмірі 283 380 грн. 88 коп.;
визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом ОСОБА_1 в розмірі восьми мінімальних заробітних плат неправомірними;
зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом в розмірі восьми мінімальних заробітних плат;
визнати неправомірними дії Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 суми виплаченої надбавки за тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення в розмірі 3 084 грн. 32 коп. та ненарахування надбавки за тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення за весь період виконання таких обов'язків;
зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення в розмірі 38 984 грн. 64 коп.;
визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення ОСОБА_1 неправомірними;
зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане продовольче забезпечення у розмірі 16 811 грн.07 коп.;
визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 неправомірною;
зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 50 639 грн. 70 коп.;
зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити вищезазначені виплатити ОСОБА_1 з компенсацією ПДФО відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки надати до Пенсійного фонду України персоніфіковані відомості зі змінами в грошовому забезпеченні ОСОБА_1 , з урахуванням здійснених виплат;
стягнути на користь позивача з відповідача витрати, пов'язані із розглядом справи: по оплаті судового збору та понесені витрати на професійну правничу допомогу.
12 січня 2021 року представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи з метою витребування додаткових доказів.
Представник відповідача у підготовче судове засідання не з'явився, заяв та клопотань не надав.
Ухвалою суду від 12 січня 2021 року здійснено заміну назви відповідача по справі №280/7675/20, а саме: з ІНФОРМАЦІЯ_1 на Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (69063, м. Запоріжжя, пров. Тихий, буд. 7, ЄДРПОУ: 07835529).
Ухвалою суду від 12 січня 2021 року підготовче засідання по справі відкладено на 28 січня 2021 року, витребувано від Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки додаткові докази по справі.
Ухвалою суду від 28 січня 2021 року зупинено провадження у справі до 23 лютого 2021 року та надано сторонам час для примирення.
Ухвалою суду від 23 лютого 2021 року продовжено строк зупинення розгляду справи для надання часу для примирення до 16 березня 2021 року.
Ухвалою суду від 16 березня 2021 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті у письмовому провадженні.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року проходив військову службу в Збройних Силах України. На даний час позивачу стало відомо, що в період проходження військової служби він мав право на отримання певних грошових виплат, які йому не виплачувались, та про виплати яких відповідачем йому не роз'яснювалось. Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними та з вимогою зобов'язати його вчинити певні дії, звернувся через свого представника до суду з цим позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач позовні вимоги не визнав, 03 грудня 2020 року надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України впродовж років проходження служби позивачем у Міністерстві оборони України не було, а Порядок проведення індексації грошових доходів населення не передбачає механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки.
Щодо розміру виплат грошового забезпечення зазначає, що позивач не заперечує факт нарахування та виплати йому грошового забезпечення, але зазначає лише те, що він фактично не отримував ці виплати. Водночас, у обов'язки Запорізького обласного військового комісаріату входить лише нарахування та виплата коштів військовослужбовцям, а фактичне отримання коштів перевіряти не має законних підстав.
Стосовно виплати одноразової грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2016 зазначає, що така допомога виплачується виключно за заявою (у разі необхідності) та за окремим рішенням Міністерства оборони України, а отже не має обов'язковий характер. Так, за 2014, 2015 та 2017 роки допомога позивачу була нарахована та виплачена, що підтверджується розрахунковими відомостями, а в 2016 році заяв з даного приводу до ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходило, а отже підстав для нарахування допомоги у відповідача не було.
Також вказує на те, що на момент підписання позивачем контракту на проходження військової служби норми про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом взагалі не існувало, а отже відповідач міг керуватись у своїй діяльності положеннями Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Що стосується виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби, відповідач зазначає, що необхідних документів (рапорту військовослужбовця, наказу військового комісара), для нарахування компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно, від позивача в період проходження служби до Запорізького обласного військового комісаріату не надходило.
Вказує на те, що документів, необхідних для нарахування компенсації за обіди та отримання продовольства в натуральному вигляді за час перебування в наряді від військовослужбовця військової служби за контрактом до відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 та продовольчої служби військової частини НОМЕР_2 не надходили.
Окрім того посилається на те, що позивач не мав права виконувати обов'язки офіцера мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже не мав права на отримання відповідних доплат. Також зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду стосовно усіх вимог за 2014-2016 роки. З огляду на зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог та залишити позовні вимоги стосовно 2014-2016 років без розгляду, у зв'язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Від третьої особи пояснення суду не надходили.
16 березня 2021 року представниками сторін подано клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні у зв'язку із введенням карантинних заходів.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
18 березня 2014 року ОСОБА_1 був призваний по мобілізації для проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на посаду діловода мобілізаційного відділення.
16 травня 2014 року ОСОБА_1 було переведено на посаду відповідального виконавця мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК.
06 березня 2015 року з ОСОБА_1 було укладено контракт з Міністерством оборони України на строк до закінчення особливого періоду.
13 березня 2017 року ОСОБА_1 було подано рапорт про звільнення з військової служби.
10 листопада 2017 року позивач був звільнений у запас з лав Збройних Сил України на підставі п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як такий, що уклав контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, військове звання - старший солдат.
13 липня 2020 року позивачем було направлено заяву до Міністерства оборони України про надання інформації стосовно:
нарахування позивачу грошового забезпечення, з розшифруванням виплат та утримань з нього, за період проходження ним військової служби у Запорізькому об'єднаному міському військовому комісаріаті. Грошове утримання нараховувалось Запорізьким обласним військовим комісаріатом з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року;
причини не нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2014 року по листопад 2017 року;
причини не виплати позивачу одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, та який прийнятий на військову службу за контрактом, яка передбачена пп. 10 п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294;
причини незабезпечення позивача харчуванням та невиплату грошової компенсації у розмірі вартості набору продуктів, який видається на приготування обіду за робочі дні та дні чергування в добових нарядах, відповідно до норм Постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426;
про норми забезпечення позивача речовим майном, як військовослужбовця Збройних Сил України, за період служби з березня 2014 року по листопад 2017 року;
причини не надання до Пенсійного фонду України персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення позивача та сплату страхових внесків за період служби з березня 2014 року по травень 2016 року;
підстави утримання з позивача при звільненні виплат за тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення, які виплачувались у 2016-2017 роках;
причини не виплати позивачу грошової компенсацію за невикористану частину чергової відпустки за 2017 рік.
Окрім того, у вищевказаному листі позивач просив Міністерство оборони України зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 провести з позивачем зазначені розрахунки.
Відповідь на звернення позивача було підготовлено ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та надіслано на його адресу листом від 28 липня 2020 року № 1479, якою позивача повідомлено про те, що:
що проведення індексації грошових доходів населення за попередні періоди не передбачено;
що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом, оскільки звернень або документів, підтверджуючих його право на її отримання до ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходило;
що інформація про суми нарахованого грошового забезпечення та суми нарахованого єдиного соціального внеску за попередні періоди надається за заявою громадянина;
що утримання з нього виплат за тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК було здійснено на підставі резолюції начальника відділу фінансового забезпечення Запорізького ОВК, накладеної на доповідну записку службовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , відповідно до якої в ході проведення заходів самоконтролю було виявлено, що він не мав права на отримання зазначених виплат;
що компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки позивачу було нараховано, але не виплачено, у зв'язку з вищезазначеним утриманням під час розрахунку при звільненні;
що позивач не має права на отримання грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно, оскільки звернень або документів про її отримання до Запорізького ОМВК, де він проходив військову службу, а також до керівництва військового комісаріату при звільненні від нього не надходило;
що позивач не має права на отримання грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби харчове забезпечення, оскільки документів про її отримання або отримання самого харчового забезпечення в натуральному вигляді під час проходження мною військової служби до відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходило.
Позивачем також було отримано відповідь начальника відділу організації забезпечення за класами постачання Командування Логістики Сухопутних військ Збройних Сил України від 06 серпня 2020 року № 116/10/2/3/472, відповідно до якої він не мав права на отримання речового майна, оскільки неотримане з будь-яких причин речове майно за період служби під час звільнення не видається. Окрім того, відповідно до даної відповіді, позивач не має права на отримання грошової компенсації за обіди, які не були отримані в період проходження військової служби, оскільки звернень з даного питання, клопотань щодо виплати грошової компенсації до керівництва ІНФОРМАЦІЯ_2 від нього не надходило.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини виникли на підставі положень Конституції України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
В силу статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абз. 1 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Відповідно до абз. 3 п. 242 Положення № 1153/2008 військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Щодо позовних вимог в частині виплати індексації грошового забезпечення за весь період служби, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 1282-ХІІ), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Статтею 6 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
За приписами статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до абз. 5 п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Як вбачається з довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року, позивачу не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення.
В судовому засіданні представник відповідача визнала, що відповідачем не нараховувалась індексація грошового забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Таким чином, той факт, що грошове забезпечення позивача підлягало індексації, однак вказане не було здійснено - доказуванню не підлягає.
Разом з тим, відповідач не погоджується з розміром індексації, що підлягає виплаті позивачу. Так, при здійсненні розрахунку, відповідач виходив з трьох базових місяців, а саме березня 2014 року, червня 2014 року, січня 2015 року мотивуючи це тим, що позивача у червні 2014 року було переведено на посаду відповідального виконавця мобілізаційного відділення, а у січні 2015 року було встановлено вищий тарифний розряд всім посадам військовослужбовців
Отже спірним в даному випаду є питання визначення базового (базових) місяця (місяців) індексації грошового забезпечення.
Враховуючи положення Порядку № 1078 місяць, у якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим. У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
У свою чергу схема посадових окладів осіб рядового складу Збройних Сил України затверджена Постановою № 1294, яка набрала чинності 01 січня 2008 року.
Отже, з набранням чинності Постановою № 1294 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців.
Таким чином, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі Постанови № 1294, яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року у зв'язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90 Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації не відбувалося.
Відтак, суд погоджується з доводами позивача, викладеними в додаткових письмових поясненнях, про те, що саме січень 2008 року, а не березень 2014 року, червень 2014 року, січень 2015 року, як вважає відповідач, є базовим місяцем для нарахування індексації його грошового забезпечення.
Обґрунтовуючи правомірність підстав для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року, відповідач посилається на відсутність фінансових ресурсів для її нарахування та виплати, що передбачено ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Оцінюючи наведені підстави для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується, коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ним протягом 2014-2017 років надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу, як на підставу для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є безпідставними, а тому суд доходить висновку про протиправність не нарахування та невиплати позивачу у вказаний період індексації грошового забезпечення.
За встановлених обставин, позовна вимога про визнання протиправними дій Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки по відношенню до позивача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, підлягає частковому задоволенню у спосіб: визнати протиправними дії Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року у сумі 40 937 грн. 13 коп., суд зазначає наступне.
В обґрунтування вказаного розміру індексації грошового забезпечення позивач посилається на власний розрахунок.
З аналізу норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення слідує, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органа, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення.
Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, тоді як завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення визначеної у висновку експерта суми заборгованості.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 420/1207/19.
За наведених підстав суд відхиляє розрахунок індексації грошового забезпечення, складений позивачем.
Виходячи з вищевикладеного, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року у сумі 40 937 грн. 13 коп., задоволенню не підлягає.
Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За встановлених обставин, враховуючи, що за період з березня 2014 року по листопад 2017 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалсь та не виплачувалась, суд вважає, що у цьому випадку ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати й виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Вирішуючи вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача щодо не виплати йому грошового забезпечення в повному обсязі неправомірною та зобов'язання його виплатити позивачу грошове забезпечення в розмірі 274 384 грн. 51 коп., суд виходить з наступного.
Як вже зазначено вище, відповідно ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначені Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, яка діяла на момент проходження позивачем військової служби.
Позивач вважає, що у січні 2016 року йому було виплачено менший розмір грошового забезпечення, ніж належало до виплати, відповідно до розрахунку Запорізького обласного військового комісаріату.
Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 18 березня 2014 року був призваний на військову службу у Збройні Сили України, наказом військового комісара Запорізького об'єднаного міського військового комісаріату від 19 березня 2014 року № 2 його було призначено на посаду діловода мобілізаційного відділення та зараховано до списків особового складу та на усі види забезпечення вищевказаного військового комісаріату, а наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16 травня 2014 року № 5-к переведено на посаду відповідального виконавця мобілізаційного відділення вищевказаного військового комісаріату.
У своєму відзиві від 30 листопада 2020 року № 174 відповідач зазначає, що ним проведено спірний розрахунок за січень 2016 року та додає до відзиву частину копій розрахункових відомостей.
З метою всебічного та повного дослідження обставин справи, ухвалою суду від 12 січня 2021 року відповідача було зобов'язано надати до суду, зокрема: інформацію з підтверджуючими документами щодо нарахування та фактичної виплати позивачу грошового забезпечення за період проходження військової служби з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року з детальною інформацію по місяцям та із зазначенням розміру складових грошового забезпечення та утриманих страхових внесків; докази перерахування на картковий рахунок позивача матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2016 роки; докази нарахування та виплати на картковий рахунок грошового забезпечення у сумі 7605 грн. у січні 2016 року; докази виплати на картковий рахунок грошової допомоги на оздоровлення в 2017 році.
На вимогу суду відповідачем не надано зазначених документів, натомість відповідач заявив клопотання від 27 січня 2021 року № 246 в якому відповідач визнає, що підтвердити факт фактичного отримання позивачем грошей, які надійшли йому на банківський рахунок не видається можливим. Вказує, що зазначена інформація міститься в установі банку, в якій позивач отримував грошове забезпечення, оскільки відповідачем кошти нараховуються та передаються до банківських установ для подальшого перерахування їх на карткові рахунки військовослужбовців. Відповідно до підпункту «г» п. 12.25 та п. 12.26 Переліку, реєстри зарахування коштів на карткові рахунки та розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення зберігаються протягом 3 років. Станом на 2021 рік строк зберігання зазначених документів минув.
Суд також погоджується з доводом позивача, що в порушення вимог наказів Міністерства оборони України від 12 листопада 2010 року № 590, від 21 червня 2007 року № 363, від 11 червня 2008 року № 260, що діяли на момент проходження ним військової служби та на момент його звільнення, відповідачем не було видано позивачу грошовий атестат під час звільнення з військової служби, в якому зазначалися б всі проведені з ним розрахунки.
Як вбачається з Довідки про нараховане грошове забезпечення від 23 липня 2020 року № 331/ф, виданої ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі - Довідка № 331/ф), позивачу у січні 2016 року нараховано грошове забезпечення у розмірі 15 626 грн 86 коп.
Однак, з наданої позивачем виписки з карткового рахунку НОМЕР_3 , виданої АТ «Ощадбанк» 20 січня 2021 року (далі - Виписка АТ «Ощадбанк»), вбачається, що відповідачем не в повному обсязі було перераховано грошове забезпечення за січень 2016 року на рахунок позивача, а саме різниця між нарахованим та фактично виплаченим грошовим забезпеченням складає 7 605 грн.
Суд приходить до висновку, що неперахування банком відповідних спірних сум не є виною відповідача та за своєю сутністю не відноситься до публічно правових спорів, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо не отримання позивачем допомоги для вирішення соціально-побутових питань у грудні 2016 року суд зазначає наступне.
Положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) визначено складові грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького.
На виконання Постанови № 704 Наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260 затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок № 260).
Пунктом 4 вказаного Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, зокрема, включає грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначено Розділом ХХIV Порядку № 260, яким встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу у грудні 2016 року було нараховано матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 4 809 грн. 75 коп., що підтверджується Довідкою № 331/ф.
Однак, з наданої позивачем Виписки АТ «Ощадбанк» вбачається, що відповідачем не було перераховано вказану виплату на рахунок позивача.
Суд приходить до висновку, що неперахування банком відповідних спірних сум не є виною відповідача та за своєю сутністю не відноситься до публічно правових спорів, а тому в частині виплати неотриманної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у грудні 2016 року в розмірі 4 809 грн. 75 коп. слід відмовити.
При вирішенні позовних вимог щодо невиплати доплат за роботу в умовах режимних обмежень суд виходить з наступного.
Позовні вимоги (з урахуванням уточненого позову) позивач мотивує тим, що перебуваючи на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення Запорізького об'єднаного міського військового комісаріату він мав допуск до державної таємниці та отримував доплату за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10%. Разом з тим, позивач зазначає, що з відповіді Запорізького ОВК від 23 липня 2020 року, йому стало відомо, що вказана надбавка йому не нараховувалася та не виплачувалася у період з травня по листопад 2014 року, а також в січні 2015 року, та з квітня 2015 року по жовтень 2015 року.
Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що ОСОБА_1 мав допуск до державної таємниці, працював в органі військового управління (військовому комісаріаті) і характер умов його праці, з огляду на займану посаду, передбачав режимні обмеження, пов'язані з доступом до державної таємниці. Керівник відповідного органу зобов'язаний був призначити йому надбавку у розмірі, визначеному Положенням про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, чого зроблено не було.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Розпорядженням Управління Служби Безпеки України в Запорізькій області від 29 квітня 2014 року № 51Д позивачу ОСОБА_1 було відкрито допуск до державної таємниці за формою № 3. Доступ до державної таємниці надано наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06 травня 2014 року №138 та припинено відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04 липня 2014 року № 198, потім доступ до державної таємниці надано відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 від 08 липня 2014 року № 31 та припинено відповідно до наказу Запорізького об'єднаного міського військового комісаріату від 10 листопада 2017 року № 135 у зв'язку із звільненням з лав Збройних Сил України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулює Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 № 3855-XII (далі - Закон № 3855-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 3855-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно», а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 - 10 років; для форми 3 - 15 років.
Допуск до державної таємниці із ступенями секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин (частина друга статті 22 Закону № 3855-XII).
Частина шоста статті 22 Закону № 3855-XII визначає, що надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
За змістом статті 30 Закону № 3855-ХІІ у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог вказаної норми Кабінет Міністрів України постановою від 15 червня 1994 № 414 затвердив Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (далі - Положення № 414).
У пункті 1 Положення № 414 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що воно визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).
Згідно з пунктом 2 Положення № 414 особам, які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «особливої важливості», - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 10 відсотків.
Пунктами 5 та 6 Положення № 414 передбачено, що такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов'язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.
Персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи.
Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.
Умови, за яких державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації можуть отримати дозвіл на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, встановлено у статті 20 Закону № 3855-ХІІ.
Аналізуючи вказані норми, суд дійшов висновку про те, що необхідною умовою отримання компенсації у зв'язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов'язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.
Як слідує з наявних у матеріалах справи позивачу 29 квітня 2014 року було надано допуск до державної таємниці, 06 травня 2014 року та 08 липня 2014 року надано доступ до державної таємниці.
Тобто, фактично з дати винесення наказу про надання доступу до державної таємниці відповідальному виконавцю мобілізаційного відділення Запорізького об'єднаного міського військового комісаріату по дату фактичного звільнення його з лав Збройних Сил України позивач мав допуск до державної таємниці, однак, у період з травня 2014 року по листопад 2014 року, січень 2015 року, з квітня 2015 року по жовтень 2015 року визначена законодавством доплата за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% відповідачем йому не нараховувалася та не виплачувалася.
На переконання суду, не нарахування та не виплата позивачу надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не може бути свідченням невиконання роботи, пов'язаної з доступом до державної таємниці.
Також суд вважає за доцільне зазначити, що з метою повного та всебічного розгляду справи, та задля підтвердження всіх обставин, необхідних для правильного вирішення справи, ухвалою суду від 12 січня 2021 року відповідача було зобов'язано надати до суду, зокрема:
інформацію з підтверджуючими документами щодо нарахування та фактичної виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження військової служби з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року з детальною інформацію по місяцям та із зазначенням розміру складових грошового забезпечення та утриманих страхових внесків;
накази про допуск та доступ до державної таємниці та відповідні накази про припинення такого допуску; про встановлення надбавки за службу в умовах режимних обмежень з 2014 по 2017 роки;
посадові інструкції діловода мобілізаційного відділення, відповідального виконавця мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 та посад, які займав ОСОБА_1 з 06 березня 2015 року.
На виконання вимог ухвали суду Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки надав клопотання від 27 січня 2021 року № 246, у якому, зокрема, проінформував суд про те, що позивачу було надано доступ до державної таємниці з 06 травня 2014 року по 04 липня 2014 року (накази військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06 травня 2014 року № 138, від 04 липня 2014 року № 198) та з 08 липня 2014 року по 11 листопада 2017 року (накази військового комісара Запорізького ОМВК від 08 липня 2014 року № 31 (по стройовій частині), від 10 листопада 2017 року № 135 (по стройовій частині); надати копію посадові інструкції діловода мобілізаційного відділення, відповідального виконавця мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК немає можливості, оскільки Положення про обов'язки службових (посадових) осіб зберігаються протяг 3 років з дня заміни новими. У 2014 році відповідно до Спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального Штабу (документи з обмеженням доступу) були внесені зміни до штатів ІНФОРМАЦІЯ_1 та районних (міських) військових комісаріатів. Положення Запорізького ОМВК було замінене на нове відповідно до нового штату. Отже, станом на 2021 рік строк зберігання зазначених документів минув.
Документів, що підтверджували б знищення витребуваних документів чи ґрунтовних пояснень щодо не виплати зазначеної надбавки позивачу у вказаний останнім період відповідачем до суду не надано.
Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними доказами того, що ОСОБА_1 у період перебування на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення Запорізького об'єднаного міського військового комісаріату (з травня 2014 року по листопад 2014 року, січень 2015 року, з квітня 2015 року по жовтень 2015 року) не виконувалися повноваження та завдання, які пов'язані з доступом до документів, інших матеріальних носіїв інформації, що становлять державну таємницю.
Натомість, наявна у справі інформація про надання та припинення доступу до державної таємниці ОСОБА_1 фактично свідчать про те, що у період з 06 травня 2014 року по 10 листопад 2017 року позивач, обіймаючи посаду відповідального виконавця мобілізаційного відділення Запорізького об'єднаного міського військового комісаріату, мав допуск та доступ до державної таємниці та його посадові обов'язки обумовлювали їх пов'язаність із забезпеченням і персональною відповідальністю останнього за дотримання режиму секретності, правил роботи з бланками суворого обліку, нерозповсюдження інформації та персональних даних про фізичну особу.
Враховуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно та необґрунтовано у період з травня 2014 року по листопад 2014 року, січень 2015 року, з квітня 2015 року по жовтень 2015 року не виплачував йому надбавку до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі, визначеному законодавством.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з травня 2014 року по листопад 2014 року, січень 2015 року, з квітня 2015 року по жовтень 2015 року, зобов'язання Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період з травня 2014 року по листопад 2014 року, січень 2015 року, з квітня 2015 року по жовтень 2015 року в розмірі 10% від посадового окладу, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації за виконання службових обов'язків у вихідні, неробочі та святкові дні суд зазначає наступне.
Так, ОСОБА_1 зазначає, що під час проходження військової служби виконував службові обов'язки на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення Запорізького об'єднаного міського військового комісаріату у вихідні, неробочі та святкові дні, у загальній кількості 124 дні, та просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні відпочинку за виконання службових обов'язків у вказані дні.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що 18 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 позивача було призвано у Збройні Сили України. 06 березня 2015 року позивачем було укладено контракт з Міністерством оборони України на строк до закінчення особливого періоду, на підставі якого він проходив військову службу у званні старшого солдата на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК.
Вказує, що протягом строку проходження служби, позивачем регулярно виконувались службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, а саме чергування в добових нарядах та виконання посадових обов'язків. За підрахунками позивача, за період проходження військової служби за контрактом (з 06 березня 2015 року до 10 листопада 2017 року) кількість вихідних, неробочих та святкових днів, в які його було залучено до виконання службових обов'язків, становить 124 дні. Зазначає, що чинним законодавством передбачено надання військовослужбовцю додаткового часу відпочинку за виконання службових обов'язків у у вихідні, святкові та неробочі дні, однак ані часу відпочинку, ані будь якої іншої компенсації позивачу надано не було.
Відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 10 листопада 2017 року № 135 старшого солдата ОСОБА_1 , відповідального виконавця мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК звільненого наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 № 30-РС від 03 листопада 2017 року з військової служби у запас відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «і» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).
Як вбачається з довідки про нараховане грошове забезпечення за період служби з 17 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року ОСОБА_1 виданої Запорізьким обласним військовим комісаріатом від 23 липня 2020 року №331/ф при звільненні з позивачем розрахунки по виплаті зазначеної компенсації проведені не були.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на наступне.
Контрактом про проходження військової служби, укладеному між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України, встановлено, що Міністерство оборони України зобов'язалось відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження військової служби, зокрема: встановлену тривалість службового часу, крім періоду військових навчань, походів кораблів, бойових стрільб, бойового чергування, несення служби в добовому наряді; надання відпочинку за виконання службових обов'язків у вихідні, святкові і неробочі дні.
Відповідно до положень ч. 1, 5, 6 ст. 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених пунктом 5 цієї статті. Військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов'язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу. Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня.
Відповідно до частин 5 та 6 ст. 10 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов'язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу. Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові га неробочі дні, відповідний час для відпочинку надаються командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня.
Відповідно до абзацу першого пункту 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом позивачу в розмірі восьми мінімальних заробітних плат неправомірними та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий па військову службу за контрактом в розмірі восьми мінімальних заробітних плат, суд зазначає наступне.
Підпунктом 10 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції чинні на час виникнення спірних правовідносин, постанова втратила чинність з 01 березня 2018 року) передбачено виплачувати: одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом у таких розмірах: а) особам рядового складу - вісім мінімальних заробітних плат; б) особам сержантського і старшинського складу - дев'ять мінімальних заробітних плат; в) особам офіцерського складу - десять мінімальних заробітних плат.
З наведеного чітко слідує, що виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у встановлених розмірах проводиться лише військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття за контрактом.
Так, дійсно у підпункті 10 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 7.11.2007 № 1294 (далі -Постанова № 1294) зазначено, що слід виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом в таких розмірах: особам офіцерського складу - десять мінімальних заробітних плат.
Але слід зазначити, що підпунктом 10 пункт 6 Постанови № 1294 було доповнено лише 14.05.2015 Постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 № 406.
Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України ОСОБА_1 у відповідності до пункту 11 више зазначеного контракту набрав чинності 06.03.2015.
До 14.05.2015 підпункту 10 у пункті 6 Постанови №1294 взагалі не було, а отже і не було передбачено виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом.
Контракт позивачем було підписано 06.03 2015, а підпунктом 10 пункт 6 Постанови № 1294 було доповнено лише 14.05.2015. тобто через 2 місяці після набрання чинності контрактом.
Отже на момент підписання Позивачем контракту на проходження військової служби норми про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом взагалі не існувало, а отже ІНФОРМАЦІЯ_4 не міг керуватися її положеннями у своїй діяльності.
Тобто, ОСОБА_1 був призваний на військову службу через 2 місяці після набрання чинності контрактом, відповідно до вище перелічених Указів Президента України «Про часткову мобілізацію». Відтак, позовні вимоги в цій частині є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо утримання з його грошового забезпечення суми виплаченої надбавки за тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення в розмірі 3 084 грн. 32 коп. та не нарахування надбавки за тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення за весь період виконання таких обов'язків та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу надбавку за тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення в розмірі 38 984 грн. 64 коп., суд зазначає наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 18 березня 2014 року позивача призвано у Збройні Сили України, наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19 березня 2014 року № 2 його призначено на посаду діловода мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК, зараховано до списків особового складу зазначеного військкомату та допущено до виконання службових обов'язків. 16 травня 2014 року позивача переведено на посаду відповідального виконавця мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі наказу військового комісара зазначеного військкомату від 16 травня 2014 року № 5-К.
З 06 березня 2015 року позивач на підставі укладеного контракту проходив військову службу у званні старшого солдата на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК.
10 листопада 2017 року старшого солдата ОСОБА_1 , відповідального виконавця мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу всіх видів забезпечення.
За період проходження військової служби на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення Запорізького об'єднаного міського військового комісаріату наказами військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 на позивача неодноразово тимчасово покладались обов'язки за посадою офіцера мобілізаційного відділення Запорізького об'єднаного міського військового комісаріату:
з 04 листопада 2014 року по 13 травня 2015 року - 190 діб (наказ військового комісара Запорізького ОМВК від 04 листопада 2014 року № 78, від 13 травня 2015 року № 55);
з 17 травня 2016 року по 24 травня 2016 року - 8 діб (наказ військового комісара Запорізького ОМВК від 17 травня 2016 року № 48; від 24 травня 2016 року № 52);
з 27 травня 2016 року по 30 червня 2016 року - 35 діб (наказ військового комісара Запорізького ОМВК від 27 травня 2016 року № 54; від 30 червня 2016 року № 67);
з 18 липня 2016 року по 21 липня 2016 року - 4 доби (наказ військового комісара Запорізького ОМВК від 18 липня 2016 року № 77, від 21 липня 2016 року № 79);
з 03 жовтня 2016 року по 08 листопада 2016 року - 37 діб (наказ військового комісара Запорізького ОМВК від 03 жовтня 2016 року № 102, від 08 листопада 2016 року № 120);
з 01 грудня 2016 року по 25 грудня 2016 року - 25 діб (наказ військового комісара Запорізького ОМВК від 01 грудня 2016 року № 130, від 25 грудня 2016 року № 137);
з 25 грудня 2016 року по 10 листопада 2017 року - 321 доба (наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25 грудня 2016 року № 137, від 10 листопада 2017 року № 135), що підтверджується зазначеними копіями витягів з наказів військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У серпні та жовтні 2017 року позивачу було нараховано та виплачено надбавку за тимчасове виконання обов'язків офіцера у зазначені місяці в розмірі 3 082 грн. 32 коп. Однак, як вбачається з виписки по картковому рахунку АТ «Ощадбанк» та розрахунковій відомості ІНФОРМАЦІЯ_2 № 562 за жовтень 2017 року, після звільнення позивача, а саме 22 листопада 2017 року, під час виплати остаточного розрахунку, ІНФОРМАЦІЯ_8 з позивача ці кошти були утримані.
У своєму листі від 28 липня 2020 року № 1479 відповідач зазначає, що до відділу фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 було надано витяг з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18 грудня 2016 року № 137 про тимчасове виконання обов'язків позивачем за посадою офіцера мобілізаційного відділення та довідки № 2520 від 05 жовтня 2017 року, № 2666 від 10 жовтня 2017 року, згідно яких було проведено повний розрахунок та виплату військовослужбовцю ОСОБА_1 . В ході проведення заходів самоконтролю та детального вивчення наказу Міністерства оборони України № 260 від 11 червня 2008 року (зі змінами) «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», а саме пункту VII. Правила виплати посадових окладів військовослужбовцям за час тимчасового виконання обов'язків за посадою. Відповідно до вищевказаного пункту позивач не мав права на доплату посадового окладу за тимчасове виконання обов'язків за посадою офіцера мобілізаційного відділення. При звільненні з позивачем проведено розрахунок та утримано раніше проведену доплату в сумі 3 084 грн. 32 коп.
У своєму відзиві від 30 листопада 2020 року № 174 відповідач зазначає, що позивач відповідно до вимог чинного законодавства не мав права виконувати обов'язки за посадами офіцерського складу. ІНФОРМАЦІЯ_8 здійснює нарахування та виплати у відповідності до підтверджуючих документів як надходять з підпорядкованих військових комісаріатів. Виплати за тимчасове виконання обов'язків позивачем проводились у відповідності до витягів з наказів ІНФОРМАЦІЯ_2 які були надані для нарахування та виплати коштів. Але в ході перевірки було з'ясовано, що виплати, які було здійснено позивачу за тимчасове виконання обов'язків, є незаконними та у подальшому їх було утримано. Також відповідач зазначає, що грошове забезпечення було утримане не в повному обсязі, а лише у сумі неправомірних виплат.
Всупереч вимогам суду відповідачем не надано матеріалів зазначеної перевірки та доказів щодо правомірності вищезазначеного утримання з грошового забезпечення позивача.
Так, у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб (абзац 2 пункту 17 розділу IV Положення № 243/95-ВР). Таке службове розслідування проводиться відповідно до Положення № 243/95-ВР та Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 15 березня 2004 року № 82, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 березня 2004 року за № 385/8984.
Відповідно до пункту 19 розділу IV Положення № 243/95-ВР розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду ;чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.
Військовослужбовці, які притягаються до матеріальної відповідальності, ознайомлюються з матеріалами розслідування, про що у висновках робиться відповідний запис. Вони мають право подавати свої заперечення та клопотання на ім'я командира (начальника) військової частини (пункт 22 розділу IV Положення № 243/95-ВР).
Командир (начальник) військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов'язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню (пункт 23 розділу IV Положення № 243/95-ВР).
Відповідно до абзацу 1 пункту 25 розділу IV Положення № 243/95-ВР утримання грошового нарахування за наказом про відшкодування заподіяної шкоди провадиться щомісячно у розмірі 20 відсотків, а у разі відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок розкрадання, умисного пошкодження військового майна, - у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення (заробітку).
Наведені норми свідчать про те, що до матеріальної відповідальності може бути притягнено військовослужбовця, у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди. Отже чітко визначено, що необхідно встановити вину в діях саме того військовослужбовця, що притягується до матеріальної відповідальності.
Зі змісту листа Запорізького ОВК від 28 липня 2020 року № 1479 вбачається, що відповідачем було порушено вимоги Положення № 243/95-ВР щодо видання наказу про проведення службового розслідування, складання акту за підсумками службового розслідування, видання наказу за результатами службового розслідування, встановлення винних осіб і проведення утримання з грошового забезпечення позивача. Натомість вказане утримання проведено на підставі доповідної записки службовця Збройних Сил України ОСОБА_2 та резолюції начальника відділу фінансового забезпечення Запорізького обласного військового комісаріату підполковника О.В. Чаплигіна
Відповідачем не надано жодних підтверджуючих документів щодо повноважень службовця Збройних Сил України ОСОБА_2 та начальника відділу фінансового забезпечення Запорізького ОВК О.В. Чаплигіна в одноосібному порядку, без відповідних наказів військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 , приймати рішення щодо утримань коштів з грошового забезпечення військовослужбовців. Більше того таке утримання вони провели з грошового забезпечення позивача вже після його звільнення з військової служби.
Окрім того, вказане утримання з грошового забезпечення позивача суперечить положенням статті 130 КЗпП України, якою передбачено, що при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Суд вважає твердження відповідача про те, що позивач не мав права виконувати обов'язки за посадами офіцерського складу безпідставними, оскільки позивач виконував накази військового комісара, які були чинними на момент його звільнення з військової служби про що свідчить довідка від 13 серпня 2020 року № К/1666, видана ІНФОРМАЦІЯ_8 та відповідні витяги з наказів військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також відповідач не надав документів, які б підтверджували підстави не виплати позивачу вищезазначеної доплати за весь період тимчасового виконання ним обов'язків офіцера мобілізаційного відділення, згідно наказів військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 , які не були скасовані на момент його звільнення, а отже підлягали виконанню. Посилання відповідача на те, що позивачем не було подано відповідних документів до фінансового відділу Запорізького ОВК суд вважає безпідставними, оскільки до обов'язків військовослужбовця не входить нарахування та виплата грошового забезпечення.
Покладаючи на позивача тимчасові обов'язки за посадою офіцера мобілізаційного відділення, посадові особи Запорізького ОМВК керувалися Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Зокрема, п. 120 Положення № 1153/2008 передбачено, що у зв'язку зі службовою необхідністю на військовослужбовця, який займає штатну посаду, може бути покладено тимчасове виконання обов'язків за іншою рівнозначною або вищою посадою.
Окрім того, Положенням № 1153/2008 передбачено, що грошове забезпечення за тимчасове виконання обов'язків на вакантних (невакантних) посадах виплачується з урахуванням посадового окладу, встановленого для цієї посади.
Зазначена робота з тимчасового виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення Запорізького об'єднаного міського військового комісаріату позивачем була виконана в повному обсязі, догани або інші стягнення, за період проходження військової служби, до позивача не застосовувались.
З метою повного та всебічного розгляду справи, ухвалою суду від 12 січня 2021 року було покладено на відповідача обов'язок надати суду, зокрема: інформацію з підтверджуючими документами щодо нарахування та фактичної виплати позивачу грошового забезпечення за період проходження військової служби з 18 березня 2014 по 10 листопада 2017 з детальною інформацію по місяцям та із зазначенням розміру складових грошового забезпечення та утриманих страхових внесків; накази про покладання обов'язків офіцера на позивача у 2014-2017 роках з відповідними доказами встановлення відповідної надбавки за тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК та відповідного нарахування і їх виплати позивачу; матеріали перевірки щодо правомірності здійснення таких виплат та рішення, що прийняті за її результатами.
На вимогу суду відповідачем зазначених документів не надано.
В судовому засіданні 23 лютого 2021 року представник відповідача пояснила, що надати будь-які документи, що стосуються проходження ОСОБА_1 військової служби не видається можливим оскільки вони були знищені без складання акту про знищення. В обґрунтування позиції відповідача представник зазначала, що позивачу не виплачувалась надбавка за тимчасове виконання обов'язків офіцера у зв'язку з тим, що він не мав права їх виконувати, однак підтвердила, що позивачем вказані обов'язки були виконані повністю і належним чином.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд також враховує нижченаведене.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XІІ, Інструкцією «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 (далі Інструкція №260), Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі Порядок №260) які визначають порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
В силу ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Пунктом 1.2 Інструкції № 260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.
Пунктом 4.3. Інструкції № 260 встановлено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, призначеним на посади, за якими посадові оклади встановлені від мінімуму до максимуму, конкретні розміри посадових окладів установлюються або змінюються (підвищуються або знижуються) у межах зазначених розмірів відповідно до наказу командира військової частини (командирам військових частин - наказів вищих командирів /начальників/) залежно від складності та обсягу роботи.
Відповідно до п. 7.1 Інструкції № 260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (крім зазначених у пунктах 7.10 і 7.11 цієї Інструкції), допущеним установленим порядком наказом командира (начальника) до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою строком до шести місяців або до тимчасового виконання обов'язків за невакантною посадою строком до чотирьох місяців у тій самій військовій частині, за час виконання обов'язків за цими посадами виплачуються оклади за посадами, що тимчасово виконуються (з урахуванням пункту 7.3 цієї Інструкції).
В силу п. 7.2 Інструкції № 260, строк тимчасового виконання обов'язків за посадою обчислюється з дня, з якого військовослужбовець став до виконання обов'язків за посадою, але не раніше дня видання командиром військової частини наказу про його допуск до тимчасового виконання обов'язків за посадою, і до дня звільнення з посади включно. До цього строку не зараховуються періоди перебування у відпустці, службовому відрядженні (якщо воно не пов'язане з виконанням обов'язків за посадою, що тимчасово виконується), на навчанні, лікуванні або у відпустці для лікування у зв'язку із хворобою.
Пунктом 7.3 Інструкції № 260 передбачено, що посадові оклади військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за час тимчасового виконання обов'язків за посадами виплачуються, зокрема, військовослужбовцю, допущеному до тимчасового виконання обов'язків за невакантною посадою, оклад за цією посадою виплачується, якщо військовослужбовець, який постійно займає посаду, а також його заступники-військовослужбовці і помічники-військовослужбовці незалежно від їх функціональних обов'язків тимчасово вибули з військової частини або в установленому порядку звільнені від службових обов'язків.
На підставі наявних матеріалів справи судом встановлено, що військовим комісаром Запорізького ОМВК, видано накази від 04 листопада 2014 року № 78, від 13 травня 2015 року № 55, від 17 травня 2016 року № 48, від 24 травня 2016 року № 52, від 27 травня 2016 року № 54, від 30 червня 2016 року № 67, від 18 липня 2016 року № 77, від 21 липня 2016 року № 79, від 03 жовтня 2016 року № 102, від 08 листопада 2016 року № 120, від 01 грудня 2016 року № 130, від 25 грудня 2016 року № 137, від 10 листопада 2017 року № 135, згідно яких в періоди з 04 листопада 2014 року по 13 травня 2015 року, з 17 травня 2016 року по 24 травня 2016 року, з 27 травня 2016 року по 30 червня 2016 року, з 18 липня 2016 року по 21 липня 2016 року, з 03 жовтня 2016 року по 08 листопада 2016 року, з 01 грудня 2016 року по 25 грудня 2016 року, з 25 грудня 2016 року по 10 листопада 2017 року на відповідального виконавця мобілізаційного відділення старшого солдата ОСОБА_1 покладено тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК.
Враховуючи зазначене, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стосовно вимог про визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення позивача неправомірною та зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане продовольче забезпечення у розмірі 16 811 грн. 07 коп., суд зазначає наступне.
Щодо вимог про визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення позивачу неправомірними, зобов'язання відповідача надати розрахунок суми грошової компенсації неотриманого продовольчого забезпечення позивачу та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане продовольче забезпечення, суд зазначає таке.
Згідно з вимогами директиви Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2012 № Д-322/1/02, Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 № 300, пункту 1.7 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 № 402, військові частини, які самостійно не ведуть військове господарство, прикріпляються на продовольче забезпечення до найближчих військових частин (установ) які ведуть самостійне господарство за територіальним принципом.
На підставі розпорядження начальника Центрального управління продовольчого забезпечення Збройних Сил України від 02.04.2014 № 341/4/1/718 Запорізький обласний військовий комісаріат був прикріплений з відповідними категоріями забезпечення продовольством до військової частини НОМЕР_2 (місто Запоріжжя). 17.04.2014 Запорізький ОВК отримав атестат форми № 20 за установу та атестати військовослужбовців форми № 21 від військової частини НОМЕР_4 і передав до продовольчої служби військової частини НОМЕР_2 .
Також згідно наказів районних військових комісарів «Про організацію службової діяльності районних військових комісаріатів на особливий період» військовослужбовці були переведені на казармений стан, розміщувались у розташуванні військових комісаріатів і набували право на отримання харчування відповідно до підпункту «н», пункту 1 приміток до норми № 1 - загальновійськова. Постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту (зі змінами)», та наказу Міністра оборони України від 09.12.2002 № 402 «Про затвердження Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час (зі змінами)», щодо впорядкування продовольчого забезпечення особового складу призваного за мобілізацією і які проходять військову службу у військкоматах, право на харчування за цією нормою мають особи за умови розміщення їх у казармах, наметах, гуртожитках у розташуванні військової частини (установи) {Підпункт «н» пункту 1 приміток до норми № 1 - загальновійськова - доповнено абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 252 від 29.04.2015}.
З січня 2017 року казармений стан в районних військових комісаріатах був знятий, особовий склад перейшов на режим повсякденної діяльності. Особовому складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та військових комісаріатів Запорізької області було доведено вимоги Постанови Кабінету міністрів України від 01.12.2010 № 1094 «Про внесення змін до норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу військової служби за контрактом», що вони набувають право на продовольче забезпечення (грошова компенсація) за рахунок держави (обідом) з 07.12.2010 у разі клопотання військовослужбовця та наказу командира військової частини НОМЕР_2 .
В матеріалах справи відсутнє клопотання ОСОБА_1 про нарахування компенсації за обіди та отримання продовольства в натуральному вигляді за час перебування в наряді від військовослужбовця військової служби. Доказів зворотного позивачем та його представником суду не надано та судом не здобуто.
Таким чином, суд вважає вимоги в цій частині необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивача неправомірною та зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 50 639 грн. 70 коп., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України, Постановою від 16 березня 2016 року № 178, затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 178 така довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Норми забезпечення предметів речового майна передбачено наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України».
Як вбачається з матеріалів справи, у заяві від 13 липня 2020 року позивач просив Міністерство оборони України зобов'язати Запорізький ОВК надати інформацію про речове майно, яке було йому фактично видане та інформацію чому йому під час звільнення не здійснено нарахування грошової компенсації, як того вимагає пункт 4 розділу 3 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 № 232 (далі - Наказ № 232) і зобов'язати Запорізький ОВК здійснити з позивачем зазначені розрахунки.
Проте, Запорізьким ОВК не було надано довідку про отримане позивачем в період проходження служби речове майно та розмір компенсації вартості неотриманого речового забезпечення.
Проаналізувавши норми чинного законодавства та обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату грошової компенсації за наступне неотримане речове майно, а саме:
- з 18.03.2014 по 05.03.2015 - за нормою № 1 Наказу № 232;
- з 06.03.2015 по 10.11.2017 - за нормами № 1, 4 Наказу № 232;
- з 18.03.2014 по 31.12.2016 за час перебування на казарменому стані - за нормами № 57, 58 Наказу № 232.
Як зазначив Верховний Суд у постанові 03.10.2018 у справі № 803/756/17 «у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за нестримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за нестримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.».
З огляду на зазначене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.
Відповідач у своєму відзиві від 30 листопада 2020 року № 174 просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до розділу V Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України на мірний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2019 року № 232, позивачу під час звільнення було доведено, що він не має права на отримання речового майна по нормі № 4, тому що згідно пункту 28 - під час переведення військових частин (військових комісаріатів) на штати воєнного часу дія норм забезпечення повсякденної форми одягу офіцерам, прапорщикам (мічманам), військовослужбовцям-жінкам, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється. По нормі № 1 - бойовий єдиний комплект або грошова компенсація, не видається тому, що згідно пункту 29 - під час звільнення з військової служби в особливий період у запас або відставку військовослужбовці вибувають з тим речовим майном, яке знаходиться у них у носінні. Речі, які ними не були отримані з будь-яких причин за період служби, під час звільнення не видаються.
Так, суд відхиляє посилання відповідача на те, що від позивача не надходило заяв на виплату зазначеної компенсації, оскільки як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивач у липні 2020 року звернувся з відповідною заявою до Міністерства оборони України.
Також суд звертає увагу, що з метою повного та всебічного розгляду справи, ухвалою суду від 12 січня 2021 року відповідача було зобов'язано надати до суду, зокрема: довідку-розрахунок за неотримане речове майно.
Вказану вимогу суду відповідачем не виконано, довідку-розрахунок не надано, проте відповідач вказує, що для проведення розрахунку вартості майна, не отриманого позивачем під час проходження ним військової служби, необхідно виходити з норм забезпечення майном та роздавальних відомостей на майно, яке позивач отримав під час проходження військової служби. Водночас, відповідач зазначає, що відповідно до підпункту «б» п. 13.3.10 Переліку, строк зберігання книг (карток) особових рахунків одержувачів майна тимчасового (особистого) користування - 1 рік після закриття. Отже, станом на 2021 рік строк зберігання зазначених документів минув і надати їх неможливо у зв'язку з їх знищенням по закінченню строків зберігання.
В судовому засіданні 28 січня 2021 року представник відповідача пояснив суду, що надати докази про видане позивачу речове майно та розрахунок речового майна, яке підлягало для видачі позивачу за період 2014-2017 років (відомості видачі майна, розрахункові відомості, речовий атестат тощо) неможливо, оскільки вони були знищені без складання акту про знищення, в інвентарних книгах не обліковані.
В судовому засіданні 23 лютого 2021 року представник відповідача надав суду довідку № 4 від 19 лютого 2021 року про вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1 . Документів (роздаткових відомостей майна, актів про знищення зазначених відомостей) на підставі яких складено вказану довідку суду не надано.
Суд не бере до уваги дану довідку, адже вона складена з арифметичними помилками, сума грошової компенсації не відповідає добутку кількості предметів та їх вартості. Також відповідачем всупереч пункту 5 Порядку № 178 зазначено неправильні суми вартості майна, адже відповідно зазначеного пункту вартість речового майна повинна відповідати цінам розрахованим на 01 січня поточного року, тобто 01 січня 2020 року (року звернення до суду з позовом).
У зв'язку із зазначеним, суд враховує долучений позивачем до матеріалів справи розрахунок одиниць речового забезпечення, що підлягало йому видачі.
Суд також відхиляє посилання відповідача на положення пункту 28 та абзацу 10 пункту 29 розділу V Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України на мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2019 року № 232, оскілки зазначені положення не можуть бути застосовані до позивача, виходячи з наступного.
Необхідною умовою застосування пункту 28 - є введення режиму воєнного стану, який за час військової служби позивача введено не було.
Абзац 10 пункту 29, на який посилається відповідач, стосується виключно військової служби за призовом під час мобілізації, проте позивача було звільнено з військової служби, як такого, що уклав контракт на строк до закінчення особливого періоду.
Також відповідно до вимог абзацу 11 вищезазначеного пункту 29, позивачу при звільненні мало бути видано речовий атестат, в якому було б зазначено, кількість речового майна яке він отримав. Вказаний атестат позивачу видано не було.
Разом з тим, в період проходження позивачем військової служби в 2014-2016 роках діяла Постанова Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» від 28 жовтня 2004 року № 1444, відповідно до вимог п. 10, військовослужбовці забезпечуються речовим майном та отримують лазнево-пральні послуги за рахунок військового формування, в якому проходять військову службу. Так, відповідно до п. 12 даної Постанови, військовослужбовцям речове майно особистого користування видається за нормами забезпечення речовим майном у мирний час № 1-22 і 60; відповідно до п. 14, речове майно особистого користування офіцерам, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається у власність, п. 16 передбачено, що знаки розрізнення та фурнітура видаються військовослужбовцям одночасно з видачею тих предметів військової форми одягу, на яких передбачено їх носіння.
Окрім того, 13 березня 2017 року позивачем було подано рапорт на звільнення з лав Збройних Сил України, а, відповідно до абз. 1 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Як зазначив Верховний Суд у постанові 03.10.2018 у справі № 803/756/17 «у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за нестримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за нестримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.».
Аналогічного висновку дійшов й Верховний Суд в своїй постанові від 23 серпня 2019 року в справі № 2040/7697/18.
З огляду на зазначене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно у кількості 154 одиниці за цінами розрахованими на 01 січня поточного року (в даному випадку 2020 року - року звернення до суду з позовом) є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.
Також, суд вважає обґрунтованими вимоги про зобов'язання відповідача здійснити виплатити позивачу з компенсацією ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, оскільки Пунктом 2 Порядку № 44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку № 44 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом, доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
За змістом пунктів 4, 5 цього Порядку, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Оскільки суд дійшов висновку про належність позивачу грошового забезпечення, яке не було виплачено, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог в цій частині.
Стосовно вимог про зобов'язання відповідача надати до Пенсійного фонду України персоніфіковані відомості зі змінами в грошовому забезпеченні позивача, з урахуванням здійснених виплат, суд зазначає наступне.
Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб врегульовано правовими нормами Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1),( надалі - Положення № 8-1).
Як зазначено в пункті 2 розділу IV вказаного Положення № 8-1, до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме: персоніфіковані відомості про застрахованих осіб та інформація про нарахування страхових внесків, про трудовий та страховий стаж, особливі умови праці, які дають право на пільги в пенсійному забезпеченні та із загальнообов'язкового державного соціального страхування, період, який відповідно до законодавства зараховується до страхового стажу без сплати страхових внесків, кількість календарних днів перебування у трудових та цивільно-правових відносинах, проходження служби за відповідний місяць, що подаються страхувальниками у складі звітності.
Як встановлено судом та визнається сторонами, позивач дійсно в спірні періоди проходив військову службу в Запорізькому об'єднаному міському військовому комісаріаті, який є структурним підрозділом Запорізького обласного військового комісаріату.
Суть спору між сторонами в цій частині зведена виключно до повноти інформації щодо персоніфікованих відомостей про нарахування страхових внесків за вказані періоди страхового стажу Позивача в Реєстрі застрахованих осіб.
За змістом Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1998 року № 794, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).
Персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях на підставі, окрім іншого, відомостей про фізичну особу, що подається страхувальниками (роботодавцями) в порядку і строки, передбачені законодавством.
При дослідженні Індивідуальних відомостей про ОСОБА_1 як застраховану особа за формою ОК-5 (згідно додатку 4 до Положення № 8-1) встановлено, що в таких відомостях відсутня персоніфікована інформація про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) та про розмір нарахування та сплату страхових внесків за період з березня 2014 року по травень 2016 року.
Як вже зазначалося, така інформація вноситься органами Пенсійного фонду України виключно на підставі даних, які містяться у звітності, що подається роботодавцями (страхувальниками).
Представник позивача не врахував, що відповідно до вимог пункт 3 розділу XV Закону № 1058-IV (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII) протягом п'яти років з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення відповідно до законодавства, до Пенсійного фонду подаються, у разі їх відсутності, персоніфіковані відомості про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року, необхідні для призначення пенсії військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, поліцейським, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як зазначено в пункті 4 Порядку подання відсутніх у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 1 липня 2000 р. по 31 грудня 2016 р., необхідних для призначення пенсій військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу, поліцейським, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 770, у разі відсутності інформації з податкового розрахунку сум доходу відомості про періоди служби, суми грошового забезпечення та сплату страхових внесків вносяться територіальними органами Пенсійного фонду України до реєстру застрахованих осіб на підставі поданого військовими частинами чи органами, які виплачують (виплачували) грошове забезпечення (далі - страхувальники), або подаються органами, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи), до територіальних органів Пенсійного фонду України у вигляді звіту за формою згідно з додатком.
Страхувальники або уповноважені органи подають звіт до територіальних органів Пенсійного фонду України у такі строки:
- за період з 1 січня 2012 р. по 31 грудня 2015 р. - не пізніше ніж 01 жовтня 2021 р.;
- за період з 1 січня 2015 р. по 31 грудня 2016 р. - не пізніше ніж 11 жовтня 2022 року.
Кінцеві строки подання страхувальниками або уповноваженими органами звіту до територіальних органів Пенсійного фонду України, зазначені у цьому пункті, можуть бути змінені відповідними державними органами за погодженням з Пенсійним фондом України, але не пізніше ніж до 11 жовтня 2022 року.
Зазначене свідчить, що відповідачем не допущено порушення прав позивача щодо подання та відображення в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про його грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період проходження військової служби з березня 2014 року по травень 2016 року в Запорізькому обласного військовому комісаріаті.
Таким чином, позовні вимоги позивача в цій частині не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому є передчасними та безпідставними і задоволенню не підлягають.
Щодо тверджень відповідача про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Положеннями частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача про пропущення строку звернення до суду, оскільки позивач звернувся до Міністерства оборони України із запитом 13 липня 2020 року та отримав на нього відповідь від Запорізького обласного військового комісаріату 04 серпня 2020 року. Із позовною заявою ОСОБА_1 звернувся у жовтні 2020 року, а тому шестимісячний строк звернення є дотриманим.
За таких обставин суд зазначає, що позивач звернувся до адміністративного суду в межах строку встановлених частиною другою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті143 КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку із викладеним, судові витрати у розмірі 7 567,20 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Доказів понесення позивачем витрат на професійну правову (правничу) допомогу позивачем до суду не надано.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (69063 м. Запоріжжя, пров. Тихий, 7 ЄДРПОУ: 07835529), третя особа Міністерство оборони України (03168 м. Київ пр. Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ: 00034022) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року неправомірною.
Зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати, надати розрахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18 березня 2014 року по 10 листопада 2017 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 суми виплаченої надбавки за тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК в розмірі 3 084 грн. 32 коп. та не нарахування та не виплати ОСОБА_1 доплат за тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 за весь період виконання таких обов'язків неправомірною.
Зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 нарахувати та виплатити доплати за тимчасове виконання обов'язків офіцера мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК в кількості 620 днів виходячи з посадового окладу офіцера відділення;
Визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 неправомірною.
Зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у кількості 154 одиниці за цінами розрахованими на 01 січня 2020 року;
Зобов'язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити вищезазначені виплатити ОСОБА_1 з компенсацією ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4204 грн. 20 коп. (сім тисяч п'ятсот шістдесят сім гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Рішення у повному обсязі складено та підписано 29 квітня 2021 року.
Суддя О.О. Артоуз